39. Співвідношення прав людини та прав громадянина в Україні.

Права людини і права громадянина є тісно взаємозалежними, але не тотожними.

Відмінності:

• Права людини є поза територіальними, існують незалежно від державного визнання, закріплення в законі і поза зв»язком їх носія з конкретною державою; права громадянина - територіальні,передбачають наявність громадянства, тобто юридичний зв»язок людини і держави.

• Права людини є загалоьносоціальними, належать людині від народження як природні, невідчужувані права; права громадянина – спеціально-соціальні, закріплюються в законодавстві і перебувають під захистом держави, громадянином якої є особа.

• Права людини є природно залежними, залежать від природи, належать їй від природи, задовольняють природні потреби; права громадянина – політично залежні, залежать від політики держави, державного режиму, задовольняють як природні потреби, так і політичні та інші інтереси.

• Права людини невизначено зобов»язальними, не залежать від виконання будь-яких обов»язків; права громадянина – визначено зобов»язальні, залежать від виконання обов»язків, які мають громадяни держави.

• Права людини не мають чітко окресленої форми вираження і сфери реалізації , первинно закріплені в міжнародних актах, їх реалізація здійснюється у сфері будь-якого громадянського суспільства, де б не перебувала людина; права громадянина мають чітко окреслену форму вираження і сферу реалізації, первинно закріплені в конституції певної держави, їх реалізація охоплює сферу відносин індивіда з державою.

В ідеалі права людини і права громадянина повинні збігатись, оскільки здійснення прав людини визначається переважно його забезпеченістю з боку держави,наприклад особи без громадянства, біженці, перебувають під захистом законів держави проживання і міжнародного права. А громадянство – основний засіб, яким здійснюються права людини.

40. Форми демократії

Демократія (демократичний політичний режим) – це стан державно-політичного життя суспільства, за якого державна влада здійснюється на основі чинного праваз використанням демократичних форм народного представництва і безпосередньої демократії, гарантуванням прав і свобод людини, високим рівнем їх захисту, додержанням поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову та дотриманням їх балансу. Залежно від форм участі народу у здійсненні влади виділяють пряму і представницьку демократію.

Пряма демократія – за такої форми народ сам бере участь у обговоренні і прийнятті рішень. Такий варіант управління використовується в організаціях і невеликих територіальних спільнотах у формі зборів, в ході яких громадяни обговорюють проблеми проблеми управління. Пряма демократія проявляється у самому процесі виборів, в ході яких здійснюється волевиявлення народу стосовно своїх представників в органи державної влади; референдуму, прямого голосування народу з найважливіших державних питань; ініціативи, процедури, засобом якої громадяни пропонують обговорити яке-небудь питання на референдумі або законодавчими органами.

Представницька демократія – воля народу виражається не прямо, а через інститут посередників. Депутати, політичні лідери, через процедуру голосування, втілюють волю народу в законах і рішеннях, які приймаються. Між народними представниками і тими, кого вони виражають, встановлюються відносини, засновані на повноваженнях і відповідальності влади перед народом.