^{В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко}

_{ФРАЗЕОЛОГІЯ}

СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Навчальний посібник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ

Знаннл

2007

УДК 8Г373.7(075.8) ББК 81.2я73 УЗЗ

Автори — викладачі Луганського національного педагогічного уні­верситету імені Тараса Шевченка: В.Д. Ужченко, доктор філологічних наук, професор (розд. 1,2,4,6,8,9, 11, 13, 14, 16; § ЗО, 31, 36,41,42,44, 51—53); Д.В. Ужченко, кандидат філологічних наук, доцент (розд. З, 5, 7, 18; § 29, 37, 43, 50; покажчик інваріантів фразеологічних одиниць)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 4/18.2-2770 від 23 грудня 2004 р.)

Рецензенти:

B.C. Калашник, доктор філологічних наук, професор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна;

Ю.Ф. Прадід, доктор філологічних наук, професор Таврійського націо­нального університету імені В.1. Вернадського

Ужченко В.Д., Ужченко Д.В.

Фразеологія сучасної української мови: Навч. посіб. — К.: Знання, 2007. — 494 с ISBN 966-346-279-5

Це один із перших в Україні навчальних посібників з української фразео­логії. Автори посібника — добр^ знані в Україні та за її межами фахівці у галузі української фразеології: Віктор Ужченко — доктор філологічних наук, професор та Дмитро Ужченко — кандидат філологічних наук, доцент. У посібнику висвітлюються основні питання семантики та структури україн­ської фразеології, її формування, етимології, функціонування й динаміки. Значну увагу приділено інноваціям, джерелам запозичень, культурно-націо­нальному компонентові в семантичній структурі фразеологізмів, базовим концептам української культури, новій когнітивній парадигмі вивчення української фразеології. За змістом посібник відповідає програмі навчаль­ної дисципліни "Українська фразеологія", що викладається студентам філо­логічних факультетів.

Для студентів, магістрантів, аспірантів філологічних факультетів, ши­рокого кола читачів.

УДК 8Г373.7(075.8)

ББК81.2я73

© В.Д. Ужченко, Д.В. Ужченко, 2007 ISBN 966-346-279-5 О Видавництво "Знання", 2007

ЗМІСТ

Замість передмови 7

Розділ 1. ФРАЗЕОЛОГІЗМ ЯК ЛІНГВІСТИЧНА

ОДИНИЦЯ 15

§ 1. Ознаки фразеологізму 16

§ 2. Обсяг фразеології 27

§ 3. Олександр Потебня — предтеча української

фразеології 32

Розділ 2. ІДЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ФРАЗЕОЛОГІЇ 40

§ 4. Вибірковість фразеології 41

§ 5. Ідеографічна класифікація фразеологізмів 52

Розділ 3. СЕМАНТИКА ФРАЗЕОЛОГІЗМУ 57

§ 6. Фразеологічне значення 58

Розділ 4. СПІВВІДНЕСЕНІСТЬ ФРАЗЕОЛОГІЗМУ

І СЛОВА 71

§ 7. Творення слів на базі фразеологізмів 72

§ 8. Символ як структурно-семантична основа

формування фразеологізмів 77

Розділ 5. СИСТЕМНІ ВІДНОШЕННЯ У ФРАЗЕОЛОГІЇ 88

§ 9. Багатозначність фразеологізмів 89

§ 10. Синонімія у фразеології 94

§11. Фразеологічні варіанти 106

§ 12. Антонімія фразеологічних одиниць 114

Розділ 6. КЛАСИФІКАЦІЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ 121

§ 13. Семантична класифікація 122

§ 14. Генетична класифікація 125

§ 15. Функціональна класифікація 127

Розділ 7. ГРАМАТИЧНА СТРУКТУРА

ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ 129

§ 16. Фразеологізми зі структурою словосполучення 130

Розділ 8. СТРУКТУРНО-ЕКСТРАЛІНГВІСТИЧНА

ПІДОСНОВА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ 137

§ 17. Творення фразеологізмів на базі вільних

синтаксичних конструкцій 138

§ 18. Творення фразем на базі сполучень слів 139

§ 19. Творення фразеологізмів на базі окремих слів 140

§ 20. Творення фразем на базі народних оповідань 142

§ 21. Творення фразеологізмів на базі прислів'їв

та приказок 146

§ 22. Творення українських фразеологізмів

на базі іншомовних 153

Розділ 9. ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ

ФРАЗЕОЛОГІЇ 157

§ 23. Моделювання як структурно-семантичний

чинник фразеотворення 157

§ 24. Метафоризація як образно-семантичний

чинник фразеологізації 163

§ 25. Метонімізація як образно-семантичний

чинник фразеологізаці^ 172

§ 26. Евфемізація як семантичний і культурологічний

фактор формування фразеологізмів 182

§ 27. Евфемізація як засіб формування фразеологічних

універсалій 196

§ 28. Структурно-семантичні й стилістичні фактори

формування фразем 207

Розділ 10. ДИНАМІКА УКРАЇНСЬКИХ

ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ 210

§ 29. Історичні зміни у фразеології 211

§ 30. Еволюція соціальних фразеологізмів 220

§ 31. Індивідуально-авторське використання

фразеологізмів (лексичні видозміни) 227

Розділ 11. СТИЛІСТИКА І КОНОТАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ

ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ 238

§ 32. Активні і пасивні фразеологізми 240

§ 33. Експресивно-стилістичне забарвлення

фразеологізмів 244

§ 34. Функціонально-стильові розряди фразеологізмів ...246 § 35. Стилістичні функції фразеологізмів 250

Розділ 12. ПОЗАЛІТЕРАТУРНА ФРАЗЕОЛОГІЯ 263

§ 36. Ареальні фразеологізми української мови 263

§ 37. Фразеологізми професійного мовлення і жаргонів 271

Розділ 13. КУЛЬТУРНО-НАЦІОНАЛЬНИЙ КОМПО­НЕНТ В УКРАЇНСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМАХ ....276

§ 38. Духовний код національної культури 276

§ 39. Ціннісні орієнтації в семантиці фразеологізмів 280

Розділ 14. БАЗОВІ КОНЦЕПТИ УКРАЇНСЬКОЇ

КУЛЬТУРИ 289

§ 40. Слово-концепт як фразеотворчий чинник 291

Чоботи 302

Дорога 306

Лава 316

Поріг 320

Осика 322

Вогонь 329

Розділ 15. ПОХОДЖЕННЯ І ДЖЕРЕЛА УКРАЇНСЬКОЇ

ФРАЗЕОЛОГІЇ 338

§ 41. Відображення матеріального й духовного життя

у фразеології 339

§ 42. Сфера первісного функціонування фразеологізмів 341

§ 43. Українська зоофразеологія 352

§ 44. Звичаї, обряди, вірування 358

Розділ 16. ЕТИМОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКОЇ

ФРАЗЕОЛОГІЇ 366

§ 45. Етимологічне коментування в збірниках паремій ...368

§ 46. Становлення української фразеологічної

етимології 369

§ 47. Моделювання як метод етимологізації

фразеологізмів 380

§ 48. Етнокультура як засіб етимологізації

фразеологізмів 387

§ 49. Недооцінка українського матеріалу

при етимологізації фразеологізмів 394

Розділ 17. УКРАЇНСЬКА ФРАЗЕОГРАФІЯ 404

§ 50. Збір і систематизація фразеологізмів 405

§ 51. Основні фразеологічні словники літературної мови 410

§ 52. Фразеологічні словники говірок 423

§ 53. Інші види фразеологічних словників 428

Розділ 18. НОВІ АСПЕКТИ У ВИВЧЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ

ФРАЗЕОЛОГІЇ 430

Бібліографія 441

Список скорочень 466

Назви мов і говірок 466

Ремарки 467

Інші скорочення л& 468

Покажчик інваріантів фразеологічних одиниць 469

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

Термін фразеологія (від гр. phrasis — вираз, спосіб вираження, зворот і logos — слово, вчення) в сучасній українській мові вжи­вається принаймні в чотирьох значеннях: 1) розділ мовознавства, що вивчає фразеологічну систему мови; 2) сукупність фразеологіз­мів у мові; 3) своєрідні засоби вираження думки, притаманні певній соціальній групі, якомусь авторові, діалекту тощо; 4) сукупність пишномовних нещирих висловів, позбавлених внутрішнього змі­сту. У центрі нашого дослідження будуть перші два значення тер­міна.

Об'єктом фразеології як мовознавчої дисципліни є сукупність усіх фразеологізмів мови. Фразеологізм (крім особливих випадків, фразеологічна одиниця (ФО), фразеологічний зворот, фразеологіч­ний вислів, стійкий вислів, вираз, ідіома, фразема) — відтворюване, цілісне за значенням, стійке за складом і структурою словосполучен­ня. В інтегрованому змісті фразеологізмів слова-компоненти втра­чають буквальну семантику і позначають інші культурні коди — характеристичний, поведінковий, духовний, моральний тощо. На­приклад: гнути горба "дуже багато, важко працювати", ходяча ен­циклопедія "людина з різнобічними знаннями". Виникнення і вжи­вання фразеологізму зумовлене постійним відчуттям лексичної не-

Замість передмови

достатності, намаганням вербалізувати людські емоції, утілені в когнітивні моделі душевного стану.

Фразеологізми є специфічними мовними формулами, картина­ми світу із закодованою інформацією про минуле, наших предків, їхній спосіб сприйняття світу та оцінку всього сущого; вони аку­мулюють культурні потенції народу, тільки йому притаманним спо­собом маніфестують дух і неповторність ментальності нації. Фразео­логічні одиниці ввібрали історичні події й соціальне життя, вирізня­ють найменші порухи нашого серця, розказують про неосяжний світ людських почувань, вражають точністю асоціацій між приро­дою, звичайними життєвими фактами і людською поведінкою, на­шими емоціями й учинками. Вони — скарбниця поетичних уявлень народу. Добірна національна фразеологія, зазначав І. Огієнко, — "душа кожної мови, сильно її красить і збагачує". Усе матеріальне життя, обряди, вірування, повір'я, забобони відклалися в стереоти­пах поведінки будь-якого народу й вербалізувалися в численних фразеологізмах.

Фразеологічні одиниці втілюють історичний, повсякденно-емпі­ричний та культурний досвід етносу. Уже в XVI ст. у нашій мові функціонувало багато зворотів співвідносних із сучасними (быти на смертельной постели "перебувати в передсмертному стані", йти къ бису, на св^ть выйти "бути опублікованим", горы перевертати "робити дуже багато"). Активна утворювалися фразеологізми за участю соматизмів, зокрема слова голова: головою наложити, до головы приходити "усвідомлювати", з головы выбити (що кому) "переконати кого в чому", оть ногь до голови, з головы до петы, пор. з ніг до голови, з голови до п 'ят; поднести голову, на свою го­лову "собі на біду" [261]. А в першого прозаїка нової української літератури Г. Квітки-Основ'яненка (1778—1843) вже знаходимо численні народні ФО, які активно вживаються й нині (/ пальцем не кивнути, і очима не повести, і усом не моргнути', стояти як укопа­ний, рум'яна як рожа, почервоніти як рак; видимо-невидимо, хмара хмарою, пришви пришити; підняти на сміх, курам на сміх; окунів ловити, загинати баляндраси, підпускати ляси; ні живий ні мерт­вий, ні світ ні зоря; одним миром мазані). У "вік фразеології*", яким вважають XVIII ст., виникли або остаточно сформувалися окремі фразеологізми чи синонімічні ряди української ідіоматики. Скажі­мо, на позначення понять "бити, побити, вдарити" І. Котляревський

8

Замість передмови

в "Енеїді" вживає розгалужені серії народних ідіом (дали нам греки прочухана; цибульки б дать йому під ніс; в висок Дареса затопив; а я задам рутульцям духу; дали рутульцям накарпас; того в яєчню і поб'ють тощо). Відтоді національна фразеологія бурхливо попов­нюється. Проте збірники зафіксували лише незначну частину фра-зем. "Словник української мови" в 11 т. (1970—1980), наприклад, налічує 10—12 тисяч виразів (М. Бажан, О. Гончар). У нещодавно опублікованому "Словнику фразеологізмів української мови" (2003) розроблено 7922 фразеологічні одиниці. Деякі вчені (М. Демський) у сучасній українській літературній мові налічують до 16 тисяч фразеологізмів. А члени дослідницької групи Всеукраїнського мов­но-інформаційного фонду НАН України в створене вперше в укра­їнській лінгвістичній науці й практиці інтегроване лексикографічне середовище поряд з іншими мовними явищами (словозміна, вимова і наголос, синонімія, антонімія) ввели вже понад 60 тисяч фразеоло­гізмів. Однак їх значно менше, ніж слів. "Великий тлумачний слов­ник сучасної української мови" за ред. В. Бусела (2005) містить близько 250 тисяч слів і словосполучень. Проте фразеологізми по­значають те, що уже назване словом, і функціональне призначення їх зовсім інше, аніж слів.

Фразеологія — це порівняно нова лінгвістична дисципліна. Ще недавно, у середині 50-х років (1956), професор Б. Ларін писав, що фразеологія перебуває в стані "прихованого розвитку". Початок її формування пов'язують з ім'ям швейцарського вченого Шарля де Баллі, думки якого викладені в книгах "Нарис стилістики" (1905) і "Французька стилістика" (1909). Суть фразеологічної одиниці Ш. Баллі вбачає насамперед у семантичних ознаках. Якщо в якому-небудь словосполученні, пише вчений, кожна графічна одиниця частково або повністю втрачає своє значення й тільки сполучення в цілому зберігає чіткий смисл, то ми можемо стверджувати, що має­мо справу з фразеологічним виразом [15: 87]. Учений висловив низ­ку прогресивних ідей, що знайшли втілення й розробку в пізніших Дослідженнях. Насамперед він виділив чотири групи словосполу­чень: 1) вільні словосполучення (les groupements libres); 2) звичні сполучення (les groupements usuels), тобто словосполучення з віднос­но вільним зв'язком компонентів (серйозне захворювання, небезпеч­не захворювання); 3) фразеологічні ряди (les series phraseologiques), тобто групи слів, у яких два розташованих поряд поняття зливають-

Замість передмови

ся майже в одне; 4) фразеологічні єдності (les unites phraseologiques), тобто сполучення, в яких слова втратили своє значення й виража­ють єдине нерозкладне поняття [60: 160—161]. Пізніше, у "Фран­цузькій стилістиці", Ш. Баллі називає вже дві групи: вільні слово­сполучення і фразеологічні єдності. Дослідник визначив також ознаки, що сприяють фразеологізації (наявність архаїзмів, утрата жи­вих синтаксичних зв'язків і т. ін.), подав зразки тонкого стилістич­ного аналізу фразеологічних синонімів і синонімів-лексем у фразео­логізмах. На думку швейцарського лінгвіста, ФО відповідає таким вимогам: 1) складається з декількох слів, які пишуться окремо; 2) ці слова розташовані в певному незмінному порядку й не допускають уведення між ними будь-яких слів; 3) жодне зі слів такого виразу не може бути замінене іншим [15: 98]. Проте сам учений вважав на­звані ознаки лише домінуючими й був свідомий того, що цих ознак недостатньо, трапляються ФО, які "не відповідають цим трьом умо­вам", а "деякі слова звороту можуть бути замінені іншими".

У 40-х роках XX ст., базуючись на теорії Ш. Баллі, свою концеп­цію розробив В. Виноградов. За нею, стійкість фразеологічної оди­ниці є наслідком її семантичної цілісності; у ФО значення цілого ніколи не дорівнює сумі значень елементів; ступінь семантичного поєднання слів-компонентів і співвідношення семантики всього вислову із семантикою його окремих складників є основою виді­лення головних типів ФО. Гучного резонансу набули семантична класифікація фразеологізмів В. Виноградова та його розробка кате­горії зв'язаності значень. ЗІауважимо, проте, що останнім часом у зв'язку з виноградівською концепцією чомусь або зовсім забувають здобутки першопрохідця Ш. Баллі, або кажуть про них побіжно, між іншим (В. Телія, М. Горди).

Послідовники досліджень В. Виноградова утворюють виногра-дівську школу (1946 — середина 60-х років XX ст.), до якої входять В. Архангельський, О. Бабкін, М. Шанський, Л. Ройзензон, В. Жуков, P. Попов, І. Чернишова. Відбувається низка всесоюзних конферен­цій (1968, 1970, 1972). З'ясовуються такі кардинальні питання, як обсяг і об'єкт фразеології, ознаки фразеологізму, специфіка фразео­логічного значення, методи дослідження. Актуальним залишається й питання "що таке фразеологія?". Так, наприклад, озаглавила свою книжку В. Телія, хоча до дефініції цього мовного феномена постій­но звертаються всі дослідники й нині.

10

Замість передмови

Відомі спроби встановити етапи вивчення східнослов'янської фразеології. Зокрема, Є. Малиновський називає три періоди:

1. 20-ті — 40-ві pp. XX ст. — спроба визначити місце фразео­логії в колі мовознавчих дисциплін;

2. 50-ті — 60-ті pp. — розвиток ідей В. Виноградова, розробка основних концепцій, становлення двох підходів до визначення об­сягу фразеології — широкого й вузького;

3. 70-ті — 80-ті pp. — залучення до вивчення фразеології лінг­вістичних, історичних, фольклорних, етнографічних даних, широ­ких генетичних і типологічних паралелей.

Останній період ще відомий як період структурно-семантично­го вивчення фразеології. Проте з середини 70-х — початку 80-х pp. XX ст. стала усвідомлюватися криза структурно-семантичної пара­дигми. Усе помітніше почала виявлятися тенденція розглядати фра­зеологічний матеріал у його функціонально-мовному вживанні, упроваджувати у фразеологію методи, що описують лексичну й фра­зеологічну семантику в їх взаємодії впродовж організації висловлю­вання й тексту. Усвідомлення необхідності вивчення фразеологіз­мів у їх животворному мовному вживанні й пошук методів їх опису, відповідно до яких можна моделювати ці процеси, становлять суть цього "некласичного" періоду розвитку фразеології [280: 8].

Увага до функціонального аспекту, до особливостей мовного вживання спонукала й до вивчення ідіом як реакції на попереднє висловлювання. Відсилання до ситуації спілкування наявне, зокре­ма, в ідіомах-коментуваннях {легко сказати), у формулах-відпові-дях (Куди? — На кудикину гору), у формулах риторичного запитан­ня (один бог знає). Нова парадигма пов'язана з пильною увагою до компонентного складу фразеологічних одиниць, особливо тих, що утворюють образну основу ФО — як до їх значення, так і до їх функ­ціонування; до прагматичного й культурологічного аспектів, зокре­ма до культурно-національної специфіки ідіоматичного складу як "константів культури"; до концептуально-ідеографічного аналізу культурної специфіки ідіом, фразеологічної картини світу; до антро-понімічного вивчення фразеологічних одиниць, у центр якого ста­виться людина. Мова — феномен людський і на основі тріади тер­мінів: мова — культура — людська особистість, на думку Е. Бен-веніста, могла бути створена інша лінгвістика. Центром культурно­го простору є людина. "Вона приречена жити в культурі так само,

11

Замість передмови

як вона живе в біосфері" (Ю. Лотман). Такий підхід передбачає, що фразеологія досліджується в широкому екзистенціальному та по­нятійному контексті буття людини, у тісному зв'язку з її свідомістю й мисленням, її духовним світом. Звідси — особлива увагу до мен­талітету певних мовних колективів, до виявів духовного життя ет­носу, джерел та історико-етимологічного аспекту у вивченні фразео­логії.

До цього часу неузгоджена термінологія фразеології, зокрема найменування її об'єкта. Певною мірою це спричинено авторським розумінням обсягу фразеології як дисципліни, а також розумінням особливостей різних груп її одиниць. Так, М. Алексеєнко виходить з того, що є "лише одна фразеологія", об'єктом якої є три якісно й кількісно різні типи одиниць — ідіоми, фраземи і паремії. Цент­ральним розділом фрезеології вважається ідіоматика, оскільки ідіо­ми найбільш регулярні, що виявляється у високому ступені їх ідіо-матичності та стійкості. Фраземіка включає фразеологічні, пери­фрастичні, лексикалізовані й фразеологізовані термінологічні спо­лучення. До складу пареміології входять афоризми, прислів'я та приказки. Чітких меж між цими типами одиниць немає — вони "на­бувають вигляду периферійних зон" [3: 95—96]. Проте сам учений практично завжди вживає термін "фразеологічна одиниця". Ним же, поряд з терміном "фразеологізм", послуговується переважна частина інших дослідників (А. ГЬченко, В. Коваль, І. Лепешев, М. Олійник, Л. Скрипник). Показова з цього погляду назва відомої монографії Л. Скрипник ("Фразеологія української мови", 1973) та заголовки розділів у ній ("Фразеологізм як лінгвістична одиниця", "Лексичний склад фразеологічних одиниць", "Фразеологізми типу словосполучення", "Полісемія та омонімія фразеологізмів" тощо). Один з провідних українських фразеологів і фразеографів В. Біло-ноженко вживає, як правило, три терміни: "фразеологічна одини­ця", "фразеологізм" і "фразема". Досить часто використовуються терміни "фразеологічний вислів", "фразеологічний вираз", "фразео­логічний зворот". У В. Мокієнка ці терміни сусідують з термінами "образний вираз", "стійкий зворот", "зворот", "ідіома". Менш ужи­вані терміни "автоматизована фраза", "ідіоматизм", "лексикалізова-не словосполучення", "неподільне словосполучення", "фракціоно­ваний знак", які згадує О. Ахманова — автор словника лінгвістич­них термінів. Намагання розширити межі "класичних груп" (див.

_h

Замість передмови

класифікаційний поділ В. Виноградова) пов'язане з терміном "фра-зеологізовані вислови", до якого вдається В. Чабаненко у "Фразео­логічному словнику говірок Нижньої Наддніпрянщини" [322: 3]. Наявні в пропонованому посібнику терміни — "фразеологічна оди­ниця", "фразеологізм", "фразема", "фразеологічний вислів" ("ви­слів"), "фразеологічний вираз" ("вираз"), "ідіома" — вживаються, крім особливих випадків, як рівнозначні, синонімічні найменуван­ня аналізованих одиниць мови з метою суто стилістичного їх уріз­номанітнення.

Видання фундаментальних фразеологічних праць (монографій, наукових збірників), проведення авторитетних наукових конферен­цій координується створеною в 1978 р. Фразеологічною комісією Міжнародного комітету славістів. Широка тематика європейських досліджень, висвітлена в 200 книгах, включає такі проблеми, як фразеологія в ієрархії інших рівнів мовної системи, фразеологія і текст, фразеологія та ідеологія, фразеологія й сучасні засоби масо­вої інформації, фразеологія і традиційна культура (включаючи мі­фологію й християнську релігію), фразеологія і діалектологія, фра­зеологія й субстандарт, історія та етимологія слов'янської фразео­логії, фразеографія. Але й серед цього тематичного багатоманіття досить чітко простежується домінантна тріада: культурологічні — історико-етимологічні — лексикографічні аспекти слов'янської фра­зеології [4: 14], яка посідає чільне місце і в пропонованому посіб­нику.

Серед вагомих досліджень і проектів дослідницьких груп М. Толстого, Є. Бартмінського, В. Мокієнка, Л. Ройзензона, В. Телії помітні монографії й українських учених — згадана раніше "Фра­зеологія української мови" Л. Скрипник, "Формування фразеоло­гічного фонду української літературної мови (кінець XVIII — поча­ток XIX ст.)" (1984) О. Юрченка, "Українська фразеологія: Чому ми так говоримо" (1977; 1982) Ф. Медведева, "Фразотворення в укра­їнській поетичній мові радянського періоду: Семантико-типологіч-ний аспект" (1985) В. Калашника, "Теоретичні питання фразеоло­гії*" (1987) М. Алефіренка, "Фразеологічна ідеографія (проблемати­ка досліджень)" (1997) Ю. Прадіда, "Українська народна фразеоло­гія: ономасіологія, ареали, етимологія" (1999) А. Івченка, "Нариси з української фразеології: Психокогнітивний та етнокультурний аспекти" (2004) О. Селіванової та ін. Особливого значення набуває

13

Замість передмови

довідкова література: "Фразеологічний словник української мови" в 2 кн. (1993, укладачі: В. Білоноженко, В. Винник, І. Гнатюк та ін.), "Словник фразеологізмів української мови" (2003, укладачі: В. Бі­лоноженко та ін.), "Російсько-український словник сталих виразів" (2000) І. Виргана і М. Пилинської / За ред. М. Наконечного, "Історія та етимологія української фразеології: Бібліографічний покажчик" (1864—1998) А. Івченка, "Русско-украинский и украинско-русский фразеологический тематический словарь. Эмоции человека" (1994) Ю. Прадіда та ін.

Мета пропонованого посібника — виявити широке коло про­блем в генезисі, семантиці й прагматиці вторинних надслівних но­мінацій реалій, якими і є фразеологізми, указати спрямований на ментальний зв'язок зі світом дійсності їх ономасіологічний аспект, засвідчити системний і культурологічний зв'язки між фразеологіз­мами, між словом як компонентом ФО і фразеологізмом як стійким словокомплексом, між семами слова-компонента і фразеологізмом, за яким виступає все багатоманіття матеріального й духовного жит­тя етносу та ініціювати науковий пошук молодих дослідників у сфері фразеології.

Оскільки сучасна фразеологія — дисципліна багатоаспектна, то значна увага буде приділена таким антиноміям, як слово (концепт) і фразеологізм, лінгвістичне та екстралінгвістичне, діахронне й син­хронне, системно-структурне й культурно-національне.

14

Розділ 1

ФРАЗЕОЛОГІЗМ ЯК ЛІНГВІСТИЧНА ОДИНИЦЯ

Українська фразеологія XIX ст. ґрунтується на міцному фун­даменті етнографічних, фольклористичних, етнолінгвістичних, за-гальнофілологічних, лексико- і фразеографічних праць О. Потебні і М. Сумцова, І. Франка та М. Костомарова, М. Номиса і П. Чубин-ського та багатьох інших. Пізніше, у XX ст., українські мовознавці почали розробляти різні аспекти фразеологічної дисципліни. Семан­тику фразеологізмів вивчали Б. Ларін, Л. Булаховський, Л. Авксен­тьев, М. Алефіренко, Ю. Прадід, Л. Юрчук. Стилістичний аспект цікавив Д. Баранника, Г. їжакевич, Р. Зорівчак, І. Гнатюк, В. Калаш-ника, В. Коптілова. Історія, становлення й етимологія ФО були в центрі уваги О. Горбача, М. Демського, А. Івченка, Л. Коломієць, Ф. Медведева, В. Мокієнка, Л. Скрипник, Я. Спринчака, Ю. Шеве-льова, О. Юрченка. У кінці XX — на початку XXI ст. активізуються психокогнітивний та етнокультурний аспекти у вивченні українсь­кої фразеології (О. Селіванова, О. Левченко). Збирається й опрацьо­вується діалектна (народна, ареальна) фразеологія (Б. Ларін, Н. Ба­бич, С. Бевзенко, В. Лавер, Р. Міняйло, М. Олійник, Н. Романюк, Г. Ступінська та ін.). Живе сучасне українське мовлення відображе­но у фразеографічних зібраннях В. Білоноженко, Я. Головацького, М. Коломійця, М. Наконечного, І. Виргана, М. Пилинської, Г. Удо-

15

Розділ 1

виченка, В. Ужченка, В. Чабаненка. Помітно активізуються дисер­таційні дослідження різних аспектів української фразеології як лі­тературної: місце фразеології в системі мови (Я. Баран), фраземіка в системі ідіостилю (Ю. Кохан, Л. Щербачук), фразеографічна ідео­графія (Ю. Прадід), фразеологізовані речення (М. Личук), культур­но-національна конотація, прагматика (Л. Мельник), фразеологія як вираження національного менталітету й джерело народознавства (О. Майборода, О. Назаренко), модифікація ФО (Л. Давиденко), фразеологічні інновації (А. Смерчко, В. Стишов), системні відношен­ня компонентів ФО (А. Архангельська, Н. Бобух), компоненти у складі ФО (О. Каракуця, О. Куцик, О. Мороз, Н. Пасік, М. Філон), семантика й динаміка окремих тематичних груп (Д. Ужченко) та ін. Продовжуються спроби визначити категоріальні ознаки фразео­логічної одиниці.

§ 1. Ознаки фразеологізму

У процесі вивчення ФО називалися їх різні ознаки: семантична цілісність (В. Виноградов, І. Торопцев, Г. Удовиченко), відтворю-ваність (С. Гаврин, О. Федоров, М. Шанський), фразеологічна від-творюваність (Л. Ройзензон), метафоричність (О. Бабкін, О. Кунін, Б. Ларін), стійкість (В. Жуков, П. Лекант, Л. Юрчук), еквівалент­ність слову (А. Аксамітов, В. Нікітін, О. Реформатський), нарізно-оформленість (О. Молотков, Р. Попов, Л. Скрипник), наявність не менше двох повнозначних слів (М. Шанський, Б. Шварцкопф), не­перекладність (Л. Булаховський) та ін. Чи не найчастіше головною ознакою ФО називають їх відтворюваність у процесі мовлення, че­рез що вони й набувають стійкості. Однак, як справедливо зазначив О. Кунін, ФО не тому стійка, що відтворюється в готовому вигляді, а навпаки, вона відтворюється тому, що вирізняється стійкістю на фразеологічному рівні. Виокремлені дослідниками ознаки звичайно включаються до дефініції терміна "фразеологізм". Ним Л. Скрип­ник називає стійкі сполучення двох і більше слів, що створюють семантичну цілісність і відтворюються в процесі мовлення як готові словесні формули [246: 7]. Отже, релевантними авторка, як і біль-

16

фразеологізм як лінгвістична одиниця

шість згаданих учених, вважає декілька ознак. Наприклад, В. Жу­ков називає відтворюваність, часткову або повну цілісність значен­ня, стійкість. О. Бабкін обстоює семантичну цілісність, стійкість, експресивно-емоційну маркованість. Поряд з відтворюваністю М. Шанський та Є. Малиновський називають надслівність. Нареш­ті, близько півтора десятка ознак (відтворюваність, єдність значен­ня, внутрішньокомпонентні зв'язки, граматична організованість, строгий лексичний склад та ін.) визначає В. Архангельський. Оче­видно, тут наявна певна надмірність — у масиві ознак втрачаються основні, релевантні харакеристики фразеологізму.

Детальніше зупинимося на досить обґрунтованій статті Л. Юр-чук, основними положеннями якої користувалися укладачі ака­демічного "Фразеологічного словника української мови" у 2 кн. (1993). Авторка вважає, що якісну характеристику фразеологізмові дають "диференційні ознаки в їх сукупності", називаючи, зокрема, такі з них: 1) він має специфічне, фразеологічне, значення; 2) зна­чення фразеологізму не може проявлятися окремо або незалежно від його граматичних особливостей; 3) його постійний, відтво­рюваний за традицією компонентний склад. Фразеологізм — це мов­на одиниця, що виражає специфічне фразеологічне значення, грама­тичні категорії та має постійний, відтворюваний за традицією склад компонентів, що втратили лексичну самостійність [336: 24, 26].

Погоджуючись із першою ознакою, висловимо деякі міркування щодо другої й третьої. Навряд чи значення лексичних або фразеоло­гічних одиниць може проявлятися окремо від граматичних значень, що розуміється само собою. Очевидно, Л. Юрчук мала на увазі саме фразеографічну розробку, де характер статті значною мірою детер­мінований належністю ФО до того чи іншого лексико-граматично­го розряду. Аргументуючи третю характеристику, вона практично не каже про "постійний, відтворюваний за традицією компонент­ний склад", знову акцентуючи увагу на десемантизації компонентів та синтагматичних можливостях ФО. Якщо ж говорити про постій­ний і відтворюваний за традицією компонентний склад, то треба обумовити принаймні допуск варіантності (лексичні заміни в ме­жах норми, наявність факультативних компонентів, зміна порядку компонентів у багатьох ФО тощо). Порівняймо, зокрема, приклади Л. Юрчук і варіанти, зафіксовані Фразеологічним словником укра­їнської мови у 2 кн. (ФСУМ) [317], для укладання якого й признача-

17

Розділ 1

лася стаття. У Л. Юрчук: позичити очей у Сірка, на головах ходити, за царя Гороха, крутити як циган сонцем. У ФСУМі: очей у Сірка (Рябка, вовка) позичити, на головах (на голові) ходити, за царя Го­роха (Панька, Тимка, Митрохи, Хмеля), як (мов, ніби і т. т.) циган сонцем (зі словами крутити, вертіти). В останньому випадку компо­ненти крутити, вертіти навіть виведені за межі ФО й розгляда­ються як її лексичне оточення. Дослідниця залишає поза увагою емоційно-експресивне забарвлення фразеологізму, конотативний компонент його семантичної структури, який у фразеологізмах пре­валює і робить фразеологічне значення специфічним. Постійність, таким чином, є відносною, не абсолютною, варіантною при домі­нанті інваріанта. Що ж до втрати компонентами лексичного значен­ня, то й ця теза спонукає до роздумів. Компоненти у ФО залиша­ються словами (що наочно виявляється у різних структурно-семан­тичних трансформаціях ФО, їх варіантності), тільки в кожній з лек­сем відбувається транспозиція (перегрупування) сем. Інакше як би вони, наприклад, виконували важливу кумулятивну (культуроло­гічну) функцію, створювали специфічну для кожного етносу мов­но-фразеологічну картину світу? "Співність" компонентів ФО особ­ливо виявляється при їх діахронічному аналізі та при розгляді в межах когнітивної парадигми.

Серцевиною фразеологічного складу є ідіоми — переосмислені сполучення слів, як правило, образно мотивовані. Останнє пов'язано з тим, що ми підсвідомо співвідносимо фразеологічне значення з тим образом, який постає з буквального значення ФО. О. Селівано-ва в річищі когнітивної парадигми виділяє шість типів мотивації ФО. У результаті вторинного семіозису відбувається мовна концеп-туалізація різних сфер (тваринного світу, соматичного коду, про­сторової орієнтації тощо). Ідіомою / вухом не вести характеризуємо людину, яка не виконує чийогось наказу, прохання, волі кого-не-будь; зовсім не слухає. Подібно до тварини, яка завжди наставляє ("веде") вухо в бік якогось звука, а тут зовсім не реагує на нього. Виразами старий лис, стара лисиця називають лукаву, нещиру й хитру людину, нібито подібну до лисиці, яка не тільки побувала у всіляких, часто небезпечних і складних ситуаціях (а тому стала до­свідченою і обережною), а й за допомогою хитрощів, якими так щедро наділив узус цього звіра (як найвиразнішого символу такої властивості), навчилася знаходити вихід із подібних ситуацій: "За-

18

фразеологізм як лінгвістична одиниця

відуючий був старий лис, з медом на устах" (С. Васильченко). При цьому названа особливість сприймається часто як не сумісна з по­рядністю. До сприйняття цього фрагмента дійсності додається і його оцінка, що включає й емоційне ставлення. Такий образ-анало-гія став сприйматися не тільки як образ-подібність, а й набув певно­го стилістичного забарвлення. Якщо семантичний акцент ставиться на першому компонентові {старий, стара), то ідіома сприймається переважно як жартівлива з домінантою семи "досвідчений" ("Мене [декана], старого лиса, кругом пальця обкрутили", П. Колесник). Коли ж превалює неприваблива "фольклорна хитрість", то домінує сема "підступності", "лисячих хитрощів" і формується зневажливе стилістичне забарвлення ідіоми ("Стара лисиця той Турковський! А я? Де мої очі були?!", Леся Українка; "Коронний гетьман Жол-кевський пише мені чемні листи й посилає послів. Чує старий лис нові часи, як жаба зміну погоди", 3. Тулуб).

Для позначення постійного перебування людини у в'язниці влучно знайдений образ-подібність "неба в клітинку", оскільки світ для неї відгороджений решіткою-ґратами: "Дуже нині кусається дармовиця, довго буде небо тобі в клітинку" (В. Дрозд). Щоб пере­дати значення "довести когось до злиднів, залишити без майна; ро­зорити", в етносвідомості віднайдений образ-подібність озути в постоли кого ("Один розкошує, а другий... — Озуть пана в посто­ли", М. Коцюбинський), оскільки постоли — селянське взуття, шматок шкіри без підошви, яке прив'язували мотузяччям до но­ги, — символ крайньої убогості. Зі словом кішка широко відомі де­кілька українських ідіом. У значенні "хто-небудь посварився з ки­мось, між ким-небудь виникла незгода" уживається вислів чорна кішка пробігла (поміж ким). Звичайно підкреслюється напруженість таких "глухих" стосунків, які тривають довгий (певний) час і при­чина яких буває для широкого загалу невідомою ("Побачивши Ко­лу, він повернув у хвіртку, — давно між ними чорна кішка пробіг-ля", О. Кундзич). В образі-порівнянні, який ліг в основу формуван­ня внутрішньої форми фразеологізму, відображені залишкові уяв­лення про чорну кішку як посланця відьми або й про саму відьму, оскільки в народних віруваннях відьма охоче обертається в кішку. Проте в значенні ФО ці уявлення зовсім затінені, а "діяли" тільки на певному етапі складання загальної семантики ідіоми.

19

Розділ і

ФО — це зазвичай семантико-конотативне, стереоскопічне зоб­раження реалії. У вислові кішки скребуть на серці (в кого) можна виділити такі елементи семантичної структури: 1) стан ревної туги; 2) стан людини, що втратила рівновагу в житті; 3) стан постійної тривоги; 4) неспокій; 5) спроба приховати цей стан; 6) усвідомлення своєї неправоти; 7) докори сумління; 8) нерідко очікування чогось неприємного; 9) несхвальність. Відчуття пригніченості (а звідси й сповільнена, а то й неадекватна реакція в процесі комунікації) вини­кає тому, що старанно приховуване може бути раптом виявлене.

Пряме значення прототипу ідіоми є мотивувальною базою, пер­вісним матеріалом (максимально конкретизованим) для її складан­ня, однак ідіома не вичерпує семантики структури-прототипу й од­ночасно означає щось більше. Ідіома / через тин не перегнеться означає не просто "хтось ледачий", а той, хто не може чи не хоче зробити найпростішу дію, пор. ще / пальцем не торкнеться, і за холодну воду не візьметься. Чи навпаки, хтось і займається чимось простим, але не потрібним або не гідним дорослої людини-трудів-ника (собак ганяти, посиденьки справляти). Чи займати позу, у якій не можна взагалі працювати з користю, — лежні справляти або сидіти склавши руки.

Таким чином, ідіома свідчить про тісну взаємодію номінативної мотивувальної бази і нового метафоричного значення; номінатив­ного задуму й образу-подібності, що лежить в основі формування внутрішньої форми ФО. Порівняння-образ найтісніше пов'язане з етимологічним компонентом значення, що відбивається не тільки в загальній семантиці ФО, а й у її конотації, стилістичному забарв­ленні, культурологічних обрисах: ідіоми детерміновані тими сфера­ми життя, які перебувають у центрі інтересів етносу в той чи інший час. У подібних метафоричних уявленнях-картинах відбувається пе­ренесення концептуалізації предметів, які спостерігаються, на об'єк­ти, що безпосередньо не спостерігаються, але які в цьому процесі концептуалізуються. Власне, ідіома — мовний феномен, семантика якого зумовлена внутрішньою формою, що становить результат безпосереднього відбиття образу якого-небудь часто повторюва­ного явища, факту, що перебуває на перехресті численних лінгві­стичних та екстралінгвістичних імпульсів.

Однак необхідність дефініції поняття, його розуміння потребує виокремлення принаймні основних, категоріальних, ознак фразео-

20

фразеологізм як лінгвістична одиниця

логізму. Такими, на нашу думку, є цілісність значення, фразеологіч­на відтворюваність, відносна постійність компонентного складу та структури й експресивність.

Цілісність значення — "семантична монолітність" (С. Абаку­мов), "цілісність номінації" (О. Ахманова) — формується внаслідок переосмислення вільного словосполучення-прототипу, мотивуваль­ного фрагмента дійсності. "Деактуалізація" компонентів, які різною мірою втрачають предметну (денотативну) спрямованість як оди­ниці вільного вживання — не що інше, як транспозиція (перегрупу­вання) сем у лексемі, власне, у семемі, коли лексема стає компонен­том ФО. Розглядаючи один зі способів психологічного аналізу, коли ціле розпадається на елементи, професор Л. Виготський у моногра­фії "Мислення і мова" порівнював його з хімічним розщепленням води на водень і кисень. У результаті одержуємо продукти, чужорід­ні воді як цілому. Щось подібне (але тільки в кінцевому підсумку) відбувається й зі словами в складі ФО. Найвиразніше названа дина­міка виявляється у фразеологічних зрощеннях і фразеологічних єд­ностях. Цікаво, що й Ш. Баллі, і В. Виноградов у фразеологічних студіях послуговувалися саме хімічною термінологією. "Воно (фра­зеологічне зрощення. —Авт.) не є ні добуток, ні сума семантичних елементів, — пише В. Виноградов. — Воно — хімічне з'єднання розчинених із погляду сучасної мови аморфних лексичних частин" [43: 147]. Проте водень залишається воднем, а кисень — киснем, а "аморфність" фразеологічних складників є дуже й дуже умовною.

Цілісність семантики фразеологізмів виявляється у відносній (приблизній) ідентифікації їх словом (як маків цвіт — гарний; / вуст не розтулити — мовчати), у здатності їх виступати окремим членом речення, у відтворюваності в мовленні і в стабільності (з допуском варіантності) компонентного складу й структури.

Фразеологічна відтворюваність зворотів у мовленні пояс­нюється тим, що вони існують в мові (свідомості і пам'яті) вже як готові блоки, з яких ми й конструюємо (разом зі словами) речення та які використовуємо для образної вторинної номінації реалій, власне, найчастіше — ситуацій. Влучно знайдений образ-аналогія (собача шкура <-► "стати злим, недоброзичливим" <-► пошитися в собачу шкуру; удари грому <-► "приголомшений, остовпілий" <-► як громом прибитий) стає позначати новий смисл і в складі якогось сполучення слів, вербального словоряду набуває відтворюваності.

21

Розділ 1

Фразеологічні звороти не створюються, а саме відтворюються як готові цілісні одиниці з певним значенням, компонентним складом і структурою. Через те, що нарізнооформленість залежить від ети­мологічного елемента змісту кожного компонента, фразеологізми не перетворюються в складні слова. З іншого боку, їх цілісність по­стає внаслідок метафоризації, "деактуалізації" компонентів (транс­позиції сем), які лише разом зберігають зміст, відтворюючись у мов­ленні. М. Шанський вважає, що ця ознака властива й словам. Проте має рацію Л. Ройзензон, коли вводить поняття "фразеологічна від-творюваність", яка притаманна тільки подільним мовним одиницям і лише тим, складові яких можуть функціонувати як самостійні. Цим фразеологічна відтворюваність відрізняється від відтворюва-ності слів і морфем. З вільними словосполученнями вони лише омонімічні й відрізняються від них саме можливістю фразеологіч­ного відтворення. Відтворення того чи іншого звороту як стійкого словесного комплексу (ССК), підсумовує Л. Ройзензон, тільки тому й можливе, що цей зворот може бути сприйнятим і як нефразеоло-гічне словосполучення [229: 104].

Термін "ідіома" походить від грецького слова ідіос (спочатку — "своєрідна людина", а потім розширено — "той, що відхиляється від норми"). "Відхилення" полягає не тільки в метафоризації склад­ників ФО, а й у тому, що вона відтворюється в такому "неприродно­му" постійному складі як цілісна за значенням одиниця.

Відносна постійність компонентного складу та структури виявляється як діалектична єдність константного (інваріантного) й змінного (варіантного). Фразеологізми відтворюються в мовленні в обмеженому, — грошовий (золотий) мішок "багатство", з іншої (з другої, не з тієї) опери "те, що не стосується теми розмови" (однак неможливо сказати діамантовий мішок, з п'ятої опери чи з іншої увертюри) — а саме тому й постійному складі слів-компонентів. Недаремно О. Потебня поряд з терміном "приповідка" називав фразеологізм "постійним сполученням слів", часом, у фіксованому їх порядку, у визначених традицією граматичних формах. Можна сказати кров з молоком "рожевовидий, здоровий", але не можна — молоко з кров То. Природно звучать граматичні форми всипати бе­резової каші, всипле березової каші, всипав березової каші, а непри­родно — сипле березової каші чи трансформовано — всипати кле­нової каші. Форми ФО з фактами в руках "цілком вірогідно", на

22

фразеологізм як лінгвістична одиниця

руках (чиїх) "на чиємусь утриманні", у надійних руках "у повній без­пеці" узвичаєні, проте не почуємо з фактами в руці, на руці (чиїй). Переважно або й виключно деяким фразеологізмам властива запе­речна форма — хати не перележить, але не тямитися, не стало життя.

Теоретично згадану вище ознаку ФО можна інтерпретувати як діапазон варіювання в межах її норми.

У літературній мові фразеологізми представлені різними варіан­тами, зокрема лексичними: горішок твердий (міцний); фонетични­ми: ґедзь (ґедз) напав; словотворчими: ласий шматок (шматочок); граматичними: горить діло в руках (під руками); квантитативними, факультативними (за ступенем повноти): рости як гриби [після дощу]. Нерідко зутрічається декілька типів варіювання одночасно: хоч [би] півслова (півсловечка), цідити кров (ріки крові), з-під (з-пе­ред) [самого] носа.

Варіанти зумовлені природою семантичної структури ФО (ціліс­ністю її значення при компонентному складі); системністю зв'язків у лексиці (взаємозаміна компонентів у ФО найчастіше відбувається за ознакою синонімічних чи антонімічних зіставлень, метонімічно­го зближення, тематичної належності, варіантності самих лексем); лінійністю структурної будови ФО (еліпсис, факультативність, на­рощення компонентів); історичним розвитком (рухом, "життям") самої фразеологічної системи (заміна архаїзмів загальновживаними словами, зближення з актуалізованими мовними одиницями тощо). Таким чином, постійність компонентного складу і структури ФО, тобто вживання стабільного сполучення слів-компонентів, їх стій­кість є відносною, а не абсолютною, не статичною.

Експресивність як онтологічна риса ФО постає з їхнього при­значення — передавати через почуття наше ставлення до фактів навколишньої дійсності, підсилювати логічний та емоційний зміст висловленого, виступати засобом суб'єктивного увиразнення мови. Фразеологізми виступають не для позначення нових реалій, а для оцінної характеристики вже названого. Експресивність базується насамперед на^образності (вага каменя —> з каменем на душі, важ­кий камінь давить душу (кому), камінь на шию (кому), тяжкий ка­мінь ліг на груди (кому, кого, чиї), зникнути як камінь у воду; небез­пека каміння для суден —> підводне каміння; перепона —> камінь спотикання; основа —► наріжний камінь), тобто на імпліцитному

23

Розділ 1

зіставленні вільного й фразеологічного омонімічних словосполу­чень, словокомплексу-прототипу з нейтральними його складниками й цілісної метафоричної одиниці. Влучність характеристики, скон­денсованість думки, емоційність і відчутна оцінна функція, яскраво виражена конотація як провідний компонент семантики пояснюються самою природою фразеологізмів як специфічних мовних одиниць — передавати емоційно-оцінне, образне ставлення людини до реалії, живописати її. Утілені в них яскраві метафора (зайти в глухий кут, звити гніздечко), метонімія (у сповиточку, до білого волосся), про­мовисті гіпербола (ледь не покотитися зо сміху, сім верств пішки за шмат кишки) або літота (навіть мухи не зачепить мізинцем, ста­рій жабі по коліна), іронічне зіставлення-паралелізм (добре — як голому в терну, захопити — шилом патоки), безеквівалентна спо­лука з відчутним культурологічним компонентом (мати порожню макітру на плечах, як Сірко на прив 'язі) і породжують експресив­ність. Цьому сприяють також антитезна структура ФО (ложка дьог­тю в бочці меду, як мерзле горить), каламбур (друга молодість, сім мішків гречаної вовни та чотири копи гречки), тавтологія (плавом пливти, за дідів-прадідів), уведені в римовані частини ФО конота­тивні оніми (ні сюди Микита ні туди Микита, знати почому в Трос-тянці гребінці), іронія (знати з миски та в рот, збиратися як све­кор пелюшки прати), прозорий чи імпліцитний евфемізм (скакати в гречку, піти за межу "померти") та ін. Вони створюють у процесі сприйняття ФО естетичний ефект протиріччя між формою і зміс­том, образністю й безобразністю, імпліцитністю й експліцитністю. Експресивність — "це обумовлені образністю, інтенсивністю чи емоційністю" виразово-зображувальні властивості фразеологізму (М. Коломієць); це "сама інтенсифікована виразність" як інгерентна риса ФО, що "підтримує загострену увагу, активізує мислення лю­дини, викликає напругу почуттів у слухача (читача)" (В. Чабанен­ко). Цьому сприяє й сам вибір об'єктів, які підлягають вторинній номінації: через фразеологію проходить не все людське життя, а тільки ті його сторони й грані, які вторинно відображаються "через випукле дзеркало людських почуттів, сприймань і їх оцінок" [231: 75]. Фразеологія обслуговує переважно емоційну сферу, а тому нав­колишня дійсність не знаходить у ній свого повного відображення. Окремі поняття, наприклад "дурний", "старий", "товстий", "байди­кувати", "померти", "бити", "рано", "пізно", "ніколи", представлені

24

фразеологізм як лінгвістична одиниця

в мові численними зворотами, а інші — "стіл , "дерев янии \ "лож­ка" — практично не "офразеологізовані" жодним. Недаремно об'єктом ономасіологічних словників обирається насамперед фра­зеологічне вираження емоцій (Ю. Прадід), емоцій і почуттів люди­ни (Р. Яранцев), емоційного стану та якостей людини (Г. Доброльо-жа).

Стильова належність та стилістичне забарвлення, які дістають лексикографічне вираження,—один з виявів експресивності фразео­логічних одиниць (медові та молочні ріки, нар.-поет.; розводити антимонії, несхв.; розводити шури-мури, жарт.; розпускати губи, зневажл.; розпустити ханьки, грубо; з великого розуму, ірон.; дурне сало без хліба, лайл.; свій у дошку, фам. та ін.), як і вказівка на інтен­сивність якості, дії, на активність їх вияву (і не ночував "зовсім не­має", голодний і голий "дуже бідний", ламати голову "напружено думати", до носа й коцюбою не дістати "надмірно чванитися"). Хоча для більшості фразеологічних словників "характерний стиліс­тичний різнобій": інтегральну стилістику ФО визначити точно дуже складно "через виняткову динамічність цього параметра" (В. Мо-кієнко). Об'єктивними І. Лепешев вважає сім критеріїв функціо­нально-стильового розмежування ФО:

1. значущість внутрішньої форми фразеологізму, його здатність "створити певне враження";

2. етимологічний;

3. семантичний;

4. структурний;

5. евфонічний;

6. компонентний;

7. кількісний.

Кожен з цих критеріїв можна розкласти ще на складові. Так, під етимологічним критерієм укладач двотомного "Фразеологічного словника білоруської мови" розуміє генетичні особливості фразео­логізму, його походження, первісну сферу вживання, шляхи про­никнення в літературну мову й час виникнення [146,1: 8].

Розмовність абсолютної більшості фразеологізмів, яка звичайно ніяк не маркується (як самоочевидна), не є їх нейтральністю. Це яскраво виявляється і в усному, і в художньому використанні: "Ма­буть, Череванівні на роду написано бути гетьманшею" (П. Куліш підкреслює тут невідворотність долі); "Здається, вола б з Те... і чер-

25

Розділ 1

ствий хліб здався смачним" (Панас Мирний гіперболічно подає стан персонажа); "Перед суворими очима світу Ми не опустим очі до землі" (Б. Олійник обігрує фразеологічно зв'язане й вільне значен­ня слова). Проте всі названі в контекстах ФО лексикографовані як розмовні.

Домінантною ознакою створення експресивності є тісно пов'я­зана з метафоричністю формально виражена або не виражена ком-паративність. Об'єктивним показником компаративності є сама можливість трансфомації сполуки з формально не вираженим порів­нянням (з однієї глини зліплений) у формально виражене (як з однієї глини зліплений). Сема порівняння може бути досить відчутною, ле­жати "на поверхні" чи бути дещо завуальованою, "вичленовувати-ся" внаслідок розумових операцій. Фразеологізми, отже, приносять естетичну насолоду: вони пробуджують діяльність уяви й виклика­ють переживання в слухачів (О. Федоров).

Поєднання названих критеріїв і лежить в основі визначення ФО. Фразеологізми організовані за моделлю словосполучення (сполу­чення слів) або речення [300: 3]. Незважаючи на різнобій у поглядах на природу фразеологізмів, можна констатувати, що простежується тенденція: 1) виділяти як категоріальні декілька ознак ФО; 2) ро­зуміти відносність виділених ознак; 3) усвідомлювати природу ФО залежно від синхронічного чи діахронічного аспекту дослідження; 4) інтерпретувати властивості ФО як антиномічні, діалектичні: кон­стантні і варіантні, лінгвістично абстрактні й екстралінгвістично конкретні.

Фразеологізм, таким чином, — це надслівна, семантично ціліс­на, відносно стійка (з допущенням варіантності), відтворювана й переважно експресивна одиниця, яка виконує характеризуючо-но-мінативну функцію.

26

фразеологізм як лінгвістична одиниця