§ 3. Олександр Потебня — предтеча української фразеології

Становлення фразеології як лінгвістичної дисципліни звичайно пов'язують насамперед із працями Ш. Баллі та В. Виноградова. Од­нак заради справедливості зазначимо, що багато аспектів фразео-

32

Фразеологізм як лінгвістична одиниця

логії як лінгвістичної дисципліни загалом й української зокрема були об'єктом уваги найвидатнішого українського мовознавця, основоположника психологічного напряму в слов'янському мово­знавстві О. Потебні (1835—1891). "Обставини мого життя, — писав О. Потебня в листі до чеського славіста А. Патера, — зумовили те, що в науковій моїй роботі вихідним пунктом моїм, іноді помітним, іноді ж непомітним для інших, була українська мова й українська народна словесність. Якби цей вихідний пункт і пов'язане з ним почуття не були мені дані і якби я виріс поза зв'язком з легендою, то, здається мені, навряд чи я став би займатися наукою". На укра­їнських мотивах у дослідженнях О. Потебні наголошувало багато дослідників. Етнографічні реалії в нього, за словами Л. Булаховсь-кого, надзвичайно багаті й "відзначаються винятковою точністю, з якою автор вилучає їх із побуту, переважно українського" [32: 24]. У розкутому викладі епістолярного жанру О. Потебня послуго­вується й українськими фразеологічними зворотами, як-от: матері його ковінька; от знатимеш, як; згадайте у добру годину; щоб дома не журились; поминайте в добрий час (Г. їжакевич). Українська ме­лодія бринить у багатьох відібраних для аналізу чи вжитих як ілю­страції "приповідках": бодай же ви, сірі воли, у Крим по сіль не схо­дили; цур тобі, пек тобі, осина тобі!; іди, доле, за водою, а я піду за тобою; похиле дерево; ні за цапову душу; ані дрібка солі; ні гаріля ні цяточки "нічого"; як шилом борщу (патоки); на всі заставки; як на воловий рик (про віддаль); скочити через пліт; з тяжкої неволі вті­кати та ін. За свідченням А. Русова, автора передмови, працюючи над перекладом "Одіссеї*", О. Потебня робив виписки слів, виразів, речень (їх близько 2500), які могли б знадобитися для передачі назв предметів, дій, епітетів, означень, характеристик. Серед них — стій­кі словосполучення, що вживаються в народній поезії (ґвалт зчини­ти, раду складати, у славу вбитися, неславу зложити, сльози роня-ми, словами мастити, жалю серцю завдавати та ін.), які, безсум­нівно, належать до української безеквівалентної ідіоматики. Значну увагу О. Потебня приділяв синонімічним засобам української мови, У яких одним із членів ряду чи обома були фразеологічні звороти (аж страх розбирає — торопію, була до вподоби — подобалася, в °уші замишляючи злее — каверзуючи злеєу серці, добро замишляючи ^в серці — в думках до нього зичлива, світло згасила очей — позбави-

^{2 7}'254 33

Розділ^

ла світла та ін.) і які б йому могли слугувати в перекладі "Одіссеї" українською мовою [320: 147—148].

Ще й нині немає практично жодного серйозного фразеологічно­го дослідження, яке б обходилося без посилань на праці вченого. Актуалізація вчення Потебні в різних галузях науки, що постійно зростає (і чим далі, тим більше), пояснюється цілісністю й глиби­ною його лінгво-філософської концепції. О. Потебня подав і саму дефініцію приповідки. Те, що він називав "приповідкою", "приказ­кою" ("на питання, наскільки дурний, приказка відповідає: з-за рогу прибитий, на цвіту прибитий, мішком прибитий''') чи "постійним сполученням слів", тепер іменується "фразеологізмом", "ідіомою", "фразеологічною одиницею" тощо. Ще й досі точаться дискусії, що лежить в основі ФО. І все більше вчені називають насамперед ситу­ацію, про що писав ще О. Потебня: значення байки "та інших пое­тичних творів (тобто прислів'я, приказки, ідіоми) полягає в тому, що вони служать відповіддю на запитання, що виникають з приводу якоїсь однієї складної ситуації" [212: 519].

О. Потебня глибоко розробив питання про відношення поетич­них творів до слова, зв'язку фразеології з історичною поетикою. Власне, у роботі "З лекцій теорії словесності: Байка, прислів'я, при­повідка" (укр. переклад 1930 р.; за ред. О. Вєтухова та Ф. Зелинсь-кого, автор вступної статті О. Фінкель) яскраво висловлені погляди О. Потебні на природу слова, на його відношення до думки, співвід­ношення поезії та прози, успадкування внутрішньої форми від шир­ших контекстів до вужчих, а відтак — аж до слова. Констатований "процес згущення мислі" в ланцюгу байка — прислів'я — при­повідка — слово, утворення приповідок безпосередньо з прислів'їв {на похиле дерево кози скачуть —> похиле дерево) на багато років визначив домінуючий напрям при етимологізації численних ідіом-дериватем — ширшого до вужчого контексту: ложка дьогтю <— ложка дьогтю в бочці меду; хапатися за соломинку, рятівна соло­минка «— потопаючий хапається за соломинку (О. Бабкін, М. Дем-ський, Л. Скрипник та ін.).

Численні приповідки-фразеологізми харківський учений розгля­дав як образні мовні одиниці насамперед з погляду їх походження, становлення й відбиття в них життя народу. Коли ми з приводу ві­домої особи кажемо: це свиня під дубом, собака на сіні, вовчий рот, лисячий хвіст, вовку вівчарні — це будуть приповідки. Приповідка,

34

Фразеологізм як лінгвістична одиниця

визначає вчений, є поетичний, тобто інакомовний, образ не склад­ного зчеплення осіб і дій, а одного з елементів цього зчеплення, отже, окремо взятої особи, властивості, дії (ми б зараз сказали про фразеологію у вузькому розумінні). Приповідка, констатує вче-_ний — це "елемент байки чи прислів'я, що почасти походив із прислів'я і байки як рештка, згущення їх, почасти недорозвинувся до них" [221: 81—82].

О. Потебня визначив шлях становлення багатьох приповідок, розглянув численні семантичні розряди слів як компонентів ФО (наприклад символів), проаналізував окремі групи культурологіч­них вербалізмів (наприклад купальські вогні), які започаткували ФО, виявив асоціативний зв'язок численних уявлень (грім і мова, дзвін і мова, гавкіт і мова, шум і мова), установив відношення по­етичних творів до слова.

У річищі вчення про відношення мислі до слова розв'язуються численні питання походження слів і ФО. Вдаючись до компонент­ного аналізу слів і фразеологізмів, використовуючи все багатство асоціацій, О. Потебня, по суті, заклав міцні підвалини концептуаль­ного аналізу й того напрямку, який ми нині називаємо лінгвокогні-тивістичним. Контекст культури, діалогічна поведінка мовців вибу­довує середовище комунікантів, які є водночас живими чинними суб'єктами й розуміють одне одного завдяки спільному досвідові номінації (означування, позначування, сигніфікації, референції), а також завдяки зануреності в спільний світ символів, світ символіч­ної взаємодії [111: 12—13].

У межах діалектичного зв'язку образного й безобразного ("угі значення в мові за походженням образні, кожне може з часом стати безобразним" [213: 203]) автор дослідження "Із записок з теорії сло­весності" ретельно описав мовно-фразеологічну природу тропеїч­них висловів, визначив роль тропів і стилістичних фігур у фразео-творчих процесах, глибоко проаналізував образно-семантичні чин­ники фразеотворення, як-от синекдоху, епітет, метонімію, метафо­ру, гіперболу, іронію, міф, суб'єктивні засоби зображення, з'ясував !* динаміку. Етимологічна наука завдячує О. Потебні встановлен­ням походження й історії багатьох конкретних ФО (див. розд. 16).

О. Потебня стояв біля витоків історичної фразеології; він роз­глядав мовні явища української мови в широкому контексті культу­ри, духовного життя народу (звичаї, повір'я, обряди), хоч провід-

35

Розділ^

ним для нього був генетично-історичний підхід до лінгвістичних фактів, у тому числі й фразеологічних. Предметом його історико-етимологічного аналізу стали приповідки різного ступеня метафо­ризації, структури^ активності функціонування й жанрово-тематич­них сфер, зокрема, побажання (полотном дорога, скатертю до­рога), народні уявлення (люби-мене-не-покинь "назва лісового го­рішка", нечуйвітер "маленька рослина, що росте так низько при са­мій землі, що не чує вітру"), римовані примовки (не тепер, так у четвер), міфологічні образи (хата на перелеті), вербальні відшару­вання засобів ворожіння (чари на слід), потужний шар українських паремій (про вовка помовка, а вовк на дворі). Різнопланові ФО (лити дзвони, як у себе вдома; як вовка не годуй, він усе в ліс дивить-ся) учений ставив у зв'язок з лексикою (видати заміж: — затопи­ти), широкими смисловими асоціаціями (вити — нитки — де тон­ко, там і рветься), виявляв структурно-семантичні зв'язки і взає-мопереходи не тільки в синхронному, а й у діахронному плані (уто­пити головоньку, добути язика "захопити полоненого"). У рукопис­ній спадщині дослідник історичної фразеології приділяв увагу "яви­щам різнокореневої (синонімічної) тавтології", тобто виразам, утво­реним із пари слів-синонімів (сушить-в'ялить, любив-кохав, цілу-вав-милував, край-сторона, з сміхом, з реготом, щастя-доля та ін.) [117:58].

Широкий історико-етнографічний контекст, глибоке знання мі­фології й психології народної творчості, слов'янської символіки ви­різняють основні роботи вченого з Полтавщини (нині Сумська обл.), який практично безвиїзно прожив усе творче життя в центрі Слобо­жанщини — Харкові. Серед них: "Про зв'язок деяких уявлень у мові" (1864), "Про міфічне значення деяких обрядів і повір'їв" (1865), "Про долю і споріднені з нею істоти", "Про купальські вогні і споріднені з ними уявлення" (1867), "Пояснення малоросійських і споріднених народних пісень" у 2-х т. (1883—1887), особливо зна­чущими є праці "З лекцій з теорії словесності" (опубл. 1894 р.) та "Із записок з теорії словесності" (опубл. 1905 p.). Зміст самого поняття народної культури виразно виявляється чи імпліцитно поданий, за­кодований (що часто буває) в кожному дослідженні.

Увага до "фразеології людини" змусила лінгвістів знову по­вернутися до так званих суміщених омонімів на ділянці фразеології (Л. Ройзензон, І. Абрамець, В. Виноградов). Зазначимо, що на подіб-

36

Фрязрологізм як лінгвістична одиниця

ні метонімічні перенесення — зображення почуття жестом ("Ой ударився козак Нечай по полах рукою: Ой прийдеться розлучитись з дітьми і жоною", а також вдаритися по бедрах, махнути рукою на що, скривити ніс "загордитися", піджимати губи "сердитися" та j_H ) указував О. Потебня ще в праці "Із записок з теорії словес­ ності" [213: 246—247]. Згадаймо і зануреність О. Потебні в етно­ культуру при тлумаченні фразеологізованих прикладкових назв: жар-цвіт (цвіт папороті — це такий цвіт, що коли цвіте, "море ко­ лишеться й ніч буває ясніша дня"); розрив-трава — "розриває запо­ ри, відчого її шукають злодії та шукачі скарбів"; сон-трава "до кого пристає ця квітка, той почуває охоту спати".

Третій період розвитку фразеології (70—80-ті pp. XX ст.), який характеризується залученням лінгвістичних, історичних, фольк­лорних, етнографічних свідчень, установленням широких генетич­них і типологічних паралелей — у класифікації Є. Малиновського (1995), — у всіх своїх складових був уже добре відображений у пра­цях О. Потебні. Уся українська етнофразеологія, тобто сукупність немотивованих фразем, які співвідносяться зі сферою народної ду­ховної культури, і відповідний напрямок фразеології як лінгвістич­ної дисципліни [115: 3], спирається не тільки на "матеріальну" базу пареміологічних зібрань М. Номиса, І. Франка, М. Пазяка та ін., на українські фундаментальні фразеологічні словники, але й "теоре­тично вона вже з минулого століття живиться ідеями О. Потебні та серією праць з української фразеології (Б. Ларін, Л. Скрипник, Л. Коломієць, М. Демський, А. Івченко, О. Юрченко, В. Ужченко та ін.)" [180: 380—381].

О. Потебня ретельно описав окремі структурно-семантичні роз­ряди фразеологізмів, зокрема порівняння (у хаті її, яку віночку; хліб випечений, як сонце; сама сидить, як квіточка). У роботі "Думка і мова" дослідник зазначав, що символ у порівняннях, тобто віночок, сонце, квіточка, "попереджує позначуване", а виражений у них пе­рехід мислі від представлення головного предмета, який і сам по собі зрозумілий, до представлення іншого предмета, який додає до першого тільки нову рису, є вже доволі складне явище. У розвину­тому порівнянні вихідною точкою мислі є сприйняття явища, яке безпосередньо діє на почуття. Проте у власне порівнянні це явище пояснюється двічі: спочатку — безпосередньо, у тій половині порів­няння, котра виражає символ, потім — посередньо, разом з цією — у

37

Розді/n

другій половині, зміст якої ближчий до того, хто мислить, і менщ доступний безпосередньому сприйманню. Образне розуміння дру­гого двовірша ("Ой зірочка зійшла, усе поле освітила, І А дівчина вийшла, козаченька звеселила") можливе лише за умови переходу думки від зорі до дівчини, від світла до веселощів. Зрозуміло також, що згаданий перехід зумовлений не об'єктивними властивостями зірочки, світла, дівчини, веселощів, а порівняно суб'єктивним їх зображенням у мові, відношенням представлень зорі і дівчини, світ­ла і краси, світла і веселощів, установленими тільки системою мови [215: 187—188].

Сучасна лінгвокультурологія як частина етнолінгвістики, яка присвячена вивченню й опису кореспонденції мови й культури в синхронній їх взаємодії (В. Телія), базується на таких пріоритетах, як різномовне зіставлення культурного компонента, панхронія, до­мінанта ідеї культурної трансляції і трансформації. Формою інтер­претації культурного в мові є не тлумачення, а "культурний комен­тар", зокрема "коментування фразеологічних одиниць як цитат" (О. Брагіна). Та чи не найбільше тут важить установлення зв'язку між різними реаліями. Ось тільки невелика частка такого зв'язку як ствердного, так і вербально заперечного, а насправді колись існую­чого: світлого різдвяного вогню і врожаю, свічки й грому, звичаю "кликати плуга" і врожаю, зближення божества грому з ведмедем, мислі (бистрої) і оранки ^Виорала дівчинонькамисленьками поле"), кування і шлюбу, плуга й родючості землі, золота й світла, мощення мостів і чекання ("Ой мостіте мости з зеленої брості! Сподівалась свого батенька та до себе в гості"), сонця й вола ("Лисий віл усіх людей з'їв, чорна корова усіх людей поколола"; день — віл, а ніч — корова). Українське прислів'я каже, зазначає О. Потебня, що негар­но орати вовком ("вовка в плуг, а він к чорту в луг "), тобто запере­чує зв'язок уявлень вовка й плуга, а таке "заперечення в народній поезії майже завжди свідчить, що такий зв'язок був у мові" [216: 384].

Отже, ФО — нарізно оформлений, але семантично неподільний, відтворюваний у мовленні знак. Належність ФО до того чи іншого типу залежить від глибини й характеру лексико-семантичних і гра­матичних перетворень. Специфіка фразеологічного значення як значення місткішого й багатшого порівняно зі значенням лексеми полягає в домінанті його конотативного, або експресивно-емоцій­ного, аспекту. У процесі фразеотворення визначальну роль відігра-

38

фря^рплогізм як лінгвістична одиниця

_ть латентні семи слів-компонентів, їх фонові елементи, до яких таким уважним був О. Потебня.

фразеологія як лінгвістична дисципліна складалася зусиллями багатьох учених, проте насамперед виокремлюється серед них саме О. Потебня. Інтерпретація матеріальної сторони звука, семантич­ний концепт і чуттєвий образ як відображення ментальності народу органічно поєднані в нього з ученням про внутрішню форму слова й фразеологізму. Широта охопленого матеріалу з україністики і, не­зважаючи на блискучі знання української фразеології, ретельний її добір для своїх досліджень, нарешті, глибокий її аналіз і невситиме бажання "пояснити все непояснене" — особливості ставлення вче­ного до мовних фактів, особливості, які наскрізь пронизують і студії "велетня думки і слова" (М. Сумцов) про приповідку взагалі й про українську зокрема. Вони об'єктивно й характеризують О. Потеб­ню як предтечу української фразеології.

39

Розділ 2

ІДЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФРАЗЕОЛОГІЇ

Укладання словників різних типів (у тому числі й ідеографіч­них), історико-етимологічний аналіз ФО, використання лінгвогео-графічних методів дослідження фразеологічного складу, досліджен­ня з порівняльної фразеології, систематизація усталених висловів з погляду їх зв'язків з позамовною дійсністю привели вчених до ви­знання необхідності системного вивчення фразеосемантичних мік-ро- й макроструктур, поставили на порядку денному проблему ідео­графічного опису фразеологічного складу чи то національної мови, чи то окремих її ареалів. Систематизація прототипів ФО, до яких належать переважно перемінні словосполучення, за тематично-ідео­графічними розрядами набуває першочергового значення і стосов­но культурологічних досліджень, висвітлення фразеології з погляду культурно-національного компонента в її семантиці, ширше — із погляду визначення фразеопродуктивних сфер.

40

_|дЄОгряФічна характеристика фразеології