ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ

1. Зародження й основні етапи розвитку економічної теорії як науки.

Теоретична економіка є однією зі стародавніх наук. Вона завжди привертала увагу вчених. Пояснюється це тим, що вивчення економічної теорії – реалізація необхідності дізнатися мотиви та дії людей у господарській діяльності, законів господарювання: від Аристотеля до нашого часу.

Сьогодні зацікавленість до економічної теорії збільшується, тому що у всьому світі відбуваються глобальні зміни. Випускники вищих навчальних закладів повинні вміти розбиратися в широкому об’ємі економічних процесів, оцінити позитивні та консервативні тенденції суспільного розвитку, щоб самостійно виявляти свою позицію в цих процесах.

Назву науці дав Аристотель, дослідивши рабовласницьке господарство:

ойкос – будинок, господарство ойкономія

намос – вчення, закон економіка

Як наука, тобто систематизоване знання о суті, цілях та задачах економічної системи ЕТ виникла у 16 -17 століттях. Це період становлення капіталізму, зародження мануфактури, поглиблення суспільного розділу праці, розширення ринку, посилення грошового обігу.

На ці процеси економічна наука відкликається появою меркантелізма.

Меркантилізм – (італ. – „мерканто”-торговець) – відображує інтереси торгівельної буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Основною формулою багатства є золото і срібло, тому багатство нагромаджується за рахунок зовнішньої торгівлі.

Вони вважали, що держава повинна контролювати експорт – імпорт товарів, щоб забезпечити приріст багатства в державі – обмеженість вчення.

Представник меркантелізма Антуан Монкретьєн дає назву науці – політична економіяУмовний етап в розвитку політичної економії

Фізіократія – (грец. „влада природи”) – джерело багатства є праця у сільському господарстві – землеробство.Франсуа Кене спростував вчення меркантелізма про те, що багатство виникає в процесі обміну та показав, що джерелом багатства є праця, але праця у землеробстві – обмеженість вчення.

Розвиток теоретичної економіки продовжують класики – А.Сміт, Д.Рікардо.

Класична політекономія – аналізує відносини у сфері виробництва, капіталу та процес відтворення. Досліджує доходи основних класів буржуазного суспільства, механізм конкуренції, кредиту, грошового обігу, розкриває проблему економічних законів та їх обєктивний характер (А.Сміт), теорія додаткової вартості та ренти(Д.Рикардо).Представником класичної теорії можна вважати Ф.Кене(аналіз товарного та грошового потоку).Класична теорія є прогресивною, на її основі розвивається марксистська політекономія.Марксизм – розробили наукову теорію про двоїстий характер праці, визначає вимір величини вартості суспільно – необхідним робочим часом, обґрунтували антагонізм капіталістичного виробництва(капіталісти – наймані працівники), обґрунтували прогресивну роль акціонерної власності і неминучість соціалізму. Недоліки марксизму – недооцінка ролі приватної власності в процесі формування нового суспільства.

2. Предмет політичної економії та еволюція його визначення різними школами.

Марксизм вважає предметом дослідження виробничі відносини, основа яких – відносини власності. Виробничі відносини – відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та використання матеріальних благ.

Чому виробничі?Із виробничих відносин виникають економічні закони, противорічча, класові конфлікти.Меркантелісти вважають предметом політ/економії багатство, а під багатством вони розуміють гроші.Фізіократи – предмет політ/економії – національне багатство, тобто акцентують увагу зі сфери оберту до сфери виробництва. Це вже прогрес, хоч і обмеження – виробництво сільського господарства.Класики розширили поняття предмета до досліджень умов виробництва та накопичення(А.Сміт) та розподілу(Д.Рікардо) виробленого в усіх галузях матеріального виробництва.

Сучасні економісти згодні з класиками. Але якщо спочатку НБ представляли як гроші, потім як результат виробництва, то сьогодні – це людина, її інтелект, інформація.

3. Методи пізнання економічних процесів і явищ та їхня класифікація.

Політична економія – суспільна наука, яка вивчає поведінку людей в виробничих відносинах з метою задоволення потреб при обмежених ресурсах, що викликає конкуренцію за їх використання.Предметом політ/економії є дослідження виробничих відносин, але акцент не на об’єкт відносин(засоби виробництва і предмет споживання), а на суб’єкт відносин – людину. Цей акцент важливий для соціального орієнтиру ринкового господарства.При вивченні предмету політичної економії визначають:

Сферу дослідження – економічне життя або середовище у якому здійснюється господарська діяльністьОб’єкт дослідження – економічні явища

Предмет дослідження – життєдіяльність людини, групи людей і держави, їх економічну поведінку в економічному середовищі.Суб’єкт – людина, група людей, держав.Основна задача політ/економії – дати не лише пояснення економічних явищ, а показати їх взаємозв’язок і взаємозумовленість.

Тобто політ/економія розкриває систему економічних явищ, процесів і законів. У цьому відміна політ/економії від конкретних економічних наук.

4. Економічні категорії, закони та їхня класифікація.

Економічний закон – відбивають найсуттєвіші, стійкі, постійно повторювальні причинно-наслідкові взаємозв’язки і взаємозалежності.

Система економічних законів:Всезагальні – притаманні всім суспільно – економічним формам.Загальні – діють у декількох формаціях

Специфічні – діють у межах лише однієї суспільно – економічної формації

Стадійні – діють на вищих ступенях розвитку суспільства – закони монополізації, фінанси монопольного капіталізму. Економічні категорії – теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають суттєві властивості економічних явищ.

5. Функції економічної теорії. Економічна теорія як теоретико-методологічна база інших економічних наук.

Функції політичної економії:1.Практична, яка полягає у всебічному обґрунтуванні необхідності і шляхів вдосконалення прогресивних форм власності, які найбільш відповідають інтересам людини, колективу та суспільства; у розробці наукових основ управління господарською практикою; в обґрунтуванні наукових організаційно-господарських форм; у винайдені найбільш адекватних форм розв'язання економічних суперечностей. Це дає змогу виробляти науково обґрунтовані рекомендації щодо підвищення ефективності виробництва з метою забезпечення зростання життєвого рівня населення. Ця функція для України полягає ще у тому, щоб знайти найбільш раціональні шляхи виходу з кризи.2.Пізнавальна функція: розкриття суті економічних законів і категорій, форм їх прояви, притаманні їм внутрішні суперечності, механізм їх дії. Лише на основі всебічної реалізації цієї функції може бути виконана практична функція економічної теорії.3.Методологічна: політекономія є методологічною основою для інших економічних дисциплін. Тобто розробляє загальні методологічні принципи, без яких не можна обійтися при проведені скільки-небудь ґрунтовного конкретно-економічного аналізу. Наприклад, економічна теорія формулює загальні принципи маркетингової діяльності підприємства, які можуть бути використані в багатьох галузях, приміром, при організації маркетингу туризму тощо.4.Економічна теорія, покликана виробляти новий тип економічного мислення, а тим самим формувати сучасний світогляд людини.

Політ/економія розкриває систему економічних явищ, процесів і законів. У цьому відміна політ/економії від конкретних економічних наук.

Взаємозв’язок політекономії з іншими науками:

6. Економічні потреби суспільства, їхня суть та структура.

Потреба –нужда в чому-небудь суб’єктивно – необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому.Потреби відображають внутрішні мотиви діяльності людей та виникає важка система різноманітних потреб.Людина – істота біологічна, тому існують потреби:Біологічні – зумовлені існуванням та розвитком людини як біологічного організму (їжа,одяг).Соціальні – зумовлені суспільною природою людини(спілкування, самореалізація, суспільне визначення).Духовні – творчість, самовдосконалення, самовираження

Існують моделі людських потреб:

Економічні потреби задовольняються через споживання матеріальних та духовних благ. Ту реалізується природна мета економічної діяльності суспільства. Саме заради потреб люди створюють хоз.систему та підтримують її функціювання. Раціональне споживання може збільшувати загальну ефективність економіки. Наприклад, зниження матеріалоємності дозволяє задовольняти потреби суспільства з меншими затратами для виробництва. Задоволення потреб – стимул до подальшої дії, тому що задоволена потреба породжує нові, більш високі запроси.

7. Економічний закон зростання потреб. Корисність: сукупна та гранична.

Закон зростання потреб відображає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв’язки між виробництвом та споживанням, потребами та існуючими можливостями їх задоволення. Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу. Стимулює появу дедалі нових і нових потреб.

Таким чином потреби і виробництво тісно пов’язані. Цей зв’язок представляється у виді схеми.

Задовольняє існуючі та стимулює нові

Породжують та стимулюють

Ступінь задоволення потреб у більшості залежить від їх структури. Наприклад, без одних благ можна жити, без інших можна жити не відчуваючи неподобства.Корисність – ступінь задоволення потреби тим чи іншим благом.Але будь-яке благо має особливість – чим більше воно споживається, тим менше його корисність для людини, тобто існує гранична корисність блага.Гранична корисність – корисність останньої одиниці даного блага у розпорядженні споживача.

Існує закон спадаючої граничної корисності: по мірі насичення потреби в даному блазі корисність кожної нової його одиниці знижується, а сукупна корисність – зростає.Постійний процес вдосконалення людини, його фантазії, конкуренція виробників та сучасний рівень розвитку виробництва стимулює постійний розвиток потреб. Але рост потреб зіштовхується на відносне ограничення ресурсів.В реальній економіці існує суперечність між зростанням потреб і можливостями виробництва. Cукупна корисність для домогосподарства максимізується в тому випадку, якщо корисність останньої витраченої грошової одиниці однакова за величиною для всіх видів призначення. сукупна корсність зростає спадаючими темпами до певного рівня насичення, після досягнення якого гранична корисність дорівнює нулю або набуває від’ємного значення.

8. Економічні інтереси: суть, суб’єкти, класифікація.

Економічні інтереси – усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задовольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

Об’єкти економічних інтересів – економічні блага(товари, послуги, інформація)Взаємозв’язок потреб та інтересів:

Є формою прояву економічних потреб

Відображають певний рівень та динаміку

Економічні інтереси задоволення економічних потреб

Спонукають економічні суб’єкти до

діяльності для задоволення потреб

Класифікація економічних інтересів:

(відповідає класифікації потреб)

1. За суб’єктами: Особисті

Колективні

Суспільні

2. За важливістю: Першочергові

Другорядні

3. За часом: Поточні

Перспективні

4. За об’єктами: Майнові

Фінансові

Інтелектуальні

5. За ступенем усвідомлення:

Дійсні

Уявні

9. Взаємодія потреб та інтересів як рушійна сила соціально-економічного прогресу.

Потреба – це необхідність для людини таких умов, що забезпечують її існування і самозабезпечення. Необхідність в чому-небудь, об’єктивно-необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому, внутрішній збудник активності.Інтерес – форма прояву потреби, усвідомлення людини до задоволення її.

Інтерес споживача

Інтерес виробника Державний інтерес

Рушійні сили економічного розвитку – взаємодія потреб та інтересів економічних суб’єктів

Інтерес Мотив

Усвідомлене прагнення задовольнити Внутрішні спонукання людини до

Певну потребу конкурентної дії

Потреби у свідомості людини перетворюються на інтерес або мотив спонукальної цільової дії, тобто існує зв’язок:

Потреба Інтерес Мотив Дія

ГЛОСАРІЙ

10. Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку.

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства-соціально-економічнуформацію.Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва. Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим: — первіснообщинний; — рабовласницький; — феодальний; — капіталістичний; — комуністичний. Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень піддається критичному аналізу. Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою.

В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:

1) багато вимірності аналізу економічних систем;

2) природної еволюційної поступовості історичного процесу;

3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи;

4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів; 5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку,

визнання світової історії як єдиного планетарного цілого (рис. 3.1).

3.1).

11. Економічна система, її сутність і типи.

Економічна система - взаємодію відносин економічної власності і продуктивних сил та елементів цих підсис­тем (законів розвитку останніх) у процесі виробництва та при­власнення матеріальних і нематеріальних благ у всіх сферах су­спільного відтворення, внаслідок чого виникають закони суспіль­ного способу виробництва, передусім, основний економічний за­кон (що втілює в собі основну мету суспільства).З урахуванням повного визначення політичної економії фор­мується соціально-економічна система. Така система — це комплекс взаємодіючих суспільних підсис­тем, базисних і надбудовних відносин та їхніх елементів і зв'язків між ними, внаслідок взаємодії яких виникають закони суспіль­ного розвитку, які безпосередньо або опосередковано регулюють виробництво, обмін, розподіл і споживання матеріальних і нема­теріальних благ у певній країні, надають цілісності та організо­ваності такій системі, підпорядковують її розвиток спільній меті.

12. Власність, її сутність, форми і місце і економічній системі.

Власність — це багатопланова соціологічна категорія, у якій виді­ляють низку аспектів, а отже, у власності відображається майже увесь спектр відносин, у які вступають між собою індивіди, ко­лективи, класи, держави та інші суб'єкти. По-друге, від типу еко­номічної власності (на засоби виробництва, результати праці, управління власністю тощо) залежить соціально-економічний прогрес у суспільстві, формування найпотужніших стимулів до праці. По-третє, всебічний розвиток людини передбачає не лише прогрес людини-працівника, а й прогрес людини-власника.Структура економічної системи — це сукупність стійких зв'язків і відносин (а, отже, і взаємодія), інтегруючу роль серед яких відіграють відносини економічної власності та господар­ський механізм, серед яких вирішальне значення, в т. ч. у визна­ченні сутності господарського механізму, належить відносинам власності на засоби виробництва.У структурі соціально-економічної системи інтегруюча роль закріплюється за власністю на засоби виробництва і владою (еко­номічною та політичною), оскільки між власністю і владою існує органічний взаємозв'язок, що передбачає перехід власності у владу і навпаки.

13. Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне.

Людство у своєму розвитку пройшло ряд етапів, але на всьому протязі воно знало дві основні форми організації суспільного виробництва: натуральну та товарну.Натуральне господарство – такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для власного споживання.

Особливості НГ:Замкненість економічної діяльності

• Ґрунтується на ручній праці; в ідсутність обміну

• Панівна форма господарювання в докапіталістичних формаціях

На зміну НГ прийшло товарне виробництво

Товарне виробництво – форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання виробника, а для обміну, для продажу на ринку.Умови виникнення товарного виробництва:

1. Суспільний поділ праці

2. Економічна відокремленість на основі приватної власності

Види товарного виробництва:

Просте		Розвинуте
	Спільні ознаки: Суспільний поділ праці Приватна власність на засоби виробництва Ринкова форма зв’язків між виробниками Конкуренція
Базується на особистій праці виробника Мета – задоволення особистих потреб виробника Виробництво має обмежений характер Переважає ручна праця		Базується на найманій праці Мета –отримання прибутку Має загальний характер. Товаром стає і робоча сила НТП

У сучасних умовах зростає ступінь загальності товарного виробництва зростає, тому що:

1. Поглиблюється суспільний поділ праці в національній економіці і виникають нові галузі виробництва: електроніка, біотехніка, космічна техніка

2. Розширюється товарні відносини у нематеріальному виробництві що спрямоване на задоволення інтелектуальних потреб

3. Швидко зростає чисельність населення, що розширює ринок праці

4. Розширюються всесвітні економічні зв’язки, товарне виробництво набуває дедалі більше всесвітнього характеру.

5. 14. Товар і його властивості.

Товар – економічне благо, що задовольняє певну потребу людини через процес купівлі – продажу.

Властивості товару
Споживча вартість – здатність товару задовольняти будь-які потреби людини	Вартість – здатність товару до обміну на інші товари
Це вічна властивість товару Як споживчі вартості товари різні тому, що вони задовольняти різні потреби людини, тобто товар, як споживача вартість приносить корисність людині. Але купуючи товари людина оцінює цю ступінь корисності, що є основою для визначення другої властивості товару.	Проявляється в формі мінової вартості – кількісної пропорції в обміну товару на товар Це властивість лише товару Як вартості товари однакові. Чому? Тому що величина вартості товару визначається працею, яка вцілена в товарі.

Товарне виробництво розвивається в процесі розвитку суспільного виробництва, тобто на виробництво товару витрачена праця. Вона обумовлює наявність 2-х властивостей товару – праця, що створює товар, має двоїстий характер.

Вартість	Товар	Споживча вартість
Абстрактна(суспільна сторона праці – витрати фізичної та інтелектуальних здібностей)	Праця	Конкретна(приватна сторона праці – праця певної праці)

Сучасні економісти вважають, що цінність блага – товару – визначається його запасами та ступенем насиченості потреби в ньому – теорія граничної корисності.

15. Альтернативні теорії вартості.

Теорія трудової вартості серед представників вітчизняної і російської політекономії має найбільше прихильників. Її основоположниками є такі всесвітньо відомі вчені-теоретики, як А. Сміт, Д. Рікардо і К. Маркс.

Розглянемо концепцію трудової теорії вартості в трактуванні К. Маркса, викладену ним у першому томі «Капіталу» Згідно з цією теорією обмін товарів у певній пропорції означає, що вони кількісно порівнюються. А кількісне порівняння завжди передбачає наявність чогось якісно загального, єдиного. Таким загальним знаменником для товарів, що вступають в обмін, є праця, яка створила їх.

У даному випадку мова йде не про конкретні види праці, наприклад, слюсара, металурга, фермера. Вони якраз якісно відрізняються, що й обумовлює особливості конкретних матеріальних благ і послуг. Порівнянними товари стають тому, що всі вони — продукти праці взагалі, тобто затрат енергії людини, його мозку, м’язів, нервів, волі і т. д. «Всі ці речі, — пише К. Маркс, — виражають лише те, що на їх виробництво затрачено людську робочу силу, нагромаджено людську працю. Як кристали цієї спільної їм усім суспільної субстанції, вони — вартості, товарні вартості. Суб’єктивно-психологічна теорія вартості. Марксова теорія вартості не позбавлена недоліків, багатьох економістів останньої третини ХІХ ст. вона не задовольняла. У 70-ті рр. ХІХ ст. австрійська школа політичної економії на чолі з відомим австрійським економістом К. Менгером, розгорнула наступ на трудову теорію вартості. Для обґрунтування своєї концепції вартості вони застосували суб’єктивно-психологічний підхід до визначення цінності речей, використавши для цього теорію граничної корисності. Незалежно від австрійської школи цю теорію розробляли англійський економіст В. Джевонс, швейцарський Л. Вальрас, а згодом розвинули це вчення австрійські економісти Е. Бем-Баверк, Ф. Візер та італійський економіст. В. Парето. Неокласична теорія вартості. Найбільш прийнятною теорією вартості (і найбільш детально опрацьованою) слід вважати розробки таких видатних економістів неокласичного напряму, як А. Маршалл і П. Самуельсон. На наш погляд, є вагомі підстави підтримати саме цей напрям обґрунтування сутності даної категорії, а не класичний, у тому числі й марксистський. Хоча саме останній переважає в нашій політекономічній літературі.

16. Закон вартості, його сутність та функції.

Основним економічним законом товарного виробництва є закон вартості:ЗВ – виробництво й обмін товарів мають здійснюватися на основі їх вартості, тобто як обмін еквівалентів.Цей закон відповідає як теорії трудової вартості, так і теорії граничної корисності – обмін можна роздивлятися як обмін результатами праці, та як обмін корисними благами

Функції ЗВ:

Регулює пропорції суспільного виробництва	Стимулює розвиток ПС	Обумовлює диференціацію виробництва
На основі закону вартості капітал і робоча сила стихійно(через ринок) розпред.між відрослими і виробництвами	Закон вимагає виробника вводити нову техніку та здійснювати методи організації виробництва	Збагачення одних і банкрутство інших

17. Теоретичні концепції виникнення і сутності грошей.

Товарне виробництво неминуче привело до появлення грошей - як посередника в обміні товарами.

Концепції виникнення грошей:
Раціоналістична Гроші виникають як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента – грошей для здійснення обміну товарів	Еволюційна Гроші виникли стихійно, не залежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва обміну.
Раціоналістична теорія не пояснює як люди домовилися про появлення грошей. Гроші виникли задовго до появлення держави, яке законодавство закріплює особливий товар як гроші.	Ця теорія сформувалися класиками й розвивалися Марксом як теорія форм вартості звичайна Т1 = Т2 Розвернута Т1 = Т2 = Т3 = Т4... Всезагальна Т1 Т2 Т0 Т3 Грошова Т1 Т2 гроші(золото) Т3

Чому золото стало грати роль грошей?

1. Рідкість

2. Однорідність

3. Добре ділитися

4. Не втрачає цінності

5. Портативно

З появою грошей товарообмін має вигляд:

Т1 – Т – Т2

Гроші – особливий товар, який стихійно виділяється із загальної маси товарів і стає загальним еквівалентом.

Основні властивості грошей:

1. Виконують роль загального еквіваленту, за допомогою якого вимірюється вартість товарів

2. Грошовий вираз вартості товару – ціна.

3. Набувають абсолютну ліквідність – здатні обмінюватися на всі інші товари.

4. Виражають певні економічні відносини – відносини обміну між товаровиробниками.

18. Функції грошей та їхня еволюція.

Функції грошей:

1. Міра вартості – здатність грошей вимірювати вартість усіх інших товарів надаючи їх форму ціни. Ця функція реалізується через масштаб цін – певну вагову кількість грошового металу, яка законодавчо встановлюється державою як грошова одиниця країни. Раніше цю функцію виконувало золото, але з 50-х років у 20 столітті оберт золотих грошей припинено та ціни фіксуються в національній грошовій одиниці. В Україні - гривня, а масштаб цін – 100 копійок.Засіб обігу – гроші є посередником в обміні товарів Т - Г – Т . цю функцію виконують монети і паперові гроші.Паперові гроші - символи, які представляють повноцінні гроші в обігу, що наділені державою примусовим курсом.

Засіб платежу – обслуговування грошима погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами безготівкові платежі. Цю функцію виконують векселі, чеки.Утворення скарбів – гроші, виходячи з обігу тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарби , а паперові гроші нагромаджуються на короткий період.Світові гроші – обслуговування міжнародних економічних відносин – торгівля, кредити. Первісно цю функцію виконує золото. Сьогодні це Євро, долар, фунт, ієна. Але золото, яке зосереджене в центральному банку може використовуватися в міжнародних розрахунках побічним шляхом попереднього продажу на мировий ринок золота та його обміну на національну валюту іншим державам.Еволюція грошей:

Товарні → Металеві → Паперові → Кредитні → Електронні

19. Грошовий обіг і його закони.

Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Закон грошового обігу – протягом певного часу в обігу має бути певного часу в обігу має бути певна об’єктивно зумовлена кількість грошей

КГ = (СЦ – К +П – ВП)/О

К – кредити

П – платежі за кредити минулого

Сучасні економісти, згідно з неокласичною теорією цей закон представляють як:

де: КГ – кількість грошей в обігу;

СЦ – сума цін товарів в продажу;

К – сума цін товарів, проданих в кредит;

П – платежі за кредити минулого року;

ВП – платежі, які взаємно погашаються;

О – швидкість обороту грошової одиниці за рік;

М – маса грошей в обігу;

V – середня швидкість обігу грошей;

P – середній рівень цін на товари та послуги;

Q – кількість товарів та послуг, представлених на ринку.

тобто M = P*Q/V

20. Грошова система, її структурні елементи й основні типи.

Грошова система – форма організації грошового обігу, яка історично складалася в країні і законодавчо закріплена державою

Елементи грошової системи:

• Назва грошової одиниці

• Вид грошей і характер їх забезпечення

• Порядок грошової емісії(друкування і випуск грошей)

• Встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну

• Наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.

Грошова система:

Паперово-кредитна:

• Кредитні(вексель, чек, банкнота, кредитна картка, електронні картки)

• Паперові

Металева

21.Валютні курси. Конвертованість грошей

валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Встановлення курсу називається котируванням валюти. При котируванні валют зазначають курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким вони її купують. Різниця між курсом продавця і курсом покупця являє собою маржу, яка покриває витрати і формує прибуток банку з валютних операцій. Очевидно, що будь-який банк заінтересований у максимально низькому курсі покупця і максимально високому курсі продавця, і тільки жорстка конкуренція за клієнта змушує банки діяти у зворотному напрямі. Розрізняють такі види валютних курсів:

Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Фіксований валютний курс передбачає закріплення вмісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або в доларах США за жорсткого обмеження коливань ринкових курсів валют до 1%. На практиці це означало тверду прив'язку всіх валют, що брали участь у міжнародній торгівлі, до долара США.

Курс, який коливається - це валютний курс, що вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції. Плаваючий курс - різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу.

конвертованість національної грошової одиниці - можливість для учасників зовнішньоекономічних відносин легально обмінювати її на іноземні валюти та навпаки без обмеження. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валюти.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Сфера обміну її поширюється на поточні операції, пов'язані зі щоденною зовнішньоекономічною діяльністю, а також операції, пов'язані з рухом зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. Нині лише обмежена кількість країн має вільно конвертовані валюти: США, Великобританія, Канада, Швейцарія, Швеція, Японія, Данія, Австралія, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Оман, Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн та інші.

22. Інфляція, сутність, причини, види, соціально економічні наслідки

Інфляція - надмірна кількість грошових знаків в сфері обігу. Наявність інфляції проявляється, перш за все в зростанні цін. В залежності від темпів зростання цін виділяють наступні види інфляції:

1. Повзуча інфляція – темпи зростання цін - 4-8 % на рік. Наявна практично у всіх країнах.

2. Галопуюча інфляція – темпи зростання цін 10-20 % з тенденцією до зростання. Характерна багатьом країнам.

3. Гіперінфляція – темпи зростання цін - понад 100 % на рік.

Наслідки інфляції:

1. Зростання цін на товари. Результат – падіння життєвого рівня населення.

2. Знецінення грошових заощаджень, що також робить населення біднішим.

3. При високих рівнях інфляції починаються кризові явища у виробництві – падіння обсягів випуску продукції, зменшення зайнятості тощо.

Називають такі причини:

1. Випуск державою надмірної кількості паперових грошей для покриття витрат бюджету. До цього підштовхують такі чинники:

- надмірні виплати на соціально-економічні заходи, до яких уряд вдається з політичних мотивів (завоювати популярність перед виборами, заспокоїти населення, невдоволене рівнем життя тощо);

- утримання надмірно роздутого і неефективного державного апарату;

- неефективна робота податкової системи;

- низька якість управління державою національним господарством.

2. Значне зростання цін на базові продукти (енергоносії, харчові продукти, житлові та транспортні послуги). Причиною цього може бути:

- високий рівень монополізму в базових галузях національної економіки.

Крупні підприємства встановлюють таємні угоди і починають одночасно

підвищувати ціни в підконтрольних їм сферах. Відсутність конкуренції

дозволяє проводити таку політику, що викликає ланцюгову реакцію

зростання цін.

23. Капітал як економічна категорія товарного виробництва.

Історія свідчить про те, що будь-який спосіб виробництва не виникає раніше ніж зявляється відповідні для нього матеріальні умови. Становленню капіталізму також передують визначені передумови. Серед них важливіша – досягнення певного, досить високого рівня розвитку товарно 0 грошових відносин. Гроші, як вищий продукт товарного виробництва і слугують пропускним пунктом виникнення капіталу.

Основна форма капіталістичної системи – капітал.

В буденному житті будь –які гроші частіше називають капіталом. Але якщо підійти науково, то між грошима і капіталом існує глибока різниця.

Гроші як гроші і гроші як прояв капіталу мають різні форми обігу.

В простому товарному обігу Т – Г – Т гроші виступають лише посередником в товарообміні, витрачаються в повному обсязі і метою цього акту є споживча вартість.Капітал – само зростаюча вартість, вартість, яка приносить додаткову вартість.В формулі Г – Т - Г' існують суперечності:

Виникнення додаткової вартості суперечить закону вартості(обмін еквівалентів).Додаткова вартість не може виникнути у сфері обігу, але не може і поза нею.Серед економістів немає єдиної думки щодо суті капіталу. Широкого розповсюдження набули так звані "речові", "грошові", "часові" підходи до визначення капіталу.Основу речового підходу заклали ще А.Сміт і Д.Рікардо. Перший розглядав капітал як нагромаджену працю, другий вважав, що капітал - це засоби виробництва. Ототожнення капіталу з речами має місце в працях багатьох сучасних економістів, зокрема таких, як П. Самуельсон, Дж. Робінсон, С Фішер, У. Нордхаус і ін.Грошові концепції зв'язують поняття капіталу з грошима, цінними паперами, фінансовими ресурсами. Абсолютизація грошової форми капіталу бере початок від меркантилізму. В сучасних умовах вона характерна передусім для представників монетаризму.

24. Перетворення грошей на капітал. Загальна формула капіталу.

Гроші як гроші і гроші як прояв капіталу мають різні форми обігу.

В простому товарному обігу Т – Г – Т гроші виступають лише посередником в товарообміні, витрачаються в повному обсязі і метою цього акту є споживча вартість. Інакше ситуація виглядає, коли гроші обертаються як капітал: Г – Т – Г. Тут гроші авансуються, щоб потім повернутися до свого господаря і мета цього акту – вартість.(мінова вартість).

Але має сенс пустити гроші в обіг для того, щоб вони повернулися господарю в тому ж обсязі? Ні сенс є лише при однієї умові – повернутися до господаря повинна сума грошей більша ніж авансована, тобто Г – Т - Г', Г'=Г+∆Г. Це прирощення над авансованою вартістю – додаткова вартість, а Г – Т - Г' – загальна формула капіталу. У цьому процесі гроші перетворюються на капітал.

25. Робоча сила як товар. Властивості товару робоча сила.

Але щоб продати свою робочу силу, робітник повинен:

бути особисто вільним, тобто мати право власності на свою робочу силу

бути позбавленим засобів виробництва і засобів споживання.

Перетворення робочої сили на товар означає зміну способу виробництва і становлення капіталізму як пануючої економічної системи. Використання найманої праці сприяє розвитку особистості волі громадян. Економічне примушення до праці викликало мотивацію до праці. Робоча сила перетворюється на товар і набуває його властивості:Вартість – визначається вартістю засобів існування робітника і його родини. Споживча вартість – здатність робітника створювати своєю працею нову вартість, більшу ніж коштує його робоча сила, тобто створювати додаткову вартість. У вартість робочої сили включаються витрати не лише на першочергові потреби, але й задоволення духовних потреб. Крім того, на структуру і обсяг споживача впливають економічний і культурний рівень розвитку країни. В процесі розвитку суспільного виробництва зростають вимоги до рівню освіти і кваліфікації робітників, до їх здібностей працювати з новою технікою, засвоювати новітні технології. Все це збільшує вартість робочої сили. Але з підвищення продуктивності праці виникає зниження вартості товарів і послуг, які й визначають вартість робочої сили. Купуючи робочу силу і засоби виробництва, капіталіст, по-перше, хоче виробити споживну вартість, яка б мала мінову вартість, тобто товар. По-друге, він хоче виробити такий товар, вартість якого була б більшою, ніж вартість куплених ним факторів виробництва і тим самим забезпечувала б йому додаткову вартість. Як бачимо, капіталіста не цікавить споживна вартість сама по собі. Його цікавить додаткова вартість. Тому капіталіст буде прагнути виробляти ті споживні вартості, які в сучасних умовах приносять йому високу додаткову вартість.В сфері обігу капіталіст купує робочу силу і засоби виробництва, в ній же, продаючи вироблений товар, реалізує додаткову вартість. Протягом однієї частини робочого дня робітник відтворює вартість своєї робочої сили. Цю частину робочого дня прийнято називати необхідним робочим часом, а працю, затрачену протягом цього часу, - необхідною працею. Протягом другої частини робочого дня робітник створює додаткову вартість. Цю частину робочого дня прийнято називати додатковим робочим часом, а працю, затрачені протягом цього часу, - додатковою працею. Необхідно мати на увазі, що додаткова праця і додатковий продукт властиві кожному суспільству, а додаткова вартість - тільки капіталізм} Додатковий продукт стає матеріальним носієм додаткової вартості тільки тому, що при капіталізмі товарне виробництво носить загальну форму і товаром стала робоча сила. Додаткова вартість безплатно привласнюється капіталістами. Вона характеризує виробничі відносини між власниками засобів виробництва і робітниками, тобто відносини, в яких капіталісти експлуатують найманих робітників.

26. Процес виробництва додаткової вартості. Постійний і змінний капітал.

При розгляді процесу виробництва додаткової вартості і перетворення грошей у капітал, було помічено, що засоби виробництва і робоча сила як фактори процесу праці беруть різну участь у створенні вартості продукт}'. Вартість засобів виробництва переноситься на створюваний продукт конкретною працею робітника. Тобто в новому продукті вартість засобів виробництва лише зберігається. Водночас робітник своєю абстрактною працею створює нову вартість, додаючи її до старої вартості - вартості спожитих засобів виробництва Нова вартість містить в собі відтворену вартість робочої сили і додаткову вартість. Отже, робоча сила створює вартість і додаткову вартість.Ту частину капіталу, яка витрачається на купівлю засобів виробництва і яка в процесі праці не змінює свою величину К. Маркс назвав постійним капіталом і позначив буквою С (від початкової букви латинського слова constantes - "постійний"). В нашому прикладі це капітал, авансований на купівлю 20 кг бавовни і вартість зношення засобів праці (20 дол. і 4 дол.).Ту частину капіталу, яка потрачена на купівлю робочої сили і яка в процесі виробництва змінює свою вартість, К. Маркс називає змінним капіталом і позначає буквою V (variables - "змінюваний"). В нашому прикладі це денна вартість робочої сили (2 дол.).

27. Витрати виробництва: сутність і класифікація.

Витрати виробництва пов’язані з використанням різних факторів виробництва, вартість яких втілюється у вартість продукту. Витрати виробництва є формою руху авансованого промислового капіталу.

Витрати виробництва – вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями для виробництва продукції.

Поняття витрат в економічній науці базується на загальній ідеї обмеженості ресурсів і можливості альтернативного використання їх, оскільки вибір певного варіанта виробництва зумовлює втрату вигід використання відповідних ресурсів найкращім із можливих способів.

У зв’язку з цим дійсні витрати поділяють на:

1. Зовнішні – витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми(сировина, паливо, обладнання).

Внутрішні – витрати фірми на використання власних ресурсів. Ці витрати включають недоотримані підприємцем доходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ресурсів. До них відносять – нормальний прибуток – мінімальний заробіток, який забезпечує утримання підприємця в певній сфері бізнесу.Відокремлення зовнішніх(явних) та внутрішніх(неявних) витрат відображає два підходи до розуміння природи затрат фірми.Бухгалтерський підхід – передбачає врахування явних витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами.Економічний підхід – передбачає врахування і явних і неявних витрат, пов’язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

28. Прибуток на капітал і фактори, що на нього впливають.

Прибуток – додаткова вартість, яка виступає як породження всього авансового капіталу.Крім того, прибуток відрізняється від додаткової вартості тим, що прибуток – це додаткова вартість, яка реалізована.Приклад: на підприємстві виготовлена визначена кількість товарів, які лежать на складі і будуть відправлені в продаж. У цьому випадку ми маємо додаткову вартість, яка вже створена, а прибуток капіталіст ще не одержав. Він її отримає тоді, коли товари будуть продані –ціна.З цього випливає якісна відмінність прибутку від додаткової вартості – вони кількісно не співпадають: у часі, а також:Додаткова вартість – це різниця між вартістю і витратами виробництва, а прибуток – різниця між ціною товару та витратами на цього виробництво.Справа в тому, що ціна і вартість не завжди співпадають і причина цього в дії законів попиту і пропозиції(поясніть)Якщо ціна =вартості, m=P. Якщо ціна < вартості, то P< m, тобто частка додаткової вартості привласнюється іншим капіталістом(товар продається дешевше ніж коштує)-Якщо ціна  вартості, то P m, тобто капіталіст ( товар продається дорожче ніж коштує) отримує великий прибуток.Таким чином в результаті відхилення ціни від вартості товару виникає перерозподіл додаткової вартості між капіталістами.Кожен капіталіст намагається одержати максимум прибутку. Його абсолютна величина – маса прибутку – Р

Р=К*Р'

Але капіталіста цікавить не лише величина прибутку, а й ступінь прибутковості – норма прибутку - Р'

Р'= Р/К * 100% = Р /C+V * 100%

В реальній економіці.Прибуток – різниця між валовим доходом і витратами виробництва. П= ВД- В

29. Ринкове господарство як невід’ємна складова товарного виробництва.

Світовий досвід показує, що найефективнішою формою організації економічного життя суспільства є ринкова економіка.

Ринок – система економічних відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово – кредитних механізмів.До 12 ст. Міста були відокремлені і мало залежали один від одного, тобто існувало самозабезпечення.В 12 ст. Обмін розширюється, але він ще обмежений, тобто виникає взаємообмін:

Рибак Мисливець

Гончар Землевласник

Пізніше обмін набуває загального характеру і формуються ринкові відносини:

Рибак Мисливець

Гончар Землевласник

Сучасна економіка змішана, тобто існує 2 сектори: ринковий і неринковий(бюджетний)

Сектори економіки
Ринковий	Бюджетний
Ринок – економічна система, що працює заради прибутку	Виробляє необхідні для суспільства товари та послуги
Це само відтворювальний сектор економіки	Головна мета не прибуток, а задоволення потреб через виробництво суспільних благ
Працює на задоволення економічного інтересу	Працює на гроші з бюджету
Ринок сам заробляє і сам на свій ризик витрачає	Витрачає кошти суворо з цільовим призначенням

Висновок:

Співвідношення між ринковим і бюджетним секторами зумовлюється задачами, які визначаються індивідуально, в межах певної економічної системи.Ринкові відносини виникають за певних умов:

• Суспільний поділ праці(спеціалізація)

• Економічна відокремленість суб’єктів господарювання зумовлена наявністю різних форм власності

• Вільний обмін ресурсами, що забезпечує вільне ціноутворення та ефективне господарювання.

30. Риси, структура та функції ринку.

Сучасна ринкова економіка має такі риси:

1. Економічна свобода – вибір сфери застосування здібностей, капіталу, партнерів, свобода ціноутворення, свобода обирати міру ризиковості господарської діяльності, повна відповідальність за свої рішення

2. Конкуренція – стимул економічного розвитку, але й поява монополій

3. Мобільність ресурсів – здатність робітників змінювати сфери застосування їх здібностей альтернативне використання ресурсів, вільний рух ресурсів, пов’язаний з новими видами транспорту, зв’язку, інформації, спорту.

4. Соціалізація – орієнтація задоволення суспільних потреб

5. Автономність дії учасників ринку – суб’єкти ринкових відносин залежать один від одного, хоча економічно пов’язані

6. Проінформованість господарюючих суб’єктів – інформація – важливий фактор сучасної економіки

7. Глобалізація економічних зв’язків – розширення світогосподарських зв’язків і поява нових сфер діяльності

Структура ринку:

За об’єктами ринку:

• Ринки ресурсів

• Праці капіталів

• Землі

• Нерухомості

• Товарів

• Послуг

• НТ розробок

• Інформації

• Грошей

• Цінних паперів

• Валютний

За умовами дії суб’єктів:

• Вільний ринок

• Монополізований ринок

• Регульований

За територією:

• Місцевий

• Регіональний

• Національний

• Світовий

За чинним законодавством:

• Легальний

• Тіньовий

За способами формування:

• Стихійний

• Організований

Функції ринку:

1. Регулювальна – ринок регулює всі економічні процеси через взаємодію попиту і пропозиції

2. Стимулююча – ринок спонукає виробників до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів

3. Розподільча – доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходи.

4. Сануюча – ринок черех конкуренцію очищує економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші

5. Інформаційна– через ціни ринок інформує суб’єктів про те, що вигідно виробляти і покупати, а що ні, на що орієнтуватися у своїй діяльності

6. Інтеграційна – ринок обєднує суб’єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.

31. Основні суб’єкти ринкової економіки.

Основні суб’єкти ринкової економіки:

1. домашні господарства

2. підприємці

3. держава функції суб’єктів ринкової економіки:

Як власники економічних ресурсів пропонують на ринку ресурсів фактори виробництва

Домогосподарства Отримують доходи від проданих ресурсів

Використовують доход на придбання споживчих товарів і послуг

Пред’являють попит на ресурси

Пропонують товари та послуги для підприємницького,

Підприємці державного секторів і домогосподарств

Інвестування отриманих доходів

Держава

Пред’являє попит на економічні ресурси для здійснення своєї діяльності

Пред’являє попит на засоби виробництва для виробництва суспільних благ

Пропонує гроші та пред’являє попит на гроші

Пропонує суспільні блага безпосередньої оплати їх, що поліпшує продуктивність підприємницького сектору і зменшує витрати на споживання домогосподарств

Здійснює урядове регулювання ринкової економіки.

32. Держава як суб’єкт ринкового господарства.

Держава

Пред’являє попит на економічні ресурси для здійснення своєї діяльності

Пред’являє попит на засоби виробництва для виробництва суспільних благ

Пропонує гроші та пред’являє попит на гроші

Пропонує суспільні блага безпосередньої оплати їх, що поліпшує продуктивність підприємницького сектору і зменшує витрати на споживання домогосподарств

Здійснює урядове регулювання ринкової економіки.

33. Інфраструктура ринку, її значення

Інфраструктура ринку – це сукупність пов’язаних між собою інститутів (спеціалізованих закладів, установ), що діють в межах особливих ринків і забезпечують їх нормальне функціонування.

До згаданих інститутів відносяться банки, товарні та фондові біржі, інвестиційні фонди, страхові компанії тощо.

Інфраструктура (від лат. infra — під) — це обов’язковий компонент будь-якої цілісної економічної системи. Щодо ринку як самостійної підсистеми, інфраструктура — це сукупність інститутів, що обслуговують ринок і виконують визначені функції по забезпеченню нормального режиму його функціонування. Інфраструктура покликана забезпечити цивілізований характер діяльності ринкових суб’єктів, її елементи не пов’язані суб’єктами ззовні, а породжені самими ринковими відносинами.

34. Попит і фактори, що його визначають. Закон попиту.

Попит – це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону. Закон попиту – величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x).

35. Пропозиція: зміст і фактори, що на неї впливають. Закон пропозиції.

Пропозиція – характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації її на ринку за певними цінами. Таке визначення змальовує пропозицію і відображає її суть з якісного боку. У кількісному плані пропозиція характеризується своєю величиною та об'ємом. Об'єм, величина пропозиції — це кількість продукту (товару, послуг), яка продавець (виробник) бажає, може і здатний у відповідності з наявністю або продуктивними можливостями запропонувати для продажу на ринку протягом деякого періоду часу за певної ціни.Пропозиція – кількість товару, яку виробник бажає і може поставити на ринок за даною ціною.

Закон пропозиції – пряма залежність величини пропозиції та ціни товару.

Нецінові фактори пропозиції:

• НТП

• Зміна цін на ресурси

• Зміна цін на взаємодоповнюючі товари

• Зміна податкової політики

• Очікування підприємців

Взаємодія попиту і пропозиції:

Надлишок

Ціна рівноваги

Дефіцит

36. Конкуренція: суть і види.

Конкуренція – економічне суперництво між відокремленими виробниками продукції, робіт, послуг щодо задоволення інтересів, пов’язаних з продажем продукції, виконанням робіт, надання послуг одним і тим же споживачем.

Основне завдання конкуренції – завоювати ринок у боротьбі за споживача, перемагати своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Умови виникнення конкуренції:

• Наявність на ринку великої кількості виробників будь-якого конкурентного продукту або ресурсу

• Свобода виробників щодо вибору господарської діяльності

• Відповідність між попитом і пропозицією

• Наявність на ринку засобів виробництва

Види конкуренції:

1. Внутрішньогалузева – конкуренція між товаровиробниками однієї галузі н/г. Через різний рівень техніки, організації виробництва у кожного з них встановлюється індивідуальна вартість виробництва товару. Вона сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень НТП. Її результат – перетворення індивідуальних витрат виробництва, індивідуальнтрих вартостей на ринкову або суспільну вартість.

2. Міжгалузева – конкуренція між виробниками, які діють у різних галузях виробництва. Залежно від різних умов виробництва в різних галузях підприємці за однакових витрат капіталу одержують неоднакову масу продукту. Але кожен підприємець бажає одержати рівний прибуток на рівний капітал. Тому вони вкладають свій вільний капітал у інші галузі. В результаті такого переливу капіталу між галузями формується середня норма прибутку:

P'ср = m/k*100%

Кожний капіталіст одержує однаковий відсоток прибутку на рівний капітал.

3. Цінова – головний метод боротьби – ціна. У такій боротьбі перемагає то, хто домогається нижчої, ніж ринкова ціна, вартості своєї продукції. Це, по суті, боротьба за скорочення витрат виробництва завдяки використанню досягнень НТП.

4. Нецінова – пов’язана зі стратегією боротьби не за зміну цін, а на створення зовнішніх умов, які поліпшують реалізацію продукції.

37. Монополізм: сутність, витоки , види

Монополізм у підприємницькій діяльності — це домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). Монопольним визнається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35%. При цьому на ринку для всіх видів товарів виробничого призначення (продукції виробничо-технічного призначення), а також в обігу капіталів (фінансів, цінних паперів тощо) воно визначається в межах території України, а для всіх видів товарів народного споживання та для всіх видів робіт і послуг визначається Антимонопольним комітетом України та його територіальними управліннями в межах адміністративної області чи автономії (район, населений пункт).

38. Домогосподарство: суть і роль в економіці.

Домогосподарство – об’єднання спільним веденням господарства.

Домогосподарство як економічна категорія близьке за змістом до поняття сім’я. Різниця між ними полягає у тому, що домогосподарство є більш місткою категорією, оскільки ведеться не лише у межах сім’ї, але й одинокими чоловіками і жінками. Проте найповніше функції домогосподарств можуть бути реалізовані родиною.

Інститут сім’ї пройшов тривалий шлях історичного розвитку у межах суспільно-економічних формацій. Проте, незважаючи на панування сучасних розвинених форм економічної системи капіталізму і навіть дії закону соціалізації цієї системи, вони поєднуються з окремими елементами рабовласницького та феодального устрою, властивостями нижчої стадії капіталізму щодо функціонування домашніх господарств у цілому та сімейних зокрема. Суб’єктами цих відносин є члени сімей, а опосередковано вони виникають і розвиваються між найманими працівниками і капіталістами при виконанні окремих функцій домогосподарствами, між домогосподарствами і державою при отриманні окремих видів доходів.

Основними видами доходів домогосподарств є:

• заробітна плата

доходи від власності;

державні трансфертні платежі;

підприємницький дохід;

доходи з інших джерел.

Найбільшу частку серед доходів домогосподарств, що базуються на приватній трудової власності, становить заробітна плата. На другому місці у структурі доходів більшості домогосподарств у окремих розвинутих країнах знаходяться доходи від власності. Витрати домогосподарств – це сукупність грошових коштів та матеріальних благ, які витрачаються у процесі виконання ними економічних функцій, з приводу витрачання яких між членами родини, родиною у цілому, з одного боку, різними гілками державної влади, фінансово-кредитними інститутами та іншими суб’єктами з другого боку, формуються відносини приватної та неприватних типів власності в окремих сферах суспільного відтворення.

39. Торговий капітал і торговий прибуток. Товарна біржа.

Торговий капітал – відокремлена частина промислового капіталу, що функціонує у сфері обігу і приносить доход – торговий прибуток.

Промисловий прибуток виробляє найманий робітник в процесі праці. Торговець не має власного виробництва, але прибуток у нього виникає. Джерелом торгового прибутку є додаткова вартість, яка виробляється в процесі промисловості.Торговий прибуток – особлива форма додаткової вартості, якою поступається промисловий капіталіст для того, щоб його товари продавав торговець.Відокремлення торгівельного прибутку залежить від операції, яку здійснює торгівельний капіталіст. Оскільки торговець здійснює лише операції купівлі – продажу, тому відокремлення торгівельного прибутку може здійснюватися лише за допомогою механізму цін.Торгівельний прибуток реалізується через різницю між роздрібною та оптовою ціною. Головне у цьому процесі: торгівельний прибуток повинен відповідати середньому прибутку, тобто рівному прибутку на рівний капітал. Участь торгівельного капіталу в порівнянні середнього прибутку у середній має вид:Приклад: виробничий капітал – 720С+180V, якщо m '=100%,

то V= m=180

Р' = 180/(720+180) * 100 = 20%( m= 20% от 900=180)

Кm = 100

Р'ср = (180+0)/(900+100) *100 =18%

Кожен з капіталістів на свій капітал одержує 18% прибутку. Тобто:

Прибуток промисловця = 900 * 18% = 162

Прибуток торговця = 100 * 18% = 18 180=m

Кожен отримує свій прибуток після реалізації товару за цінами:

Ціна оптова =Капітал + середній прибуток промисловця

Ціна роздрібна = Ціна оптова + середній прибуток торгівця. Това́рна бі́ржа — організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які провадять виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.

Товарна біржа — гуртовий, регулярно чинний ринок, де відбувається торгівля товарами за зразками або стандартами, в яких вказано перелік необхідних ознак (якість, сортність тощо).

Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власний розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням. Товарна біржа не вдається до комерційного посередництва і не має на меті одержання прибутку.

40. Позичковий капітал і позичковий процент.

Позичковий капітал – грошовий капітал, який капіталіст власник грошей віддає в позику і одержує дохід – позичковий процент.

Формула руху позичкового капіталу:

1. Грошові капітали функціонуючих капіталістів/зарплата, прибуток

2. Капітали грошових капіталістів – рантьє

3. Грошові заощадження населення і їх доходи

4. Вільні грошві кошти держави і різних організацій.

Особливості позичкового капіталу:

1. Капітал – власність – позичковий капіталіст зберігає право власності на капітал, який він віддає іншому капіталісту в тимчасове ви користування.

2. Капітал – товар – при продажу позичкового капіталу його власник одержує плату за його користування і залишається його власником, тобто товар не відчуджується назавжди.

3. Специфічна форма руху – грошова.

Позичковий капітал постійно перебуває в основному в грошовій формі, і його рух безпосередньо не пов’язано ні з торгівлею, ні з виробництвом, не відображає будь-яких суспільних зв’язків. Але реально рух позичкового капіталу неможливий без руху промислового капіталу.

Позичковий капітал надається функціонуючим капіталістам і приносить його власнику доход у формі позичкового проценту.Позичковий капіталіст отримує позичковий процент за право тимчасово користуватися його товаром – грошима.

Позичковий процент – плата за користування позичковим капіталом.

Позичковий процент вимірюється нормою позичкового проценту, яка залежить від попиту та пропозиції позичкового капіталу.

Норма п/п = сума річного доходу на позичковий капітал/сума позичковогокапіталу. Джерелом позичкового проценту є прибуток функціонуючогокапіталісту, який при цьому ділиться на дві частини:

Норма п/п = сума річного доходу на позичковий капітал/сума позичкового капіталу.Джерелом позичкового проценту є прибуток функціонуючогокапіталісту, який при цьому ділиться на дві частини:

Підприємницький дохід – прибуток підприємця

Позичковий дохід – дохід позичкового капіталіста додаткова вартість.

А джерелом цього прибутку є додаткова вартість.

Верхня межа норми відсотка – середній прибуток, нижня межа не може дорівнювати нулю.Формою руху позичкового капіталу є кредит.

41. Кредит: сутність і види.

Кредит – система економічних відносин, які пов’язані з мобілізацією тимчасово вільних коштів та надання їх позичальником у тимчасове користування на принципах строковості, платності, повернення.

Види банківського кредиту:

Залежно від забезпечення – незабезпечений/бланковий/забезпечений/векселем, майном, цінними паперами.

За строками погашення – онкольний/погашається за першою вимогою банку/,короткостроковий до 1 року, середньостроковий до 3 років, довгостроковий понад 3 років.

За ступенем ризику – стандартний, з підвищенним ризиком.

За способом погашення – погашення в розстрочку/частинами/ одноразового погашення

За методом стягнення банківського проценту В момент отримання кредиту

Під час його повного повернення

Однаковими частинами впродовж терміну кредиту

За методом надання – надається на підставі індивідуальної угоди, в межах попередньо встановленого банком ліміту.

42. Необхідність, зміст і принципи функціонування кредиту.

Функції кредиту:

• Перерозподільча – передача наявних в економіці ресурсів у грошовій і товарній формах юридичним та фізичним особам

• Емісійна – на основі кредиту здійснюється емісія платіжних засобів.

• Концентрація і централізація капіталу – використання позичкових коштів, які утворюються внаслідок випуску цінних паперів

• Регулююча – кредит дає змогу реалізувати регулювання економічних процесів.

Функції кредитної системи:

• Ведення поточних рахунків

• Акумуляція строкових депозитів вкладників

• Видача грошових засобів з рахунків

• Перерахування з одного рахунку на інший

• Розміщення грошових засобів шляхом надання кредитів, купівлі – продажу цінних паперів

• Продукування кредитних грошей шляхом мультиплікації банківських депозитів

43. Аграрні відносини, їхній зміст й особливості.

Сільське господарство – одна з провідних галузей народного господарства, в якій процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання мають свої особливості, де діють особливі економічні закони, а дія притаманних всьому суспільному способу виробництва законів набуває специфічних форм. Ці особливості значною мірою залежать від природних факторів.Для забезпечення життя більшості населення планети сільське господарство залишається найважливішою галуззю н/г. Сільське господарство - важлива сировинна база для харчової та легкої промисловості. У цій галузі відбувається безпосередня взаємодія людини з природою, від якої значною мірою залежить здоров'я людини, її психологічний, нервовий, емоційний стан тощо.У сільському господарстві постійно розвиваються продуктивні сили і виробничі відносини. У середині 18 ст. у сільському господарстві було зайнято близько 80% сукупної робочої сили. На початку 20 ст. - 40%, зараз у передових країнах світу - 5% працездатного населення, а в США - 2,5% (в Україні - 17% населення). У США 1 зайнятий у цій сфері забезпечує їжею близько 139 жителів країни, а в Україні –12–13.

Особливістю сільського господарства є те, що воно пов'язане

• з використанням землі як специфічного засобу виробництва;

• з використанням біологічних факторів;

• має сезонний характер, фактор часу має велике значення. Аграрні відносини - особлива система економічних відносин, які складаються у суспільстві відносно земельної власності, землеволодіння, та землекористування в сільське господарство. В їх основі треба створити такі умови, в яких безпосередній виробник буде займати місце хазяїна на землі.

44. Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення.

Рента безпосередньо пов'язана з появою і розвитком земельної власності. Це будь-який регулярний доход з капіталу, нерухомості, землі, який не потребує від свого отримувача підприємницької діяльності.

Найбільш поширена форма ренти – плата землевласникам за передачу ними права землекористування на певний термін.

Диференціальна земельна рента – надлишковий доход у землеробстві, який має фіксований довгостроковий характер.

Об'єктивна причина утворення диференціальної ренти – монополія на землю як об'єкт господарювання. Джерело - додаткова праця землеробця. Умова утворення - відмінність у природній родючості землі та неоднакове місцерозташування щодо ринку збуту сільськогосподарської продукції.

Диференціальна рента пов'язана з високою родючестю і вигідним місцерозташуванням до ринку збуту. На кращих і середніх ділянках індивідуальна вартість одиниці продукції нижча, тому різниця між суспільною і індивідуальною вартістю перетворюється у диференціальну ренту 1. її отримує власник цієї землі.Абсолютна земельна рента. Досвід показує, що землевласник отримує доход не лише з кращої і середньої якості ділянки, а і з гіршої. Маркс назвав це абсолютною земельною рентою. Причина - монополія на землю як об'єкт господарювання, її джерело -надлишок додаткової вартості над середнім прибутком (різниця між ринковою вартістю с\г продукції і суспільною ціною виробництва). Повному вирівнюванню органічної будови капіталу сільське господарство з промисловістю перешкоджає сезонний характер виробництва.

Монопольна земельна рента. Сплачується споживачем рідкісних с\г продуктів, які виробляються на землях з особливими природними умовами, тому що ціна на ці продукти монополько висока.Монопольна рента існує в гірничодобувній промисловості, будівництві, лісовому господарстві.

45. Ринок земельних ресурсів. Ціна землі.

В країнах, де узаконена приватна власність на землю, земля є об'єктом купівлі-продажу. Земля - особливий товар, на неї не затрачена праця (не маючи вартості земля має ціну). Ціна землі ґрунтується на доході, який вона приносить своєму власнику, - ренті.

Ціна землі = рента / ст. позичкового відсотку.

Власник погодиться продати свою ділянку за таку суму, яка, будучи покладеною в банк, принесе йому доход у вигляді процента не нижче від того, який він одержував би у формі ренти.

В ринковій економіці ціна землі має тенденцію до зростання. Особливо швидко підвищуються ціни на земельні ділянки у містах.

Особливості ціноутворення в с\г:

1. вартість с\г продукції формується гіршими умовами, а не середніми, як на промислову продукцію;

2. диференціація цін по зонах (природно-економічні зони);

3. значний вплив держави (закупівельні ціни).

Ціна землі – капіталізована земельна рента, яка приносить прибуток у вигляді відсотку. На основі приватної власності на землю виникає її купівля та продаж. Ціна землі відрізняється від цін на інші товари. Земля - це благо природи, а не продукт праці. Тим не менш вона приймає товарний вигляд.