§ 4. Вибірковість фразеології

Досвід ідеографічного опису мовних одиниць узагальнюється в працях А. Аксамитова, Ю. Гвоздарьова, І. Гетмана, Ю. Караулова, а на матеріалі української фразеології — М. Алефіренка, М. Демсько-го, А. Івченка, Н. Коваленко, П. Редіна та ін. У монографії "Фразео­логічна ідеографія (проблематика досліджень)" Ю. Прадід вирізняє такі завдання ідеографічного аспекту фразеології: 1) описати лінг­вістичні та екстралінгвістичні принципи вирізнення фразеологіч­них мікро- та макросистем; 2) створити хоч би попередню (робочу) схему фразеологічної картини світу; 3) вирізнити з фразеологічного складу української мови ФО на позначення психічних процесів лю­дини та провести їх лінгвістичний аналіз; 4) апробувати запропоно­вану методику ідеографічного опису в цілому, а також окремих фразеологічних мікросистем; 5) опрацювати теоретичні й практич­ні засади укладання фразеологічних словників ідеографічного типу; 6) підготувати науково-практичні рекомендації щодо раціональних прийомів інтерпретації значення ФО в загальномовних і фразеологіч­них словниках [224: 4]. Сам автор ще раніше уклав "Русско-украин­ский и украинско-русский фразеологический тематический словарь: Эмоции человека", представивши в ньому 414 українських ФО, об'єднаних у 13 тематичних розрядів, а саме: 1. Відраза. Огида: ду­ша не приітає, стояти кілкому горлі (кому). 2. Втіха. Радість: з до­рогою душею, як світ поширшав (кому). 3. Гнів. Лють: виводити з себе (кого), з піною у рота. 4. Захоплення. Захват: пальчики оближеш, ^раг його матері! 5. Любов. Пристрасть: втрачати голову, запалю­вати серце. 6. Страждання. Мука: вимотувати жили (з кого),розри­вається серце (чиє, кому). 7. Неспокій. Тривога: бити на сполох, завмирати душею. 8. Подив. Здивування: диву даватися, скажи на милість! 9. Презирство. Зневага: вернути ніс, показувати спину (ко-^МУ). 10. Сором. Стид: готовий крізь землю провалитися, очей у Сір­ка позичати. 11. Страх. Жах: волосся стає дибки (у кого), як варом оодало (кого). 12. Сум. Печаль: опускати руки, як хмара. 13. Відчай. Безвихідь: хоч вовком вий, розводити кислиці [222: 95—196].

Учений не випадково зосередився на емоціях людини. Фразео-°пя як знакова мовна система позначає насамперед емоційно-екс-

41

Розділ^

пресивні й абстрактні сфери, тобто для неї характерна вибірковість номінації. Фразеологія, наголошує А. Емірова, охоплює ті ділянки дійсності, які безпосередньо пов'язані з людиною, з її баченням, оцінкою реалій, із психічними особливостями особистості — пізна­вальними процесами, емоційно-вольовою стороною психіки, ін­дивідуально-типологічними особливостями особистості тощо [86: 29—ЗО]. Немало ФО містять у своєму складі флоризми й фауноніми (як виросте гарбуз на вербі, рубати дерево під самий корінь, пусти­ти гадючку, хоч конем грай), проте такі предметно-поняттєві зони, як "Флора" і "Фауна", практично не мають вторинних фразеологіч­них найменувань. Немає фразеологічних замінників і для чисел, хіба що чортова дюжина для числа 13. Зате багато ФО вживаються на позначення реалій інтелектуальної сфери діяльності людини: думка (гадка) западає (лізе, приходить) в голову (до голови) (кому, чию), думка не покидає (кого), ламати голову (над чим); емоційного стану. Серед них є ФО, які позначають внутрішні відчуття людини, душевний стан, ставлення до когось (чогось): аж волосся на голові піднімається (підіймається, встає, лізе) вгору (догори) (в кого) "кому-небудь стає дуже страшно"; мурашки бігають (пробігають, лізуть) по спині (по тілу, за плечима) (чиїй, у кого, кому) "хтось тремтить від холоду, хвилювання, радості". Порівняймо гніздо фра­зеологізмів зі стрижневими словами серце і душа: серце (душа) радіє, серце (душа) болить (чиє, чия, у кого) (переживання, уболі­вання, тривога), серце мре (завмирає, замира) (хвилювання, пере­ляк, страх, тривога), серце (душа) ниє (мліє, тліє) (чиє, чия, у кого) (переживання, страждання), з доброго серця "по доброму, без злого наміру" ("Я з доброго серця питаю — чи то правда, що родичі хо­чуть паннунцю продати баронові?", І. Франко).

Для когнітивної лінгвістики, у руслі якої здійснюється більшість досліджень останніх десятиліть, характерна низка методологічних принципів, проте серед усіх них превалює принцип антропоцент­ризму. У центрі мовотворчості перебуває людина, відбір і оцінка нею найрізноманітніших реалій та оцінка самої людини. Домінанта антропоцентризму у фразеології відчутна в характеристиці людини, при виборі різних сфер її діяльності. Вторинні найменування вже названих реалій, якими є ФО, пропущені крізь призму людських по­чуттів і емоцій.

42

_|дСОгряфіч^характеристика фразеології

Вибір об'єкта опису, пов'язаного з людиною, характерний для багатьох вчених. Так, структуру й семантику фразеологічного поля емоцій та емоційного і психічного стану досліджували А. Емірова, І Кашина, Е. Покровська, Н. Ляшенко. Р. Яранцев скласифікував близько 800 російських ФО, розташувавши їх у 47 тематичних роз­ділах, які входять до трьох частин. Дві з них — "Емоції людини", "Властивості і якості людини" — найтісніше пов'язані з антропо-центричним принципом, а третя — "Характеристика явищ і ситуа­цій" — деякою мірою. Із п'яти основних класифікаційних рубрик для польської мови — "Основні особливості людини", "Дії і фізич­ний стан людини", "Час", "Простір", "Кількість, рахунок, ступінь" — у Т. Ігліковськоїта Г. Курковської найбільше деталізовані й заповне­ні дві перші [340], тобто безпосередньо пов'язані з людиною. Н. Ко­валенко, поставивши за мету здійснити "ідеографічний опис фра-земіки західноподільських говірок", предметом усього дослідження обрала 10 фразеологічно-семантичних полів на позначення явищ, ознак і процесів, "пов'язаних із життям та діяльністю людини", як-от: "Фізичний стан людини", "Положення тіла в просторі", "Розу­мова діяльність людини", "Мовленнєва діяльність людини", "Пси­хічний стан людини", "Суспільна поведінка людини", "Трудова діяльність людини", "Соціальний стан", "Характеристика людини", "Стосунки між людьми" [113: 6], і дійшла висновку, що ідеографіч­ний аналіз фраземіки говірок Західного Поділля засвідчив "чітко виражений антропоцентричний характер". Фразеологізми українсь­кої мови з компонентом "душа" (структурно-семантичний, ідеогра­фічний, лінгвокультурологічний аспекти) проаналізовані в дисерта­ції О. Каракуці [107]. Здійснюючи ідеографічну характеристику вказаних ФО, авторка описує семантичну структуру дев'яти груп Фразеологізмів, зокрема: групи на позначення моральних якостей людини (душа не з лопуцька, заяча душа); соціально-моральних норм поведінки (запродати душу чорту, брати гріх на душу); фі­зичного стану людини (душа на одній нитці держиться, ледве душа держиться в тілі); явищ, пов'язаних із кінцем біологічного існу­вання людини (віддати Богові душу, продзвонити по душі); проце­су харчування (душа не приймає, душу проквасити); бідності (ні ко­тики нема за душею, тільки душа в тілі); суспільної діяльності ін­дивіда (пор. протилежну мотивацію духовного чинника діяльності Дини: вкладати душу — з холодною душею); фразеологізмів із

43

Розділ2

прислівниковою семантикою {аж душа болить, з відкритою ду­шею)', фразеологізмів, що мають комбіновану мотивацію, зокрема парадигму, в основу якої покладені різні стосунки чорта і душі {чортова душа, носитися як чорт з грішною душею). Підсумовую­чи, авторка дисертаційного дослідження "Фразеологізми українсь­кої мови з компонентом "душа" робить висновок, що участь сем слова душа в процесі фразеотворення "детермінує кількісну перева­гу ідеографічної групи "психіка людини" [107: 120]. У кінцевому підсумку вони різнобічно фокусують людину в багатьох її інтелек­туально-моральних та характеристично-емоційних виявах.

Відомо, писав у роботі "Думка і мова" О. Потебня, що "зміст народної поезії становить не природа, а людина, тобто те, що є най­важливішого у світі для людини" [215: 188]. Мова "наскрізь антро-поцентрична". Присутність людини відчутна на всьому просторі мови, але найвиразніше, мабуть, помітна саме в лексиці, особливо у фразеології, адже ідіома не тільки й не стільки називає предмет, скільки зображує його багатоаспектно, з усією різноманітністю ко­нотативних нюансів. Об'єктивація у фразеологізмі почуттів, думок, настроїв, уявлень, внутрішніх переживань виходить на передній план, вибудовує безкінечність фразеоструктур, мікроструктур, про­низує не тільки поверхневий рівень духовного життя людини, а й проникає в глибину сенсорних відчуттів, вибудовує її менталітет і прагматичне поле. Фразеотворча система стає виявом глибинної діяльності духу, активізуючи попередній досвід людини. Твер­дження, що понад 95 % ФО так чи інакше пов'язані з людиною, стало мало не хрестоматійним [314: 112; 179: 223; 300]. Розподіля­ючи ФО гуцульських говірок між двома тематичними полями, М. Олійник доходить висновку, що фразеологізми тематичного по­ля "Людина" становлять 92, 8 % (приблизно 4650 одиниць); фразео­логізми тематичного поля "Сприйняття навколишнього світу" —-7,2 % (приблизно 370 одиниць) [200: 169]. Більша кількість ФО пер­шого поля в живому мовленні гуцульських говірок, ніж у літератур­ній мові, пояснюється авторкою "тісними контактами людини з природою", тобто екстралінгвальними чинниками [200: 164]. Проте й друге тематичне поле, що об'єднує семантичні поля "Кількість", "Якість", "Неозначена кількість", "Час", "Пора доби", "Неозначений час", "Явища природи" і "Погода" саме в такому формулюванні, як

44

_|дЄпгряФічна2(арактеристика фразеології

v авторки, теж, по суті, належить до поля "Людина", оскільки сприй­мання навколишнього світу може здійснюватися лише людиною. Психологізоване бачення етнокультури ґрунтується на розумінні людини як осердя всіх процесів сенсоутворення — культуротворен-_ня [111: 295]. Г. Доброльожа згрупувала 8 тисяч середньополіських народних порівнянь за 11 тематичними розрядами. Причому 10 та­ких розрядів безпосередньо пов'язані з людиною і лише 11-й (порів­няння, пов'язані з позначенням абстрактних понять) протиставле­ний першим десятьом [77]. На матеріалі болгарської літературної мови Н. Смолякова описала тему "Людина, характерні риси особис­тості, положення людини в суспільстві". Тема поділяється на шість макрополів: "Про зовнішній вигляд, фізичні дані, манеру одягати­ся", "Про вік, різні періоди життя, смерть", "Про соціально-еконо­мічний стан, спосіб життя", "Про здібності, природні дані, досвід, інтелект", "Про сімейний стан, родинні зв'язки", "Соціальна харак­теристика" [264]. І тут, як бачимо, теж відображені сфери, у центрі яких перебуває людина.

Фразеологізми відображають в основному життя людини. Лише незначна кількість виразів характеризує тваринний і рослинний світ, а також деякі явища природи. Ось чому практично всі вчені виділяють у фразеології тематичне (фразеотематичне) поле "Лю­дина" (Л. Арсентьєв, А. Івченко, Т. Ігліковська та Г. Курковська, Н. Коваленко, М. Олійник, Ю. Прадід, Н. Смолякова та ін.). Свід­ченням антропоцентричності фразеології є її надзвичайно розгалу­жені гнізда із соматизмами — назвами частин людського тіла. На­приклад, зі словами рука: важка рука (в кого), не здригнеться рука (в кого), голими руками не візьмеш (кого) ("Гляди, як підскочиш під гарячу рун, то щоб не попобив тебе добре", [254]); нога: ноги більше не буде (чиєї), давай Боже ноги, ногою не ступити ("Батько живе справді на широку ногу. Найсучасніші меблі, бронза, севрська і сак­сонська порцеляна", М. Слабошпицький); вухо: витягувати за вуха, розвісити вуха, аж за вухами лящить ("Русевич слухав лише краєм ^вУ*а , Ю. Шовкопляс); око: бити в око, вбирати в себе око (" — Стоп! Данько спочатку не повірив власним очам... Виграв!!!", О. Гончар).

Численність ФО із соматизмами можна подати у вигляді табли­ці за "Покажчиком" до "Словника фразеологізмів української мови"

45

Р озділ 2

Око— 1444	Язик — 283	Шкура—173	Лоб — 79
Серце — 745	Ніс — 247	Рот—169	Шия — 73
Голова — 740	Сльоза — 225	Спина— 157	Волосся — 62
Рука — 566	Вухо — 208	Кров—144	Коліно — 35
Нога —371	Плече — 202	Палець— 130	Живіт — 34

Природа ФО — певне послаблення номінативної функції й до­мінанта описово-експресивної — зумовлює і ступінь заповнення тематико-ідеографічних груп. Саме тому строго логічна класифіка­ція, подібна до групування лексики, для фразеології не релевантна.

Системний опис фразеологічного складу наочно засвідчив, що у фразеології добре розвинені шари пейоративно забарвлених понять, емоційних сфер і соціальних відносин. На порівняно невелику кіль­кість позитивно забарвлених семантичних рядів — "розумний" (є лій у голові (в кого), мати всі клепки в голові), "людина високих моральних якостей" (лицар без страху і догани), "тямуща людина" (майстер на всі руки), "гарний, вродливий" (як мак цвіте) та деяких інших — припадає багато негативно забарвлених. Особливо щедрі на них саме негативно означені поля, табуйовані семантичні ланки, іронічно забарвлені фразеологічні групи: через вулицю бондар (ко­му) (жарт, або ірон.) "дуже далекий або зовсім не родич", скляний бог (ірон.) "алкогольні напої", менший брат (менші брати) (ірон.) "український народ та інші народи колишнього СРСР стосовно росіянина". Серед них — семантичні ряди зі значенням "дуже ху­дий" (аж ребра світяться, наче живі мощі), "слабосилий" (мілко плаває, слабка гайка (в кого)), "гірший" (/' в підметки не годиться (кому), не годен у слід ступити (кому)), "затятий" (хоч кіл на голові теши), "злий" (як гадюка, як скажений собака), "виховати невдяч­ного" (відігріти змію біля свого серця, вигодувати гадюку за пазу-хою), "ледарювати" (боки вилежувати, посиденьки справляти), "дуже старий" (порохня сиплеться (з кого), старе луб'я), "перебіль­шувати в мові" (робити з мухи слона, можливе авторське або місце­ве з билинки робити копицю, М. Стельмах), "базікати" (теревені правити, точити баляси), "уживати спиртні напої*" (закладати за галстук, заглядати в чарку), "побити" (нам 'яти боки (кому), не ли­шити живого місця (на кому)), "посваритися" (розбити глек (з ким), пробігла чорна кішка (між ким)), "психічно хворий" (не в своїй сорочці, блекоти об'ївся), "обдурювати" (у дурні шити, обводити

46

Ідеографічна характеристика фразеології

навколо пальця), "запобігати перед ким" {стелитися під ноги (кому), лизати п 'яти (кому)), "мати необмежену владу над кимось" (їзди­ти верхи (на кому), вірьовки сукати (з кого)), "надмірно хвалити" (підносити до небес (кого), носитися (з ким) як дурень зі ступою), "дошкуляти" (заливати за шкуру сала, діймати до живого), "зроби­ти неприємність" (підкласти свиню, підвести під монастир), "зра­джувати в шлюбі" (стрибати через пліт, наставляти роги), "по­мерти" (віддати Богові душу, простягти ноги), а також семантичні ряди "брехливий", "сумний", "лінивий", "підступний", "сердитий", "гніватися" тощо. Розряд з позитивним значенням "втіха, радість" у словнику Ю. Прадіда налічує 18 фразеологізмів (за милу душу, з дорогою душею, з руками і ногами, не чути землі під собою та ін.); розряд "захоплення, захват" — 15 (без пам 'яті, на диво, ласкати око, на всі лади та ін.). Зате розряд "гнів, лють" включає 100 ви­словів (виходити з себе, діяти на нерви (кому), зганяти злість, к чортовій матері та ін.): " — Та замовкни, сверблячко, щоб тобі вже навіки заціпило\" (А. Іщук) [222]. Із 71 структурно-семантичної моделі, у яких представлена ареальна характеристика фразеології всіх українських говірок, 41 модель, тобто понад половину, за дани­ми А. Івченка, припадає на семантичний ряд "дуже дурний" (дурний як колода, тупий як баран, дурний як путо, простий як три копійки, з зайцем у голові, у голові горобці цвірінькають (у кого) та ін.) [102: 79—123]. Структуруючи розділ "Порівняння на позначення рис ха­рактеру людини", Г. Доброльожа до семантичного ряду "сварливий, злий" дібрала 484 компаративізми (балакає як гад сичить, визвірив­ся як дурень на батька, вредний як чорт рогатий, гризуться як со­баки за кістку, живуть як кіт з собакою, зла жінка як пантера, мутить мов бісу виру, лихий як бендерська чума та ін.), а до "лагід­ний, добрий" — лише 52 (добрий як ангел, добрий як мати рідна, ласкава як мати-земля, лащиться як кицька до ніг, тихий як вода, у неї стільки ласки як на тихім ставку ряски тощо) [77: 33—43], тоб­то майже в десять разів менше.

Термінологія, як і форми (ідеографічні угруповання) системати­зації фразеологічних одиниць, ще неусталена — "тематичні класи" (Л. Ройзензон), "понятійні мікрополя" (А. Емірова), "значеннєві поля" (А. Кжижановська), "значеннєві групи" (О. Горбач). Ю. Пра­дід пропонує таку ієрархічну структуру ідеографічної класифікації ФО: синонімічний ряд — семантична група — семантичне поле —

47

Розділ 2

тематична група — тематичне поле — ідеографічна група — ідео­графічне поле — архіполе [224: 40]. Вихідною одиницею аналізу ФО й об'єктом їх вивчення в монографії "Східноукраїнська фразео­логія" ми обрали варіантно-синонімічну групу (ВСГ), яка у свою чергу структурована на рівні варіантів, синонімів, структурно-се­мантичних моделей (ССМ), включає ареальні фразеологічні одини­ці (АФО) з різною суб'єктною проекцією та об'єктним поширен­ням, різні, але співвідносні поняття. Так, ВСГ "дурний" містить ба­гато семантичних рядів типу "дуже дурний", "тупий", "придуркува­тий", "недоумкуватий", "пришелепуватий", "недалекий", "розумово неповноцінний".

Широкий діапазон варіювання лексем-складників ФО, нарізно-оформлений компонентний склад останніх зі строгими внутріш-ньофразеологічними зв'язками, "співність" компонентів, наявність інваріанта, групування матеріалу за тематичним принципом — пе­редумова структурно-семантичного моделювання — методу ре­конструкції загальної фразеосхеми [285], методу фраземотвірного моделювання (М. Алефіренко), суть якого полягає в поєднанні літе­ратурного звороту з його численними варіантами у слов'янських діалектах і мовах [175]. Особливого значення набувають саме діа­лектні вислови (М. Толстой, В. Мокієнко), які глибинно відбивають усномовний узус того чи іншого ареалу. Якраз у діалектне мовлен­ня ідуть корені національної фразеології літературних мов [142]. Різноманітний фразеологічний матеріал дає змогу порівняно повно аналізувати ту чи іншу фразеологічну модель і демонструвати її варіювання в мовленні, в окремому ареалі. Структурно-семантичне моделювання у сфері фразеології може стати надійною перевіркою апріорно висловлюваних тверджень, дозволить простежити за тен­денціями фразеотворення, за динамікою ФО в межах окремих мік-ро- й макрогруп.

Фразеологічні одиниці, домінуючим компонентом семантики яких є конотативний аспект, найтісніше пов'язані з образом. Націо­нальна своєрідність ФО виявляється "у специфіці внутрішньої фор­ми" фразеологізмів, "у розвитку тих чи інших тем", "образних стрижнів ФО" на національній основі [100: 94]. Під образністю ро­зуміють здатність мовних одиниць створювати наочно-чуттєві уяв­лення про предмети навколишньої дійсності. Образність слова чи фразеологізму залежить насамперед від співвідношення між пря-

48

Ідеографічна характеристика фразеології

мим і переносним значенням, від конотації слова (фразеологізму), численних імпліцитних сем, які "випливають" на поверхню, стають центром фразеотворчого процесу. Розгалуженість певного гнізда ФО навколо слова-компонента-образу є об'єктивним показником його фразеопродуктивності, що зумовлено й екстралінгвістичними чинниками. В українській мові, крім названих вище соматизмів, ве­ликим фразеотворчим потенціалом характеризуються іменники Бог, вогонь, вода, гадка, година, день, діло, дно, дорога, думка, дух, жар, життя, земля, камінь, каша, кишеня, кінець, колесо, копійка, край, лихо, мати, місце, мішок, мороз, муха, небо, нитка, пам 'ять, погляд, розум, світ, слід, слово, хліб, шлях та деякі інші. Серед чис­лівників уживані слова два (за два кроки; раз, два і в дамках), чоти­ри (на всі чотири сторони, підкувати на всі чотири), п 'ять (як свої п 'ять пальців, ні в п 'ять ні в дев 'ять), шість (ні шість ні п 'ять), десять (за десять кроків), сто (сто лих, на всі сто відсотків), про­те найбільше фразеологізмів групується навколо числівників один (в один голос, в один миг, на один лад, не один пуд солі з 'їсти), три (дати в три шиї, здирати по три шкури, іти під три чорти, три мішки гречаної вовни) і сім (злупити сім шкур, усім по сім, як сім баб пошептало тощо). Причини такої фразеопродуктивності слід шукати не тільки в граматичних законах, а й поза мовою, у ма­теріальному й духовному житті людей.

Полісемантичність слова один спричинила й численні вислови. Числівником один розпочинається наша система відліку. Як назва числа 1 та його цифрового позначення слово один разом із частками означає "багато" (не один) або "жоден" (ні один), а повторюючись (один на один, один одним) — синонімізується з висловом сам на сам чи означає "єдиний". У значенні прикметника — "зовсім само­тній"; у значенні вказівного займенника — "заодно, дружно, одно­стайно"; у значенні неозначеного займенника—"якийсь, котрийсь": один одинцем, в один гуж тягти, в одну дудку грати, одного дня. Значення "невелика кількість; частина чогось" прямо чи непрямо виявляється у висловах одним вухом чути; одним оком подивитися; одна нога тут, а друга там.

"Між двох вогнів" потрапив числівник три. Три — це і "мало" (від горшка три вершка, заблукати між: трьох сосон), і "багато" (у три горла, як три дні хліба не їв). Дехто вважає, що потроєння йде ще з тих часів, коли люди при лічбі не рахували далі числа три.

49

Розділ 2

Відомий етнограф М. Сумцов у дослідженні "Тур у народній сло­весності" (1887) писав про збільшення як один з прийомів народної думки — мультиплікації, що виражається переважно в потроєнні предмета. "Замість однієї дороги, однієї трави, одного богатиря з'яв­ляється три дороги, три трави, три і більше богатирів". Звідси таке збільшення (і не тільки предметів, але і явищ, властивостей тощо) і в багатьох інших виразах, як-от: алюр три хрести "дуже швидко, негайно", іти під три вітри, у три ручаї. Число три ввійшло склад­ником також у вже раритетні числівники тридев'ятий (власне, "двадцять сьомий"), тридев 'ять, тридесятий, тридесять, про які найчастіше довідуємося з народних казок (тридев 'яте королівство, тридев 'яте царство, за тридев 'ять земель, тридесяте царство). Число сім здавна вважали магічним. Сім днів тривав потоп. Кожна із семи планет мала свій день. Стародавні шумери позначали ідею всесвіту тим самим знаком, що й число сім. На думку піфа­горійців, числам були властиві навіть деякі моральні особливості: справедливість, душа...Четвірка й семірка в цих стародавніх філо­софів була початком пропорційності, а відтак гармонії, здоров'я, розуму [299: 36—37]. До цього ще додамо сім днів тижня, сім кольо­рів райдуги. Тож не дивними здаються й народні фіксації цього числа в пареміях — сім раз відмір, а раз відріж:; семеро одного не ждуть; один із сошкою, а семеро з ложкою; сім бід — один от-віт... І, звичайно, в ідіомах — насамперед зі значенням "багато" (вигнати сім потів, дерти сім шкур, нехай їй сім чортів, стоптати сім пар підошов) чи "далеко" (за сім верст киселю їсти, за сім зе­мель). Деякі з них стали вже рідковживаними: як сім галок ("На моє щастя полковник їхав не сам. З ним була дочка — чорна, як сім га­лок, їй було років шістнадцять", Л. Яновська), хоч по сім за цибулю (продавати) "дуже дешево" (І. Нечуй-Левицький). А деякі, навпаки, частовживані. Чи не найчастіше — сім п 'ятниць на тиждень "хто-небудь дуже легко змінює свої рішення, наміри, настрій і т. ін.", притому в декількох варіантах: на тиждень сім п 'ятниць, буде сім п 'ятниць на одну неділю. П'ятниця раніше була вихідним днем. У тих, хто лише те й робив, що святкував (байдикував), справді було сім п'ятниць (вихідних) на тиждень. Найпереконливіше пояснив походження цього виразу С. Максимов ще в кінці XIX ст. Щоп'ят­ниці, тобто у вільні від роботи дні, люди сходилися торгувати. П'ятниця, отже, була й днем виконання різноманітних торгових

50

Ідеографічна характеристика фразеології

зобов'язань. Одержуючи гроші, обіцяли привезти замовлений товар на наступному тижні в п'ятницю. А забираючи товар, твердо запев­няли, що заплатять за нього через тиждень, у п'ятницю. Проте інко­ли обіцянка так і залишалася обіцянкою: дехто обманював, "відкла­даючи з дня на день, на всі сім днів тижня, на всі п'ятдесят два тижні цілого робочого року". Можливо, справді слово п'ятниця виступало у виразі у значенні "вихідний", оскільки фіксуються й вислови сім неділь на тиждень (у кого), по сім неділь на тиждень справляти: "Там, у городі, розкіш їм, воля, страху немає... От воно і звикне без діла сидіти, по сім неділь на тиждень справляти!" (Па­нас Мирний).

Вторинність номінації, властива фразеологізмам, базується на первинності назв життєвих ситуацій, вербальне вираження яких становить прототип ФО. У процесі фразеотворення активізуються численні імпліцитні (латентні) семи слова-компонента ФО. Фразео-продуктивність образних конкретизаторів (ОК) одночасно є і свід­ченням їх потужності як екстралінгвістичних опор, їх зв'язку з по­замовною сферою.

Об'єктивним показником фразеотворчої активності ОК може бути вибірка з академічного "Словника фразеологізмів української мови" (2003) (див. наведену на с 46 таблицю). Такі дані значущі, оскільки вони демонструють внутрішню форму ФО, систему об­разів у свідомості людей, які послуговуються певною мовою. Саме вони, ці образи, як мотиваційні домінанти спрямовують фразеотвір-ні процеси, формують специфіку образного потенціалу. Численні ФО несуть на собі відбиток названих вище образів, фіксуючи їх у різних конфігураціях (аж брати в себе око, але вбирати в себе око, бите око, вліпити в саме око, куди лиш гляне око, хоч в око стрель тощо). Суть образності, за Б. Ларіним, — у "смисловій реалізації*" мовлення "переважно в конкретних уявленнях" [139: 47]. Список цих образів в українській літературній мові частково збігається з іншими мовами, а частково відрізняється. Проте кількість однако­вих метафор навіть у мовах різних типів явно переважає над націо­нально специфічними. І все ж фразеологічні одиниці, побудовані на цих образах, утворють у тій чи іншій мові свою "фразеологічну кар­тину світу" — навіть при численних фразеологічних збігах. Важли­вий також і "фразеологічний акцент". Українському мовно-фразео­логічному континуумі не властивий водно-фразеологічний аспект

51

Розділ 2

прибалтів чи кашубів. Зате розвинені фразеологічні поля зісловом край: без кінця і без краю, від краю до краю, дійти краю, ыбуло і кінця-краю, не видно і кінця-краю, немає і кінця-краю, мов з анодно­го краю, як з голодного краю... Власне, маємо фразеологію "безкрай­ніх українських полів".

Базуючись на мотивації ідіом, можна реконструювати в підсум­ку цілу картину життя того чи іншого народу, відбиту "дзеркалом фразеології*". У В. Мокієнка, наприклад, це такі сім основне ідео­графічних рубрик: 1) природа, тваринний і рослинний світ вийти сухим з води, обідрати як липку; 2) анатомія людини й жести: хоч око виколи, водити за ніс; 3) побутові уявлення: через пеньюлоду, хоч греблю гати; 4) історія: як Мамай пройшов; 5) соціальні вщноси-ни: бити чолом, ламати шапку (перед ким), поки суд та дщв) ду­ховна культура — обряди, забобони, вірування: яку воду гмдів, ні дна ні покришки, вбивати осиковий кіл, тіпун тобі на язик,від до­шки до дошки; 7) фольклор, народне мовлення, гумор: тихшводи, нижче трави, кров з молоком, дати березової каші, якракт горі свисне [175: 55—56].

Як бачимо з цього поділу, шість із семи рубрик пов'язані з лю­диною. Але й ФО першої рубрики тільки етимологічно співвідне­сені з тваринними та рослинними реаліями природи. За адресатом, функціональним призначенням вони переважно антропонімік, пор.: клясти на чім світ стоїть "(клясти) не стримуючись"; втодити сухим з води "будучи винним, уміло уникати покарання", а тому можуть розглядатися й у тематичній групі "Людина". Ось чому ми не виділяємо окремих рубрик "Тваринний світ", "Рослинник світ". Складність ідеографічної класифікації фразеологічного корпусу по­лягає ще й у тому, що численні одні й ті самі вислови — це одиниці для декількох ідеографічних розрядів.