66 Транзитний потенціал України

Географічне положення України, розвинена транспортна мережа, наявність незамерзаючих портів повинні сприяти тому, щоб обсяги транзитних вантажопотоків через її територію збільшувалися. Інфраструктура транзиту енергоносіїв є ключовим стратегічним активом для України, обумовленим перевагами географічного розташування країни. Трубопроводи длятранзиту нафти і газу поповнюють як бюджет країни, будучи вагомим джерелом доходу для України, так і енергетичну безпеку держави, забезпечуючи постачання нафти і газу на внутрішній ринок. Технологічні потужності національної транспортної інфраструктури дозволяють щорічно перевозити залізницями, внутрішнім водним і автомобільним транспортом і переробляти в портах понад 60-70 млн. т і доставляти трубопроводами до 200 млн. т товарів. Однак фактичні обсяги транзиту становлять лише 200 млн. т, тобто наявний транзитний потенціал України використовується на 70%, а транспорт загального користування без трубопроводів) - лише на 50%.

В останні роки спостерігаються тенденції до певного зростання транзитних перевезень. Основні транзитні вантажопотоки через територію України - це транспортування газу, нафти і нафтопродуктів магістральними газо-і нафтопроводами з Росії, на яку припадає близько 80% обсягів усього транзиту в європейські країни.

Для ряду транзитних вантажів визначені спецставки "Укрзалізниці". У цьому ряду фігурують вугільні вантажі, чорні метали, чавун, сірка, добрива .Слід визнати, що за останні роки обсяги транзитних перевезень через Україну зростають повільними темпами, а інколи продовжують зменшуватися. У морських портах переробка транзиту зростає в основному за рахунок нафти і нафтопродуктів. Транзитні потоки головним чином формуються в країнах СНД. Наші найближчі сусіди: Російська Федерація, Білорусь, країни Прибалтики - проводять скоординовану транзитну політику, спрямовану на збільшення вантажопотоків через власну територію.

Основні причини, що стримують розвиток транзиту вантажів в Україну, криються в невлаштованості системи контролю вантажів на кордоні, в оплаті високої вартості послуг, які надаються митними брокерами, контрольними службами і транспортними терміналами, в численних бюрократичних перешкодах при оформленні транзитних перевезень, низькій швидкості доставки вантажів. Крім того,доречним буде впровадження типового проекту автомобільного пункту пропуску модульного типу відповідно до європейських стандартів[5] та розробка та впровадження методик встановлення гнучких тарифів на транспортування нафти, природного газу та аміаку магістральними трубопроводами України з урахуванням світових цін на енергоносії [6].

67 Природно-ресурсні фактори розвитку продукт.Сил

Фактори РПС – це об’єктивно дані обставини (явища, процеси), які певним чином впливають на розміщення елементів продуктивних сил – сприяють доцільному і поступальному їх розвитку або гальмують його.

Деякі з цих факторів мало, або майже не залежать від діяльності людини, як, наприклад, географічне розташування країни (її частини), або наявність та гірничо-геологічні умови видобування корисних копалин. Інші ж породжуються продуктивною діяльністю людини (енергетичний, транспортний фактори).

Вивчення питання факторів РПС пов’язане із певними труднощами. Майже у всіх дослідників цього питання існує своя, більш чи менш відмінна від інших, класифікація факторів РПС.

Ті з факторів РПС, котрі, насамперед, виділяються всіма фахівцями з розміщення продуктивних сил, – це фактор географічного розташування, природно-ресурсний і екологічний фактори.

Факторами розміщення продуктивних сил називають усю сукупність умов для найбільш раціонального вибору місця розташування господарського об’єкта, ТВК, розміщення підприємств певної галузі. У теорії РПС фактор розміщення є одним з центральних понять. При зміні складу факторів повинні змінюватися і місця розташування об’єктів.

Розрізняють такі групи факторів, які включають:

– природні – якісну і кількісну характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природно-кліматичні й природно-транспортні умови;

– екологічні – природоохоронні та конструктивні заходи з метою ощадного використання природних ресурсів і забезпечення сприятливих умов для життєдіяльності людини;

– технічні – досягнутий і можливий рівень техніки та технології;

– економічні – вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність виробництва, призначення та якість продукції, виробничі зв’язки, економіко-географічне і транспортне положення та ін.;

– соціально-демографічні – чисельність населення і його розміщення, кількісну та якісну оцінку трудових ресурсів і забезпеченість ними виробництва у розрізі областей і районів, стан виробничої і соціальної інфраструктури.

Кожна з цих груп поєднує багато факторів, серед яких розрізняють найважливіші .