§ 41. Відображення матеріального й духовного життя у фразеології

Матеріальне й духовне життя народу становлять невичерпне джерело фразеотворення й водночас є екстралінгвістичним тлом, на якому об'ємніше проступають і мовні цінності. Стійкі вислови, ла­конічно й образно передаючи "великі мислені маси" (О. Потебня), створюють фразеологічну картину світу. В останній завжди зали­шаються певні лакуни, проте окремі сфери щільно заповнені фра­зеологічними відшаруваннями й відображають різні аспекти народ­ного буття. Основні з них такі:

1. Тіло людини, його частини (соматизми): легкий на руку, розв 'язати руки, викинути з голови, голову прихилити, гостре око, випікати очі, водити за ніс, клювати носом, вуха в 'януть, і за вухом не свербить, поки б 'ється серце, до самого серця, налягати на ноги, нога людська не ступала, ховатися за чужу спину, не розгинаючи спини, держати язик за зубами, крізь зуби.

2. Сфера первісного функціонування (прясти на тонку, трима­ тися на ниточці, зав 'язати вузол, три чисниці до смерті — ткацьке й прядильне ремесло). Периферійними, вузьковживаними, напри­ клад, у гончарській справі, залишилися вислови точити посуд, посі­ дали миски, тягнути полотно, зводити пелюстку, гнати пучок, про які повідомляє А. Кравчанська [142: 36], на противагу широковжи­ ваному не святі горшки ліплять. Локалізація узагальненої семанти­ ки цього виразу спричинила фразеологічні доповнення. Дослідники фразеології повідомляють про місцеві варіанти цього вислову на Донеччині — не святі горшки ліплять, а ямпільці та піскунівці [246: 135]: у селах Ямпіль та Піскунівка виробляють горщики. Подібне місцеве припасування ми виявили і в Луганській області, зокрема в ^с- Брусівці Біловодського р-ну (не святі горшки ліплять, а брусяни), і в с. Бутківці Старобільського р-ну (не святі горшки ліплять, а бутківцї), де розвиненого гончарного промислу зроду-віку не було. Очевидно, це один із засобів звузити узагальнену семантику відомі­ шого вислову й замінити його виразами з конкретнішою, а отже, й експресивнішою семантикою — через місцеву "прив'язку".

339

Розділу

3. Історичні події, факти життя: Мамаєве побоїще, як Мамай пройшов, добувся як під Опаковим, вольний козак, мов nidcmvna орда, заголити в солдати, брати під аршин, заливати за шкуру сала, шпильки заганяти, прикувати до ганебного стовпа, брехати як на палилі.

4. Рослинний світ: обібрати як липку, тремтіти як осичина, у три березини потягати, хоч трава не рости. У мові наших прадідів, зауважує С. Караванський, широко вживалися рослинні звороти дати гарбуза, втерти маку, дати бобу, кришити на капусту. По­нюхайте перець — чи не чхатимете до сліз? Чи не пообпікаєте собі язик і ясна? Звідси — дати перцю, скуштувати пергою.

5. Соціальні відносини: нам батьківщини не ділити, відрізаний окраєць від хліба, (невістка) чужа кістка, кланятися в ноги (кому), гнути спину (перед ким), ламати шапку, м 'яти шапку, жити па віру, загребти як собаку, замилювати очі, велике цабе, собак драж­нити, як на сповіді, ні роду ні племені, за старшого, куди пошлють, високі пороги (в кого), під аршин ставати.

6. Жести і міміка людини на означення емоцій, її стану ("суміще­ні омоніми"): дивитися з-під лоба, наморщити лоба, пускати очі під лоб, чухати лоб; і бровою не моргнути, зсунути брови; кров уда-рила до лиця, з кам'яним лицем; повернутися спиною, показати спину; тупотіти ногами (на кого); рукою махнути (на кого, що), подати руку, не подати руки, підняти руку (на кого); скреготати зубами; світити очима; опустити голову.

7. Небесні світила, явища природи: від зорі до зорі, ні світ ні зоря, до зірок, як зірок на небі, місце під сонцем, сонця не бачити, чорні хмари збираються (над ким), наганяти холоду (на кого), об­дало холодом (кого), з-під дощу та під ринву, пустити за вітром, вітром підбитий, до білого снігу, до глибокого снігу.

8. Одиниці часу, виміру: треті півні, до третіх півнів, на зорі до світанку, на палець, від горшка два вершка, як палицею кинути, рукою подати, на гарматний постріл, як з лука стрелити, два рази ступнути, на заячий скік, знати почому корець лиха, пор. різні виміри віку, часу, відображені в малих жанрах (не до Петра, а до Різдва (кому) "хто-небудь похилого віку", у Голодну кутю), на Се­мена горобці збираються в табунці, на Теплого Олекси щука-риба лід розбиває, на Петра Вериги розбиваються криги, гуц. по коса-рьих (від народного Косарі — "Оріон", власне, "пояс Оріона"); пор.

340

роходження і джерела української фразеології

ще залучення місцевих орієнтирів: "Поліщук говорить: піднявся, коли Косар стоїть навпроти Федорової стодоли" [345: 139].

9. Духовна культура: перековувати мечі на орала, заучувати аз _та буки, читати глаголи, виписувати мисліте, від дошки до дошки (від палітурки до палітурки), ні на йоту, стояти фертом, свинська конституція, досвітні вогні, тіні забутих предків, ученому і книги в руки, випускати в ефір.

10. Звичаї, обряди, вірування, замовляння, ворожіння: дати па­лі 'яткового, брати рушники, засилати старостів, пришивати квіт­ку, покуштувати гарбуза, зав 'язати дорогу, бодай їх слід запав, на­родитися в сорочці, підкова на щастя; діал. тот, з ріжками, той, що греблі рве "чорт", віддати чортові (дідькові) душу, лелека приніс (кого) "про народження дитини".

11. Традиційні вітання чи побажання: хліб та (і) сіль!, Боже помо­жи!, ні пуху ні пера!, зроси та з води!