103. Реалізація норм права: поняття та форми.

^{Реалізація норм права — це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб'єктів права, в іх практичній діяльності, її можна розглядати як процес і як кінцевий результат.}

^{Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя — у суспільні відносини, поведінку громадян — волю законодавця й інших суб'єктів правотворчості, спрямовану на встановлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає своє соціальне значення і призначення.}

^{Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів права.}

^{За рівнем (глибиною) реалізації розпоряджень, що містяться в нормативних актах, можливі:}

• ^{Реалізація загальних установлень}

• ^{Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами: активна, пассивна}

• ^{Реалізація правових норм у конкретних правовідносинах}

^{Є дві форми такої реалізації:}

^{• активна — припускає реалізацію загальних правових норм, якими користуються суб'єкти права щодо всіх інших суб'єктів. Цим правам відповідають обов'язки всіх інших суб'єктів не робити дій, які б могли перешкодити їх здійсненню;}

^{•  пасивна — припускає реалізацію норм, що містять заборони, через утримання суб'єкта від дій, за які встановлюється юридична відповідальність. Вона полягає в додержанні обов'язків, непорушенні заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які встановлюють юридичну відповідальність.}

^{Реалізація конкретних правових норм у конкретних правовідносинах}

^{—  це втілення в реальні відносини конкретних норм права (див. главу «Правовідносини. Юридичні факти»).}

^{Форми реалізації права за суб'єктами такі:}

^{—  індивідуальна;}

^{—  колективна.}

^{Форми реалізації права за складністю і характером дій суб'єкта (за участю чи без участі держави) такі:}

^{Проста, безпосередня додержання — виконання — використання}

^{Складна, опосередкована(за участю держави)(без участі держави) застосування}

^{Схематично представимо три форми безпосередньої реалізації права:}

^{Додержання}

^{— полягає в утриманні від дій, заборонених юридичними нормами, суворому додержанні встановлених заборон (наприклад, дотримання швидкості руху автомобіля у місті 60 км на годину).}

^{Припускає пасивну поведінку суб'єкта — незалежно від його власного бажання}

^{Виконання}

^{— полягає в обов'язковому вчиненні активних дій, що наказуються нормами права в інтересах правомочної сторони, у виконанні обв'язків (наприклад, своєчасне заповнення та подання до податкової інспекції декларації про доходи).}

^{Припускає активну поведінку суб'єкта — незалежно від його власного бажання}

^{Використання}

^{- полягає у використанні можливостей, наданих правовими нормами, у здійсненні суб'єктивних прав для задоволення власного інтересу (наприклад, реалізація права на вищу освіту).}

^{Припускає як активну, так і пасивну поведінку}

104. Дотримання права, як форма реалізації норм права.

Дотримання норм права- це форма реалізації норм права, за якої суб’єкт не вчиняє дій заборонених приписами права. Сутність дотримання норм права полягає в тому, що суб’єкт утримується від порушення заборон, які містяться в тих си інших правових нормах. Шляхом дотримання норм права реалізуються забороняючи норми праваю. Додержання норм права здійснюється пасивною поведінкою суб’єкта 6 вони не чинять дій, заборонених нормами права, і в такий спосіб додержуються правових заборон.

105. Використання права, як форма реалізації норм права.

Використання норм права як форма її реалізації. Використання норм права- це форма їх реалізації, за якої суб’єктами повноважень, наданих їм нормами права. Шляхом використання реалізуються уповноважуючи правові норми. Використання норм права може здійснюватися як активною так і пасивною поведінкою суб’єкта. Особливість використання норм права є те, що суб’єкт сам вирішує, використовувати суб’єктивне право, що йому належить, чи утриматися від цього. Використання норм права може бути тільки добровільним.

106. Виконання права, як форма реалізації норм права.

Виконання норм права як форма їх реалізації. Виконання норм права- це форма їх реалізації, за якої суб’єкт виконує дії, до вчинення яких його зобов’язують приписи норми права. Шляхом виконання реалізуються зобов’язуючі норми права, що знаходять свій вираз у діях суб’єктів щодо здійснення зобов’язуючого припису права. Виконання норм права здійснюється активною поведінкою суб’єкта прва : вони чинять дії, до яких їх зобов’язують приписи правової норми , тобто виконують покладені на них правові обов’язки .

107. Застосування права, як форма реалізації норм права

. Застосування норм права як особлива форма їх реалізації. Застосування норм права- це державно-владна діяльність компетентних органів держави або, з дозволу держави, інших суб’єктів , яка здійснюється у встановлених нормами права формах і процедурах, з метою вирішення конкретної юридичної справи, шляхом видання правозастосовного акту. Застосування норм права відрізняється від інших форм реалізації такими ознаками:

1. здійснюється від імені держави її органами або з дозволу держави іншими суб’єктами

2. здіснюється у спеціально встановлених формах і процедурах

3. застосування норм права здійснюється в момент видання компетентним суб’єктом правозастосовчого акту.

Застосування норм права притаманний державно-владний характер. Результати застосування є обов’язковими для всіх адресатів. Правозастосовчу діяльність можуть здійснювати держ. органи, посадові особи і в деяких випадках з дозволу держави –громадські організації та деякі інші суб’єкти , наприклад адміністація навчального закладу недержавної форми власності.

108. Акти застосування правових норм.

У процесі правозастосовчої діяльності компетентні органи держави приймають акти застосування норм права.

Акт застосування норм права — це офіційний документ компетентного органу держави, який приймається в результаті розгляду конкретної справи.

Правозастосовчому акту властиві певні особливості:

1. Акти застосування права приймаються компетентними органами держави у межах їх повноважень.

2. Акти застосування права носять державно-владний характер, оскільки є обов'язковими для суб'єктів, учасників конкретних правовідносин.

3. Акти застосування права мають індивідуальний персоніфікований характер, оскільки стосуються конкретного суб'єкта чи конкретної ситуації.

4. Акт застосування права має формально визначений характер, оскільки є письмовим документом, що має певну форму та атрибути.

5. Дія акта застосування права вичерпується одноразовою реалізацією.

6. Акти застосування права не поширюються на ті відносини, які виникають після їх прийняття.

7. Акти застосування права можуть бути оскаржені чи опротестовані у передбаченому законодавством порядку.

У юридичній літературі акти застосування права класифікують за певними критеріями.

I. За формою:

— вирок, рішення, указ, наказ тощо.

II. За суб'єктами:

— акти Верховної Ради, акти глави держави, акти Кабінету Міністрів, акти міністерств, акти судових органів тощо.

III. За функціональним призначенням:

— регулятивні — акти, які забезпечують реалізацію диспозицій регулятивних норм та підтверджують чи встановлюють права та обов'язки сторін;

— охоронні — акти, які забезпечують реалізацію санкцій охоронних норм, встановлюючи міру юридичної відповідальності.

IV. За характером приписів:

— уповноважуючі — правозастосовчі акти, які дають можливість реалізувати певне суб'єктивне право;

— зобов'язуючі — це акти, які конкретизують юридичний обов'язок та покладають на суб'єктів необхідність його здійснення;

— забороняючі — акти, які конкретизують юридичні заборони.

V. За предметом правового регулювання:

— кримінально-правові, цивільно-правові тощо.

VI. За юридичною природою:

— основні, що містять остаточне рішення в конкретній справі (наприклад, вирок суду);

— додаткові, які сприяють виданню основного акта (наприклад: ухвала суду про притягнення особи як обвинуваченого).

109. Прогалини у праві та способи їх усунення.

Прогалина у праві — це повна або часткова відсутність у чинних нормативно-правових актах необхідних юридичних норм.

Прогалина у законі — це повна або часткова відсутність необхідних юридичних норм у даному законі. Причини прогалин:

1)  невміння законодавця відобразити в нормативних актах усе різноманіття життєвих ситуацій, які вимагають правового регулювання (первісна прогалинність);

2) невміння законодавця передбачити появу нових життєвих ситуацій у результаті постійного розвитку суспільних відносин, здійснити щодо них певні законодавчі дії (подальша прогалинність);

3) технічні помилки законодавця, допущені при розробці законів і у використанні прийомів юридичної техніки.

Прогалини в праві виникають, як правило, там, де є суперечливість норм однакової сили, коли одна з них «знищує» іншу.

Прогалини в законодавстві повинні усуватися в процесі правотворчості шляхом внесення змін і доповнень до законів, видання нових, досконаліших юридичних актів.

Невірно вважати прогалинами такі випадки:

•  кваліфіковану мовчанку законодавця, коли він умисно залишає питання відкритим, утримується від прийняття норми, відносить вирішення справи за межі законодавства;

• свідоме віднесення питань на розсуд правозастосувача, коли законодавець розраховує на конкретизацію його законодавчої волі правозастосовними та іншими правовими актами.

За наявності прогалини в законі законодавець пропонує правозастосувачу різну поведінку.

За наявності прогалини в галузі кримінального законодавства і законодавства про адміністративні правопорушення виходом для юриста-практика є відмова у порушенні провадження в справі, тобто ухвалення виправдувального рішення. Юрист-практик у такому разі повинен керуватися принципом, відомим ще з часів римського права: «Немає злочину і немає вини, немає покарання і немає стягнення, якщо немає закону».

Зловживання аналогією в галузі кримінального законодавства мало місце у фашистській Німеччині, де законом від 28 червня 1935 р. був скасований принцип «немає злочину без закону» і тим самим на законодавчому рівні відкритий шлях для судової

ково передає питання на розсуд того, хто застосує право; 4) видає норму, яка не потрібна; 5) помилково вирішує питання в установленій нормі. У перших трьох випадках «помилка в праві» домислює наявність прогалин. сваволі і розправи з політичними супротивниками. IV з'їзд Міжнародної асоціації кримінального права (Париж, 1937 р.) засудив аналогію в кримінальному праві і виступив проти її застосування. У кримінальному законодавстві України інститут аналогії відсутній. Стаття 58 Конституції України проголошує: «Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення».

За наявності прогалини у галузі цивільного законодавства суди не можуть відмовити у правосудді, посилаючись на відсутність закону. У разі прогалин у цивільно-правових відносинах застосовується аналогія двох видів:

• аналогія закону;

• аналогія права.

110. Аналогія права

Аналогія права — це вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і змісту законодавства.

Аналогія права застосовується тоді, коли:

•  немає норми, яка прямо передбачає даний випадок;

•  немає норми, яка передбачає подібний випадок.

При вирішенні справи за аналогією закону і аналогією права необхідно додержуватися таких умов:

1) аналогія допустима лише у разі повної відсутності або неповноти правових норм;

2) суспільні відносини, до яких застосовується рішення за аналогією, повинні бути врегульовані хоча б у загальній формі, тобто перебувати у сфері правового регулювання;

3)  наявність подібності (аналогії) аналізованих обставин і обставин, передбачених наявною нормою, повинна бути в істотних, юридичне рівнозначних ознаках; розбіжність — у деталях, у неістотному;

4)  пошук норми, яка регулює аналогічний випадок, має йти спочатку в актах тієї самої галузі права, у разі відсутності такої — в іншій галузі та у законодавстві в цілому;

5)  вироблене в ході використання аналогії правове рішення не повинно суперечити дії розпоряджень закону, його меті;

6)  обов'язково має бути вмотивоване пояснення причин застосування рішення за аналогією до даного випадку.

При застосуванні аналогії права істотне значення мають принципи права, які закріплюються в конституції. Оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії, то правозастосувач, виходячи із власною правосвідомості, може мотивувати рішення в справі, посилаючись на конституційні норми.

111. Аналогія закону.

Аналогія закону — це вирішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на подібні випадки. Аналогія виключається, якщо вона прямо заборонена законом або якщо закон пов'язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм. Наприклад, відсутність в Україні спеціального законодавства, яке б регулювало правове забезпечення лізингу (комплекс майново-правових відносин, утворених у зв'язку з передачею майна в тимчасове користування), дозволяє заповнити її договором наймання, який є подібним до договору лізингу.

До аналогії закону звертаються тоді, коли немає норми, яка відображає і регулює конкретну ситуацію, але є норми які регулюють подібні ситуації або відносини.

Суть аналогії закону полягає в тому, що суб'єкт застосу­вання правових норм виходить від подібності правовідно­син (фактична основа) і переходить до подібності в юри­дичній основі. Тут розповсюджується дія норми на відноси­ни, подібні предмету правового регулювання. Використан­ня аналогії закону передбачає застосування окремої, конк­ретної норми нормативно-правового акта. В даному випад­ку не можна ототожнювати аналогію закону і застосування нормативного акта, так як нормативний акт має багато норм права. Ці норми можуть мати різний зміст, регулювати різні правовідносини і виключають аналогію. З таких же причин неможливе застосування по аналогії закону цілого комплек­су норм, які входять в правовий інститут.

В науковій літературі розрізняють внутрігалузеву і міжгалу­зеву аналогію закону. Наприклад, іноді для вирішення спорів в колгоспах про порядок оплати праці за період вимушеного прогулу застосовувались норми трудового законодавства.

Застосування норм по аналогії однієї галузі права до відно­син, які являються предметом регулювання іншої галузі, іноді називають субсидіарне застосування права.1 Вважається, що цей спосіб усунення прогалин в законодавстві є самостійним і відрізняється від аналогії закону. Субсидіарне (додаткове) застосування аналогії — це таке застосування правових норм, коли вони розповсюджують свої дії на відносини, які не являються безпосереднім предметом їх регулювання.2 В зв'яз­ку з цим використання норм права по аналогії в межах однієї галузі права також носить субсидіарний характер. Мова йде.про застосування норм одного правового інституту чи підга-лузі права до відносин, які являються предметом регулю­вання іншої підгалузі чи інституту.