3 Тенденції ез

1

2

економічний цикл

визначальна фаза ЕЦ – криза, тому що: кризою починається і завершується кожен цикл, тобто криза має дві сторони: руйнуються основні елементи економічних процесів і водночас потребує нових змін.

51. Циклічність: суть, причини. Економічний цикл і його фази.

Сучасні економіки визначають лише 2 фази економічного циклу:

1. рецесія – криза + депресія

2. піднесення – пожвавлення + бум

обсяг виробництва

Це пояснюється тим, що фази плавно переходять одна в одну і розділити їх важко

Рецесія Піднесення

Час

Економічний цикл

Види економічних циклів:

За тривалістю:

1. короткострокові – 3-34 роки – порушення в грошовому оберті

2. середньострокові – 8-12 років – технічні винаходи

3. довгострокові(довгі хвилі) – 40-60 років – кардинальні зміни в ЕС

за сферою діяльності:

1. промислові

2. аграрні

за особливостями прояву:

1. нафтові

2. продовольчі

3. енергетичні

4. сировинні

5. екологічні

6. валютні

За формою розгортання:

1. Структурні

2. Галузеві

За простором:

1. Національні

2. Світові

Особливості сучасних циклів:

1. Швидкий розвиток НТП спричиняє потребу і робить можливість частіше оновлювати основний капітал, тому кризи повторюються частіше.

2. Інтернаціоналізація виробництва, глобалізація економіки зумовлюють синхронність(одночасність) криз у різних країнах та регіонах світу.

3. Державна анти циклічна політика дозволяє зменшити негативи кризи.

Анти циклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці.

52. Теорія довгих хвиль

Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені вченими-економістами ще у другій половині XIX ст. Англійський економіст У. С. Джевонс у 1879 р. опублікував статистичний ана-ліз, в якому була обгрунтована н аявність поряд із середніми та короткостроковими циклами довготривалих коливань ділової ак-тивності. Про існування довготривалих циклів писали в своїх робо-тах М. І. Туган-Барановський, К. Каутський, В. Парето та ін. Ство-рення наукової теорії довгих хвиль пов'язане з ім'ям російського вченого М. Д. Кондратьєва, який на початку 20-х років XX ст. опуб-лікував ряд важливих теоретичних досліджень з цієї проблеми. Тео-рія довгих хвиль Кондратьєва, що ввійшла у світову економічну літературу як видатне відкриття XX ст., суттєво вплинула на по-дальший розвиток цього напряму теоретичної думки, хоч доля її автора, репресованого у 1931 р., була трагічною.

У наступні роки теорія довгих хвиль отримала своє продовжен-ня в роботах таких видатних учених, як Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, П. Самуельсон, П. Боккаро, Л. Фонтвейєн, Т. Кучинський та ін.

Найважливішою в теорії довгих хвиль є проблема наукового обгрунтування їхньої матеріальної основи. Думка вчених з цього питання неоднозначна. Деякі з них виходять з того, що довготри-валі цикли відбуваються під впливом зовнішніх факторів розвитку.

У. С. Джевонс, наприклад, пов'язував формування довготривалих циклів і економічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їхнім впливом на сільськогосподарське виробництво, а вже через Це - на чергування фаз у підприємницькій діяльності.

На протилежність такому підходу у теорії М. Д. Кондратьєва довготривалі цикли зумовлені внутрішніми факторами економіч-ного зростання. Вони безпосередньо пов'язуються з циклічністю в розвитку виробничих сил суспільства, насамперед з їхньою най-революційнішою частиною - засобами праці. Близька до теорії М. Д. Кондратьєва позиція Й. Шумпетера, який вважав, що голов-ну роль у механізмі довгих циклів відіграють хвилі технічних но-вовведень і відповідні зміни інноваційної активності підприємців.

Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне онов-лення технологічного способу виробництва. Здійснюється воно двома шляхами: по-перше, еволюційно, коли поліпшуються і Вдосконалю-ються існуючі технології; по-друге, революційне, коли відбувають-ся якісні зміни в матеріалізації наукових знань.

53. Ринок праці та особливості його функціонування.

Рух товарів та послуг у здоровій економіці, орієнтованій на критерії ефективності і здатній до саморегулювання, відбувається на основі ринкових відносин. У ринковій економіці товар робоча сила купується і продається на ринку праці. Ринок праці - суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів. Як економічна категорія ринок праці представляє собою систему виробничих відносин між робітниками, підприємцями і державою, по-перше, з приводу обміну індивідуальної здібності до праці на фонд засобів, необхідних для відтворення рабочої сили, та, по-друге, з приводу розміщення робітників в системі суспільного розподілу праці у відповідності до законів товарного виробництва та обороту.

Сучасні індустріальні та постіндустріальні країни спираються в основному на найману працю (наймані робітники - >90%). Таким чином, на ринку праці робітники пропонують свою робочу силу в розрахунку на оплату, формуючи пропозицію, а роботодавці пред'являють попит і платять за неї.

На практиці ринок праці сприймається як механізм виявлення і погодження попиту і пропонування на робочу силу, тобто цей ринок має спільні риси з іншими складовими загального ринку. Це попит, пропозиція, ціна. Водночас ринок праці відрізняється від інших ринків. Суть відмінності в тому, що для робітника продаж робочої сили, її ціна, служать, як правило, основним джерелом життєдіяльності.

54. Зайнятість: суть і види.

Зайнятість - це сукупність виробничих відносин між різними економічними суб'єктами (найманими працівниками, капіталістами і державою), що виникають у про­цесі забезпечення працездатного населення робочими місцями та усвідомленої діяльності людей, спрямованої на виробництво товарів і послуг з метою створення прибутків для власників ка­піталу, отримання доходу на відтворення робочої сили і задово­лення індивідуальних, колективних і суспільних потреб.

Виробничі відносини з приводу зайнятості розвиваються у певну сукупність таких відносин у різних формах зайнятості.

Основні форми зайнятості.

Повна зайнятість - означає надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюєть­ся індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всіх потреб. Ця форма зайнятості є ознакою справедливого демократично­го суспільства, оскільки дозволяє кожному бажаючому реалізува­ти свої сутнісні сили у процесі праці у разі її змістовності, а також є надійним чинником соціального захисту.

Раціональна зайнятість - зайнятість наяв­на в суспільстві при оптимальній (раціональній) структурі народ­ного господарства з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів відповідно до потреб техноло­гічного способу виробництва, адекватності структури робочих місць і трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньо-кваліфі­каційної структури.

Ефективна зайнятість - зайнятість, що здійснюєть­ся відповідно до вимог основного економічного закону, інтен­сивного типу відтворення, а отже, критеріїв економічної доціль­ності найефективнішого використання основних типів капіталіс­тичної власності і капіталу. Вона передбачає наявність циклічно­го характеру капіталістичного виробництва, а отже, резервної армії праці, значне недовикористання виробничих потужнос­тей тощо.

Трудова діяльність за формами власності здійснюється на дер­жавних, колективних та приватних підприємствах. Переважна частина працездатного населення у розвинених країнах світу зайнята у недержавному секторі. З погляду структури народно­го господарства більша частина працездатного населення пра­цює у сфері нематеріального виробництва (майже 2/3 від загаль­ної кількості, а в США — понад 75 %).

55. Безробіття, його види і наслідки.

Безробіття (в політекономінному аспекті) - неспро­можність капіталістичної системи забезпечити частину праце­здатного населення роботою та можливістю реалізувати власність на свою робочу силу відповідно до вимог законів даного ладу. Це означає, що капіталізм не лише не спроможний, але й не заці­кавлений у ліквідації безробіття. Основні форми безробіття при капіталізмі є:

1) поточне

2) аграрне

3) застійне перенаселення.

Поточне пере­населення — це коротко- і середньотермінове безробіття внаслі­док нерівномірного і диспропорційного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і районах народного господарства.

Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю достатньої кіль­кості робочих місць у містах, що змушує сільських працівників залишатися в селі та підробляти у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування.

Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окре­мих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Ниж­чим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непраце­здатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).

Відповідно до похідних причин виділяють безробіття:

1. технологічне (витіснення працівників внаслідок впровадження нової, переважно автоматизованої, техніки);

2. фрик­ційне (пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її про­фесійними, віковими та регіональними переміщеннями);

3. структурне (зумовлене структурними змінами, що спричиняють не­відповідність структури робочих місць і професійну невідпо­відність);

4. циклічне (зумовлене економічними циклами і насам­перед кризами);

5. конверсійне (зумовлене закінченням вій­ськових дій, значним скороченням виробництва військової про­дукції);

6. регіональне.

Залежно від віку розрізняють:

• молодіж­не безробіття,

• безробіття серед людей старшого віку та ін.

56. Цілі, принципи та механізм державного регулювання зайнятості.

За сучасних умов вико­ристовуються два основні методи державного регулювання зай­нятості:

1) за характером впливу на ринок робочої сили (у т. ч. ринок праці);

2) за ступенем такого впливу. Кожний із них, у свою чергу, поділяється на певні різновиди.

Так, за характером впливу на ринок робочої сили, у т. ч. на зайнятість, виділяють активні та пасивні важелі.

До активних належать:

• підготовка та перепідготовка кадрів належної кваліфі­кації,

• організація громадських робіт,

• створення нових робочих місць та стимулювання їх утворення,

• вплив на процес купівлі-продажу робочої сили та її використання,

• достроковий вихід на пенсію та ін.

До пасивних важелів належить:

• виплата допомоги безробітним,

• надання їм матеріальної підтримки (у формі та­лонів на споживання тощо).

За ступенем впливу на ринок робочої сили (у т. ч. зайня­тості) розрізняють :

1. заходи прямої дії

2. опосередкованої.

До за­ходів прямої дії належать ті, що використовуються на мікрорівні (окремі підприємства, галузі та регіони країни) і на макрорівні.

Крім того, на макрорівні розмежовують адміністративні та пра­вові важелі регулювання зайнятості, з одного боку, й економічні — з другого.

До економічних важелів належать розвиток державного підприємства, державні закупівлі товарів і послуг, надання подат­кових пільг і субсидій недержавним підприємствам за створен­ня додаткових робочих місць, кредитна, міграційна політика тощо.

57. Господарський механізм: суть, структура і роль в економіці.

Сучасна економіка є регульованою з боку держави, тому повинна існувати система інструментів, за допомогою яких можна впливати на економічні процеси тобто існує особливий господарський механізм.

ГМ – сукупність форм і методів управління н/г

ГМ включає управління, планування, економічне стимулювання у їх органічній єдності. А це означає, що ГМ – поняття комплексне, воно відображає економічні, виробничо-технічні та частково політичні і юридичні відносини.

ГМ, перш за все, формує використання ЕЗ, тому вірна його організація має виключно важливе значення для ефективного використання відносин власності.

З точки зору п/е ГМ виражає сукупність виробничих відносин між державою і суб’єктами господарювання.

Функції ГМ:

1. використання ЕЗ – перш за все ЕЗ необхідно пізнати, уявити умови, за яких діє певний закон і реалізувати

2. розв’язання соціально-економічних суперечностей – кожен ЕЗ містить у собі суперечність. Основна суперечність між ПС і ВВ

3. реалізація відносин власності – вирішальна роль тут належить реалізації власності на засоби виробництва, тому що від цього залежить тип ЕС та її ефективне функціонування. Ця функція має спрямовуватися на те, щоб відносини власності сприяли розвитку всієї системи ПС, насамперед основної ПС – людини, безпосереднього працівника.

4. всебічний розвиток людини – людина є економічним суб’єктом всіх економічних відносин, і, перш за все, відносин власності. Завдання ГМ – узгоджувати економічні інтереси людей.

Основними елементами ГМ є:

• ринкове саморегулювання, державне регулювання та наднаціональне регулювання

• ринкове саморегулювання здійснюється через механізм вільної конкуренції, вільного ціноутворення

• державне регулювання(вперше його необхідність обґрунтовано доповів Дж. Кейнс) його суть у використанні різних форм і методів впливу на процес розширеного відтворення;

• національне регулювання відтворюється в межах ЕС.

Основні форми державного регулювання:

1. Планування – держава розробляє і реалізує індикативні плани. Вони мають рекомендаційний характер: держава встановлює основні макроекономічні показники і через систему економічних стимулів та прямих і опосередкованих важелів забезпечує їх виконання.

2. Програмування – комплексний аналіз стану економіки, виявлення найважливіших проблем, які не можуть бути вирішені за допомогою ринкових інструментів, тому розробляються стратегічні програми.

3. Прогнозування – наукове передбачення тенденцій розвитку економіки на перспективу темпів ЕЗ, кон’юнктура ринку, тенденції розвитку НТП, структурні зміни.

58. Фінанси і фінансова система як елемент господарського механізму.

Основними методами ДР є фінансова, фіскальна, грошово-кредитна, науково-технічна політика.

Пряме регулювання здійснюється за допомогою фінансової і грошово-кредитної політики.Термін – фінанси – походить від латинського – дохід, платіж

Фінанси – система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами щодо акумуляції та використання централізованих грошових засобів.

Види фінансів
Державні	Громадських об’єднань	Приватні
Загальнодержавні Регіональні Муніципальні Державних підприємств Державних та комерційних установ	Спілок Політичних партій Громадських рухів Спеціальних цільових та благодійних фондів	Приватних підприємств Комерційних установ Домогосподарств

Фінансові системи – це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані і децентралізовані грошові фонди. Фінансова система виникла разом з появою держави і нерозривно зв'язана з її функціонуванням. За допомогою фінансової системи держава нагромаджує та використовує кошти для утримання свого апарату, а також спрямовує їх на виконання своїх функцій. Фінансова система охоплює грошові відносини між державою і підприємствами та організаціями, державою і населенням, між підприємствами і всередині них.