18. Політичн і правові ідеї Київської Русі

“Повість временних літ” Нестор-літописець – ідея про богообраність слов’янського народу, включення слов’янства в контекст християнської історії. Необхідність держави з централізованою політичною владою, яка можлива на основі добровільної домовленості народу з князями. Засуджує міжусобиці.

В «Повчаннях» Володимира Мономаха він малює образ ідеального князя, який сам за всім слідкує. Соціальна політика направленна на зменшення класових протиріч.

Найбільш раціональний порядок встановив Ярослав Мудрий. Вважав, що єдність держави має бути гарантована верховенством церковної влади.

Офіційну політико-правову ідеологію було закріплено в Руській Правді, норми регулювали відносини, зміцнювали князівську владу, вирішували питання власності, відповідальність за злочини.

Феодальна роздробленість загрожувала розпадом держави і була основною проблемою в “Слові о полку Ігоревім ” – необхідність концентрації влади в руках сильного князя і збереження держави.

Тобто, найголовніші проблеми: укріплення державності, збереження єдності першої слов’янської державності, обстоювання її міжнародного авторитету, вирішення проблеми співвідношення світської та церковної влади,.

19. Володимир Мономах

“Повчання” – лист до князя Олега , де закликав до єлності Русі. Повинен бути один князь, який усуватиме протиріччя між багатими і бідними. 19, Політична програма Володимира Мономаха

Визначною пам’яткою Київської Русі є «Повчання» Володимира Мономаха – великого князя київського, якому вдалось на короткий час зібрати землі Русі під єдиним началом перед її остаточним розпадом на окремі князівства. “Повчання” Володимира Мономаха (приблизно 1096 р.) присвячене насамперед проблемі організації верховної влади, уникнення княжих непорозумінь і воєн. Він радить майбутнім великим князям усі справи вирішувати з радою дружини, не допускаючи “беззаконня”, радить судити “по правді”, бути милосердним до найбеззахисніших верств населення. В автобіографічній частині твору подається ідеалізована картина державної діяльності та ідеальний образ князя-правителя, який має керуватися християнськими заповідями, моральними нормами і принципами. Саме це передусім Мономах заповідає дітям, подекуди, за традицією того часу, майже дослівно наслідуючи своїм текстом Біблію.

Крім моральних настанов, «Повчання» містить також практичні вказівки щодо керівництва державою, управління підданими, правил поведінки з ними в деяких типових ситуаціях, зокрема під час війни. За політичними традиціями слов’янства князь був не тільки правителем і воєначальником, а й верховним суддею в державі. Саме тому Мономах звертає особливу увагу своїх синів на дотримання ними закону та принципів справедливості й милосердя. При цьому князь не лише сам має бути справедливим і милостивим, а й вимагати цього від підлеглих. Він мусить дбати про них, особливо про знедолених і беззахисних.

20. Вічні проблеми ІППВ. Наскрізні проблеми — теоретичні проблеми співвідношення і взаємозв'язку права і моралі, особистості та влади, суспільства, людини й держави, утвердження в суспільстві справедливості тощо.

21. «Сім мудреців» підкреслювали велике значення законів для полісного життя, відстоювали ідею підкорення законам, намагалися законодавчо врегулювати відносини між станами суспільства і вдосконалити державний устрій.

Фалес, Піттак, Періандр, Біант, Солон, Клеобул, Хілон (кін 7-почю 6 ст7 до н.е.) сформулювали сентеції, максими. Дехто з них були активними учасниками політичних подій, правителями, законодавцями. Повага до законів.

Хілон вважав, що закон треба слухатися та боятися як тирана.

З правління Солона, як писав Арістотель, почалась демократія – відповідальність усіх громадян за стан справ у державі. Солон розділив усіх громадян на 4 класи. Закон – суміш права і сили.

22.

Ці ідеї у стародавніх китайців, індусів, вавилонян, персів, євреїв мали релігійно-міфологічний характер. Конфуцій -- правитель-мудрець, який втілює досконалі знання ритуалу, культури, завжди дотримується справедливості, істини, вірного шляху. Головне для нього — турбота про благо підданих, яких треба спершу нагодувати, а потім навчити, виховати у високій моральності. Концепція Конфуція містить засади «правильного державного управління», конкретні поради правителям щодо завоювання довір'я народу, мистецтва комунікації; обґрунтовує стрижневі принципи управління суспільством, забезпечення всезагального щастя. Вважаючи людей рівноправними від природи, Конфуцій ніколи не був демократом. Він вчив, що трудящих треба відмежовувати від панівної верстви, а жінок ставив значно нижче чоловіків. Йому не подобалося політичне управління за допомогою писаних законів. Він надавав перевагу управлінню на основі вдосконалення людської природи, а покарання закликав замінити вихованням. Конфуціанство з II ст. до н. е. до 913 p. н. е. було офіційною ідеологією Китаю, хоч на ньому давньокитайська політична думка не замикалася.

В міфах різних країн по різному вирішується питання способу і характеру зв’язку божественного начала із земними відносинами. За древньокитайським міфом персона великого царя Піднебесної є єдиною точкою зв’язку із вищими силами. Інші посадові особи – провідники особистої влади правителя.

Єгипет, Вавілон, Індія: Боги є джерелами влади правителя, але разом з тим і самі продовжують вирішувати земні спрови, Боги деколи виступають першими правителями. Тут діє право справедливості. Шумерські і Вавілонські законодавці підкреслювали божественність своєї влади і законів

Євреї: Загалом влада здійснюється людьми від імені Бога, але в екстраординарних випадках він діє і сам через одкровення та чудеса.

Важливим є вчення Заратустри: боротьба добра і зла.

Зороастризм: держава має бути земним втіленням царства Бога. Монах – слуга бога. Що захищає людей від зла. Класи є добровільними.

23. Римські юристи 2-3 ст. Ульпіан, Гай, Модестін, Павло (Класичний період). Створили нову науку – юриспруденцію, розроблення юр питань майнових відносин із позицій захисту права приватної власності. Розробили юр основу права людини на власність. Інтерпретували закони і норми у відповідності до вимог природного права і справедливості, а в разі колізії змінювали норму. Розробили багато аспектів римського права: поділ права на приватне і публічне, вчення про юридичних осіб, права та обовязки громадян. Згодом положення їх учень були включені в Дигести Юстиніана. Як і стоїки, вони підкреслювали невідповідність рабства природному праву, але вони його не заперечували і прирівнювали рабів до речей, зазначаючі, що це знаряддя праці. Дигести, тобто збірка творів 38 рим. юристів.

Ульпіан поділяв право на публічне (відносится до положення Римської держави), та приватне (право що відносится до окремих осіб). Приватне право поділяв на 3 частини:природні приписи, приписи народів, цивільні приписи.

24. Фома Аквінський

аналізував погляди Арістотеля. Поділяв погляди Арістотеля : людіна є політчною істотою. Прагнення жити в з іншими людьми для забезпечення своїх потреб. Наслідком цього прагнення є держава. Мета держави – загальне благо.

Влада від Бога треба їй коритися. Бог, перед тим як керувати всесвітом, установлює порядок. Так і монарх спочатку встановлює прядок в рамках держави, потім керує. Найдосконалішою є монархія, усталеніша і надійніша, схожа на всесвіт. Як і люд організм керується одним центром, розумом. Поділяв монархію на абсолютну і політичну. Політична прогресивніша, бо влада регламентується законом. Світська влада складається 3 аспектів: сутності влади, форми влади (походження), використання влади. Сутність влади – порядок відносин між пануючими та підпорядкованими, установлений Богом порядок відносин панування і підкорення. Використання світської влади – зловживання владою. Тому єдиною, що відповідає настановам Бога є церковна влада.

Право - дія справедливості у божественному порядку людського спілкування. Джерелом права є закон. Вічний закон – універсальні норми, загальні принципи божественного розуму, якими керується світ, а всі інші норми є похідними від них.

Природний закон – відображення вічного закону в людському розумі.

Позитивний(людський закон) конкретизує природний закон, за допомогою сили змушує людей досягти доброчесності, і відмовитися від зла.

Люди не завжди можуть розуміти сутність правди, а позитивний закон прийнятий ними не завжди відповідає закону Божому. Божествений закон (Біблія) скеровує душевний рух і прагнення людей.