8.Наука про економічне районування

Економічне районування - об’єктивна онова територіальної організації виробництва. Це науково обґрунтований поділ території країни на економ.райони ,що склалися історично або у процесі розвитку продуктивних сил,на основі суспільного поділу праці.

Економічне районування є об’єктом територіального планування яке передбачає розробку схем розробку схем розвитку і розміщення галузей господарства продуктивних сил областей та економ районів.Світовий досвід стверджує що сучасний розвиток економіки неможливий без економічного районування та без відповідних досліджень його стану і рівня розвитку та потреб населення і всього суспільства як в товарах так і в соц. потребах. У витоках науки про економічне територіальне районування стояли укр..вчені:П.Чубинський(1839-1884),С.Рудницький(1877-1937),В.Куйбович(1900-1985).На їх думку ,виникнення і розвиток економ.регіонів пов'язаний зі способом виробництва,рівнем розвитку і особливостями розміщення продуктивних сил. Сьогодні відомі імена післявоєнних науковців України: М.Паламарчук, Заставний, Піскун, Долішній, Данилишин,Жупанський,Ігнатенко,Шаблій та інш.Їх головний внесок у науку –вивчення територіальної організації продуктивних сил України на комплексній основі розвитку виробництва і використання природно-ресурсного потенціалу.Всі вони є сподвижниками науки про економічне районування.

Неабиякого розвитку набула теорія і методологія економічного районування у постсоціалістичних країнах,зокрема у працях колишнього СРСР,що було зумовлено розвитком планової господарської системи.Радянські вчені:Гоарянський,Колосовський,Алампієв,Фейгін,Зіман.

У розробленні проблеми економічного районування колишнього СРСР особлива увага приділялась визначенню сутності поняття економічного району.

У післявоєнні роки вагомий внесок зробив у вирішення цієї проблеми Колосовський,який поглибив наукові засади економічного районування розкриттям сутності територіально- виробничих комплексів як основи економічного району,через пізнання енерговиробничих циклів.

Сьогодні у результаті поглиблених наукових розробок і дискусії,визначились загальноприйняті наукові засади економічного районування.Регіональна економіка стає вагомим інструментом просторового регулювання соціально-економічного розвитку,і особливо в тих сферах,де дія ринкових важелів є обмеженою.

9.Економічний район його головні ознаки районоутворюючі фактори

Економічний район-це форма територіальної організації народного господарства що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці виникнення і формування районних територіальних виробничих комплексів.Це не просто теоретична або й паперова конструкція.В сучасних умовах економічне районування розглядають як засіб управління господарством у територіальному розрізі як основу розробки і реалізації державної регіональної політики.

Головним районоутворювальним фактором у кожній країні є суспільний територіальний поділ упраці,який є результатом просторового прояву дії загального економічного закону суспільного поділу праці.

Другим районоутворювальним фактором є територіально виробничі комплекси.Територіальнийподіл праці зумовлює формування галузей спеціалізації окремих територій які в свою чергу зумовлюють склад галузей що їх обслуговують і доповнюють.Це приводить до виникнення ТВК.

Факторами, що найбільш впливають на формування ЕР є:

• Суспільний територіальний поділ праці як результат просторового прояву дії економічного закону суспільного поділу праці;

• Територіальні виробничі комплекси (ТВК) – похідний фактор від ТПП. ТПП зумовлює формування галузей спеціалізації окремих територій, які зумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють. Це приводить до виникнення ТВК.

До складової частини ТВК входять елементарні техніко-економічні комплекси. Основою цих комплексів є стійкі сполучення взаємопов’язаних підприємств різних галузей.

Їх зв’язки визначені технологією і економікою виробництв, наприклад, молокозаводи в сільській місцевості з їх сировинними і тваринними зонами і взаємопов’язаними з виробництвом, яке використовує відходи цього виробництва. Це сприяє утворенню територіально-виробничого комплексу. У межах одного економічного району може бути декілька тісно пов’язаних ТВК.

До основних районоутворювальних чинників належать найбільші міста країни – великі регіональні та індустріальні центри із зонами економічного тягнення до них периферійних територій. В Україні такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса.

Не менш важливе значення мають особливості економіко-географічного положення території району, які значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства.

На утворення економічного району важливий вплив мають природні умови і ресурси.

Важливе значення мають промислові центри, промислові вузли, багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні АПК як районоутворюючі фактори, які разом з транспортним комплексом та інфраструктурою об’єднуються в господарський комплекс економічного району.

Великий вплив на формування економічних районів має національно-політичний устрій та адміністративно-територіальний поділ країни. В умовах ринкової економіки ще значна частина промислових підприємств залишається власністю держави, а в с/г зберігаються кооперативні с/г підприємства, тому адміністративні області залишаються ще як господарське поле зі своїми органами управління господарством. В їх межах функціонують територіальні виробничі комплекси, основні складові частини або окремі ланки н/г комплексу.