§ 26. Евфемізація як семантичний і культурологічний фактор формування фразеологізмів

Немало ФО сформувалося внаслідок евфемізації — явища замі­ни точної однослівної назви певного поняття, пряме вираження яко­го було б певною мірою небажаним [158: 340], описовим з метою його пом'якшення, ввічливості, пристойності, а також заміни та-буйованих назв. Важливо виділити ряди понять, які інтенсивно під­лягають фразеологічній евфемізації, установити співвідношення евфемізації в літературній мові й діалектах, указати якоюсь мірою на локалізацію фразеологізмів-евфемізмів, на способи їх творення, ступінь збереження давніх і новіших сфер евфемізації, спричине­них у кінцевому підсумку позамовними, етносоціальними чинника­ми. О. Тараненко називає п'ять функцій евфемізмів: 1) магічно-за­бобонну, зумовлену вірою в мовну магію; 2) криптологічно-маску-вальну, наприклад, у злодійському жаргоні, мові медиків, у мові військових; 3) політико-ідеологічну; 4) пом'якшувально-меліора­тивну та 5) жартівливо-іронічну [308: 154—155].

Фразеологізми-евфемізми (сюди залучають і дисфемізми, та-буїзми) широко вживаються як в усному й усно-поетичному мов­ленні, так і писемному, у літературній мові й діалектах і охоплюють різні сфери матеріальної та духовної культури: пороху не вигадає (не видумає, не винайде) "розумово обмежений", порох (порохня, пі­сок) сиплеться (з кого) "дуже старий", порохом пахне "загрожує війна, небезпека": "От тобі, Грицю, такая заплата: 3 чотирьох до­щок темная хатаГ\ див. ще: із чотирьох дощок дубовая хата ("Ба-

182

Формування української фразеології

лади про кохання та дошлюбні взаємини"), зостатися на вічній варті "бути вбитим" (О. Гончар), налягати на ногу "кульгати".

Виокремимо особливо давню табуйовану сферу, заборонену для прямого найменування, — усіляких "нечистих", плазунів, евфеміз-ми для котрих уживалися, щоб відвернути з ними зустріч. Поряд із замінними назвами страшних хвороб, злих духів, померлих, Л. Бу-лаховський називає реалію (поняття, слово) чорт [31: 44], з яким "обходяться дуже обережно, рідко його споминаючи" (А. Онищук). Гуцули, наприклад, виробили цілу градацію в "чортівській" ієрар­хії — від найстаршого арідника (три-юда, юда, сатани, ірода, біди) до дядьків, бісів, юдників, щезників та ін. Серед них і описові евфемі­стичні замінники з семантично активними прономінальними склад­никами тот, та, тота, той, він тощо: тот, цурахаму; тот, що у скалі; тот, скаменів би; тот, що у трісках; тот, з ріжками; тот, що не вільно згадувати [68: 250—251; 203: 64]. З останніми виразно кореспондують загальномовні формули-застереження не проти но­чі згадуючи, не при хаті згадуючи, Леся Українка, йдучи за народною традицією, використала вже готові поліські перифрази — той, що греблі рве; той, що в скалі сидить; у П. Чубинського — нехай його тії просять, що греблю розносять. У сфері евфемістичних номенів започаткувалася й перифраза тіні забутих предків, бойк. тінь — "дух, привид, примара" (пор. також тіні минулого (давнього) [260], яка стала заголовком відомої повісті М. Коцюбинського, де зобра­жене життя утаємничених духів, що оточували життя гірян [301: 115—116]. Близько до "нечистих" стоять бридкі, "гидкі", до деякої міри й небезпечні, а тому заборонені для прямого найменування іс­тоти, зокрема змії, всіляке гаддя, назви яких теж евфемізуються. Є період, коли людина не тільки не відділяє слова від думки, але на­віть не відділяє слова від речі; звідси походить дивне віруванння, яке дожило й дотепер і полягає в тому, що "тільки одне називання певного слова само по собі може викликати те явище, з яким воно пов'язане" [219: 61]. Евфемізувалася табуйована назва змії, псл. *zbmbjb, zbmbja, пов'язане із zemja "земля" ("земна істота; те, що повзає по землі"). Для гадюки в гуцулів є назви вона, довга, довган-ка, краса, лаз'уха, лойк, лойка та ін.; серед них і описові звороти: тота довга; тота під корчдм; біда довга; та, шо в плит: 'у сидйт; кус'/, не снила би с 'и; тота, шо в корчи сидйт; тота, шо сичйт [199: 193]. Про галицькі тота під корчом, тота краса, тота довга

183

Розділ9

автор "Галицько-руських народних приповідок" зауважував, щ₀ такі назви часто вживаються замість слова гадина, "якого не годить­ся вживати в розмові" [49, XXIV: 20].

"Словарь" Б. Грінченка містить низку фразеологізмів-евфеміз-мів кінця XIX — початку XX ст., серед яких немало вже застарілих: кувати речі недобрії "лихословити", ціпи в 'язати "сваритися", на-білки набити "пускати плітки", сухого дуба везти "говорити аби­що", ставника поставити "підбити око" {ставник — "церковний підсвічник"), темний на письмо "неграмотний", Біг дасть до печи-ва "немає поки". У сучасній мові замість жебрачити кажуть проси­ти милостині (милостиню), просити Христа ради, ходити (піти) по миру, пошитися в прохачі; власне, дисфемізовано: піти по жебри (по жебрах, у жебри) Евфемізуються негативні дії, непривабливі предмети: брати, що погано лежить "красти", поліс, заносити (за­нести) Сидора "давати хабара" [150: 79], луг. безгрішний прибуток "хабар у вигляді подарунка" [302: 146]; в І. Котляревського — взя-точок сиріч випуждений подарочок. Вплив соціального середови­ща, зазначає Ж. Вандрієс, дуже чітко виявляється в "змінах словни­ка з метою пристойності" [35: 205]. Серед заборонених називають фізіологічні процеси. Літературна (і діалектна) мова уміє викорис­товувати різні способи "для омилозвучування названих понять, зок­рема за допомогою субституції*" [229: 180]: до вітру бігати, тягти до хверта [254, IV: 391]. На Луганщині — векла напала "про люди­ну, що хоче блювати", коні (коня, коней) прив'язати "сходити до туалету" [303]; на Поліссі —мокрён 'а приснйлас' (кому), наловити риби, по рїґбу ходй^ети, риб налапати, бавитис'а в рибака, наловити рак'ів, роспустйтир'ічку "не втримати сечі під час сну" (про малих дітей) [7: 106, 118—119].

У різних етнокультурах сфери евфемізації значною мірою збіга­ються. Спираючись на книгу Галлі де Паратезі "Семантика евфеміз­му" (1964), Т. Черданцева виокремлює такі розряди понять і пред­метів, які звичайно евфемізуються італійцями, особливо на ранніх етапах розвитку суспільства: назви близьких родичів, королів, обож­нюваних тварин, священні предмети, назви тварин і риб (під час полювання), назви частин тіла, пов'язані з обрядами й повір'ями, тощо [324: 41—42]. Найдавніших часів, наприклад, сягають заборо­ни в мисливській сфері. Д. Зеленін зазначає, що вимовляння заборо­неного слова накликає "небезпечну істоту". Тварини, за якими по-

184

Формування української фразеології

люють, стверджує Ж. Вандрієс, набувають магічних властивостей і стають для мисливців табу. У статті "Про евфемізми" (1961) Б. Ла-рін робить висновок, що "охота й добича" скрізь іменувалися алего­рично [140: 107]. Таке саме слово охота, власне, "бажання" [259,1: 554]. З-поміж багатьох "ловних" слів до нас дійшли одиничні —лов, ловецтво "мисливство", ловець "той, хто ловить рибу, звіра" (збе­реглось у фразеологізмі на ловця і звір біжить), ловецький, ловля, ловчий, усталені словосполучення — налов, налови, на ловах [260]. Занепад ловецтва (змінилися мотивація, умови й способи полюван­ня) закономірно спричинив і зменшення "ловецьких" висловів.

У середовищі мисливців (їхнього оточення) постало й широко­вживане нині жартівливе побажання ні пуху ні пера: "Ну, ні пуху тобі /// пера, як говорять мисливці!" (А. Дімаров). Психологічним підґрунтям цього побажання добра, успіху й удачі, як воно сприй­мається тепер, і була якраз звичка мовців зближувати предмети і явища з їхніми назвами в традиційно забороненій для експлікації мисливській сфері. Щоб не "наврочити", не накликати біди, невда­чі, говорили протилежне тому, що думали. Побажання від супро­тивного міцно вкорінені в усному мовленні різних народів, власти­ве воно й рибалкам: ні пуху ні луски (Л. Гроха), рос. ни пера ни жуч­ки [253], на Кубані — ни шерсти ни пера [51: 77], італ. in bocca al lupol, доел, "вовку в пащу!". У збірці М. Номиса записане розгорну­те побажання рибалкам: летів крук — щоб ви наловили жаб та га­дюк (310, № 10440), схоже і в росіян (перм.): рыба в воду, черт на уду, кривохвостик на крючок (добрі побажання) [253, XV: 247], кри-вохвостик — "водяник, нечиста сила". Є і такі версії: дичина може почути побажання мисливцям ні пуху ні пера й заховається. Або його говорили, щоб обманути лісовиків, які оберігають лісову здо­бич від людини [20: 480]. Внутрішня форма вислову ні пуху ні пера спирається на семантично зміщені компоненти, де первісно слово перо синекдохічно представляє птицю, а пух — звіра. Пропонова­ний шлях складання внутрішньої форми ФО ґрунтується на міцній утрадиційненій основі "побажання навпаки" в ловецькій сфері. Мисливцеві, зазначає Д. Зеленін, не можна бажати успіху, інакше полювання буде безуспішним. Про це говорить повір'я волинських українців. Однак гаданої одностайності, особливо в говірках, немає. Скажімо, Г. Аркушин у праці "Мисливська лексика західнополісь-кого говору" (1991) серед 49 записів вислову ні пуху ні пера і його

185

Розділу

варіантів (н 7 пуху н 7 духу, ни духу ни пуху, ни пуху ни буху, н 7 пуху н 7 пйрйа, ни пуху ни пера, у пух і у прах та ін.) у різних пунктах у 9 випадках фіксує "побажання успіху", у 3 — "прокляття", а в 37 — "нічого немає". За такою само моделлю утворюються й інші "поба­жання навпаки" — ні луски ні зябри! (рибалкам), ні хвоста ні луски! (ловцям зміїв). Стійко тримається в усному мовленні (як звичай і звичка) евфемізація відповідей на запитальний ряд, зокрема на сло­во "куди?": не кудикай, бо старим будеш; на кудикину гору горох молотити; у Крим по сіль (у "Вирі" Г. Тютюнника); по дрова у гай; по сіно в степ [22: 285]. Залучення діалектних даних засвідчує над­звичайно строкатий спектр відповідей-евфемізмів на "заборонене" запитання: керасинку купувати (Полтавщина), лозу ламати — тебе стьобати (Дніпропетровщина). На Луганщині й Донеччині вжи­вається понад 100 різних висловів, де слово-запитання якось під­хоплюється чи інтерпретується: туди, куди не їздять поїзди; туди, де трактор розвертався; туди, де гуси паслися; до кудики піду спи­таю; до баби Кудичихи. Широко включаються місцеві топоніми (на Кондрашівку, у Фащівку за помідорами, за кролями в Сабівку) чи антропоніми (до Некрасових по груші). Часом уводяться й народно­поетичні персонажі: до Діда Мороза (с. Заводянка Білокуракин-ського р-ну Луганської обл.), до баби Яги в гості збирати кості (с. Талове Краснодонського р-ну Луганської обл.) [ВК; 302]. Калам­бурне підхоплення запитання "куди?" особливо продуктивне: на кудикало, де тебе не кликало (с. Закотне Новопсковського р-ну Лу­ганської обл.), на закудикину гору горох молотити (Луганськ), на кудикину гору горобців пасти (с. Новониканорівка Сватівського р-ну Луганської обл.) та ін. Спостерігається повсюдне негативне сприйняття запитання "куди? ". Воно маловживане, коментує дослі­дник донських говірок О. Миртов. На запитання "куда? " відповіда­ють з деяким роздратуванням: на кудакину гору [171: 59]. Той, кого запитують при від'їзді, писав у середині позаминулого століття (1848) етнограф О. Терещенко, відкладає свою поїздку до ранку, а той, хто йде, повернеться назад, пробурчавши з досадою. Табу на "куди?" Д. Зеленін виводив — як припущення — від зниклого вже слова куд "злий дух, диявол" (див. діал. арх.: кудь, кудесничанье, кудёсничество, кудёсье "чаклунство, ворожба" [208: 77]). О. Потеб­ня припускав, що слово куди не подобається через подібність до кудити (пор. укр. гудити), яке, можливо, означало й "зурочити"

186

Формування української фразеології

[213: 460]. Слово — двійник речі, звідси здатність слова "творити самі речі або стани". Проте відповіді й на інші запитання виявля­ються забороненими. Такими чернігівець, лексикограф П. Білець-кий-Носенко, вважає зачкмъ?, по что? [22: 285]. Див. ще ряд жар­тівливо-каламбурних евфемізованих замінників в етнографічних і фольклорних записах: "...А молодої старости кажуть: "Е, ми здале­ка, аж з Непитайлівки" [63: 128]; Кому? — Хто любить Хому\\ Хто? —Дід Пихто!; Коли? — Не коли, а живих пускай!; Навіщо? — На пти, щоб дивувались такі дурні, як ти [309: 402]. Набір евфемі­зованих усталених відповідей-примовок значно збільшиться при­кладами з інших слов'янських мов чи діалектів. На запитання "де?" білорус відповідає: у хваробы пад пёчкай (пад спаднйцай), вуо дзе! [152: 52]. В І. Носовича в "Збірнику білоруських прислів'їв" на за­питання "кому?" й "відкіля ти?" відповідно прочитаємо: никому, а сивому коню; съ подъ куръ, пЪтуховъ сынъ [195: 67, 158]. Пор. і відповідь поляка на запитання "де?" й "відкіля ти?": w sieni па kolku w slomianym worku [343: 496]; Skqdjedziesz? — Z kopyta. A kiep, kto pyta [346, II: 1164], kiep — "бевзь, дурень" (див. також: [301: 118]).

Просторі ряди евфемізованих замінників витворилися навколо сфери інтимного (сімейного, фізіологічного) життя жінки. При цьо­му спостерігається відчутний діапазон зашифрованості та "дозволе-ності": від ледь позначеного флером іносказання — знайти' дитину, нарядити дитину [254,1: 384], привести дитину [22: 298], принес­ти дитину до відчутно конотованих і навіть особливо зашифрова­них сполук: червоний Іван "менструація" [254,1: 326], запис В. До-маницького — свій чьис (1912), принести в пелені "народити дити­ну" (частіше поза шлюбом). Засуджувався всілякий відступ від узви­чаєного ходу речей: "То ти вже десь шлюб узяла у заячому холодку, побила б тебе лиха година"; "Дідько звінчав вас на смітнику, а ти мене мамою зватимеш?" (М. Коцюбинський). Замість "коханка" бойки послуговуються фразеологізмом бокова сестра [201,1: 64].

Замінюється пряме найменування поняття "обманювати, бре­хати". Діапазон фразеологізованих евфемізмів-субститутів, що на­лежать до названої мікроструктури, досить широкий — від ней­тральних перифраз {розминатися з правдою, прибавляти в мові, заводити в оману тощо) до експресивних, виразних своєю внутріш­ньою формою усталених зворотів (лишити з носом, замилювати очі, пускати ману в вічі), зокрема до вже раритетних (гнути харама-

187

Розділу

ни, укинути фука, баляки підпускати, підвезти воза, москаля), які знаходимо в Грінченковому словнику. Більшість з них відійшли на периферію і в сучасних лексикографічних працях їх немає. Серед "обманювальних" формул виділяється група ФО з мотивувальними дієсловами лити, злити, одлити, заливати, виливати тощо: "Тут вмиг байдак заворушився І, сам, одчаливши, поплив...Таку Юнона зливши кулю..." (І. Котляревський); одлив кулю! [310, № 13042]; кулі лляти — у Грінченка на початку XX ст. ще з двома значеннями "брехати" і "боятися". Одинадцятитомний словник [260], словник Г. Удовиченка й академічний [317] їх уже не фіксують, проте в схід-нослобожанських і східностепових говірках подібні вислови {зали­вати у всі баки) вживаються активно.

ФО зі значенням "красти, украсти" представлені переважно дієслівними словосполученнями зі стрижневими компонентами брати, взяти, піднімати, перекладати (переложити), знаходити, зазирати: брати (піднімати) чуже, підняти, де легко лежить (Па­нас Мирний), пор. ще в Панаса Мирного: "Воно [дівча] й само на­вчилося до того... стало піднімати усе, що тільки лежало непригля-нене"; "А часом який-небудь молоденький москалик підніме що й чуже, однесе до тітки Явдохи". У М. Стельмаха: прибирати, що погано лежить, буков, зазирати до комори [160, III: 19], лемк. переложьіти на другой місто, взяти як чорт на старый довг [36: 84, 144], луг. взять, де близько (м. Кремінна Луганської обл.), харк. вкрав, знайшов, ледве втік "про крадіжку" [333: 195]. У фольклор­ній збірці — підголив так, як без мила, обдере до шнириночки (ни­точки), до шерстиночки, умочив руку в гречаную муку [309: 368, 369]. У вислові передать на компдстір "привласнити, вкрасти" (за-поріз.) [322: 103] відчутний вплив новіших реалій. Низка евфемі­стичних фразем формується навколо дієслова купити (з іронічним уживанням): купити за три огляди [254, III: 36], лемк. купити за п 'ять пальцу а шесту долонь, лацно купити {лацно — "дешево"), купити за кус страху [36: 97, 76, 76]; навколо іменників кишеня та рука, метонімічно "причетних" до негативної дії: залізти (зазирну­ти) в чужу кишеню [234, II: 25], лазити по кишенях [260, IV: 436], буков, зазирати до кишені [160, НІ: 19], чистити кишені (кому) [290, II: 254], гріти (нагріти, погріти) руки, запускати руку; довгі руки мати [254, IV: 86], пуг.руки пожарить (м. Сватове Луганської обл.), бойк. то його рука "це він украв" [201, II: 196], зел. його рук

188

Формування української фразеології

не втекло [ВК], на руку охват мати (І. Нечуй-Левицький). Евфеміс­тичними стійкими замінниками поняття "злодій" виступають літ. хапкий на руку, нечистий на руку; ірон. кишеньковий майстер [45], римоване майстер до чужих кайстер [310, № 11085] {кайстер — "торба"), дещо завуальоване діал. поліс, злодййска жила (хто) "той, хто не може, щоб чого-небудь не вкрасти" [7: 93]. Назване поле до­повнюють жаргонізовані вислови зі стрижневим компонентом.яогя: ноги виросли (в чого) "що-н. украли", ноги приробити (приставити, пристроїти, пришити) (чому) "що-н. украсти", піти з ногами "бути украденим" [302: 129—130].

Завуальовано представлене практично все поле "пити, випива­ти, напиватися; бути п'яним; напідпитку; п'яниця; горілка". Частина виразів пов'язана з народними святами, ритуалами, обря­дами, коли звичайно не обходилося без горілки: козу водити, вербу носити почав, справляти колодія, палю забивати [254, II: 264; І, 133, 271; III, 90]. Фольклористи записали на Чернігівщині вирази пити складку (увечері в збірну суботу — першу суботу Великого посту), полоскати зуби (допивати в перший понеділок Посту перед сніданком горілку, яка залишилась від заговин) [154: 161]; запива­ти могорич (на відзначення якоїсь домовленості, продажу). Числен­ні дієслівні фразеологізми (частіше дисфемізовані) сформувалися навколо назв-атрибутів, пов'язаних з уживанням спиртного: хили­ти (глушити) горілку, у горілці киснути, горілки вкинути, знатися з чаркою, перехилити чарку (келишок), заглядати в чарку, затоплю­вати зір (очі, погляд) у чарці (у горілці), не виходити з горілки, цілу­вати дно в кожній бочці (В. Кулаковський), зазирати до буфету; буков, зазирати в порцію, зазирати в пугарь (пугарь — "дерев'яна, а потім скляна чарка"), зазирати в стакан [160, III: 19], ходити до чопа [254, IV: 465], тобто до бочки, заткнутої чопом; на пробку на­ступити, лемк. став на дююв [36: 54; дютов — "пробка, затичка"], побачити скляного Бога. Названі ФО постали, як правило, на основі метонімічного перенесення, просторової суміжності. Низку висло­вів мотивовано дієсловами заливати, залити, залитися, налити то­що: заливати очі (сліпи, баньки), заливати в горло (в глотку), залити памороки, заливати за комір, заливати за галстук, пор. у Ю. Смо-лича — заливати за тільняшку (про моряків); лемк. налляв са із переду [36: 99], він налився по самі вінця [309: 504]. Подібні вислови широко вживаються не лише в українській мові, а відомі й іншим

189

Розділ^

слов'янським мовам і діалектам: біл. наліваць (залїваць) лямпу [145: 48], заліць вочы, бельмы заліваць, горла (глотку) заліць; рос. яросл. налить зёньки, новг. налить фонарй, ворон, залить за кадьік, іркут. живот налить [100: 38], залить бельтюкй [253, II: 8]; пол. zalac siq alkoholem, gorzaikq, trunkiem, wodkq [349, II: 746], чес. zalevat hrdlo [352: 120]. Градація ступеня сп'яніння детермінована мірою вияву ознаки чи інтенсивності дії. На запитання "Який п'яний?" припо-відний вислів [відповідає]: у нього в очах двоїться, лика не в'яже, п 'янийякніч, як земля [221: 82]. Два перші приклади подають ознаку через стан людини, третій і четвертий, структурно представлені як компаративи, позначають особливо високий ступінь вияву ознаки. Внутрішня форма останнього сприймається на фоні висловів зі схожою структурою й мотивуванням —як чіп, як бочка, як віхоть, як ганчірка. ФО п 'яний як земля, таким чином, містить в основі денотата образ землі, яка увібрала багато води-горілки (пор. вислів "мати — сира земля", який передає зв'язок її "зі стихією води" [247: 193]). Як і чіп, яким заткнута бочка з вином, як і устілка, пор. охт. як устілка (вустілка, стелька), поліс, пйаний, йак снип (сніп) "дуже п'яний" [7: 118]; рос. в стельку. Асоціація мокрого й п'яного — річ звичайна, як-от: "Прийшов додому — хоч викручуй" [ВК], хоч возь­ми та викрути [310, № 11750]. Див. ще розм. / не висихає (не проси­хає). На сильне сп'яніння вказують вирази напились до зеленого змія, але чуприна курить, добре цівкою смикнув, напились до поло-женіяриз, перебрать халімерису, набрався, як лин мулу!, намогори­чився до самого підборіддя!, хоч йому зуби вибери [309: 497—511]. Такі самі і в дим, як зюзя, як квач ("Коли це опівночі з'являється [Валер'ян]... П'яний як квачі.", Є. Кравченко). І навпаки, невисо­кий ступінь сп'яніння (або без позначення ступеня) передають ви­слови під хмелем, під джмелем, див. ще зачмелити голову (фіксує словник І. Виргана та М. Пилинської), під мухою ("Йому сподобало­ся, що голова під мухою: значить, свій чоловік — негордий", Григір Тютюнник); у Б. Грінченка —убити муху, чмеля [254, IV: 306], під градусом (під градусами), під чаркою, у рот попало, душу прокваси­ти, трохи торкнути, горло прополоскати, у голові, головці було, в голову лишне закинути (П. Куліш).

У літературній мові й особливо у діалектах багато висловів представлено евфемізованими сполуками, які репрезентують не­впевнену ходу п'яного, що не може твердо стояти на ногах, іти пря-

190

Формування української фразеології

_мо. Такі ФО ноги (ногами) заплітати, ноги заплітаються (в кого), на ногах не стояти, ледве на ногах стояти, ноги (кого) не держать, з ніг падати (бачитися); на Поліссі — качки гнати [7: 95]. Через те шо крендель і вісімка за формою "плетені", метафорично представ­лені жарт: ФО плести (писати, виписувати) кренделі (кренделя) но­гами "іти нетвердою ходою, хитаючись, плутаючи ногами": "Дві постаті, обнявшись, плели кренделі по грязюці ногами", А. Головко [317]; "Подивись, як Ларіон Денисенко "вісімки " пише" (М. Стель­мах). Відоме ще біл. увагнаць васьмёрку (каму), увагнаць (сабе) васьмёрку відповідно "напоїти кого", "напитися" {вісімка — бокове погойдування колеса при скривленні обода у велосипеді, що нага­дує цифру "8"), ад рыштока да рыштока "хитаючись з боку в бік (іти)", дарогу баранаваць [145: 71, 17, 27]; чес. ide cirokou (uzku) cestu [352: 695], тобто іде широкою (вузькою) стежкою. Відходять па периферію "буквені" позначення ходи п'яного: писати (випису­вати) мисліте (сучасні словники подають його з позначкою "жар­тівливе"; очевидно, треба ще додавати й "застаріле"), хирй писати [22: 376], рос. ижицу писать [253, XII: 80], образну основу яких складають літери "мисліте", "хер", "іжиця", що нагадують ламані лінії ("М", "X", "У"). І навпаки, формуються нові вислови цього мікрополя з подібною образною основою, як-от донец. ногами кро­сворд розгадувати, полт. іти по спіралі. Перше записане в м. Деба-льцевім, друге — ус. Бакумівці на Миргородщині. Крім того, внут­рішня форма багатьох виразів цього поля ґрунтується: 1) на нездат­ності п'яної людини щось сказати чи зробити: двох слів не зв'яже, і голови (гласу) не зведе, язиком не поверне, ложки до рота не донесе, не потрапить у свій двір; 2) зовнішньому вигляді п'яного: затоп­лювати зір (очі, погляд) у чарці (у горілці), лемк. спитый під образ бджый [36: 94]; 3) особливостях поведінки, стану: оре носом, у п'яти вступило [309: 504, 505]; 4) особливостях процесу пиття, жестів, міміки: хильцем ковтнути, хилити чарку, пити до дна, пити й не кривитися; 5) основі асоціативного зв'язку слів-символів і зна­чення "п'яний": напитися як свиня (як порося), діал. луг., харк. на­братися до поросячого виду (визгу) [333: 199]; 6) певній відстороне-ності, одубінні п'яного: напивсь як белька [254,1:49] {белька — "бал­ка, колона"), лемк. п 'яньій як мотор, п 'яныйяк ціпьі, стдїтяк шток [36: 86, 141, 147]. Іменні репрезентанти цього поля значно поступа­ються дієслівним та компаративним. Субстантивні ФО природно

191

Розділд

вживаються на означення понять: 1) "п'яниця": брат чоповий, без­донна бочка, не минай корчма (не-минай-корчма), лемк. вдвчой гар-ло, камарат із пдгариком (погарик — "чарочка") [36: 38, 63]; 2) "го­рілка": зелений змій, біла головка, аква віта (лат. aqua vitae, доел, "вода життя"); скляний Бог, Адамові слізки [254].

Способом перифрастичної евфемізації представлено й поле "бути, стати вагітною; вагітна". Грінченків словник вміщує по­над десяток таких фразем: на днях ходити, бути при надії, у поваж-йому стані, зайти в тягітнейку, у тяжі, у тяжу ходити, зайти в тяж: та ін. Поряд з лексичними паралелями, поданими в коментарі до карти (червата, берёмна, вц'ёуже, т'агдтна, т'ажка, груба, неслоббдна та ін.), "Атлас української мови" картографує на Во­лині, Наддністрянщині, Закарпатті й суміжних землях фразеологіч­них висловів не менше: у т 'ажбі, в т 'агут 'і, заїшла в т 'аш, в етап 7, в такім стан 7, в свойім стан 'і, в поважн "їм стан 7, в т 'ашк 'ім стан 7, у другім став 'е, ходит у т 'ажй, при надійі [8, II: карта № 364] — й подає сім некартографованих висловів: с к'ёл'ухом, с черевом, ходити такдйу, в положенні, на часах, на вивалах, уже вона почулас 'а; три останні позначають передродовий період вагіт­ності. Виділяються ряди ФО, утворені за певними семантичними моделями. Такі вислови так чи інакше вказують: 1) на присутність "другого": бойк. ходити самодруг, не сама, мати за поясом [201, II: 202,201,130]. У народних піснях Галицької та Угорської Русі Я. Го-ловацького: "Ище мала за пасомъ, Хцела го скрыць за лясомъ" [ 190: 211]; непорожньою ходити (М. Стельмах), зел. понести дитину, хо­дити дитиною [ВК], гуц. ни сама с собоу; 2) зовнішній вигляд ва­гітної: ходити з животом, мати живіт до носа, живіт носа підпи­рає, живіт як до носа не дістане', рос. волог, с кишкой [250: 62], діал. кишка — "живіт", сиб. ходить с брюхом [315: 213], сел., ест. глобус носити (з 'їсти, ковтнути, проковтнути), сарай з пристрой­кою [302: 52, 157], дуже накачана [ВК]; 3) вагітність як наслідок чогось з'їденого: ссл., сет. гарбуза проковтнути (з'їсти), шар ков­тнути, кавуна з'їсти [302: 50, 192, 87]; зел. кавуна з'їсти, сухарики мочені з'їсти [ВК]. Частина фразем цього образно-семантичного плану формується за участю вказівного займенника-субститута та­кий (в такім стан'і [8], на таких порах бути [254, III: 341]). Див. також записи з Лубенщини: ходыть такою, у такимь дили, у та-

192

формування української фразеології

кимь положеній [170: 12]), що завуальовує прямий, експлікований план.

Таким самим забороненим уважається поняття "порушувати вірність, чужоложити, зраджувати в подружньому житті", евфемізація якого втілена в широковідомих фразеологічних форму­лах {скакати в гречку, скакати в горох, стрибати за пліт, настав­ляти роги (кому), перелюб (з ким) зчиняти [254, III: 125]), а відтак, оскільки ефект евфемістичного флеру стає надто прозорим, — сти­мулює формування все нових і нових фразеологічних субститутів, завуальовано-благопристойних заступників: ссл., сет. працювати в другу (третю, четверту) зміну, козла за роги водити [302: 83, 100], пор. кашуб. Koze pasc [350, II: 222; за віруванням, дівчина, що не вийшла заміж, повинна була пасти кіз перед воротами пекла].

На запитання "як пояснити дітям, звідки беруться діти" "Про­грама поліського етнолінгвістичного атласу" (1983; укладачі О.В. Гура, О.А. Терновська, СМ. Толстая) пропонує такі можливі відповіді: знайшли в кущах, у капусті, в буряках, у траві; Марія дала, бусько приніс, цигани загубили; Бог послав, Бог скинув, Бог з неба камінчика кинув; з неба впав. Л. Виноградова вирізняє дві се­мантичні моделі зі словами знайти і принести, що виявляються "головними і стрижневими" в народній фразеології, яка пояснює, звідки беруться діти [44: 235]. Дещо по-іншому членує континуум "Українське Полісся і суміжні території*" Н. Гаврилюк у статті "Формули-міфи про народження дітей". Серед формул їх обману як міфопоетичного фрагмента народних вірувань авторка виділяє на­самперед ключове поняття купили, формула якого в Поліссі вжи­вається "частіше, ніж решта альтернативних фразеологізмів" [48: 333]. Серед інших реалізацій називаються такі: "Тато сіяв овес, а ти впав з небес "; "Жито жала і спіймала "; "Бусол приніс "; "В ка­пусті знайшли "; "В лісі на пеньку сиділо "; "Річкою плив і зловили ". Маючи у своїй картотеці понад 200 фіксацій з території побутуван­ня східнослобожанських і східностепових говірок (Донбас), ми дійшли таких висновків. "Обманювальні" пояснення-міфологеми можна об'єднати в три основні групи, у яких типологізуючу роль відіграють назви: 1) флори, 2) фауни, а також 3) просторових (об'єкт­них) сфер, де "знайшли" новонародженого.

Флора (дерева, кущі, городня чи польова рослинність) пред­ставлена найчисленнішими прикладами: знайшовся у вишеньках,

7 7-254 193

Розділ9

знайшовся у вишні, знайшли у вишняках, знайшли в гарбузах, а та­кож у картоплі, у кукурудзі, у буряках, у сливах, у моркві та ін. (по­над двадцять) [166: 110—111]. Прикметно, що поява дітей на світ завжди збігається "з моментом весняно-літнього пробудження при­роди", "з вегетацією рослин" [44: 237].

Менш вживаними є маркери фауни (птахи і тварини). Формула "Дітей приносить лелека" вважається однією з найпопулярніших у фольклорі європейських народів. Лелека витягає їх з болота, з моря, приносить у корзині, кидає в дім через димохід. Діти просять його принести їм братика чи сестричку: "Буську, буську, принеси мені Маруську!" Дитину слід чекати там, де кружляє лелека, до кого час­то прилітає на поле [247: 30; 248: 99]. У східних слов'ян зоною ін­тенсивного побутування цієїФО, за спостереженнями Л. Виноградо­вої, може бути визнане Західне Полісся. З інших пернатих у подіб­них сполуках згадуються журавель, гуси, ворон, пташка. У Східній Україні дуже часто вживається в народі й русифікована назва аїст: аїст приніс (м. Старобільськ, м. Шахтарськ та ін. — в 49 н. п. [304]). На Луганщині фіксуються ФО аїст упустив, часом з нарощен­ням — аїст приніс на крилах, лелека принесла, також з формою ін­шого роду — лелека приніс з теплих країв, журавель приніс, чорно­гуз приніс, голуби принесли, зозуля принесла. Добре побажання щоб не довелося вам довго аїста ждатиі зафіксоване в багатьох населе­них пунктах Луганщини (Брянка, Зимогір'я, Лисичанськ, Луганськ, Перевальськ, Троїцьке) [303: 21]. Менше міфологем з назвами тва­рин: зайчик у капусті найшов (знайшов), пор. розгорнуте жито­мирське: Дітей знаходзяць в капусті, а в капусту їх приносить зай­чик (Л. Виноградова). У поясненні дітям, що їх "приносить заєць", виражена, на думку О. Гури, ідея плодовитості [247: 191].

Просторові та об'єктні сфери (де знайшли новонародженого, де він перебував, хто його знайшов — магазин, поле, колодязь, кри­ниця; цигани, дядько тощо). У висловах іменні компоненти-локуси найчастіше пов'язуються з дієсловами купити (купили в іграшково­му магазині, купили на базарі), знайти (на дорозі знайшли, в аптеці знайиїли), сидіти (у гнізді сидів), витягти (витягли з колодязя), ви­ловити (у Донці виловили) [166: 111—112; 300: 272—284], діал. терн, знайшли в загаті (с. Жуків Бережанського р-ну Тернопіль­ської обл.). Найчастіше на сході України (практично повсюдно) вживаються вислови, які узагальнено можна представити форму-

194

формування української фразеології

лою У капусті знайшли (найшли) " (вона переважає і в житомир­ській, київській та чернігівській зонах) [48: 355]. Рідше вживаною вона стає в західних говірках.

Явища контамінації чи нарощення (розширення компонентного складу, експлікація їх внутрішньої форми, розгорнуте подання) утруднюють чітку класифікацію висловів за визначеними типами. Так, ФО із зайцем моркву їла (їв) може бути представлена в першій і другій групах; ФО лелека приніс з теплих країв, знайшли в корови в яслах — у другій і третій, баба під плотом у кропиві знайшла (Ос­тап Вишня) — у першій і третій. Фіксується висока частотність вер­бальних стереотипів з вузловими поняттями знайти (перша група), принести (друга група), купити, знайти, сидіти (третя група). Чіль­не місце в українській етнокультурі в різних ареалах посідає "жу­равлина тема" — дітей бусел приносить, бусель прынес да спустил у коробцы, бусько с кубла выкинув, бусько у комин кинуу (брест.), бусел приніс і вкинув через димарь (рівнен.) (Л. Виноградова). На Полтавщині (Лохвиччина) лелеку називають дівчачим Богом [254, І: 387]. Цій темі віддають перевагу й письменники: бусько приніс (кого) (М. Стельмах); "Бузьки колись її принесли, розказувала бабу­ся" (Б. Харчук); "Сама від себе ще така далека немов оце приніс мене лелека та й опустив у мальвах і жоржинах" (Л. Костенко).

До цього слід додати, що практично всі предмети-об'єкти в на­родній традиції наділялися магічними властивостями, які метоніміч­но переносилися й на дотичні об'єкти. Наприклад, локус гніздо (у гнізді сидів) виконував і функцію оберега, а отже, під його захистом перебувала й дитина. Колодязь (витягли з колодязя) включається до складу будівель "свого", одомашненого побуту; він був святим, "чистим" місцем, яке охоронялося Богородицею; вода з нового ко­лодязя вважалася цілющою, у Карпатах її пили "для здоров'я" [248: 502; 249: 536, 538].

В евфемізованих темах нерідко простежується семантико-стилістична градація ФО. Скажімо, вислови в літах, у віці, у похилім віці (похилого віку), увійти в літа, бойк. вийти з літ [201, І: 112], літа обсіли (кого) [260], бойк. давнойі верстви [201, І: 91] висту­пають пошанно-делікатними замінниками загалом непривабливо­го поняття "старий; зробитися старим⁹'. Гріх казати стара ґівка (дівка), розкриває особливості евфемізації конкретного виразу й поля загалом місцевий етнограф у с Зелениці на Гуцульщині, кра-

195

Розділ9

ще сказати у літах [202: 54]. Завуальовано подана й семантика ви­словів униз віз котиться; не на ярмарок, а з ярмарку їхати; не до Петра, а до Різдва [18: 193, 113, 111]. Відвертіше вона представле­на у ФО не першої молодості, не сімнадцять літ (кому), багато пасок з "їв (з "їла). Зневажливо-жартівливо, фамільярно звучать евфе-мізми старе луб'я і стара перечниця: "А старе луб'я Явдоха й собі за Петром тягне, тим що багатир" (М. Коцюбинський). У семантич­ній структурі ФО порохня (порох, пісок) сиплеться (з кого) наявна й периферійна сема "немічний". Власне, останні вислови не евфемі-зують, а дисфемізують аналізоване поняття. Такі самі й ссл., сет. дихати в кредит, дихати взайми [302: 105].

Таким чином, фразеологічні евфемізми (табуїзми, дисфемізми) формуються або на основі переносних, або безобразних засобів. Із суто лінгвістичного погляду їх можна розглядати як різновид пе­рифраз. З погляду генези евфемізмам притаманна велика частка со­ціального компонента, тому вони сприймаються певним чином як перехідні одиниці від етнокультурного до лінгвістичного порядку або як їх синтез. В окремих випадках евфемізація діє як певна тра­диція, як данина колись живим виявам духовності мовного колекти­ву (сфери мисливства, нечистої сили), в інших — є основою субсти­туції прямих номенів, заборонених для називання поняттєвих зон. Репрезентанти деяких полів ("пити", "бути п'яним", поле інтимно­го життя) становлять практично фразеологічні універсалі!.