3. Проблема істини в теорії пізнання.

Метою будь-якої пізнавальної діяльності є досягнення істини.

Істина – це знання, яке відповідає дійсності, це адекватне (лат. adaequatus - відповідний) відображення об’єктивної дійсності у свідомості людини.

Будучи об’єктивними за змістом, знання є суб’єктивними за формою, так як вони притаманні не зовнішньому світу, а людині і є результатом її діяльності як суб’єкта пізнання.

Суб’єктивна істина – це власне враження суб’єкта про об’єкт.

Об’єктивна істина – це знання, зміст якого не залежить від суб’єкта; - це такий зміст чуттєвих і логічних образів у свідомості людини, який адекватно відповідає об’єкту пізнання, залежить від нього і ним визначається.

Абсолютна істина – це глибоке, повне знання про об’єкт, яке не спростовується, не змінюється з часом, а може лише доповнюватися;

• це вичерпне знання про об’єкт, яке не потребує доповнення.

Відносна істина – це неповне, незавершене, часткове, вірне на даному історичному етапі розвитку знання про об’єкт. Відносні істини – це щаблі на шляху до досягнення абсолютної істини.

Відрізнити істинне знання від хибного можна завдяки критерію істинності, яким є практика.

3