2. Ризик в умовах централізованого та ринкового управління економікою, наслідки ігнорування ризиків

В Україні та інших республіках колишнього СРСР тривалий час систематичні дослідження з проблем ризику не проводились, хоча ця тема для підприємств цих країн була досить актуальною.

Не можна сказати, що в економіці України проблема ризику нова. Ризик існував завжди, але в планові економіці він мав зовсім інший характер, оскільки всі підприємства знаходились в умовах відносної економічної передбачуваності. Ще в 20-х роках був прийнятий ряд законодавчих актів, що містять поняття виробничо-господарського ризику. У виступах господарських керівників того часу звучали судження про те, що темпи розвитку економіки країни будуть залежати від розв’язання питання ризику.

Проте вже у середині 30-х років категорія “ризик” була оголошена буржуазним поняттям. З ідеологічної точки зору ризик ніяк не поєднувався з проголошеним плановим характером розвитку економіки. Це пов’язано з тим, що централізована система управління народним господарством прагнула до знищення підприємництва разом з неминучою його умовою – ризиком. Тому дослідження і відомі розробки в галузі вивчення ризику оголошувалися неактуальними для соціалістичної системи.

Ігнорування проблеми ризику призвело до того, що саме поняття “ризик” не знаходило чинного місця в жодній енциклопедії, що випускалась в Радянському Союзі. Зокрема, в статті “ризик” “Економічного словника Гранта” відзначалося, що через плановий характер соціалістичної системи господарські ризики мають тенденцію до відмирання.

Однак досвід розвитку всіх країн показує, що ігнорування або недооцінка господарського ризику при розробці стратегії і тактики економічної політики при прийнятті конкретних рішень неминуче стримує розвиток суспільства, науково-технічного прогресу, прирікає економічну систему на застій.

Заперечити наявність ризику в плановій економіці соціалістичного співтовариства неможливо, тому, що з ризиком поєднані праця і відпочинок, спорт і побут, творчість і винахідництво, науково-технічний прогрес і прогнозування. Практично будь-якій людині доводилось ризикувати і раніше. Так, господарські керівники всіх рівнів знають, що таке виробничий, збутовий, постачальницькій ризик у централізованій економіці. Але це не той ризик, із яким стикаються підприємства в економіці ринкового типу. В директивній економіці доводилось мати справу з ризиком невиконання державного плану, порушень договірних зобов’язань, недопостачання продукції і т.ін., зумовлених найчастіше недотриманням правил та норм господарської діяльності. У ринковій економіці першорядним елементом ризику є неможливість передбачити кон’юнктуру ринку, попит, ціни і поведінку споживача.

У зв’язку з розвитком ринкових відносин підприємницьку діяльність в Україні доводиться здійснювати в умовах зростаючої непевності ситуації та мінливості економічного середовища. Виходить, виникає неясність і непевність в одержанні очікуваного кінцевого результату, а отже виникає ризик.

Подібна ситуація довгий час була незвичною для наших підприємств, а для деяких ще залишається і на сьогодні не зовсім звичною, тому, що в умовах централізованої економіки керівники всіх рівнів звикли до того, що економічна ситуація формувалась “зверху” у вигляді набору правил і норм. Плани, програми, постанови, інструкції, державні ціни, фонди, ліміти, наряди, тарифи формували ту економічну систему координат та господарського середовища, у якій змушені були діяти всі підприємства й люди.

Існуюча жорстка система централізованих установок і розпоряджень охоплювала всі сфери діяльності підприємства, сковувала ініціативу, але вносила уявану чіткість. Хоча й з неповною впевненістю, але можна було передбачити обсяги виробництва, поставок, продажу, ціни, власний прибуток, доходи. Тобто в тих умовах основним носієм ризику була держава. Останнім часом значно зростає кількість нових підприємницьких структур, створюються нові ринкові інструменти. У зв’язку з процесами демонополізації і приватизації держава відмовилась бути одноосібним носієм ризику, переклавши всю відповідальність на підприємства. Проте велика кількість підприємців починає свою діяльність за несприятливих умов.

До кінця 80-х років економіка України характеризувалася достатньо стабільними темпами розвитку. Першими ознаками прояву кризи стали негативні процеси в інвестиційній сфері. Протягом останніх п’яти років ХХ сторіччя значно зменшились капітальні вкладення, у той час як за оцінками спеціалістів лише для підтримки існуючих виробничих потужностей щорічно потрібно 10 млдр.доларів, а для відновлення основних фондів – у декілька разів більше. Рівень державних інвестицій у перші роки ХХІ сторіччя складав трохи більше 1% ВВП., у той час як у промислово розвинених країнах від 12,4 до 31,0% ВВП. І як результат, зниження обсягів виробленого національного доходу, промислової і сільськогосподарської продукції.

Криза економіки України є однією з причин посилення підприємницького ризику, а це в свою чергу призводить до збільшення кількості збиткових підприємств. Крім того в Україні неухильно зменшується питома вага діючих підприємств до кількості зареєстрованих. Зростають суми взаємних неплатежів. Невчасна оплата за поставлений товар призводить до дефіциту оборотних коштів у підприємства, а це в свою чергу, - до невчасної виплати заробітної плати, невчасної сплати податків і відрахувань у бюджет, несвоєчасної сплати відсотків за користування кредитом у банк. Відсутність коштів у населення спричиняє за собою невчасну сплату комунальних послуг. Невчасне поповнення бюджету призводить до появи заборгованості по пенсіях і дотаціях. Таких прикладів можна навести з діяльності всіх суб’єктів народного господарства.

Чому це відбувається? Тому, що будь-який господарник плануючи свою діяльність, не може передбачити вплив усіх чинників, тому що не існує 100% надійність в роботі будь-якої системи, тому що постійно існує ризик, що виявляється в зниженні планових показників діяльності, збоях у роботі устаткування і постачаннях матеріально-технічних ресурсів і т.ін. Ні в кого не виникає сумнівів, що ризик супроводжує функціонування всіх суб’єктів ринку, а це дає можливість зробити висновок про те, що без урахування чинника ризику в підприємницькій діяльності не обійтися.

Таким чином, проблема ризику в нашій країні достатньо “назріла”, хоча перелік літератури про ризик поки що прикро бідний, бракує фундаментальних досліджень.