7. Структура теорії держави і права.

Т.Д.П. – система наукових знань про об»активні властивості держави і права; про основні і загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ.

Як і будь-коли інша наука теорія держави і права має свій предмет і метод.

Метод Т.Д.П – це сукупність логічних прийомів і конкретних засобів пізнання загальних і основних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування державних і правових явищ.

Основні ознаки ТДП:

- визначає державу і право в теоретично-суспільному вигляді;

- осягає не все, а основні і загальні закономірності розвидку, функціонування держави і права;

- базується на єдності і діалектичному зв»язку держави і права.

Т.Д.П є суспільною наукою тому, що вивчає такі суспільні явища, як державу і право, а також є юридичною наукою, оскільки вивчає тільки д-ну і правову сторони суспільного життя , а також загально-теоретичною наукою, оскільки вона виявляє і пояснює загальні і основні закономірності розвитку держави і права.

Функції:

- Онтологічна – виражається в пізнанні і поясненні явищ і процессів державного та правового життя суспільства

- Евристична – вирижається як в глибинному пізнанні основних закономірностей державно-правового життя, так і в з»ясуванні їх тенденції.

- Прогностична – виражаеться в передбаченні подальшого розвитку права і держави на основі адекватного відображення його об»активних закономірностей.

- Методологічна – виражається в формуванні понятійного апарату системи юридичних наук.

- Ідеологічна - складається у виробленні фундаментальних ідей про шляхи прогресивного розвитку держави і права, впливаючи на правову свідомість громадян і суспільства.

- Політична – виражається у впливі на формування політичного курсу держави.

- науково- прикладна – складається у виробленні рекомендацій

8. Передумови виникнення держави.

Причини:

1)необхідність удосконалення управління суспільством, що пов’язана з його ускладненням в рез-ті розвитку вир-ва, поділом праці, зміною умов розподілу продуктів, зростанням кількості населення і розшаруванням суспільства на соц-неоднорідні групи (класи);

2)необ-ть підтримання в сусп-ві порядку, який забезпечує його соц стійкість, що досягається за допомогою загальнообов’язкових соц (юр) норм;

3)необ-ть придушення опіру експлуатуємих мас, які виникли в рез-ті поділу сусп-ва на соц неоднорідні групи;

4)необ-ть захисту тер-рії і ведення війн, як оборонних, так і захватницьких.

5)Необ-ть орг-ції крупн сусп робіт, об’єднання для цієї мети великих груп людей ( в країнах Азії, Афрікі).

Шляхи утворення д.:

6)європейський – утворення д Європи (на приватній власності) – головним державностворюючим фактором було класове розслоєння сусп-ва, обумовлене інтенсивним форм-ням приватної власності на землю, скот, рабів.

7) східний (азіатський спосіб вир-ва) (спочатку – Древній Схід, потім – Африка, Америка, Океанія) – в основі створення були сусп роботи, упр-ня сусп власністю становилось найважл ф-цією родоплемінної знаті, яка трансформувалась в держ органі, а сусп-на власність - в державну.

Історичні типи д. Підходи до визначення типу д.:

1)формаційний: феод., сучасні

2)цивілізований – первинні (командно-адм. тип, централізація держ влади і відсутність участі нас-ня в упр-ні) і вторинні д. (д, в яких почало формуватись право з 18 ст.).

Право – певний мех-м регул-ня відносин в державі. Держава як інститут виник для задоволення потреб сусп-ва.

9. Ознаки держави.

В первісному сусп-ві відносини мали хар-р колективних відносин. Колектив і був владою.

По мірі ускладнення сусп відносин (зростання населення, тер-рії) виникає питання необ-ті упр-ня сусп-вом. Ознаки держ, що відрізняють її від …:

1) Поява соц неоднорідного, класового сусп-ва (первісне: наяв-ть соц однорідного позакласового сусп-ва)

2) наяв-ть публічної влади (групи осіб, які займаються упр-ням сусп-ва), яка виражає і захищає інтереси найб екон забезпеченого класу сусп-ва (первісне: наяв-ть публ влади, яка безпосер-ньо співпадає зі всім нас-ням і виражає і захищає інтереси всього сусп-ва)

3) Територіальне розселення нас-ня, поява адмін-терит поділу нас-ня (округа, області) (первісне: наявність кровнородственного поділу нас-ня)

4) Поява конкретних функцій (законодавчої, виконавчої) в окремих органах публічної влади (відсутність розподілу ф-цій у публічної влади)

5) Наяв-ть податків і держ коштів, за рах яких утрим-ється влада (первісне сусп-во: відсутність збора податків з нас-ня)

6) Наяв-ть загальнообов’язкових норм, зак-ва (первісне: наяв-ть неписаних правил поведінки- звичаїв).

7) Наяв-ть органів примусу (первісне: відсутність апарату примусу, на який могла би опиратись публічна влада)

Держава – це політико-терит-на орг-ція громадянс сусп-ва, яка виражає інтереси всіх його соц груп, має апарат упр-ня і примусу для приведення в життя своєї волі.

10. Суверенітет держави та його види.

Держава – це політико-терит-на орг-ція громадянс сусп-ва, яка виражає інтереси всіх його соц груп, має апарат упр-ня і примусу для приведення в життя своєї волі.

Сувереніте́т — виключне право здійснювати верховну владу у певній державі незалежно від будь-кого.

Проявляється у властивості державної влади самостійно видавати загальнообов’язкові для всіх членів суспільства правила поведінки, визначаючи і забезпечуючи єдиний правопорядок, права і обов’язки громадян, посадових осіб, державних, партійних, громадських організацій і органів.

Розділяють три види суверенітету:

Існує повний, формальний і частково обмежений суверенітет.

Формальний суверенітет юридично і політично проголошений, а фактично, в силу поширення на нього впливу інших держав, які диктують свою волю, не здійснюється.

Частково обмежений суверенітет може бути добровільним і примусовим. Змушене обмеження може мати місце щодо переможених у війні держав з боку держави-переможниці. Добровільне обмеження суверенітету може допускатися самою державою за взаємною згодою з іншими державами заради досягнення певних цілей. Поряд із суверенітетом держави існує суверенітет народу і нації. Перший означає верховенство народу у вирішенні корінних питань організації свого життя. Другий визначає повновладдя нації, її можливість і придатність визначати характер свого життя, здійснювати своє право на самовизначення аж до відокремлення і утворення самостійної держави.

Джерелом і носієм суверенних прав — сувереном — може бути абсолютний монарх чи диктатор, а в демократичних країнах — народ. У тоталітарних державах суверенітет права здійснює керівна партія. Васалітет, протекторат чи вхід однієї держави у тісні об'єднання з іншими призводять до обмеження Суверенітету чи його повної втрати.