Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Otveti_GOT_IPPV.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
07.08.2019
Размер:
294.91 Кб
Скачать

1.Історія правових і політвичних вчень як самостійна диципліна разом з іншими юр дисциплінами відноситься ло гуманітарних наук. Вона належить до теортико-історичних дисциплін. З одного боку по’язвна з історією та з теорією (теорія держави та права), має 2 аспекти – історичний і теоретичний. Досліджує предмет – історію винекнення і розвитку людства про державу та право, політику і законодавство. Але предметом є не всі знання про державу та право, а тільки ті, які науково обґрунтовані. Метою є вивчення які соціально і політичні погляди на суспільство, державу, право були вісунуті, і як вони співвідносились із позиціями населення, чиї інтереси вони виражали.

2. 27. Політико-правова ідеологія раннього християнства

325 р. Статус держ релігії Рим імперії. мало великий вплив, тому і християнські погляди застосов для з’ясування проблем всесвітнього ьа земелього порядку, справедливості і права. Ранні християнські погляди, Апокалипсис Іоанна Богослова, засуджували земні порядки, несправедливість і політичну владу, в них викладено думки про новий суспільний устрій. Потім : ідея про божествене походження влади та безперечне підкорення їй. В основі права християнство вбачало правду, справедливість, яки йдуть від Бога. Правда відкривається людині у вигляді досконалого закону , закону свободи. Воля людини обмпжується законом Божим. Неі достатньо знати закон, треба дотримуватись його і виконувати. Причому підкорення закону повінно бути усвідомлене, а не під страхом покараня. Аврелій Августин

3.В ній викорстовується велика кількість філосовфський і спеціально наукових методів, а перш за все методи формально-логічного аналізу, диалектичного, системного, порівняльно-історичного дослідження.

Основним є діалектичний метод : розгляд державно-правових концепцій у взаємозв’язку і розвитку як між собою, так і з явищами суспільного життя. Для цього методу провідну роль відіграє принцип історизму, розуміння історії як специфічної форми руху від минулого крізь сучасність до майбутнього.

Теоретичні державні та правові концепції розглядаються в хронологічному порядку6 з використанням порівняльного методу.(з’ясувати , проаналізувати зміст, ..погляди).

4. Заг хар-ка міфологічних та реліг уявлень про політику, державу та право.

Міфолог уявлення людей по всесвіт, державу – роль у їх створенні відводилась богам, Зевсові, що знайшло своє відображення у багатьох літ пам’ятках тогочасної Греції. (Гомер “Іліада” та “Одіссея”)

Гомер наголошував, що основн принципом поведінки є справедливість, якї мусять дотримуватись і боги і люди.

Гесіод: стверджував , що людство від створення світу прроминуло 5 епох

золота – люди рівні, справедливість, добробут і щастя.

Срібна – люди перестали коритися богам, поруш справедливість.

Мідна – люди почали ще більше орувати і справедливість порушвалась, люди поч нищити один одного.

Залізна – те саме, тільки в більших розмірах, повна зневага до справедливості, запанували зло і насилля, несправедливість.

5. Політико –правоваідеологія стародавньої Індії/ брахманізм/ ранній будизм/ школа локаяти (чарвака).

Боги були лише джерелом влади, брали беспосередню участь у встановленні земного порядку, вирішенні долі людей.

Політичні і правові ідеї Старод Індії закріплені вже в найдавніших літ пам’ятках, реліг книгах аріїв (Веди), у свящ книгах брахманізму (“Рігведа” – перший і найстаріший збірник, “Самаведа”, “Яджурведа”..)у релігійно-філософ творах..

Прихильники буддизму вважали, що сесвіт керується природним законо, а всі події – це природна закономірність. Природне походження держави і законів.

Локаята атеїстична і матеріалістична течія. Засновник Брихаспаті.

Скептичне відношення до брахманізму, до релігії. Турбота про теперішнє.

Чаравака - це більш пізній різновид Локаяти. Відкидає існування Бога і душі. Єдина мета людського бутя – отримання задоволення. У поняттях добра та зла бачить ілюзію, створену людиною.

6. Політ-правов ідеолог у старод Китаї/ даосизм/ Етико-політ погляди Конфуція/ моїзм/ легізм

К. розглядав державу і право у взаємозв’язку між собою та в співвідношеннями з іншими соціальними інститутами, моральністю.

Порівнювали державу з великою сім’єю, де влада імператора розглядалась як влада голови сімейства, а відносини правлячих і підлеглих – як сімейні відносини.

Державна влада здійсн одноособово.

Закони як похідні від держави з огляду на їх імперетивність і жорстокість покарання за порушення, не могли сприяти злагоді в сспільстві.

Тому ефективнішим регулятором буде система моральних норм і принципів, звичаїв, правил поведінки. (це б врегулювало і владні відносини).

Концепція даосизму, засновник Лао-цзи. Наближається до буддизму. Всесвіт, суспільство і держава розвиваються відповідно до закону “Дао”, який єсправедливим, порядок, добробут і щастя.

Через 2 покоління від Конфуція жив Мо-цзи, заснував напрямок “Моїстична школа” – (на відміну від конфуціанства) відстоював ідею про рівність сіх людей від природи, основою походження держави є договір людей. Верховна влада належить народові.

Завданням державі є встановлення закону, подолання бідності та врахування інтересів усіх громадян, звільнення від гноблення.

Легісти – людина від прирроди ненаситна і правитель повинен направляти це на 2 корисні справи: землероюство,і війну. Сприялистановленню імператорської системи з верховною роллю держави, чіткої градації чиновниництва, систематичним оновленням жержапарату6 нагляд, кругова порука.

Конфуцій -- правитель-мудрець, який втілює досконалі знання ритуалу, культури, завжди дотримується справедливості, істини, вірного шляху. Головне для нього — турбота про благо підданих, яких треба спершу нагодувати, а потім навчити, виховати у високій моральності. Концепція Конфуція містить засади «правильного державного управління», конкретні поради правителям щодо завоювання довір'я народу, мистецтва комунікації; обґрунтовує стрижневі принципи управління суспільством, забезпечення всезагального щастя. Вважаючи людей рівноправними від природи, Конфуцій ніколи не був демократом. Він вчив, що трудящих треба відмежовувати від панівної верстви, а жінок ставив значно нижче чоловіків. Йому не подобалося політичне управління за допомогою писаних законів. Він надавав перевагу управлінню на основі вдосконалення людської природи, а покарання закликав замінити вихованням. Конфуціанство з II ст. до н. е. до 913 p. н. е. було офіційною ідеологією Китаю, хоч на ньому давньокитайська політична думка не замикалася.

Другу її течію — моїзм — заснував Мо Цзи (479— 400 до н. e.). Однойменний трактат містив обґрунтування теорії виникнення держави, ідею федеративного устрою, принципи державного управління, пропозиції щодо створення жорсткої адміністративної структури, концепцію поєднання заохочення і покарання як важеля державного адміністрування, політичну доктрину «всезагальної рівновеликості» — казарменого рівноправ'я, залочаткування егалітаризму (зрівнялівки) у соціально-політичних відносинах.

Провідником третьої течії — легізму — був Шан Ян (400—338 до н. e.). У трактаті «Шан цзюнь шу» він обґрунтовує державу як абсолютну інституцію, найвищу мету і вінець діяльності людини, велетенську безжалісну машину примусу, а право, закон — як найефективніший засіб досягнення такої мети. Головні риси закону — верховенство, універсальність, жорстокість, обов'язковість для всіх. Основні методи побудови держави (деспотичної) — матеріальне стимулювання власників, спрямованість їх на землеробство і скасування другорядних занять, «зрівняння майна» (заохочення бідних до набуття власності, а багатих — до добровільної передачі частини майна бідним), застосування нагород і покарань з перевагою покарань.

Четверта течія давньокитайської політичної думки — даосизм. Його постулати викладені напівлегендарним мислителем Лао Цзи в трактаті «Даоде цзінь» (III ст. до н. е.). Згідно з ученням, Дао — найвищий (безликий) абсолют. Держава, суспільство і людина — природна частина Дао і космосу» Всі вони підпорядковуються законам вічності. Цивілізація та її надбання — це штучні утворення, що протистоять природному. Істинна мудрість — затворництво, відмова від усього штучного. Держава повинна бути маленькою державою-селом, а народ — безграмотним, що дасть змогу зробити головними методами державного управління «мудрість простоти», засновану не на знаннях, а на інтуїції та інертності адміністрації.

7. загальна характеристика політико-правової ідеології у Стародавній Греції (+періоди)

державність виникає на початку 1 тисячоліття до н.е. у формі самостійних і незалежних полісів – окремих міст-держав, які включали на рівні державної території та прилеглі сільські поселення. В історії винекнення та розвитку давньогрец політико-правової думки видляють 3 періоди: Ранній – (9-6 ст. До н.е.) винекнення давньогрецької державності. Раціоналізація політико-правових уявлень (Гомер, Гесіод “сім мудреців”) і формується філософський підхід до проблем держави і права (Піфагор, Геракліт). Другий період – (5 – перша половина 4 ст. До н.е.) розквіт давньогрецької філософської і політико-правової думки, учення Демокріта, софістів, Сократа, Платона, Арістотеля. Третій період – (др половина 4 – 2 ст. До н. Е.) період еллінізму, спад давньогрецької державності, грецькі поліси під владою спочатку Македонії, потім Риму. Епікур, Полібій, стоїки.

У Греції, на відміну від східних країн, активніше розвивались погляди на державу та право, ставли об’єктами дослідження філософських шкіл, мислителів. Тому що Греція мала еконмічний потенціал і соціальний досвід; сформувався зв’язок між людиною6 державними інститутами і суспільством; склалась правова система, напрацьований досвід законодавчого і правозастосовного процесів.; значна диференціація суспільства. .

8. Піфагор та його школа про державу та право (Архіт, Лізис, Філолай)

піфагорейці (Архіт, Лізит, Філолай), Геракліт обґрунтовували аристократичні ідеали правління “кращих” – розумової еліти.

Справедливість полягає у наданні рівним за рівне, залежить від характеру тих відносин між людьми.

Ідеалом є поліс, де панують справедливі закони. Найгіршим злом вважали анархію (безвладдя). Людина по своїй природі не може обійтися без керівництва та віховання.

9.“Софіст” в перкладі мудрий. Вони були платними вчителями мудрості, в тому числі в питанням держави і права. Софісти не складали єдиноїшколи права і розвивали різні філософські, політичні і правові погляди. 2 покління софістів: старші (протагор, горгій) і молодші (Фарсимах, калікл...). багато із старших софістів дотримувались в цілому демократичних поглядів, серед молодших були прихильники і демократії, але і тиранії та аристократії.

10.Принциповим критиком софістів був Сократ. Але сперечаючись з ними, розвивав ряд їхніх ідей. Розрізняв (естественное право) природне право і закон поліса, але на відміну від них вважав що обидва виходять з розумного початку.

Прихильник законності. Правити повинні знаючі. Критикував тиранію.

Вплив Сократа відображається в філософії Платона та Арістотеля.

11.Платон – учень Сократа, який вплинув на нього значною мірою.

Погляди Платона помітно змінювались протягом його творчого шляху. В його ранніх творах домінують погляди Сократа – раціоналізм, пошук загальних понять...

Ніхто не повинен мати приватну власність, якщо в цьомк немає крайньої потреби. Жінки в ідеальній державі зрівняні у правах і можливостях з чоловіками.

Проти крайності багатства і бідності, за помірність і середній достаток. Головну соціально-економічну Відмінність проектуємої ідеальної держави від всіх інших держав платон бачить в ому, що воно не поділене на багатих і біднихю

Ідеальна держава- справедливе правління кращих6 законне і справедливе – одне і теж, бо в них лежить божествене начало.

Навіть, якщо ідеальна держава буде створена, вона все рівно не буде вічною і зміниться на іншу форму.

Аристократія, тиранія, тимократія, олігархія, демократія.

Кожна форма держави знищується завдяки внутрішнім потиріччям.

Демократія знищується свободою, з неї народжується тиранія. Черезмірна свобода обертаєтьсся в черезмірне рабство. Тиранія – найгірший від державності, беззаконня свавілля, насилля.

Виділяє ще 3 види правління (монархія, влада небагатьох, влада більшості).

Законна монархія – царська влада, протизанна – тиранія, законна влада небагатьох –аристократія, незаконна – олігархія, демократія з законами та без законів, тбото 7 форм держав.

Рекомендує законодавцю дотримуватися міри, обмежуючи з одного боку владу правлячих, а з іншого свободу тих, ким правлять.

12.Подальший розвиток і поглиблення античної політико-правової думки після платона зв’язане з Aрістотелем. Держава – продукт природного розвитку. Але держава – вища форма спілкування, яка охоплює собою всі інші спілкування. Для Арістотеля, так як і Платона держава представляя собою ціле і єдиність складових елементів, але він критикує платонівську спробу “зробити державу через міру єдиною”.

З позицій захисту приватної власності, сім’ї і прав індивіда Арістотель критикував обидва проекти платонівської держави.

Дежава- поняття складне, воно по своїй формі являє організацію і об’єднує певну сукупніть громадян. Визначення поняття держава залежить від того кого рахуваті громадянином, громадянин, за Арістотелем, той хто може брати участь в законодавчій і судовій владі цієї держави. Кожній формі держави відповідає своє визначення поняття громадянин. Разом із зміною поняття громадянина змінюється і форма держави і сама держава.

Державна форма визанчається числом правлячичих (один, декилька, багато). Розрізняються правильні і неправильні форми держви: в правильних формах правителі мають на увазі загальну вигоду , в неправильних тількі свою власну. Трьома правильними формамі є монархічне правління, аристократія і політія, а відповідними відхіленнями від них є тиранія, олігархія, демократія.

Найправильніша форма правління політія. Править більшість в інтересах загальної вигоди7 всі інші форми – це відхилення від політії. З іншого боку політія за арістотелем – олігархія + демократія. З неправильних форм держави тиранія – найгірша.

Середній елемент у політії домінує у всьому, влада у середнього шару. Основну причину в переворатах в державі бачить у відсутності рівності.

Демократія засновується на тому принципі, що відносна рівність веде за собою і абсолютну рівність, а олігархія виходить з принципу – відносна нерівність обумовлює і нерівніть абсолютну. Подібна помилка і веде до міжусобиць.

Розділяє думкі платона і сократа про співпадіння справедливого і законного.

Право і звичайне і умовне хоч і відрізняються між собою, але обидва відносяться до сфери політичних явищ і носять політичний характер.

“всякий закон в основі має свого роду право”. Відхід закону від права значало б відхилення від політичних форм до деспотичного насилля. Політичне правління – це правління закону, а не людей.

13.Епікур продовжував атомістичні вчення Демокріта. Головна мета державної влади і заснування політичного спілкування – забезпечення звзаємної безпекі людей, подолання їхнього взаємного страху, неспричинення один одному шкоди.

Закони тлумачаться в якості засобу обмеження і захисту “мудрих” (людей етично совершенніх)від “натовпу” .

Був проивником крайньої демократії, різко пртиставляв мудрого чоловіка натовпу.

Влада законів узгоджується з максимально можливою мірою свободи і автономіґю індивідів.

14. Cтоїки 3 періоди: древній, середній і новий. Засновником був Зенон.

Держава виступає як звичайне об’єднання, а не як іскуственное умовне.

Всі люди – громадяни однієї світової держави, а людина – громадянин всесвіту.

Знецінювали зміст і роль окремої і форми державності, полісних, законів, порядків і установленості. Дійсно вільні є царі та мудреці. Виступали за неухильне додержання законів, що відповідали природному закону.14. Римські Стоїки Сенека і Марк Аврелій Антоній розвивав уявлення про державу з рівними для всіх законами, якою правлять рівні, де найвищим благом є свобода підлеглих. На спільноті розуму базуґться спільніть закону, який є однаковим для всіх, оскільки всі люди – рівні, вси вони є громадянами і утворюють єдиний суспільний устрій.

Сенека більше ніж інші стоїки відстоював ідею духовної свободи всіх людей незалежно від їх суспільного становіща.

Епікур. Гловна мета државної влади і заснування політичного спілкування полягає в тому, щою забезпечити взаємну безпеку людей, попередження їх взаємного страху, неспричинення один одному вреда

Полібій про розвиток політичних явищ

Той чи інший устрій в державі відіграґ певну роль у всіх людськиї відносинах. Історію винекнення державності і наступна зміна форм державі зображує як природний процес, якіх здійснюється за законами природи. 6 основних форм держави: царська влада, тиранія, аристократія, олігархія., демократія, охлократія. Вдастива всім людям потреба хбиратися в однорідний натовп.

Охлократія – є не тільки найгіршою, а й отанньою сходинкою в зміні форм. Відмічає нестійкість, присутню кожній формі , оскільки втілює в себе ліше один початок, якому неминуче притаманне перетворення в свою протилежність.

Підкреслював взаємність і відповідність між добрими звичаями і законами, хорошими нравами людей і правильним устроєм їх державного життя.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]