49. Основні передумови регіонального економічного розвитку.

Регіональна політика у перші роки незалежності призвела до загострення соціально-економічних й особливо суспільно-політичних диспропорцій. В науковій літературі диспропорції визначаються як «порушення необхідних співвідношень у розвитку окремих підрозділів підприємств територіальних,галузевих та інших комплексів».

Диспропорції можуть бути: часткові (локальні) і загальні (пов’язані з порушенням процесу відтворення загалом і мають тривалий характер).

Формою вияву часткових диспропорцій є дефіцит або надлишок окремих товарів,валютні фінансові кризи,економічні кризи в окремих країнах,декількох країнах, у світовій економіці.

Оскільки диспропорції істотно впливають на соціально-економічний розвиток регіону,необхідною передумовою запобігання кризі є:

• виявлення причин;

• виявлення умов і факторів виникання;

• класифікація причин;

• кількісна і якісна оцінка;

• розробка дієвих механізмів;

• подолання та усунення можливих у майбутньому нерівностей розвитку.

Важливою передумовою регіонального економічного розвитку є:

1. Кооперування — діяльність кількох суб’єктів за найефективнішого використання кожним з них власних переваг у процесі спільного виробництва продукції,надання послуг.

2. Комбінування — закріплення виробництва за територіями і формування ефективних стосунків у процесі виробництва за рахунок раціонального використання переваг поєднання різних економічних циклів на одному підприємстві — комбінаті.

На розвиток регіональної економіки впливає також концентрація виробництва.

Концентрація виробництва — територіальне зосередження (локалізація) економічної діяльності на обмеженій території.

Цей процес дозволяє економити витрати на розвиток обслуговуючої, виробничої та соціальної інфраструктури, на утилізацію відходів виробництва тощо. А це призводить до зменшення виробничих витрат і підвищує конкурентоспроможність продукції.

Рівень концентрації = обсяг виробленої продукції в регіоні / загальний обсяг виробленої продукції в державі.

Важлива роль у структурі передумов регіонального розвитку належить природно-ресурсному та соціально-економічному потенціалам.

Розвиток видобувних галузей промисловості залежить насамперед від наявності природних ресурсів,економічної доцільності їх використання, гірничо-геологічних та технологічних умов видобутку.

Найбільшу цінність для регіональної економіки мають промислові запаси мінерально-сировинних ресурсів.

Ці ресурси вже мають досить повну геологічну економічну та технологічну оцінку і являють собою природно-ресурсний потенціал,який у разі залучення до господарської діяльності стає продуктивною силою економічного розвитку.

Залежно від розміщення природних ресурсів, їх обсягів , якості та умов використання в кожному регіоні формуються своєрідні просторові форми промислового виробництва. Це позначається на регіональних відмінностях зосередження виробництва,галузевої структури економіки регіонів,їх спеціалізацію.

Суттєвим чинником регіональної економіки є й інші природні ресурси: земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні.

Ефективне функціонування регіональної економіки неможливе без забезпечення трудовими ресурсами,які є найбільш активними чинниками виробничого процесу. Завдяки їх виробничої діяльності і відбувається взаємодія суспільства і природи. В результаті цієї взаємодії людство задовольняє свої потреби.

Природною базою взаємодії в кожному регіоні є природні ресурси і умови,а соціальною — населення, особливо найбільш активна його частина — трудові ресурси і, зокрема,зайняте трудовою діяльністю населення.

Особлива роль у розвитку регіональної економіки належить територіальним відмінностям у кількості трудових ресурсів.

Економіка кожного регіону зумовлюється також рівнем використання трудових ресурсів,тобто зайнятістю в різних сферах економічної діяльності. Зайняте населення визначає результативність економічної діяльності регіону,бо лише завдяки праці створюються матеріальні і духовні блага,національне багатство країни.

Звичайно не всі трудові ресурси повинні бути зайняті виробничою діяльністю. Частина з них зайнята доглядом за дітьми,частина — зайнята навчанням тощо. Однак значну частину незайнятих становлять безробітні та зайняті неповний робочий день (тиждень). Це свідчить про значні прямі втрати трудового потенціалу,які в окремих регіонах є катастрофічними. Крім прямих втрат у вигляді невиробленої продукції, ненаданих послугах є ще й опосередковані втрати, які виражаються зниженням якості трудових ресурсів — зниженням освітнього рівня дискваліфікацією у зв’язку з тривалим безробіттям, погіршенням здоров’я у зв’язку зі зниженням життєвого рівня тощо.

Такий стан з використанням трудових ресурсів не сприяє економічному зростанню регіонів,а скоріше стагнації (стан економіки, коли застій або падіння виробництва поєднується зі зростаючим безробіттям і інфляцією) і депресії.

Важливою передумовою економічного розвитку регіонів є виробничий потенціал,який визначається сукупністю виробничих підприємств у кожному регіоні.

Функціонування регіональної економіки значною мірою визначається рівнем розвитку соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура — складова єдиної соціально-економічної системи,яка, задовольняючи певні потреби населення, опосередковано впливає на розвиток виробництва.

Це такі види діяльності: охорона здоров’я,освіта,духовне виховання (культура), житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, торгівля, пасажирський транспорт, громадське харчування.