§ 44 Звичаї, обряди, вірування

Вірування, повір'я, утрадиційнені обряди, звичаї, міфологічні й демонологічні уявлення, увесь "живий музей історії народу" (С. То­карев) — основа світогляду людей¹. Вони втілюють міжпоколінний досвід етносу, а мовні знаки відображають їхню семантику й коно­тацію. Соціальний фактор, наголошує польський лінгвіст Є. Кури-лович, котрий з першого погляду здається зовнішнім щодо системи мови, насправді органічно пов'язаний з нею. Розширення вживання

•Див. ще: 115; 247; 248; 249; 351. 358

р_оХодження і джерела української фразеології

з_Нака всередині системи є лиш "відбиттям розширення його вжи­вання в мовному колективі".

фразеологічні одиниці, відображаючи у своєму значенні реалії, конотації, безперервний процес розвитку етнокультури, акумулюю-чи у внутрішній формі найрізноманітніші вияви національної ду­ховності, зберігають виразно чи менш виразно "сліди" цієї етно­культури (пускати ману, з легкої руки, поганий на очі, встати на _ліву ногу, не виносити сміття з хати, замовляти зуби). Як зірка пада, "то її відьма зловлює" [241: 148]. Родитися під гарною плане­тою, родитися під поганою планетою... "Хто з них [планетників] родиться під гарною планетою, той буде гарний, тобто буде турбу­ватися про свою душу й людям буде робити добро. Хто родиться під поганою планетою, буде зноситься з дияволом і шкодити лю­дям" (П. Чубинський). Ось ще декілька прикладів "людових віру­вань", зібраних І. Франком у кінці XIX ст. в передгір'ї Карпат. "Кожний чоловік має свою звізду на небі; як чоловік умре, то звізда впаде або й так загасне" (зійшла його зірка, зійшла його зоря, згасла його зірка); "Є така планета на небі, що як чоловік під нею уродить­ся, то буде щасливий, а під іншою буде бідувати" (розм. така в ньо­го планида), див. ще уродитися під щасливою зіркою, уродитися під нещасливою зіркою. Зовсім недавно побутувало стійке переконан­ня, що "світити волоссям" перед людьми, — для жінки великий со­ром. На Полтавщині говорили, що "сонце плаче", коли жінка "сві­тить волосом", а на Чернігівщині вважали, що волосся, яке стирчить з-під головного убору, "притягає блискавку і грім може ввійти в людину". Непокрите жіноче волосся, як уявляли, "може принести шкоду людям, господарству, урожаю" [248: 423]. Звідси й ФО сві­тити волоссям, покрити волосся, зав 'язати волосся, зав 'язати го­лову, зав 'язати хустку.

Та звернімося знову до І. Франка. "Є такі люди, що як тільки Дотулиться болючого зуба рукою, то зуб перестане боліти. Для того й приповідають: "Перестало боліти, так якби руков відоймив" (як Рукою зняло) [319]. Пор. ще: " — Я твою втому рукавом одведу, — провела рукою по його чолу" (М. Стельмах). Часом звичайний фра­зеологізм здається "одноплощинним", а насправді він увібрав у себе численні вірування, звичаї, прикмети. Тертий калач — "досвідчена ^лК)дина", бо її життя "терло", кололо, мололо, подібно до зерна й борошна. Усього вона зазнала "подібно до хліба". Фразеологізми

359

_Розділд5

побити горшки, розбити горщик, розбити макітру "посваритися" пройшли довгий шлях формування своєї семантики-символіки (в Україні ці предмети розбивали після першої шлюбної ночі; стар. ший боярин перекидав горща з хмелем через хату; він же кидав гор. щик убік: якщо розіб'ється, то народиться син, а як уціліє — то доч-ка). У багатьох місцевостях батькам, котрі не зуміли зберегти дочки до вінця, дають на весіллі пити з розбитого посуду чи посуду з дір. кою (О. Потебня). Очевидно, подібні прикмети-вірування були під. основою евфемістичної ФО горщечок надщерблений (про таку доч­ку). У придністровських селах, коли виносять чоловіка з хати, жінка б'є новий горщик. Цим позначається занепад господарства після смерті чоловіка. Як ритуально-магічна дія, биття посуду може мати як позитивний магічний смисл (побажання багатства, щастя), так і негативний (символіка знищення, нещастя, смерті) [248: 180].

Фольклорно опрацьовані глибоко народні жартівливі вислови хліб від зайця ("Мені хотілося вірити, що мама приносила хліб від зайця", М. Мащенко); (приніс) від зайця, відняв у зайця [317,1: 306], випрохав у зайця [260, III: 120], окраєць від зайця (О. Гончар), окра­єць од зайчика (Б. Олійник), "Приносив тато мені окрайця, Казав, що в житі відняв у зайця" (В. Кочевський). Такий сакральний хліб, який побував "на природі", а головне — жаданий і романтичний, — "фонував" чистотою й незрівнянною щирістю батьків і дітей. "Як батьків гостинець, як хліб солодкий від зайця, як радісне диво най­перших дитячих снів, — хитались у відрах лозові свіжі кружальця, шуміли дуби, і стременами вітер дзвенів" (Л. Костенко). Його куль­турологічну оцінку знаходимо в етнографа В. Скуратівського: "Це хлібець від зайця... Вірили й не вірили ми в ті слова. Але з яким сма­ком ївся він, хліб "від зайця" — прекрасно вибрана народом форма частування дітей невикористаним у полі сніданком". Оте диво, яке завжди переносить нас у світле дитинство: "Хрещений батько дру­жить із зайцем, бо завжди... виймає з кишені або пряник, або цукер­ку, або яблуко, простягає мені й каже: — Оце ж перестрів мене по дорозі заєць і передав тобі, Васильку, гостинця. —Який заєць? Той, що й учора? — Той самий. Сірий. — А звідки він мене зна? — Та вже знає. Каже: отому слухняному хлопчикові передайте" (В. Захар-ченко).

Інваріантний рамковий образ подарунка (від зайця <-> принести; відняти <-> від зайця), наприклад, у східнослобожанських і схід-

360

Доходження і джерела української фразеології

ностепових говірках реалізується в багатьох варіантах. Скажімо, на Луганщині побутують вислови зайчик передав (с. Містки Сватівсь-кого р-ну), заєць передав (м. Лисичанськ), заєць приніс (с. Оборот-нівка Сватівського р-ну), у зайця вкрав (с. Містки), гостинець від зайчика (с. Привілля Лисичанського р-ну), зайчик у сумочку кинув (м. Ровеньки). Подібний образ (зайчыкау хлеб [188: 94]) є і в білору­сів. Такі самі мотиваційні моделі знають і німці—Hasenbrot, Lewar-kenbrot "хліб зайця, жайворонка", das hett die Krahe fallen laten — "його ворона впустила". У росіян, крт заячий хлеб (гостинец), є ще лисичкин хлеб, тобто хліб від лисиці. Так назване одне з оповідань М. Пришвіна. Мешканці Нижегородської губернії знають березин гостинец (запис 1975 p.), власне, уже флористичний образ. Ще від­даленіша внутрішня форма кашубського вислову — toje od Coutki z lasu, доел, "це від Тітки з лісу", де Cotka (Coutka) z lasu — "дух — захисник борів і лісів в образі милої бабусі" [350,1: 140].

За Ф. Боасом, мови відрізняються "за групами ідей", а її особли­вості "відбиваються в поглядах і звичаях народів".

У поемі "Марина" М. Рильський виводить образ "знахаря" Кін-дратка такими словами:

Про сто вовків, що сани обступили,

Про куріп'ят, що по степу водили

Мисливця, доки смерть собі знайшов,

Про знахаря, що й зупиняти кров,

І страх у слабодухих виливати,

І рушниці несхідні замовляти

Був над усіх прославлений мастак. Такі "прославлені мастаки" начебто вміли ружжа замовляти ("Чи вже ж між нами нема такого..., щоб "ружжё замовив" [133: 6]), виливати (злизувати) переполох, відводити очі, замовляти зуби, Уроки проганяти, трясцю одшептати... У бойків проливати воду заст., фольк. — "знахарським способом лікувати переляк" [201, II: 152]. У романі "Маруся Чурай" Л. Костенко згадує чи описує десят­ки подібних виразів, що відбивають процеси ворожіння, відшіпту­вання, натякають на прикмети, указують на вірування. Наприклад: Ч що ми вже Грицькові не робили, — вишіптували, терли, ізсилали, свячене зілля клали під потилицю, водою мили і переливали хоробу на бобренківського пса, — не помогло"; "Це ж полк виходить за Далекі гони. Комусь тополя стане в головах"', "Так дай же вам Боже

361

Розділу

щастя. Прибийте собі підкову'; "О Господи, його вже поховали Йому вже всі зозулі відкували". Як згадувалося раніше, долю бага­тьох людей чи окремої людини, її характер пов'язували з тим, щ₀ віщували зорі (^Вогненна зірка в небі пролітала, сичі кричали, віс­ники біди"), під якою зіркою вона народилася. Скажімо, "непряма дорога" Гриця пов'язана з тим, що він "народився під такою з/р-кою, що щось в душі двоїлося йому"; "страшний руйнатор" України Ярема Вишневецький — "кривавий кат з-під темної зорі".

Часом вдавалися до виливання (викапування) з воску, олова або сирого яйця зображення людини й по-своєму мудрували над ним: "І ворожка ворожила, Пристріт замовляла, Талан-долю за три шаги З воску виливала" (Т. Шевченко). Пор. рос. (горьк.) вылить на воск "заспокоїти дитину, зливши з неї воду на віск, де повинно з'явитися зображення злого духа, що злякав дитину" [16: 29]. Беруть миску води й держать на голові перестрашеного, розповідає І. Франко про гадання підгірян з оловом. Тимчасом баба в залізній ложці над ог­нем розтоплює олово й виливає його до миски з водою. З того олова пізнають потім, "чого перестрашилася людина" ("Людові вірування на Підгір'ю"). ФО (схожий) як викапаний фіксується академічним словником [317,1: 901] (синонім —як з ока випав). Пор. ще вили­лась у матір, як з воску [309: 601]. Сполуки вилита мати, вилита в матір, вилитий батько тощо, очевидно, пов'язані якраз із виливан­ням, викапуванням. Такі ФО звичайні в художніх творах: "Дочка вилита мати вдалася" (Панас Мирний). Бойківське викапати з ока (кому) означає "бути подібним до когось" [201, І: 101]. Схоже і в поляків: jakby matce z oka wykapal; tak podobien do niego jako by ти z oka wypadl [346, II: 713]. Вилитий (викапаний) брат, вилита (вика­пана) сестра, як вилитий, як викапаний — вислови усталені, але мотивування їх уже дещо втрачене. Ось чому на Охтирщині (Сум­ська обл.), наприклад, частіше почуємо як викопаний (від викопа­ти) — свідчення переорієнтації внутрішньої форми.

Тільки незначна частина ФО з ремаркою "етн." (етнографічне) потрапила до загальномовних фразеологічних словників. Серед них — полоскати повивач "пити спиртне після хрестин" (І. Нечуй-Левицький), слати (засилати, присилати, посилати) старостів (людей) [за рушниками] (до кого) "сватати" ("Зачали парубки заси­лати старостів до дівчат", Г. Квітка-Основ'яненко), повернути слово [назад] (кому) "відмовлятися від обіцянки одружитися з ким-

362

Походження і джерела української фразеології

небудь" (" — Ярино — він враз упав на коліна... Ще не пізно, по­верни Максимові слово, стань зі мною під вінець", П. Панч), обміня­ти хліб [святий] "домовитися про одруження" ^Обмінили хліб, а в неділю й весілля заграли", Панас Мирний).

Виокремимо "сітку" стереотипів, накинуту на генетично давні уявлення нашого етносу, значеннєві домінанти, які відклалися в се­мантично-концептуальних опорах чорт — болото — суха груша — суха верба,

"Улюбленими житлами чортів", наголошує дослідник народної демонології В. Милорадович, крім пекла, визнаються болота, оче­рет, бузиновий кущ (бойки називають чорта табуїстично — той, що під бзом сїдит [І. Франко, М. Демський]), суха верба, вода (пор. во­дяник), глибокі яри, шинки, сараї, порожні напівзруйновані при­міщення, млини; а ще — перехрестя доріг і роздоріжжя [247: 391]. Вони оберігають "закляті скарби". Ось деякі лубенські веснянки, примовки, переконання: "А сей буде у болоті між чортами стар­ший"; "На всякому млийі є чорт". До народної демонології нале­жать також домовики, лісовики. У чорта є багато назв: сатана, біс, той, рябий, демон, диявіл, чортяка, чорний, проклятий, лукавий, не­чистий, нечиста сила, куций та ін. [169: 415—429]; дідько, лихий, бенеря {бенеря його принесла); див. ще бойківські фраземи-табу: Іван безп 'єтий, той панич, той скаженюх, той ріжкатий (вважа­ється, що в чорта є роги), той, що в смолі купаєся [72: 49].

У народних повір'ях східних слов'ян болото — "небезпечне й нечисте місце", де водяться чорти, "нечисте місце, пов'язане з дія­ми нечистої сили", звичайне "місцезнаходження чорта". Був звичай викидати в болото "нечисті" предмети (старий віник, речі померло­го, горщик з водою від мерця, сміття) [247: 62]. За народними леген­дами, якраз сам чорт "створив це небезпечне місце" на противагу "доброчинній діяльності Бога" [116: 19; 247: 62]. Звідси мовні від­шарування різної структури, експліковані або й зашифровані обра­зи: бойк. табуїстичне той, що в болоті' сідит, Антітко [72: 49], чорт болотний (болотяний), засів чорт в болоті [287,1: 302], діал. ссл., сет. у чорта на болоті "дуже далеко" [303: 251 ], "Мені вдалося все-таки розшукати його [Юхима], хоч це і виявилося місце, забуте Богом і людьми, так би мовити —у чорта на болоті (Ю. Боцвінок), У чорта на колючках, у чорта на куличках, де трава не росте "дуже Далеко" [303: 251]; грубо — до чорта (до біса) в зуби, "Зачеплений

363

Розділу

міцною рукою жінки, побіг [Сивоок] кудись до всіх бісів у зуби" (П. Загребельний), (помчався) к чорту в зуби (П. Куліш), до біса на роги (бо чорт "ріжкатий", тобто має роги); сидить, як чорт на гро­шах в болоті; рос. не ходи при болоте: черт уши обколотит. Стій­кий зв'язок чорта й болота виражається пек. болото "чорт", укр. "чорт", укр. нетеча "чорт" і "стояча вода" ("До людей саме сватів засилають, а до нас нетеча Зілю несе", С. Васильченко; якої не­течі?). Активно побутують приказки — править як чорт болотом, ганя як чорт по болоту, яку болоті не без дідька, таку селі не без горілки; біл. аднаго болота чзрцї, пол. bloto bez czarta nie obejdzie (болото без чорта не обійдеться); те саме в лайливих побажаннях — щоб тебе понесло по нетрях та по болотах! [248: 228].

Академічний фразеологічний двотомник фіксує грубі, іронічні ФО (закохатися) як (мов, ніби) чорт у суху грушу (у стару вербу) "дуже сильно" ("Маланка бачить, що закохався Дмитро, як чорт у суху грушу", М. Зарудний); (причепитися) як чорт до сухої верби ("Клятий Ботушкан причепився до мене, як чорт до сухої верби...", Казки Буковини) [317: 954, 955]. Такі ж міфологічні уявлення вла­стиві й білоруським віруванням (улюбіуся як черт у сухую вярбу), і польським (zakochal siqjak djabel w starej wierzbie, тобто "закохався як чорт у стару вербу"). Узагалі дерево — місце проживання міфо­логічних персонажів: русалки живуть на березах, чорт сидить у корінні бузини, у дуплястій вербі, в осиці [247: 161]. У цю ж "демо­нологічну" мікрогрупу входять і говіркові та фіксовані фольклор­ними збірками вислови-варіанти — зполіс. л 'убіґтіґ, йек чорт суху грушу "не любити когось" [7: 131], закохавсь, як чорту суху грушу [309: 623], закохався як чорт в сухій вербі [287,1: 302] (Уманський повіт), гал. тішит сі, як дідько сухов вербов. Коментуючи галицьке побажання учіпи ся сухої верби, а не мене, І. Франко зазначає: "Міс­це, де навіть верба не може рости, але вехне (засохне), очевидно, погане, нечисте. От тим то й сама суха верба, що стоїть на такім місці, вважається "осідком нечистого духа". Учепитися сухої верби значить "віддатися демонові, який живе в тій вербі, а може, й пові­ситися на ній" [49, XXIV: 160]; пор. асоціацію в бойк. дурило з кри­вої верби "ошуканець" [72: 50]. Власне, у народній символіці розріз­няються концепти верба — суха верба — свячена верба, у яких поєд­нуються й "світлі" компоненти, і "темні". Верба — це численний рід, рідня (за "Українською малою енциклопедією" Є. Онацького,

364

ПохоД*^ення і джерела української фразеології

"може розвинути понад сімсот гілок"), але одночасно й "неплід­ність" ("ніколи не плодоносить" — на вербі груші). Суха верба як місце побутування нечистої сили, як прокляте дерево (оскільки не дає плодів, не створює тіні; у сербів вона проклята й тому звичайно "гнила всередині"; у поляків — безплідна, трухлява і з кривим стов­буром, бо з неї були зроблені гвіздки для хреста, на якому "був розп'ятий Христос") [248: 335] протиставлена свяченій вербі як охо­ронцю від нечистої сили ("Не я б'ю, верба б'є, за тиждень Велик­день..."), була "цілющим засобом" у всіх слов'ян [247: 83].

Таким чином, фразеологізми як відшарування матеріального й духовного життя (його конкретних мотиваторів), як продукти мов­но-культурної здатності етносу освоювати й фіксувати стереотипи свого ставлення до дійсності представляють цю дійсність антропо­метрично вивіреною, оціненою з погляду реалій життя того чи ін­шого періоду, з погляду народних вірувань. У процесі вивчення ми нібито знімаємо шар за шаром ті ідеї, котрі в них відкладались віка­ми, і "доходимо до їх джерел" (С. Токарев). Звичайно, у народних обрядах і повір'ях немало такого, що треба визнати загальнолюдсь­ким, указував Д. Зеленін. Окремі ж явища народного життя, якими б простими вони не були, завжди мають довгу історію "на ґрунті певного окремого народу". Слово-концепт, уведене в діяльність лю­дини, розглядається О. Потебнею "як живе, динамічне й унікальне, завжди інше, що виявляє ті або інші свої грані в тісній залежності від умов його вживання" [279: 7]. За допомогою слова людина не тільки пізнає, що вже було в її свідомості, а й "творить новий світ з хаосу вражень і збільшує свої сили для розширення меж цього сві­ту" (О. Потебня). У ФО старий світ конотативно представлений, ін-теріоризований етносвідомістю й нерідко вже "зашифрований". На зміну йому приходять актуальні сфери матеріального й духовного життя, репрезентовані в узусі нерідко вже як поетичні уявлення мовців.

365

Розділ 16

ЕТИМОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ

Мотивація внутрішньої форми, етимон образного сприйняття внаслідок різних екстралінгвістичних чинників із часом може за­темнюватися, а то й зовсім втрачатися для пересічного мовця. Від­бувається процес перекодування первісної ознаки, творення "обра­зу образу" (О. Потебня), хоча кожний новий етап його внутрішньо­го розвитку базується на попередньому образі. "Розмотати" етапи перекодування образу, наблизитися до прототипу чи інваріантної структурно-семантичної схеми становлення ФО покликана порів­няно нова наука — етимологія фразеологізмів.

Глибокі етимологічні розвідки в другій половині XIX і на почат­ку XX ст. здійснили О. Потебня, О. Афанасьев, М. Сумцов. Вагомі результати спостережень, переважно у галузі етнофразеології, здо­були М. Максимович, С. Ісаєвич, І. Франко, Ф. Колесса, В. Іванов, М. Зубрицький. Цінний матеріал подали М. Драгоманов, Б. Грін-ченко, В. Милорадович, О. Малинка, Ф. Волков (Вовк) та ін. Пізні­ше плідно працювали Л. Булаховський, Б. Ларін, О. Горбач, М. Дем-ський, А. Івченко, А. Коваль, Л. Коломієць, В. Коптілов, Ф. Медве­дев, О. Мельничук, В. Мокієнко, В. Скляренко, Л. Скрипник, Я. Сприн-чак та ін. За підрахунками А. Івченка, на кінець XX ст. (1999) про-етимологізовано 681 фразеологічну одиницю, а вимагають різно-

366

Етимологічний аналіз української фразеології

типних етимологічних коментарів близько 1000 одиниць. Він же уклав і бібліографічний покажчик "Історія та етимологія українсь­кої фразеології" (1998), який охоплює праці дослідників майже за півтора століття (1864—1998). Джерелами покажчика стали "всі без винятку" спеціальні публікації з етимології української фразеології. Крім того, укладач увів до покажчика й літературу 'з етимології ідентичних фразеологізмів інших слов'янських мов", шо, безсумнів­но, спонукатиме й полегшуватиме етимологічні розвідки на україн­ській лінгвістичній базі.

Значний імпульс етимологічним студіям на якісно новій основі дала стаття М. Толстого "Про реконструкцію праслов'янської фра­зеології". Учений прийшов до таких висновків.

1. Важливо, щоб фразеологізм функціонував у діалектах, а не в літературних мовах.

2. Суттєва географія фразеологізму та його варіантів. Бажана їх наявність не в усіх слов'янських мовах і діалектних зонах, а лише в окремих великих і дрібних районах і в першу чергу архаїчних. Представництво не в одній тільки групі слов'янських мов (східній, західній, південній) важливе й показове.

3. Важлива відсутність фразеологізму в індоєвропейських мо­вах (крім балтійських), тобто в мовах, які мали значний книжно-культурний вплив, як гарантія, що можливість калькування міні­мальна. Українська й російська мови (білоруська меншою мірою) відчували могутній вплив східної ідіоматики, особливо з боку тюрк­ських мов. Контрольну функцію певною мірою можуть виконувати при цьому західнослов'янські мови.

4. Суттєва наявність певної кількості формальних і смислових (семантичних) варіантів фразеологізмів. Характер і число варіантів, насамперед формальних, оцінених у лінгвогеографічному плані, можуть бути досить яскравим критерієм визначення віку фразеоло­гізму.

5. Суттєва й необхідна опора на екстралінгвістичну ситуацію (давньослов'янську, праслов'янську) у всіх випадках, коли вона може бути відновлена археологічним, порівняльно-етнографічним, порівняльно-міфологічним, порівняльно-фольклористичним та ін. шляхом [285: 285—286].

Висловлені міркування М. Толстого залишаються основопо­ложними для етимологізації не тільки праслов'янської, а й новішої Фразеології.

367

Розділ 16