77. Політико-правоа доктрина Фрідріха Ніцше.

Автор антидемократичн держ-правової теорії. Держава і право є засобами культури, яка постає як світова за своїми масштабами боротьба сил і воль.

Боротьба 2 воль за владу: воля сильних, вищих видів, аристократів і воля слабких, наповпу, рабів. Воля до влади сильних –прогрес, розвиток суспільства, а воля слабких – занепад, вимирання культури. З огляду на це цілком віправдане панування сильних над слабкими.

Дердава – це наслідок насильницього процесу, під час якого з’являється особа, чка панує над натовпом. Держава, яка утворена ненасильницьким способом не здатна забезпечити появу геніїв, рзвиток культури, а це можливе лише там, де править аристократия. Інші форми держави не здатні ствоорити такі умови(демократія),

Право – як похідне ід волі до влади, результат війни і перемоги. Не сприймав теорії природного права , вчень про рівність і свободу людей, вважав, що воснові права – сила, перевага, привілеї. Право фіксує результати боротьби за владу і є чимось схожим на договір сторін, що виборюють владу.

78. Політико-правове вчення Карла Маркса і Фрідріха Енгельса.

Комуністично-правова ідеологія.

Держава – символ добробуту, - Маркс не поділяв такої думки Гегеля, а зробив висновок, що на землі немає такої держаиф, яка повною мірою відповідала б своєму призначенню. Щоб це сталося необхідно усунути приватний інтерес. Не погоджувався також, що держава породжує громад суспільство. Маркс у категорії держава“ вирізняв 2 аспекти: политичну і матеріальну. Політична – держ устрій розвивається на власності, промисловості і торгівлі. А матеріальне – це громадянське суспільство. Політ держ формується поступово, базуючись на громадянському суспільстві завдяки власності, торгівлі і промисловості. Запропонував спосіб ліквідації приватної власності- соціальну революцію і силу, яка здатна це зробити – пролетаріат. З цим погоджувався і Енгельс.

Маркс продовжував дослідження категорій право та держава із визначення сутності власності – відокремлення засобів виробництва і виробленого продукту від виробника. Це стан речей відокремлений від праці.

Маркс і Енгельс видали свою працю“німецька ідеологія” – концепція матеріалістичного розуміня держави. У “Маніфесті комуністиної партії”дали визначення: держава – політична організація, організоване насилля одного класу над іншим. Право – введеним в закон волею панівного класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя цтого класу.

У “Капіталі” Маркс ще раз наголосив на взаємозв’язку між сусп і виробничими відносинами та державою і правоі, зазначив, що основою всіх сусп відносин є виробничі відносини, назвав їх базисом суспільства; решта відносин, усі форми сусп свідомості, серед яких і мораль і політика, право знаходяться в повній залежності відбазису і ним визначаються.

79. Політико-правове чення Огюста Конта (фРанція)

Державно-правові теорії позитивізму започаткував у XIX ст. французький мислитель Огюст Конт автор "Курсу позитивної філософії" та "Системи позитивної політики".

О. Конт і його прибічники заперечували можливість пізнання сутності речей, у тому числі держави і права, висловлювали думки про те, що науці слід лише описувати явища та їх співіснування. У праці "Система позитивної політики" О. Конт спробував систематизувати соціальне життя і теоретично обгрунтувати новий, "позитивний" соціально-політичний порядок. Розвиток суспільства і таких його явищ, як політична влада, держава і право, мислитель пов'язував з еволюцією людської свідомості, поступовою зміною типів світогляду — теологічного, метафізичного і (останнього) позитивного, або наукового. Коли домінував теологічний світогляд, держава і право уважалися результатом дії Бога.

. Запорукою міцності держави повинні бути жорстка дисципліна, повна однодумність в усьому суспільстві та всебічний державний контроль/

відкрив ліберально-індивідуалістичне розуміння прав і свобод особи. Суб'єктивне право, за його вченням, суперечить принципам соціальної солідарності, а тому мислитель пропонував замінити його поняттям "соціальний обов'язок".

Розвиток природничих наук, а також техніки сприяв подальшому розвиткові позитивізму, З часом позитивістська теорія держави і права отримала два напрямки: юридичний позитивізм і соціологічний позитивізм. Найбільшого поширення юридичний позитивізм набув в Англії (Д. Остін), Німеччині (К. Бергбом, П. Лабанд) та у Франції (А. Есмен). не визнавали теорій природного права і стверджували, що існує тільки позитивне право, матеріалізоване у прийнятих державою правових нормах. Вони заперечували відомі концепції про те, що поряд із позитивним правом існує вище за значенням природне право — як критерій цінності законодавства..

Право, за уявленням позитивістів, є сукупністю норм, даних об'єктивно, які не потребують обґрунтування.

Норма права розглядалася позитивістами як раз і назавжди стала догма, а єдиним джерелом права визнавалася державна влада, наділена примусовою силою. Норми права — це абстрактні накази, нормативні міркування законодавця.