§ 50. Збір і систематизація фразеологізмів

Упорядкування українського фразеологічного багатства пов'я­зане насамперед з фольклорними збірниками, пареміологічними виданнями. Ось тільки деякі з них, але, мабуть, одні з найважливі­ших: "Краткий малороссийский словарь" О. Павловського в його "Грамматике малороссийского наречия" (1818); "Малороссийские пословицы и поговорки" (1834) В. Смирницького; "Галицькі при­повідки і загадки" (1841) Г. Ількевича; "Словарь малороссийских идиомов" (1861) у 3-му томі "Старосветского бандуриста" М. Закрев-ського. Додамо й епохальні праці М. Номиса "Українські приказки, прислів'я і таке інше" та І. Франка "Галицько-руські народні при­повідки", які не раз уже нами згадувалися.

Одна з найдавніших праць — рукописна збірка кінця XVII — початку XVIII ст. (гадана дата рукопису — між 1700 і 1709 pp.) Кли-ментія Зіновієва (відомі й інші імена автора — Климентій, Климен-тій Зиновієв син, Климентій Зиновій; Б. Ларін називає його Климен­тій Зинов'єв) — "Приповісті посполиті", що мала повну назву "Прйповісти [або тє(ж) присловіл] посполйтые, и аз(ъ)букою ради скорі(и)шого (якового слова) поіска(н)л, новособравшіисл споря-женные: и zjxi положенные, для розных потребъ. которы(х) зажи­вають в речахъ слушны(х) православные". "ПрйповЪсти" включа­ють розташовані за алфавітом понад півтори тисячі прислів'їв, при­казок, народних афоризмів, уміщених без перекладу. Ось початок цієї збірки:

А

Абы м(с)цъ на мене свЪтивъ, а бвіздьі хо(ч) и такъ.

405

Розділ_Г7

Абы голова гдорова, а все тоє будє(т).

Абы з насъ да і состалос а.

Абы побрє(н)качі, а будуть послухачі (тут і далі намагаємося зберегти чи наблизити графіку й написання до оригіналу. —Авт.).

Чимало приповідок аналогічні чи дуже близькі до сучасних: ажъ волосы вянуть, без ножа рЪжетъ, вовка ноги годують, дож-давъ расту топтати, люде нє татаре. "Приповісті" — це справж­ня енциклопедія життя українського народу кінця XVII — початку XVIII ст. (деякі вчені вважають Зіновієва одним з перших вітчизня­них етнографів), у якій відбиті побутові явища {межу пересоравь), мисливські спостереження {на ловца и звЪрь біжить), відшаруван­ня казок: ме(р)зни мерзни вовчи(и) хвосте, крилаті вислови {огнемь дамечемь). Реєстр словника, якому понад триста років, може з успі­хом слугувати для спостережень над еволюційними процесами у сфері фразеології — по моє(и) голови хо(ч) вовкь траву \>жь, пор. сучасне хоч вовк траву їж; етимологічним студіям — по заслуЛ котюзі; установленню датування, ідеографічній систематизації фразеологізмів.

До згаданої вище "Грамматики малороссийского наречия" О. Пав-ловський додав розділ "Фразы, пословицы и приговорки Малорос-сїйскїя". За словами лексикографа П. Горецького, це була "перша цінна спроба збирання і публікації фразеологічного матеріалу укра­їнської мови". 146 прислів'яно-приказкових висловів {Багатому чорть дітьі кольіше; Знала кобыла на що візь была; Колыбъ сен-ньні рдгы, тобь усіхь поколола), фразеологічних зрощень і фразео­логічних єдностей {Ману напустыть; Ні швець німнець; Прочухана дать) та зрідка лексичних словосполучень {Грать у гілки "палками у м'яча грати") упорядник розмістив за алфавітом першого слова. Правда, останнє не стосується синонімічних груп, які він об'єднує одним перекладом:

Холоне вь серці.

Дзьїкгарі бьють Трусить; боится.

Значне місце відведене компаративним фразеологізмам: валяЪцьця якъ почка вь салі; лыгай якь Мартьінь мыло; мнеть якь гостёць бабу; товчёцьця якь Савка по пеклу; убравсь якь чорть па утреню.

Буває, що укладач до українських фразеологізмів добирає росій­ські фразеологічні відповідники {залытъ за шкуру сала, задать пер-

406

Українська фразеографія

цу\ а часом — тлумачить словом, словосполученням чи реченням (москаля везты. Обманывать; попа возыть у решеті. Лгать на исповіди; скачьі враже якь пань каже. Ділай что велять). А то залишає й зовсім без тлумачення.

У 1864 р. був опублікований уже згадуваний нами збірник "Українські приказки, прислів'я і таке інше" ("Українські при­казки, прислівья и таке инше. Збірники О.В. Марковича и других". Спорудив М. Номис) М.Т. Симонова, більш відомого за псевдоні­мом "Номис" (перші п'ять літер прізвища, прочитані в зворотному порядку). Матвій Номис, уродженець козацької сім'ї поблизу міс­течка Оржиці на Полтавщині, випускник словесного факультету Київського університету, продовжив відомі народознавчі традиції першого його ректора М. Максимовича. За словами М. Сумцова, "Українські приказки" — це було "чудове видання, один із кращих пам'ятників живої і плідної любові до рідного слова". 14 339 реєст­рових одиниць укладач згрупував "по речам", виділивши іншим шрифтом слово або увесь вислів, що найвиразніше представляє тему. Кожна "приказка" виступає під певним номером, але позначе­на цифрою лише кожна десята.