§ 24. Метафоризація як образно-семантичний чинник фразеологізації

Основними образно-семантичними чинниками фразеологізації є метафора й метонімія, а процесами — відповідно метафоризація та метонімізація. Терміни "метафоризація", "метафоричність", "ме­тафора" вживають то в ширшому значенні — як назва будь-якого переосмислення, то у вужчому — саме на означення певного виду перенесення. Метафора, за О. Потебнею, є перенесенням сторон­нього слова (resp. словосполучення): а) від роду до виду, б) від виду До роду, в) від виду до виду, г) за відповідністю (подібністю); ви­падки а) і б) — синекдоха, в) — метонімія, г) — метафора у вузько­му розумінні [220: 130; див. ще: 213: 260]. Метафора ("метафора у вузькому розумінні"), конкретизує О. Тараненко, — це семантич­ний процес, при якому форма мовної одиниці або оформлення мов­ної категорії переноситься з одного референта на інший на основі тієї чи іншої подібності останніх при відображенні в свідомості мовця [278: 108] й заставляє нас бачити один об'єкт крізь призму іншого. Метафора, що найчастіше вживає знаки однієї концепто-^сфери на позначення іншої (Г. Лакоф, М. Джонсон), як намагання визначити невідоме через відоме (К. Бюлер), використати живі та

163

Розділ^

найяскравіші уявлення (Г. Пауль) становить потужне комунікатив­не та концептуальне знаряддя (С. Глюксберг).

На основі метафоризації постали такі дієслівні ФО, як вибити із сідла (кого), пор.: " — А що — я таки старий козак, — орлом глянув дядько Іван, — і мене поки не так просто вибити з сідла. Одначе сили тануть..." (З газ.), на відміну відходити під сідлом (метонімія); будувати на піску (що-небудь легко зруйнується, як усе, що буду­ється на піску), надівати хомут на шию, по шнурочку ходити, міня­ти пластинку, Січ розводити (порядки на Січі характеризувалися демократичністю): "А тим часом хурделиця плела навколо холодні сіті, турляла його в груди, залітала під повіки..." (М. Стельмах); ловити в сіті "намагатися заплутати когось у розмові", розкинути сіті "хитрощами домогтися свого". До цього ж "мисливського" гніз­да ФО належать і вислови попасти в сіть (до кого), розставляти пастки (на кого), наставляти сільця (на кого), плести тенета (на кого): ".. .1 не зчуються, як попадуть і заплутаються в нерозривні й нерозв'язні тенета любові..." (Сервантес, пер. М. Лукаша). Мета­форизація приводить до радикальної перебудови самої моделі сві­торозуміння: "традиційна категоріальна сітка руйнується, однак безслідно не зникає" [5: 51], а породжує нове утворення. Вільне словосполучення "вчорашній день" віддає вторинному утворенню свій "семантичний корінь" (Д. Шмельов), "те, що пройшло", фор­муючи значення ФО вчорашній день (чого) — "минуле, віджиле з позиції сьогодення", чи "те, що настане", як у ФО завтрашній день. При цьому новий зміст вміщується у відому вже "оболонку". Про­тотип ФО й сама фразема готувати грунт поєднуються певною "основою" для здійснення чогось: мати під собою грунт, на грунті (якому, чого) ("Що в них могло бути спільного...На якому грунті вони подружились?", А. Дімаров) — власне, спиратись на якусь основу, відчувати опору. Утрата цієї опори чи її хисткість спричи­нює низку відповідних висловів "ненадійності", "непевності" — втрачати грунт під ногами, грунт повзе (сунеться) під ногами (у кого, чиїми): "Не ставало певності в корисності діла, грунт почав хитатися під ногами в Тиховича" (М. Коцюбинський), оскільки кон­цепт грунт символізує об'єкт зіставлення, якусь основу — надійну чи ненадійну. Типовим поясненням діахронічного розвитку ФО з 'їсти облизня може бути коментар Б. Грінченка в "Словарі укра­їнської мови", пор.: дблизень — первісно: облизування себе. "З'їсти

164

Нормування українсько? фразеології

облизня" говорилось спочатку про собаку: надіявся одержати їду, але нічого не одержав, лиш облизався. "Утрата реалії" (Б. Ларін), власне, утрата мотивації й метафоризація ("семантичне збагачен­ня") постали внаслідок зміщення об'єкта називання. Далі Б. Грін-ченко продовжує: "звідси вже про людей: піймати, вхопити, ззісти облизня "одержати відмову, зазнати невдачі", дати облизня — "від­мовити кому" [254, III: 14]. Словникар намітив тут когнітивну дина­мічну сферу великої кількості ФО і їх шлях до ідіоматичного складу мови: донорська зоосфера метонімічних словосполучень {випуска­ти пазури, випускати кігтики, держати хвіст бубликом, держати хвіст трубою тощо) метафоризується стосовно людей, див. від­повідно "виявляти ворожість або готовність дати відсіч", "бути упевненим у собі, бадьорим; вірити в свої можливості".

До фразеологічних метафор належать відшарування найрізно­манітніших сфер: міняти пластинку, давати задній хід, брати ба-р 'єр, виходити на орбіту, важка артилерія, абсолютний нуль, вою­вати з вітряками, випускати (гострити, розпускати) кігті, підби­ти клина, погріти києм спину, закрутити гайки. Донорська побуто­ва, професійна й культурна концептосфери постачають до українсь­кого фразеологічного фонду знаки сценаріїв полювання {попасти в сіті), рибальства {ловити окунів), господарчої діяльності (упряга­тися в ярмо), їжі {заварити кашу), напоїв {наварити пива), музики (брати фальшиву ноту), спорту (брати бар 'єр), явищ природи (з дощу та під ринву). З мовлення кравців прийшли вирази шити на одну мірку; шевців — на один копил, військових — передній край, ювелі­рів — високої проби, картярів —розкрити всі карти, женців — гарячі жнива, будівельників — закладати підвалини (чого) тощо.

Коли ми використовуємо метафору, розмірковує А. Річардс, у нас є дві думки про дві різні речі, причому ці думки взаємодіють між собою в середині одного-єдиного виразу, значення якого якраз і є результатом цієї взаємодії [227: 46]. Серцевиною поєднання цих Двох думок і є їх основа порівняння, що переходить з вільного сло­восполучення до фразеологічного; перше виступає внутрішньою формою другого. Суміжні ланки поєднуються основою порівняння. Метафора приписує об'єднанню двох множин сем (у складі вільно-^го й фразеологічного сполучень. — Авт.) ознаки, які властиві "пе­ресіченню" цих множин [196: 200], залишаючи поза увагою інші семи. ФО китайська грамота базується на уявленні про числен-

165

Розділ^

ність ієрогліфів (понад 20 тисяч), а отже, і про її складність, незро­зумілість. Великий китайський мур (китайська стіна), споруджений в III—IV ст. до н.е., вирізняється своєю довжиною, шириною й ви­сотою. Звідси й сема "нездоланної перепони", що започаткувала відповідні ФО: "Гайда, переліземо через Велику китайську, а тоді на горіх, що під хатою... Цей неоковирний триметровий паркан ми прозвали Великою китайською стіною" (В. Нестайко). Чи сема "повної ізоляції*": "Той анахорет Щапов, що, здавалося, китайським муром відгороджується від жінок, той самий Щапов іде поруч з Преображенською..." (І. Ле). Іронічний вираз дійна корова тлума­читься як "джерело прибутку". Це може бути як істота, так і пред­мет, і мати тисячі ознак. При метафоризації вони залишаються за межею значення, у той час як "певний екстракт" концентрується в одній точці, "у фокусі значення" [110: 37—38].

Метафоризація як когнітивний процес, на думку М. Алефірен-ка, складається з таких мисленнєвих кроків: а) вибору найяскраві­шого й загальновідомого аналогу (джерела зіставлення), б) перено­су відповідної частини знань, частини емпіричного досвіду зі сфери базису, або джерела, на ділянку об'єкта пізнання й іменування, в) породження нових смислів унаслідок взаємодії двох ідей [5: 53]. Прихована небезпека, наприклад для плавзасобів, влучно переда­ється образом підводного каміння. Ознака небезпечного підводного каміння, абстрагуючись від конкретної реалії, переноситься зі сфе­ри мореплавання до сфери людських стосунків, формуючи значен­ня прихованої перешкоди на шляху до досягнення мети: "Непокоїть мене... сила-силенна небезпек і підводного каміння, серед якого треба пролавірувати" (В. Еллан-Блакитний). Ніж як "найбільш яскравий і відомий аналог", як символ незгоди, помсти, смерті, зла, несправедливості [257: 145] породжує "нові фразеологічні смисли", як-от: на ножах "у ворожих стосунках" (" — Як же воно так випа­дає, що ми ніяк не можемо з ним вжитися? З першого дня на но­жах", О. Гончар); приступати з гострим ножем до горла "настир­ливо вимагати чого-небудь" (" — А от як ці брати приступлять з гострим ножем до горла, то тоді й пізнають, що воно за брати", Панас Мирний); ножем різонути кого "неприємно вражати" ("Га? Ха-ха-ха! Ножем різонув Ганну той сміх", Є. Куртяк). Пор. ще: ста­ти гострим ножем поперек горла (кому), стати на ножи без ножа різати, ходити по лезу ножа та ін. Цього ж типу й ФО нагострюва-

166

Нормування української фразеології

ти меч, нагострювати сокиру (на кого). Загострення схожості в зіставлюваних реаліях при метафоризації становить основу експре­сивності ФО, її образно-емоційного ефекту. При цьому в багатьох фО відчувається особлива семантико-фразеотворча роль окремих компонентів (далі вони виділені), які насамперед формують корпус українських фразем способом метафоризації "у вузькому розумін­ні": кілком стояти [в горлі], паном діло, звиватися в клубок, корін-ня пускати, непочатий край, ланиюги Гіменея. Одночасно цей факт заперечує теорію про "повну розчинність" значення слів у складі ФО ("хімічної сполуки").

До нового утворення, як ми вже пересвідчилися, при метафори­зації переходять окремі семи первинного словосполучення, проте ця основа перенесення нерідко складна, важковловима, викликає багато асоціацій. Якщо ми когось називаємо свинею або качечкою, то даремно шукати в основі метафори якусь схожість людини зі свинею або качкою. Називаючи жінку качечкою, ми не маємо на увазі наявність у неї дзьоба або перепончатих лапок. У загальному вигляді це можна уявити так: почуття ніжності й замилування, яке можна уявляти щодо качок, відчувається й щодо людини [227: 59]. Такими ж є образи української етнокультури —ластівка, рибонька, сонечко, серденько. У Нещеретовім і Курячівці Білокуракинського р-ну на Луганщині молоду гарну дівчину називають зеленою трав­кою. На формування метафори тут вплинув насамперед ореол пер­шої, свіжої, непритоптаної, приємної для зору яскраво-зеленої тра­ви. Вираз житейське море усталився в значенні "життя з його тур­ботами, хвилюваннями, лихими пригодами" якраз унаслідок небез­печного характеру моря, його вічного неспокою, непередбачува-ності, що чекає в житті й людину. Імпліцитна сема "глибокий" запо­чаткувала ФО [і] море по коліна з трьома значеннями — "не страш­но комусь", "усе видається комусь доступним", "ніщо не бентежить когось": "Коли ти з конем — тобі й море по колінаї" (М. Рудь). Під­сумовуючи процес перенесення назв, Л. Виготський зазначає, що він здійснюється "за законом комплексного мислення" [40: 116].

Мова функціонує не "для себе" чи "в собі", вона служить для освоєння екстралінгвістичної дійсності, передачі складних людсь­ких стосунків, емоцій, почуттів, для відображення в свідомості са­мих мовців. Фразеологічні метафори є виявом антропоцентризму як реалізації зв'язку структури мови з мовцем, перенесення рис люди-

167

Розділ^

ни на навколишню дійсність. За О. Потебнею, субстанція і явище, речовина і сила чи якість — людиноподібні, а тому можуть бути виражені в мовленні як подібність відношень між нашим Я і його дією. І навпаки, суб'єктне начало простежується, наприклад, у фра­зеології просторової орієнтації, перенесеної на людину (не по до­розі, вибиватися на широку дорогу, зійти з рівної дороги; залишати по собі стежку, звертати на свою стежку, іти однією стежкою). Вислів топтати стежку передає складну гаму людських стосун­ків — бентежної надії, приємно-тривожного очікування, почуття прихильності, кохання: "Топтали стежку до її порога всякі жени­хи, і всім відмовляла Наталка" (І. Цюпа).

Суб'єктне начало у фразеологічних метафорах виявляється в різних видах вражень, зокрема зорових: витягатися в струнку ($ струну), як аршин проковтнув, крига скресла, левина грива (про за­чіску), кренделі плести (писати) (про ходу п'яного чи "колінця" танцюриста). На основі зорових вражень сформувалися уснороз-мовні ФО їсти просить (просять), каші просить (просять) і под. "про подертий одяг, особливо взуття": "І в самої чоботи каші про­сять. .." (І. Муратов), чобіт рота роззявив [254, IV: 45]. В основі названих виразів лежить схожість отвору, який утворюють відстала від передків підошва й передки, до голодного, розкритого рота, на­приклад, пташеняти. При цьому діє комплекс взаємопереходів, асо­ціацій: бути голодним — просити їсти; просити їсти — розкрива­ти рота; хто голодний, той розкриває рота, просячи їсти; просити їсти — просити каші; чоботи (черевики) ніби розкрили "рота"; чо­боти (черевики) розкрили "роти", отже, — голодні; голодні — отже, просять їсти (каші) та ін. Звичайно, наше відтворення дії лінгвістич­ного механізму становлення фразеологічної метафори дуже при­близне, оскільки його етапи об'єктивно важковловимі. Трудність експлікації метафори, її тлумачення змусили Д. Девідсона, автора статті "Що означають метафори", прийти до невтішного висновку: пояснення й інтерпретація метафори "взагалі неприпустимі". Проте все ж таки — хоч і дуже наближено, спрощено — дослідники тлу­мачать, а мовці (слухачі) намагаються вловити й відчути прихова­ний зміст метафори.

З названими вище в певному зв'язку перебувають і вислови (варіанти висловів) робити з губи халяву, робити з писка халяву ("Коли хтось робить з губи халяву, тобто розминається з правдою,

168

формування української фразеології

собачка мій завше гавкає...", О. Івченко), розпустити язика (морду) _як халяву у розпустити халяву. Асоціації розкритого рота зі схожи­ми предметами — річ звичайна: "Ротрозкрився, як порожній гаман, і в ньому шипіли слова..." (М. Коцюбинський); розкрити вершу, грубо "голосно говорити, кричати, повчати інших", де верша, зне-важл. — "рот" [260], діал. (ссл.) одзябити (одцибенити) вершу "рот", пор.: "Ганна вже як одцибенить вершу, ніхто її не зупинить" [302: 38], лемк. тамба (губа, писок, діал. — "рот") як ворота (у кого) "дуже балакучий" [36: 45]. Див. ще в "Галицько-руських народних приповідках" І. Франка: отворив писок як ворона, яку ворони, пи­сок му не стає як питель, писок як ворота (тобто як розчинені во­рота), такий широкий як ворота, як цісарська брама, як відси ді Львова [49, XXIV: 532]. Пор. і в польській мові: gqbajakkaleta (рот як калитка), gqbajak rzeszoto (рот як решето), gqbajak wrota (рот як ворота) [343: 134—135].

На фоні згаданих ФО і в їх контексті виразніше сприймається і внутрішня форма висловів робити з губи халяву (власне, первісно — розтруб халяви, який нагадує розкритий рот), роззявити стару ха­ляву ("Бач, роззявив стару халяву", М. Стельмах). Розвиток образ­ної семантики ФО можна уявити приблизно так: відкривати рот (писок, губу) — розкритий рот подібний до розтрубу халяви; рот—ха­лява; говорити з розкритим, "як халява", ротом; халяву з рота зро­бити — "брехати; не виконувати обіцянки". Зорові образи прева­люють у висловах ходити (стояти, виступати) козирем "тримати себе по-молодецьки" (як малюнок валета чи короля на гральній кар­ті), ставати на двох лапках, ходити нависом (біля кого) "невідступ­но ходити за ким" [254, IV: 407], хоч бублик чіпляй, жарт, "про кир­патий, задертий догори ніс", порубати (посікти) на капусту {на локшину, на січку) (кого) "винищити шматуючи", тобто зробити схожими на шматки капусти, локшини, січки.

Просторові враження лежать в основі денотата висловів на від-чепі "осторонь" або "ізольовано" — в обох значеннях проступає сема "чогось відділеного", "відчепленого" від основного, централь­ного, від якогось масиву: "Хата... стояла на відчепі, під самим со­сновим гайком" (П. Панч); випливати на поверхню, іти вглиб, плес­тися в хвості "відставати"; смакові — лакомий (ласий) шматочок, обливати солодким медом "улещувати когось", пробувати кислиць (від кого) "зазнавати покарання", пити (куштувати) гірку чашу,

169

_____ Розділ^

підносити пілюлю (кому), ковтати пілюлі. Пор. ще на смак (чий),;; смак "з насолодою", зі смаком, до смаку, по смаку', кольорові — братися молоком, умочити в молоко голову (вуса, бороду) "про сиву голову, вуса, бороду". В основі метафоричного перенесення може бути значення міцності {твердий горішок), розміру {капля в морі), враження за внутрішнім зв'язком {тепленьке місце "вигідна по­сада"), купаний у гарячій воді (Б. Лепкий), сп ^Уяніти від успіху (від успіхів).

Численні метафори формуються на основі подібності до побу­тових реалій: відкрити (відчинити) двері (кому, для кого), задубіти на кістку, гнути в дугу, затуляти дірки, заходити в глухий кут, звивати гніздо (про сім'ю), каламутити воду в криниці, ламати лід, хоч лопатою горни, вогнем (полум 'ям, пеклом) дихати.

Перенесення мовно-фразеологічної форми з одного референта на інший здійснюється: І) з предмета на предмет: довга пісня, мо­лочні ріки і кисельні береги, темний ліс. Ось деякі приклади вживан­ня останньої ФО — "про що-небудь незрозуміле, заплутане, невідо­ме" в ексцерпціях-мікроконтекстах з творів красного письменства: (написане в білеті для нього) темний ліс (К. Світличний); (ті карти являли собою) темний ліс (О. Гончар); (у нього в голові) темний ліс; (державні справи) темний ліс (В. Кулаковський); (виготовлення футерівки для Богдана) темний ліс (В. Большак); "чужі люди — темний ліс" (Укр. присл.). Особливо про душу: "Що не кажи, а вона [душа] темний ліс" (І. Цюпа); "Чужа душа то, кажуть, темний ліс" (Л. Костенко); 2) з особи на особу: маг і чарівник (чародій) — пер­вісно "традиційна назва фокусника, ілюзіоніста", потім — "про лю­дину, що робить усе легко й спритно"; перша скрипка — на певно­му етапі складний термін ("скрипаль, який в оркестрі виконує пер­ший голос, найбільш виразний і важливий"), а потім — фразеоло­гічне значення: "основна, найважливіша роль у чому-небудь, у якійсь справі"; 3) з істоти (особи) на предмет: білі мухи "сніг, сніжинки" (на основі кольорової ознаки й властивості літати), чер­воний півень "пожежа", Велика Ведмедиця "назва сузір'я", Красна дівка "сузір'я Діви" і "райдуга" [254, II: 300; 287, VII: 575], красна пані "райдуга" (О. Потебня); 4) з предмета на особу: десята спиця в колесі (первісно передбачалося, очевидно, що їх менше, ніж де­сять), потім — щось другорядне, "той, хто відіграє незначну роль у чомусь"; пор. також дихотомічну пару остання спиця в колесі — не

170

Формування української фразеології

остання спиця в колесі; абсолютний нуль (фізичний термін —► про людину); золотий мішок "багата, грошовита людина". За Гіппар-хом, який розділив зорі на шість груп (в основі поділу лежить потік світлової енергії), зірка першої величини — "найяскравіша зірка". Звідси й "блиск" акторів, видатних людей, спортсменів: "Блохін — зірка першої величини. Він знає і розуміє у футболі все" (3 газ.); "Ім'я Т.Г. Шевченка — кріпацького сина — сяє золотою зорею пер­шої величини" (С. Носань) (контамінація ФО сяяти золотою зорею + + зірка першої величини). У "Чотирьох бродах" М. Стельмаха: "Сту­пам аж присвиснув од такої несподіваної "філософії*", а потім скруш­но похитав головою: " — Темна ти ніч, темне село" (темна ніч як пора доби —у "темна" людина); 5) з істоти на особу: скакати на задніх лапках (перед ким) (первісно про собаку), попадати в сіті (прототип пов'язаний з тваринами-ссавцями, рибами чи птахами), мокра курка, піддослідний кролик, стара лисиця (лисиця як символ хитрості, нещирості —► "лукава, нещира, хитра людина": "Юнона, козир-молодиця, Юпітеру не піддалась, Бо знала, що стара лисиця На всякі штуки удалась", І. Котляревський); дивитися (глянути) вовком (на кого) (зоонімічне метафоричне порівняння —► вияв не­приязного ставлення до когось у людей). Окремі ФО цього розряду становлять цілі гнізда, наприклад, з опорним словом крило: виросли крила (в кого), опустити крила, підрізати крила (кому), брати під своє крило (кого), під крилом (чиїм), розправляти крила, чути крила за плечима. Антропонімізація таких виразів охоплює досить напов­нені ряди ФО з компонентами птах, птиця, пташка, пташеня, які означають: 1) особливості характеру людини: "Комендант, як ви­явилось, був уже стріляна птиця" (А. Головко); 2) характер її жит­тя, поведінки, звичок: ранній птах, пізня птиця; 3) службове чи су­спільне становище людини: важний птах, невеликий птах, птиця високого польоту: "Якщо посадовили його туди — то, виходить, значний птах, отже, попався не з волі..." (М. Старицький); 4) харак­тер життя людини з погляду інших людей: " — Кого ж свататиме­мо? — Варку Линівну. — Еге, це заїжджа, пташка залітна\" (Марко Вовчок).

Метафоризація, отже, ґрунтуючись на використанні знаків од­нієї концептосфери на позначення іншої, виступає одним з найак­тивніших образно-семантичних чинників фразеотворення. Потен­ційно зберігаючи багатовимірність основи перенесення, ФО базу-

171

Розділу

ється на актуалізованій семі прототипу, вибір якої нерідко зумо­влюється екстралінгвістичними причинами. Переносячи інформа­цію з базисної структури в нову, вторинну, реципієнтну, процес метафоризації єднає їх, становлячи безперервний ланцюг фразео-творення, динамізуючи всю фразеосистему мови. Метафоризація засвідчує єдність семантичних (лінгвістичних) та історичних (етно­культурних) моментів, еволюційні процеси на ділянці фразеотво-рення.