49. Формат видання. Формат набору. Частка аркуша

49. Основи роботи редактора з авторським оригіналом

1. перше читання (детельний перегляд) оригыналу редактором та його аналіз.

2. редагування тексту редактором.

3. робота з відредагованим текстом технічного і художнього редакторів перед верстанням (обумовлюються гарнітури і розміри шрифтів основного, допоміжного, службового текстів, заголовків, а також різноманітні виділення, відступи, спуски; вказуються місця для елементів художнього оформлення, колонтитулів, колонцифр тощо)

Етапи редагування:

- перше, наскрізне, читання. Критерії читання: на початку зосереджується увага на змісті та структурі твору; далі – побіжний перегляд більшості сторінок, вибіркоіе читання параграфів, зясування електики викладу тексту, повторів, кількості логічних, смислових чи мовних помилок;

- доведення оригіналу до комплектності. Після першого читання постають недоробки автора. Це стосується наявності всіх складових твору. На цьому єтапі спільно з автором виділяються ці складові.;

- робота над структурою;

- робота над заголовками. Найбільша робота над заголовками чекає редактора у книжковому виданні.

Функціїї заголовків:

- полегшують роботу читача з виданням;

- організовують процесс читання;

- дають змогу читачеві осмислено працювати з окремими частинами видання;

- готують читача до сприймання нового цілого;

- забезпечують зручність у пошуку інформації;

- визначеня єдиного стилю подання тексту. Кожна редакція може мати власний стиль подання тексту;

- робота із вступною, заключною та службовою частинами.

- редакційна правка.

Редактор може здійснювати: заміни, вставлення, видалення, переставлення, скорочення, перероблення.етика правок:

1. Уникати смакових виправлень.

2. не віддалятися від авторських мовних засобів.

3. будь-які виправлення погоджувати з автором.

49. Службова частина побудови видання

Службова частина видання - це напрацьований історичним досвідом і регламентований певними нормами, зразками, стандартами тієї чи іншої країни мінімум уніфікованих інформаційних даних не авторського, а видавничого походження, який вміщується, здебільшого на початкових і прикінцевих сторінках видання з метою його ідентифікації користувачами як всередині країни так і за рубежем, а також для бібліографічного опрацювання та статистичного обліку.

Фактично це вихідні відомості. За законом "Про видавничу справу" і проектом нового українського стандарту видання. До вихідних відомостей відноситься: відомості про автора (чи авторів); назва видання; над заголовкові, підзаголовкові, вихідні данні, класифікаційні індекси; макет анотованої каталожної картки; анотація; ISBN; знак охорони авторського права; випускні дані; ЕАN.

П очаткові сторінки.  • На титульній сторінці: Відомості про автора - до трьох авторів. Назва видання повне (на обкладинці припускається скорочення). Над заголовкові дані (відомості про заклад від імені якого здійснюється видання), підзаголовкові (вид видання, аудиторія, повторюваність видання, наявність грифу, упорядник, переклад тощо), вихідні дані (місце назва видання час виходу).  • Зворот титульної сторінки: Шифр зберігання видання УДК (Універсальная десяткова класифікація) ББК (бібілотечно-бібліографічної класифікації), авторський знак. Макет анотованої каталожної картки (бібліографіч запис: заголовок, бібл.опис, анотація, автор. знак). ISDN, авторські права, іноді данні про рецензентів, редактора, данні про документ за яким надано гриф видання.  • Авантитул: Повтор данних титулу, логотип видавництва, епіграф, цитата, посвята.

Прикінцеві сторінки:  • Над випускні дані (Повна назва видання, повна ім'я автора чи упорядника, вид видання за цільовим призначенням, імена учасників видавничого процесу, мова видання). • Випускні дані: дата підписання, формат паперу та частку аркуша, наклад, обсяг видання в умовних аркушах, номер замовлення, назву та місце знаходження видавця, його свідоцтво про реєстр, тощо.

61. Специфіка редагування рекламних видань

Особливої специфіки в підготовці та редагуванні таких текстів немає. Вона виникає в суто рекламних матеріалах таких жанрів: рекламної замітка; рекламного оголошення; рекламного рядка (на газетній шпальті чи на екрані телевізора); матеріалів зовнішньої реклами.

• Творцями реклами виступають одночасно кілька осіб: замовник реклами, автор тексту (він же - й редактор), художник-дизайнер.

• Елементи реклами (текст, ілюстрація, заголовний ряд, слоган, логотип чи марка) є рівноправними складниками єдиного цілого і відповідно впливають один на одного.

• Ефективність реклами досягається не лише вдало скомпонованими всіма її елементами, а й психологічним впливом на потенційного покупця чи споживча.

Для редактора

1. Зусилля редактора спрямовуються передусім на вилучення зайвих фраз і слів загального характеру. Перевага віддається знаходженню своєрідної родзинки тексту - "сторожових слів", які можуть легко запам'ятатися і на певний час надійно "засісти" в пам'яті того, хто прочитав такий текст.

2. Рекламні тексти, призначені на масову аудиторію, виграють від того, якщо в них звести до мінімуму специфічні, маловідомі терміни.

3. Редагуванню підлягають довгі підрядні речення. Це ж стосується вставних слів чи й цілих конструкцій, уточнюючих фраз типу "у відповідності до", "як відомо", "за останніми даними". Фрази мають бути максимально лаконічними, але влучними, оригінальними, дотепними.

4. Дотримання принципу уніфікації й однакового стилю представлення дуже важливе в рекламних текстах.

5. Створення тексту добірною літературною мовою. Зайве переконувати, що високий рівень культури мови - ознака серйозності рекламодавця, його глибокої поваги до читача.

6. Низький рівень культури керівництва організацій, що за родом своєї діяльності обслуговують людей (на транспорті, в торговельних, медичних закладах, а нерідко й у державних установах) засвідчують рекламні тексти всіляких повідомлень чи оголошень, де словесно фіксується зневажливий до людини репресивно-наказовий тон. Саме там не вистачає вправної руки або бодай консультації професійного редактора.

61. Типологічний ряд навчальних видань та специфіка їх редагування.

Навчальні видання — особливий вид видань, створений у відповідній формі і покликаний допомогти широкому загалу конкретного користувача (учня, студента, аспіранта, викладача) в оволодінні ним конкретним навчальним предметом.

Типологічний ряд. За Тимошиком Навчальні видання поділяються на такі види: - підручник; - навчальний посібник; - наочний посібник; - курс лекцій; - практикум; - збірник вправ (або задач); - хрестоматія; - книга для читання. Слід пам'ятати, що існують й інші види навчальних видань, які менш поширені у видавничій практиці: - навчальний план; - навчальна програма; - методичні вказівки; - методичні рекомендації. Мала поширеність таких видань в оперативних планах діяльності видавництв пояснюється кількома причинами: мізерний обсяг (здебільшого брошури), обмежений наклад (від 50 до 300 примірників), службовий характер користування (необов'язковість вміщення вихідних відомостей), спрощеність художньо-технічного оформлення (шрифтове одноколірне вирішення).

Специфіка навчальних видань: - послідовність і строга системність подачі матеріалу (від простого до складнішого); - доступність викладу, зорієнтована на вікові особливості та освітній рівень читача; - чітка й детальна структурованість усіх складових змістової частини; - відповідність змісту та проблематики затвердженій програмі; - відібраний і перевірений практикою фактаж; - відсутність полеміки; - наявність блоків для самостійних завдань, контрольних запитань і вправ; - регламентоване державними стандартами художньо-технічне та поліграфічне виконання.

Редагування: а) структурування змістової частини; б) забезпечення належного навчально-методичного рівня тексту; в) забезпечення взаємозв'язку текстового та ілюстративного матеріалу; г) визначення критеріїв відбору ілюстративного матеріалу; д) визначення місця розташування ілюстрацій по тексту.

61. Робота над структурою (композицією) оригіналу.

Це відповідальний етап, від виконання якого залежатиме якість змістовної частини майбутнього видання. Мова йде, перш за все, про структурну організацію всього тексту, логічного взаємозв'язку всіх його частин, незалежно від того, це - журналістський твір або книжкове видання. Звичайно ж, книга вимагає більше уваги редактора.

Досвідчений і небайдужий редактор, отримавши від автора у цілому читабельний, але ретельно не структурований оригінал, добре попрацює над тим, аби майбутнє видання було зручним для користування читачем. Особливо тоді, коли мова йде про підручник, посібнику, науково-популярному виданні або монографії. Безумовно, структура видання виграє, коли окремі розділи будуть поділені на параграфи, а ті, у свою чергу, на підпункті, але тільки досвідчений редактор може підказати як грамотно структурувати видання, щоб витримати загальну структуру викладу і його пропорційність.

Знову ж таки, тільки редактор зможе підказати автору, чого не вистачає в цьому оригіналі. Наприклад, не вистачає контрольних питань і завдань після кожної теми; або книга виграє від того, що в ній буде представлено вступне слово відомого фахівця з цієї проблематики; або ілюстрований матеріал слід зробити різноманітним, а не подавати лише портрети, або до алфавітному покажчику слід додати ще і предметний та географічний. І цей ряд редакторських пропозицій щодо удосконалення структури видання можна продовжувати.

61. Типологічний ряд довідкових видань та специфіка їх редагування. Загальна характеристика і види довідкових видань.

Довідковими називають такі видання, в яких різноманітна інформація наукового або прикладного характеру розміщена в зручному для швидкого пошуку порядку і не призначена для суцільного читання.

Типологічний ряд цих видань складають:

• Словники (енциклопедичні, біографічні, мовознавчі, перекладні, тлумачні, термінологічні)

• Довідники (наукові, виробничо-практичні, масово-політичні, навчальні, побутові, популярні)

• Енциклопедії (універсальні, галузеві)

• Довідково-інформаційні видання (каталоги, покажчики, програми, телефонні довідники, розклади руху транспорту).

Специфіка: Варто окреслити лише найважливіші моменти, які постійно мають бути в полі зору автора на цьому етапі. Це робота над:

1. Фактологічною сутністю статей (з'ясування застарілості інформації, нових положень, врахування нових джерел, що з'явилися друком у процесі підготовки матеріалу, перевірка дат, цифр, прізвищ та ініціалів); -

2. Удосконалення змісту (популяризація викладу, вилучення повторів, малозрозумілих слів, уникнення зайвої деталізації;

3. Уніфікація тексту (принцип однакового підходу до скорочень, дат за старим чи новим стилем, написання великих і малих літер, абревіатур, бібліографічного опису тощо); -

4. Ретельна перевірка розробленої системи посилань, відсилань та покажчиків. Остання позиція для довідкових видань має особливо принципове значення.