Типологічні особливості довідкової літератури
Робота редактора над словниками
Словник — книга, в якій в алфавітному чи тематичному порядку подано слова якоїсь мови (з тлумаченням, перекладом на іншу мову тощо).
Типи словників
Перекладнi словники
Тлумачні словники
Етимологічні словники
Словники синонімів, антонімів, паронімів
Орфографічні, орфоепічні та інш
і словники правильності мови
Фразеологічні словники
Редактор повинен оцінити принцип відбору слів і їх значень, повнотусловника, відповідність входять до нього слів потребам адресата,процентне співвідношення вмісту словника за тематикою (тобто якщо переднами універсальна енциклопедія, кількість статей з історії в ній неможе становити 80%; статті з різних галузей знання мають бутипредставлені в процентному відношенні приблизно однаково).
Зручність пошуку також досягається композиційним і графічним оформленнямчленування тексту на структурні складові: наданням цілісності кожноїстатті, ілюстрації, додатковим та довідково-допоміжним текстів - ів той же час їх розмежування за рахунок виразного оформлення «стиків»між ними. За рахунок цього створюється візуальний комфорт, необхідний у будь-якомудовідковому виданні. Подібна пропрацьованність структури енциклопедичноговидання не тільки сприяє прискоренню пошуку і сприйняття необхідноїстатті, але й дає можливість швидко оцінити її обсяг перед прочитанням, щочитач робить осмислено чи інтуїтивно. Зручності пошуку також сприяє система внутрітекстових посилань іпосилальних статей
Охарактеризуйте смислову концепцію видання та її складники
Смислова концепція видання – це розділ видавничої концепції, в якому з’ясовується мета і завдання видання, його змістове наповнення, ідейно-тематичне спрямування, світоглядна позиція. Окремо не виділяється, є важливою частиною видавничої концепції.
Смисловий блок:
Назва видання
Вид видання (за різними характеристиками)
Слоган
Тон видання
Мета видання
Функціональність видання (практична цінність)
Система рубрикації
Смислові відмінності видання від видань-конкурентів
Інтерактивність видання
Головні жанри
Мова
Охарактеризуйте сучасний стан застосування видавничих стандартів в Україні
Передісторія. Потреба в унормуванні, уніфікації –> перші стандарти (ширина й довжина сувоїв, правила створення перших книг. З поширенням друкарства уніфіковуються обсяг набірних рядків на кожній сторінці, величина черенків, пробіли між рядками та словами тощо).
Поступово у світовій книговидавничій практиці виробляється ціла система положень і правил з метою їх повсюдного і багаторазового використання щодо виготовлення і тиражування книг.
Важливість розробки кожною державою власних видавничих стандартів обумовлюється кількома чинниками:
за цим визначається рівень культури національного видання, професіоналізм тих, хто створює книгу, якість редакційно видавничого і книготорговельного процесу в цілому;
йдеться про повноту, зручність, точність і водночас лаконічність інформування потенційного читача кожного видання, а отже, і про успішне просування такого видання на ринку, іншими словами, ідеться про законне право держави посісти належне місце серед книговидавничих забутків інших країн світу, на рівноправних умовах брати участь у творенні загальноцивілізаційного книжкового фонду.
Саме перелічені вище чинники стали передумовою виникнення Міжнародної організації із стандартизації (ISO, 1946).
Сучасний стан: безладдя, хаос, неузгодженість, самодіяльність і профанація, а також недостатнє фінансування цього безладдя.
Три підходи у використанні стандартів сучасними видавництвами:
1) використання радянської системи стандартів (переважно вид-ва державної форми власності). Але "прилаштувати" старі радянські стандарти до нових умов неможливо, бо критерії й методика, на яких вони базувалися, більшою мірою мали відношення до політичної безпеки СРСР й аж ніяк не до інтересів авторів, читачів та видавців;
2) використання рос. стандартів – РФ попіклувалася завезти в UA значний наклад (приватні вид-ва);
3) видавництва, які взагалі не користуються стандартами (тут може бути два шляхи – або повний хаос, або відхиленні від старих стандартів керуючись здоровим глуздом, не чекаючи появи нових).
Сьогодні українське книговидання розвивається без власних видавничих стандартів – відмовившись від старого, багато в чому виправданого і потрібного, контролю у сфері видавничої справи, досі не спромоглася через свій галузевий орган, Держкомінформ України, запровадити взамін чогось дієвого.
Раніше ж за дотриманням стандартів стежив спеціальний підрозділ Держкомвидаву України – Головне видавниче управління, працівники якого періодично готували тематичні огляди випущених видань.
У 1994 році при Державному комітеті зі стандартизації, метрології та сертифікації України було створено Технічний комітет за номером 101 (ТК101) "Технологія поліграфії". Завдання: здійснювати організацію й підготовку до затвердження державних стандартів України в галузі видавничої діяльності. Базою для розгортання діяльності ТК101 та його складових став Український науководослідний інститут поліграфічної промисловості імені Тараса Шевченка у Львові.
Розробкою стандартів займається окремий підкомітет "Книжкової палати України". 1995 року побачило світ перше офіційне видання першого українського видавничого стандарту ДСТУ 3017-95 "Видання. Основні види: терміни та визначення" – автори І. Лупандін, Т. Пучкова та Г. Пліса (підсумок активності – 1 документ за 6 років). З 2009 року набуває чинності ще один стандарт – ДСТУ 4861-2007 “Інформація та документація. Видання. Вихідні відомості”.
Проблемним є вихід України на світову арену:
1) Більш ніж п'ятирічне зволікання України зі вступом до Міжнародного агентства ISBN/ISMNі впровадженням у державі Міжнародної стандартної нумерації книжкових видань (впроваджено з 1998 року).
2) Україна не є учасницею системи ISSN.
2) Загальний стан видавничих стандартів.
ШЛЯХИ до спасіння на думку МСТ такі:
- залучення до створення стандартів провідних учених вищих навчальних закладів, де викладається видавнича справа, та видавцівпрактиків;
- створення додаткової робочої групи розробників окремих стандартів, яка працюватиме паралельно з групою Книжкової палати України.
ПРОГАЛИНИ та їх усунення
– визначити граничну кількість авторів книги, які зазначаються на титулі, а відповідно й обкладинці (У Німеччині і Канаді ≤ 4);
– визначити постійне місце інформації про перекладача, упорядника, автора передмови й приміток;
– доцільність двомовниого титулу з подвійним зазначенням місця видання;
– відмова від зазначення року видання внизу титулу біля назви видавництва;
– відмова від радянської ідеологогічно необхілної ЄСКЛ (Єдина система класифікації'літератури). Індекси для підручників з вивчення української мови за цим "класифікатором" беруться з розділу "Другие язьїки народов СССР", а твори сучасних українських письменників з розділу "Литература национальньїх меньшинств СССР";
– при зазначенні ББК необхідно звертатись до бібліотек
– урегулювання доступності Універсального децимального класифікатора (УДК), який розроблений відповідно до вимог Міжнародного комітету з УДК у Гаазі;
– загромадження "вхід" і "вихід" з книги нікому не потрібною інформацією;
Процес входження вітчизняної книги до міжнародного інформаційного простору відбувається стихійно і має як позитивні, так і негативні сторони.