69. Зу «Про видавничу справу»

Закон визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів видавничої справи.

Закон складається з 6 розділів, у яких визначються терміни, окреслюється мета видавничої справи, державна політика у цій сфері, а також міжнародне співробітництво та межі діяльності та відповідальності видавця.

Дуже важливим є (ПОЗИТИВНІ СТОРОНИ):

• детально прописані права та обов’язки замовника, видавця, виготовлювача та розповсюджувача;

• необхідність зазначення вихідних відомостей;

• закон вимагає, аби всі книжкові видання в Україні, незалежно від мови основного тексту, мали обов’язкову анотацію та вихідні бібліографічні відомості державною мовою (вийняток – видання іноземною мовою для іноземцмів);

• обов’язкові примірники видань.

Основна ВАДА – цей закон має у собі зайві елементи регламентації та контролю, властиві тоталітарному режиму, що супережить міжнародному законодавству у сфері видавничої справи.

Фахівці центру розвитку видавничої справи при інституті “Відкрите суспільство” (Будапешт, Угорщина), шо проводятьмоніторинг чинного законодавства у різних країнах називають 2 принципові вади цього закони:

1. Запровадження Державного реєсту видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, згідно з яким “розповсюдження видав. Продукції здійснюється після внесення розповсюджувача до Державного реєстру”, а поліграфічне підприємство “приймає замовдення на виготовлення видавничої продукції за умови наявності у замовника документа про внесення його до Державного реєстру к суб’єкта видавничої справи”. Це, а думку зарубіжних видавців, є елементами контролю за діяльністю видавця.

2. Переобтяженість зайвою нформацією вихідних відомомстей, зокрема у випускних даних.

69. Методика загального редагування і зміст редакційної правки

(“Літературне редагування” Різуна ст. 206-230)

Володіння методикою виражається у володінні технікою редагування і визначаєьться як вищий рівень майстерності редактора. Для цього майутній фахівець має оволодіти:

1) Методикою аналізу тематичної організації твору

- метод фразового членування твору;

- метод пофразового визначення тематичної системи твору;

- метод тематичного прогнозування (прогнозування від кожної фрази логічне продовження теми);

- метод рубрикації (складання плану тексту. Визначення теми – того, про що розповідається, та реми – того, що розповідається);

- метод моделювання тематичної структури.

2) Методикою інтерпретації актуальної теми

- метод якісної оцінки тексту;

- метод прогнозування читацьких реакцій.

3) Методикою аналізу розкриття теми

- метод актологічного членування змісту;

- метод зіставлення фактів

- метод тлумачення термінів;

- метод ранжирування фактів;

- метод підрахунків;

- метод експлікаці логічних зв’язків;

- метод індукції змісту;

- метод дедукції змісту;

- метод семантичного аналізу;

- метод логічної перспективи та семантичного зондування;

­- метод образної інтерпретації тематичної системи;

- метод об’єктивної діагностики твору.

Важливе і володіння технікою прийняття рішення:

• меод експлікації (наукового обґрунтування помілок у творі);

• метод бесіди з автором.

“Правки – це майстерність хірурга, яка досягається через освоєння різних методів роботи, віролення умінб та навичок праці”.

Методи правки:

- метод корекції тематичної системи і структури;

- метод актуалізації теми;

- метод селекції фактичного матеріалу;

- метод корекції розкриття теми

51