50. Економічна система регіону як ланка єдиного господарського комплексу.

Регіон необхідно розглядати як частину цілого. Діяльність регіону розкриває взаємозв’язок з іншими регіонами, що стверджує неможливість окремого без загального і навпаки, тобто регіон є самостійною структурою і водночас є залежним від держави.

З господарського погляду економіка регіону — це ланка господарського комплексу країни,яка розміщена на певній території. Для нього найбільш властиві риси саморегуляції через попит і пропозицію,рівень конкуренції в межах регіону,форми власності.

Економіці регіону притаманна широка взаємодія між усіма суб’єктами господарювання,що відображає інтеграційний процес і характеризує комплексність його розвитку.

Одночасно регіон є основою міжрегіональної взаємодії,тобто виходить на макроекономічну систему країни з позицій вирішення власних економічних завдань. Тобто регіональна економіка є макроекономічним середовищем економіки регіону.

Це середовище створюється єдиною на національному рівні монетарною системою,дією інфляційних факторів,впливом чинників міжрегіональної дії (транспортної системи,встановлення валютних курсів тощо).

Відповідальну роль у виконанні функцій самоврядування в регіоні покладено на фінансово-бюджетну діяльність.

Правова база сьогодні не дозволяє регіонам ефективно реалізувати соціальні функції. Бюджетні території позбавлені можливості концентрації достатніх фінансових ресурсів для вирішення власних проблем. До центрального бюджету держава вилучає понад 80% місцевих доходів,що негативно впливає на фінансово-економічну діяльність регіонів.

Оскільки регіони неоднакові за своїм економічним потенціалом, отже формуються регіони-донори і дотаційні регіони. Це зобов’язує державу впливати на бюджети окремих територій через трансферти,дотації та інші економічні механізми,без яких неможливо було б вплинути на пророню необхідність розвитку регіонів.

Для вирішення проблем репресивності окремих регіонів,активізації їх господарської діяльності розробляються регіональні програми розвитку за найбільш важливих напрямів розвитку. Джерелами їх фінансування можуть бути національний, регіональні бюджети,кредит,спонсорські кошти.

Найбільш вагомим важелем регіонального регулювання є бюджетне регулювання. Цей механізм поєднує як достатній рівень централізованого управління так і високу регіональну самостійність. У зв’язку з обмеженістю бюджетних ресурсів можливість вирішення проблем економічного розвитку створюється лише для окремих регіонів — як правило депресивних і пріоритетного розвитку.

Складовими єдиного економічного простору є ринкова інфраструктура,національні ринки товарів,послуг, праці, капіталів.Найважливішим гарантом цієї єдності є Конституція, якою передбачено територіальна єдність держави.

51. Територіальна диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил

Розвиток продуктивних сил значною мірою залежить від інвестиційної діяльності. Основним напрямом є капіталовкладення. Являє собою витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення та технічне переозброєння діючих промислових, сільськогосподарських, транспортних, торгових та інших підприємств. Розподіл капіталовкладень між регіонами характеризує їх територіальну структуру. Територіальні відмінності у введенні основних фондів зумовили і територіальні зрушення у відтворенні матеріальних продуктивних.Серед чинників розвитку і розміщення продуктивних сил вирізняється група соціальних, в складі яких головне місце належить соціально-демографічним. Нерівномірність розміщення населення впливає на диференціацію економічного розвитку регіонів. Найбільше населення зосереджено в Донецькому, Придніпровському районах. Найнижчі коефіцієнти територіального зосередження населення припадають на Подільський і Поліський райони. Показник густоти населення зменшується. У Донецькому і Придніпровському економічних районах виробляється понад третина валової доданої продукції України, тут зосереджені більш ніж третина виробничих фондів і така ж кількість населення України. Експорт Донецького і Придніпровського районів становить понад половину загальнодержавного експорту, що забезпечує основні валютні надходження в Україну. На другому місці за результативністю економічної діяльності йдуть Причорноморський, Східний та Центральний економічні райони. У них виробляється третина промислової продукції, 40% сільськогосподарської продукції та 43% експорту товарів України. На Карпатський, Подільський і Поліський райони припадає 23% виробництва валової доданої вартості, 15,5% промислової і близько 40% сільськогосподарської продукції України.