10. Зміст формаційного і цивілізаційного підходів до періодизації суспільного розвитку

Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння періодізації процесу економічного розвитку людського суспільства. Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим: — первіснообщинний;— рабовласницький;

— феодальний;— капіталістичний;— комуністичний . Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відносинам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві. На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства світова суспільна наука розробила і широко використовує цивілізаційний підхід щодо пізнання історії розвитку людства.Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою людей.Цивілізаційний підхід по-іншому визначає закономірні ступені розвитку економічних систем.В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи: 1) багатовимірності аналізу економічних систем; 2) природної еволюційної поступовості історичного процесу; 3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи; 4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;

5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку;6) визнання світової історії як єдиного планетарного цілого.Цив підхід зорієнтований не на особливості способу виробництва, а перш за все на цілісність людської цивілізації, домінуюче значення загальнолюдських цінностей, інтегрованість кожного суспільства у світову спільноту.

26.Інфляція: суть, причини, види, соціально-економічні наслідки та шляхи їх подолання.

Інфляція –це переповнення паперовими грошима каналів грошового обігу. Показниками інфляції є індекс цін, тип інфляції, величина інфляції. Причини інфляції: 1. Порушення пропорцій суспільного виробництва між нагромадженням і споживанням попитом і пропозицією. 2. Монополізація виробництва призводить до розриву між попитом і пропозицією,встанов високі ціни на товари. 3.мілітаризація економіки призводить до перевиробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит. 4.дефіцит державного бюджету 5.недосконалість податкової системи 6. Надмірна емісія паперових грошей.Інфляція поділяється за характером прояву на відкриту(розвивається вільно і ніким не стримується) та приховану(держава вживає заходи спрямовані на стримання цін на товари та послуги).За темпами зростання поділ на: повзучу(ціни зростають повільно,до 10% купівель на спроможність грошей), галопуючу(ціни зростають стрибкоподібно20-200%, гроші швидко втрачають свою купівльоспроможність ) та гіперінфляція(ціни зростають швидко,на день 500%). Економічні наслідки інфляції: 1.руйнує нормальні господарські зв’язки, посилює диспропорціяї в економіці, дезорганізує інвестиційний процес. 2.капітали переливаються з виробництва у сфера обігу, вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки 3.порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи 4.згротаються товарно-грошові відносиний розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод 5. Негативно впливає на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни 6. Зростають спекуляція, тіньова економіка, корупція. Соціальні насліки інфляції: 1. Інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які маюсть сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги 2. Інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю 3.посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності 4..посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві. Антиінфляційна політика держави передбачає: 1. Зростання виробництва і накопичення ринку товарами 2. Обмеження емісії грошей і регулювання валютного курсу 3. Стимулювання нагромадженя грошей та інвестицій 4. Роздержавленя, приватизація, розвиток підприємства 5.проведення грошової реформи.

33.Конкуренція і монополізм як основоположні атрибути ринкової економіки.Конкуренція- ек категорія озн суперництво і боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови вир-ва і збуту, а також за привласнення найбільшого прибутку.Осн суб*єкти конк боротьби:-малі та сер п-ва,-між вел п-вами,між транснац корпораціями,між вир і спож.Ф-ції конкуренції:1)регулююча(викор ресурсу під впливом цін),2)мотивація до підв якості випущ продукції і розшир асортименту,3)розподільча(прояв через розподіл доходів між п-вами і домогос-вами у відповідності з їх ефективним вкладом)4)контролююча(надає право покупцю можливість вибору)Види конк боротьби:*вільна к-ція.*монополістична ,*олігополістична.Форми кон-ції:галузева,міжгалузева.Позит сорони:1)(для вир-ва)відбув механізм рушійної сили розвитку для ек сис-ми.2)сприяє розвитку НТП,3)змушує зменшувати витрати вир-ва.4)дія закону вартості,закону попиту,закону пропозиції.Негат сторони:1)веде до монополізації,2)криза перевир-ва,3)зменшення платіжездатності сус-ва,4)сприяє армії безробіття,5)банкрутство. Конкуренція породжує монополію, оскільки вона зумовлює диференціацію товаровиробників. Внаслідок цього відбувається процес концентрації виробництва і капіталу. Концентрація, у свою чергу, спричиняє загострення конкуренції між дедалі більшими підприємствами. Загострення і вищий якісний рівень конкуренції породжують монополізацію. Монополізація – економічний результат концентрації та централізації виробництва та капіталу. Концентрація виробництва – це зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах. Централізація капіталу – це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Монополія (від грец. слів mono – один і poleo – продаю) – це виключне право на щось (виробництво, торгівлю, промисел), яке належить одній людині, групі людей або державі. Монополія означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Контроль над ціною та кількістю запропонованої продукції Існування різноманітних вхідних бар’єрів, що фактично стає джерелом монопольної влади Відсутність досконалих товарів-замінників Основні показники монопольної влади Існує багато форм монополістичних об’єданань. Найпростіші з них – конвенції, корнери, пули, ринги. Це короткострокові угоди про ціни. Вони мають тимчасовий характер і розпадаються при зміні умов на ринку. Вищими формами монополістичних об’єднань є картелі, синдикати, трести, концерни і конгломерати. Конгломерат – це одна з форм монополії, в якій під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють в різних, технологічно не пов’язаних між собою галузях. Концерн (від англ. слова – підприємство, фірма) – об’єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків, страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Картель (від франц. слова – союз). Учасники картелю ділять поміж собою ринки збуту, визначають ціни, домовляються про норми виробництва та збуту продукції. Ця норма називається квотою. Кожен з учасників картелю зберігає свою виробничу і комерційну самостійність. Трест (від англ. слова – довіра) – форма монополістичної структури, в якій учасники втрачають не тільки комерційну, але й виробничу самостійність. Всіма справами відає правління тресту, а колишні власники підприємств стають власниками акцій. Синдикат (від грец. слова – згода) – монополістичне об’єднання, в якому підприємства, що в нього входять, втрачають свою комерційну самостійність. Збут товарів, а часто й закупівлю сировини здійснює контора синдикату. Кожен учасник синдикату (підприємство, фірма) одержує від контори відповідну частину прибутку, який залежить від квоти виробництва та інших умов.