2. Класика української та зарубіжної літератури

3. Виробнича і професійно зорієнтована література. У цьому блоці найбільші шанси бути повторно видрукуваними мають довідники й посібники за галузями знань, комп'ютерна література "для чайників", коментарі до різноманітних нормативних актів.

4. Раритетні, рідкісні видання із золотого фонду української видавничої справи.

5. Перевидання заборонених раніше з ідеологічних причин творів із колишніх спецфондів або вперше надрукованих в українській діаспорі.

Для того, щоб зрозуміти роботу над змістовою частиною видання, наведемо історичний приклад з „Києво-Печерським патериком”. Як відомо, цю книгу почали писати ще в домонгольську добу. До початку XV століття твір лише доповнювався наступними переписувачами, без унесення суттєвих змін до вже створених текстів. Перше редакторське втручання в текст відноситься до 1406 року і пов'язане з іменем ченця Арсенія: скорочення ряду малоактуальних подробиць, додавання новіших сюжетів. Трохи більше як через півстоліття упорядковувати текст цієї книги береться ще один редактор — клирик Касіян. Упродовж двох років він здійснює дві редакції патерика. Найбільше змін патерик зазнав пізніше в мовному плані, коли за нього бралися московські друкарі. Вони свідомо змінювали яскраво виражені українізми, подаючи лексичний ряд у російськомовному написанні (для прикладу, закінчення у прикметниках -ого замінювали на -аго, -иї — на -иі), все далі віддаляючи пам'ятку від оригінального звучання, поступово залучаючи її до своєї культури. Можна собі уявити обсяг роботи редакторів видавництва Києво-Могилянської академії, яке 2000 року вперше за всю історію побутування цього духовного символу українства представило його читачеві в перекладі сучасною українською мовою.

У наведеному вище прикладі фрагментарно подана робота узагальненого редактора, пов'язана із зміною змістової частини твору в контексті всіх видів перевидань — стереотипного, виправленого, доповненого, переробленого.

Таким чином, до роботи з творами, які перевидавалися декілька разів протягом відповідно тривалого часового проміжку, видавнича практика виробила цілий ряд додаткових вимог:

• віднаходження найбільш авторитетного, повного, об'єктивного варіанта видання;

• з'ясування з допомогою науковців-фахівців можливих цензурних купюр у виданні;

• з'ясування можливих кон'юнктурних втручань упорядників чи редакторів до авторського тексту;

• звірка видання, з якого планується перевидання, з авторським рукописом або, за можливості, з прижиттєвим (авторизованим) виданням автора.

Перше українське видавництво, яке серйозно взялося стерти ідеологічний глянець з текстів світових бестселерів, виявилося "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га".

Тепер зупинимося на особливостях роботи редактора з перевиданням сучасних творів. Проблема спрощується, якщо готується до повторного видання твір сучасного автора. Напочатку редактору необхідно з'ясувати обсяг доданого матеріалу, характер переробок і спосіб надання видавництву остаточного варіанта авторського оригіналу. За так званої докомп'ютерної ери у видавничій справі автор мав дотримуватись розроблених галузевим міністерством вимог щодо подання видавництву "розклейок" сторінок попереднього видання з унесеними туди всіма правками й доповненнями. Оскільки така розклейка передавалася згодом до друкарні для набору, технічні вимоги до неї були особливо суворими: всі доповнення і вставки допускалося виконувати лише на друкарській машинці без найменшого відступу від стандарту "Оригінали авторські і текстові видавничі".

За нинішніх умов, коли автор самостійно може внести до попереднього видання, яке в нього збережене в електронному варіанті, всі необхідні зміни, видавництво може прийняти і електронний варіант авторського оригіналу.

Другим етапом роботи редактора з автором стане з'ясування необхідності вступної і заключної частин перевидання. Залежно від виду видання незайвим буде подумати про підготовку одного з таких елементів вступної частини, як "Переднє слово", "Передмова" чи "Від видавництва". А в заключній частині доцільними можуть бути і "Післяслово", і система відповідних покажчиків, глосаріїв чи словників. Особливо актуальним є наявність вступної чи заключної частин до стереотипних чи факсимільних видань. Оскільки втручання до таких видань неможливе. Здебільшого у факсиміле такі вступні частини видаються окремим додатком.

Важливим елементом є робота редактора над службовою частиною. Адже, згідно з діючими видавничими стандартами, характер і обсяг змін у будь-якому перевиданні обов'язково зазначається у своєрідних паспортних даних видання, якими є вихідні відомості. Обов'язковими є такі дані:

Титульна сторінка: під заголовковими даними зазначається номер видання та його вид.

Зворот титульної сторінки: інформація про перевидання зазначається двічі: в каталожній картці та біля знака охорони авторського права. Особливість перевидання та його вид варто також зазначити в анотаційній частині каталожної картки.

Видавці по-різному підходять до оформлення службової частини стереотипних (репринтних) видань. За наявності розгорнутого титулу у лівій його частині (контртитулі) часто подають титульну сторінку першовидання, праворуч — титульну сторінку перевидання із зазначенням видавництва, часу і місця друку.

Черговість перевидання і ступінь втручання у його підготовку обов'язково мають бути вказані і в надвипускних даних після зазначення виду видання, автора і назви

69. Вступна частина побудови видання

Вступна частина — це додатковий до основної частини текст або кілька текстів, підготовлені за ініціативою видавництва чи автора для повнішого і глибшого сприйняття читачем пропонованого видання.