69. Способи уведення цитати в текст

Цитатами можуть бути: окремі словосполучення або одне речення (коротка цитата); цілий фрагмент тексту, який складається з одного або кількох абзаців чи й сторінок (велика за обсягом цитата). Розглянемо, таким чином, обидва варіанти.

Коротка цитата: а) цитата подається повністю після слів того, хто цитує; б) цитата подається повністю перед словами того, хто цитує; в) цитата подається повністю, але розривається словами того, хто цитує; г) цитата подається у вигляді окремих слів, узятих з одного речення автора із зміненим відмінюванням таких слів; д) цитата подається в скороченому варіанті без викривлення думки автора (замість пропущеного фрагменту ставлять квадратні дужки);

Велика за обсягом цитата: а) цитата, яка складається з кількох речень, але вміщується в один абзац, подається в межах того ж абзацу і тим же шрифтом, що й слова автора основного тексту; б) цитата, яка складається з кількох абзаців, подається у видавничому оригіналі автономно від слів того, хто цитує, в такий спосіб: • відділяється від основного тексту верхньою і нижньою відбивкою за умов набору її таким самим шрифтом, як і основний текст; • має іншу шрифтову гарнітуру, розмір шрифту, інколи — і ширину шпальти (як правило, з відступом праворуч). Методика роботи редактора, загальні правила.

1) Важливо з'ясувати джерело цитування. Особливо це слід робити у випадках, коли цитований твір мав кілька перевидань, або коли у зміст твору українського автора (скажімо, художня, наукова література, публіцистика) втручалася російська чи радянська цензура. Досвідчений редактор перевагу надасть прижиттєвим виданням автора (автор сам міг виправляти коректуру і боротися із запопадливими редакторами), академічним виданням (тут уміщуються варіанти), закордонним виданням (там не практикуються поширені ще з часів російської цензури купюри).

2) У процесі першого читання авторського оригіналу варто в кожному конкретному випадку пересвідчитися в доцільності цитати. Незайвим буде простежити логічну вмотивованість, рівень аргументації "за" чи "проти" цитованого фрагмента тексту. Нерідко автори, з метою збільшення обсягу свого твору, захоплюються зайвим цитуванням: місцями довільно переказуючи чужий текст, місцями — вставляючи цілі сторінки, взяті в лапки. Великі за обсягом цитати в ряді випадків відволікають увагу читача від головного, нічого нового не привносять у канву авторської розповіді.

3) Звідси бере початок немало помилок, неточностей, а то й викривлень змісту першоджерела. Нерідко перевірка редактором походження цитати приводить до невтішного висновку: такого джерела, на яке посилається автор цитати, взагалі не існує. Цитування за вже наведеною кимось із попередників цитатою можна виправдати лише в кількох випадках:

• коли джерело недоступне (знаходиться в іншій країні, як, скажімо, Реймська Євангелія в Парижі);

• коли джерелом слугує рідкісний архівний документ, до якого обмежений доступ дослідників (рукописні інкунабули).

4) Стосується авторських прав. Готуючи до друку видання, яке рясніє розлогими цитатами, редактор має чітко з'ясувати, що і як цитується без відома автора тексту, який цитується, а що потребує погодження з ним. Останнім часом при аналізі деяких навчальних видань дедалі частіше доводиться зустрічатися з випадками так званого прихованого плагіату. Це коли маловідомий у науці автор новоявленого підручника, відчуваючи брак власного досвіду, вдається до способу дещо хитрого привласнення чималого шматка чужого тексту до своєї книги. Як правило, використовується виправдувальна, про всяк випадок, фраза: "Далі послуговуємося цікавими, на наш погляд, думками (такого-то) вченого". Після й подається кілька сторінок таких "думок".

Граматичні правила.

1. Цитати з попередніх видань, у яких дотримано інших правописних норм. Йдеться, скажімо, про видання української діаспори, або вітчизняні видання 20-х років, де видавці й автори дотримувалися репресованого радянською владою скрипниківського правопису. Приводити до вимог сучасного правопису такі цитати недоречно. Це ж стосується й деяких мовних особливостей авторів минулого.

2. Вставки чи виділення редактора або автора в цитованому тексті, які вказують на ставлення їх до цитати. Такі вставки допускаються. За умови, що, скажімо, знаки оклику чи запитання (вони додають позитивне чи негативне забарвлення фразі) беруться в дужки; про штрихове виділення слів у цитаті також повідомляється читачеві.

3. Цитата, з якої вилучено кілька речень. Обов'язковою умовою такої скороченої цитати є зазначення кутових дужок з трьома крапками на місці пропущених речень:

4. Форма лапок у складних цитатах. Межі початку і кінця цитати виділяються лапками, їхня форма, або гарнітура, зазвичай є такою, як і тих, які використовуються в основному тексті. Однак бувають випадки, коли редактору необхідно подбати про використання всередині цитати лапок іншої гарнітури. Це трапляється здебільшого у так званих складних цитатах, у яких є окремі слова чи словосполучення, які також беруться в лапки. У таких випадках слід пам'ятати про лапки зовнішні (відкривають і закривають цитату в цілому) та внутрішні (відкривають і закривають слово чи словосполучення в середині самої цитати). Зовнішні лапки можуть мати таку форму "", а внутрішні — «». А як бути у випадках, коли, скажімо, з технічних причин не виходить застосувати різні форми лапок? Вийти із ситуації можна за рахунок виділення цитати шрифтом іншої гарнітури. У такому випадку цитата в лапки взагалі не береться.