Тема: Гносеологія (Теорія пізнання).

План.

1. Гносеологія як наука.

2. Структура пізнавальної діяльності:

- рівні пізнання;

- форми пізнання;

- методи пізнання.

3. Проблема істини в теорії пізнання.

4. Наука і суспільство.

Література:

1. Заїченко Г. А. Філософія: Підручник. - К., 1995. С. 312-350.

2. Надольний І. Ф. Філософія. К., 1997. Теми: 8 – 11.

3. Петрушенко В. Л. Філософія. Курс лекцій. – К. 2001. Тема 14. С. 328-352.

4. Причепій Є. М. Філософія. – К., 2006. Тема 3.3. С. 304-331.

1. Гносеологія як наука.

Філософська теорія пізнання (гносеологія) вивчає проблеми природи пізнавальної діяльності та її можливостей, відношення знань до реальності, визначає умови достовірності та істинності знань, аналізує форми та методи пізнання.

Гносеологія (gnosis –знання, logos - наука ) - це галузь філософії, яка досліджує сутність пізнання, рівні, форми, методи і закономірності пізнання.

Питання про сутність пізнання нерозривно пов’язане з вирішенням основної проблеми філософії – чи пізнавальний світ, чи може людський розум пізнати світ таким, яким він є насправді, чи відповідає знання про світ власне світу. У ході вирішування даної проблеми склалися такі напрямки теорії пізнання:

Діалектичний матеріалізм (гносеологічний оптимізм) – це напрям теорії пізнання, який відстоює положення про те, що можливе адекватне пізнання людиною світу, а основою і критерієм істинності знань вважає практику.

Гносеологічний скептицизм (грець. skepsis - недовіра) - це напрям теорії пізнання, який піддає сумніву і критиці можливість адекватного пізнання людиною світу.

Агностицизм ( а – заперечувальна частка, gnosis – знання) - це напрям у теорії пізнання, який повністю заперечує можливість пізнання людиною світу. Оскільки процес пізнання завжди передбачає розв’язання суперечностей між знанням і незнанням, постільки будь-який сумнів є необхідним моментом у процесі здобуванні знань.

Пізнання - це суспільно – історичний процес людської діяльності, направлений на відображення навколишньої дійсності у свідомості людини; це процес здобування знань;

- це процес взаємодії об'єкта і суб'єкта, сутністю якого є перетворення предметного змісту у зміст мислення (отримання знань), а кінцевою метою – досягнення істини.

Об’єкт - це лише частина об'єктивної реальності, лише той фрагмент, який включений в людську діяльність і пізнання, це те на що направлена пізнавальна діяльність суб’єкта.

Суб'єкт - у загальному розумінні - це той, хто діє, впливає на об'єкт, це той, хто пізнає світ. Людина не є суб'єктом сама по собі. Вона стає і усвідомлює себе суб'єктом тільки в процесі предметної діяльності і спілкування.

2. Структура пізнавальної діяльності.

Пізнання є складним процесом, що має певну структуру. Виділяють основні форми пізнання - чуттєву та раціональну, а також рівні пізнання - емпіричний та теоретичний.

Чуттєве пізнання ґрунтується на чуттєвому досвіді.

Раціональне (абстрактно-логічне) пізнання представляє собою мислительну діяльність, це узагальнені на основі практики знання. Раціональний момент пізнання зводиться до сукупності інтелектуальних операцій.

Розвиток пізнання відбувається на двох рівнях - емпіричному і теоретичному, що відповідає руху мислення від знання явищ до знання сутності. Явища - це окремі відношення предметів, їх зовнішнє буття. Сутність - основа відношень, зв'язків предмету, його внутрішній зміст.

І. Емпіричний рівень (лат. empirio - досвід) - це такий, на якому предмети пізнаються на основі безпосередньої взаємодії з ними за допомогою органів чуття. Знання цього рівня існують у формах чуттєвого пізнання: відчуттях, сприйняттях і уявленнях.

Відчуття - це відображення за допомогою органів чуття окремих ознак, властивостей, певних сторін речей.

Сприйняття - це синтетичний комплекс різного роду відчуттів, що дає можливість створення єдиного образу предмета, отримання інформації про об'єкт в його цілісності, це чуттєвий образ предмету як єдиного цілого.

Уявлення - це згадка про предмет; це відтворення, відновлення чуттєвого образу предмета без його наявності вданий момент; це образ предметів, чи явищ, що виникає у свідомості людини на основі минулого чуттєвого досвіду. Чуттєве відображення не механічно відтворює реальність. Ідеальні чуттєві образи - це завжди поєднання минулого і наявного чуттєвого досвіду, вони обумовлені не лише самим об'єктом відображення, але й особливостями суб'єкта, а також формами раціонального пізнання. Уявлення завжди конкретне.

Емпіричне знання - це відображення явищ, окремих відношень, безпосередніх зв'язків предмету. Одиниця емпіричного знання - факт.

ІІ. Теоретичний рівень пізнання - це такий, на якому предмети пізнаються на основі раціонального мислення з боку їх сутності у формах абстрактного мислення: поняттях, судженнях, умовиводах.

Поняття - це така форма мислення, яка відображає предмет, або явище у його суттєвих ознаках.

Судження - це думка про предмет, у якій щось про нього стверджується, або заперечується, це така форма мислення, у якій стверджується, або заперечується зв’язок між предметом та його ознакою.

Умовивід - це форма мислення, яка представляє собою систему логічно пов’язаних між собою суджень, у якій на підставі вихідних суджень, що називаються засновками, виводиться нове знання, що називається висновком. Теоретичне знання є відображенням сутності, на основі якої пояснюються різноманітні явища. Основним елементом теоретичного знання є теорія як форма логічного мислення, в якій найбільш повно реалізуються знання про предмет.

ля глибшого розуміння речей і явищ, для проникнення у їх суть використовують певні методи.

Під методом у найзагальнішому значенні розуміють певний спосіб, прийом, шлях вирішення якоїсь проблеми чи задачі. Методи наукового пізнання - це не проста сукупність правил і прийомів, яка конструюєтъся дослідниками свавільно. Наукові методи мають об'єктивний характер, основою їх формування є закономірні зв'язки і відношення предметів. Філософське вчення, що досліджує методи пізнання, називають методологією.

Методами емпіричного рівня пізнання є:

• Наукове спостереження - це метод вивчення ознак і відношень окремих предметів, які розглядаються в їхніх природних умовах; це цілеспрямоване сприйняття.

• Експеримент - метод вивчення предметів і явищ, у якому людина активно втручається в їх природний стан і розвиток, створює для них штучні умови; це штучне, навмисне відтворення явища чи події з метою вивчення його без перешкод у найбільш сприятливих умовах.

• Описання - це фіксування даних спостережень та експериментів за допомогою певних мовних позначень.

Методами теоретичного рівня пізнання є:

• Індуктивний і дедуктивний методи пізнання - загальні види умовиводів, взаємопов'язані методи пізнання.

Дедукція - це такий метод мислення, в якому на підставі знання про всю множину предметів виводиться достовірний висновок про один предмет множини.

Індукція - це такий метод мислення, в якому на підставі вивчення кожного (або частини) елемента множини виводиться ймовірний висновок про всю множину предметів. Тут думка рухається від знання часткового до загального, тоді як у дедуктивному – від загального до часткового.

• Аналіз і синтез - взаємообумовлені методи пізнання.

Аналіз - це мислене розчленування цілісного предмета на його частини, виділення окремих ознак, властивостей предмету з метою його детальнішого вивчення. Аналітичний метод спрямований на визначення внутрішніх тенденцій і можливостей предмету.

Синтез - зворотний процес - це мислене поєднання в єдине ціле розчленованих аналізом частин предмету. Синтетичний підхід в процесі пізнання передбачає вміння побудувати цілісний образ, модель досліджуваного предмета.

• Метод сходження від абстрактного до конкретного - це метод, за допомогою якого здійснюється синтез абстракцій, внаслідок чого дійсність відтворюється системно і цілісно. За своєю сутністю цей метод є єдністю аналітичного і синтетичного методів.

• Метод абстрагування - виділення єдності найбільш істотних ознак, характерних зв'язків і відношень предметів і явищ з метою проникнення в суть останніх.

• Узагальнення - логічне завершення абстрагування, поширення, розповсюдження спільних ознак вивчених предметів на всі інші предмети даної множини. Внаслідок узагальнення відбувається мислене об'єднання окремих предметів у загальне поняття, наукову абстракцію.

• Методи аналогії і моделювання використовуються тоді, коли об’єкт недоступний безпосередньому пізнанню. Замість оригіналу вивчається модель - спрощене відтворення оригіналу, а далі за аналогією (подібністю) знання з моделі переноситься на оригінал.

• Метод побудови гіпотез полягає у формуванні припущення, ймовірного знання, у створенні обґрунтованого передбачення певних закономірностей, або причини, яка викликає певний факт, або явище.