38. Головні члени речення у синтаксичній та семантичній організації двоскладного речення. Поняття другорядні члени речення.

Підмет - головний член двоскладного реч., який, указуючи на носія ознаки, перебуває в предикативному зв. з присудком: Запоріжжя споконвіку було серцем українським

У суч. мовознавстві поняття підмета звичайно пов'язують зі структурною схемою речення та його семантичними компон.. Підмет -перший компонент структурної схеми, виражається називним відмінком і має значення семантичного суб'єкта.

Простий підмет - одноелементний. в укра. мові такий структурний тип підмета може виражатися:

Ім.(власне іменником та займенниковим іменником) у назив. від.: Прийшла зима. субстантивованою частиною мови прикм., діє прикмет.числ., прися.: Все змішалось в одну мить і злилось докупи: іземля, й море частково субстантивованою частиною мови (тобто тією, що набула лише синтаксичних функцій іменника) - частки, вигуки, різні форми змінних слів: Це «добре» прозвучало тепер м'яко, як сердечна просьба).

Складений підмет - має аналітичну будову, репрезентовану основним та допоміжним або основним, допоміжним та зв'язковим елементами: Здалека під небом, у пирій летячи, голосно курличуть журавлів ключі . Такому компонену властина семантична єдність елементів, що ґрунтується на обов'язковій лексичній сполучуваності слів (сорок студентів, багато людей, група кос-мчпавтів). Такі підмети є синтаксично неподільними словосполученнями, головне слово яких обов'язково вимагає залежної словоформи.В укр.. м. складений підмет може мати такий спектр морфол. вираж.

• поєднання числ. з ім.в назив чи род. відміках: Три велетні-роки стоять за плечем і гострять на мене сокиру єдністю займенника або числівника в називному відмінку та родового відмінка з прийменником з, що сукупно реалізують значення: Кожен з нас любов свою зберіг від зради, від зневаги.

• сполукою ім. (займ.,субстантивован. слова) в Н. в.з ім. (займенником, субстантивованим словом) в О.в. з приймен. за умови, що присудок має форму множ. : Там за столом сиділи уже батько з сином

• підмети, в яких синтаксично головне слово інформативно недостатнє і в цілому надає семантиці підмета кількісного відтінку: (І довго на тебе ждав я, і жеврів огник надій - тлів од зеленого травня по серпень золотий

• поєднанням зв'язкового дієслова з іменною частиною мови в О.чи М. в.: Стати переможцем, залишитися ним було його давньою мрією Функцію підмета може також виконувати речення: «Садок вишневий коло хати» — моя улюблена поезія.В укр.. мові підмет, незалежно від структурного типу, може ускладнюватися. Ускладнювальними елементами виступають: повтори, вживання однокореневих слів;використання синонімічних слів;частки.

Присудок – гол. член двоскладного реч, який, указуючи на модально-часову характеристику носія предикативної ознаки, перебуває в предикативному зв'язку з підметом.

Диференційними формальними та семантичними ознаками присудка є: входження в структурну схему речення як головного члена;модально-часова характеристика носія предикативної ознаки; співвідношення з ремою в типових випадках при актуальному членуванні речення; співвідношення з предикатом у семантико-синтаксичній структурі речення;вираження дієслівною формою;перебування у двобічному (предикативному) зв'язку з підметом;поєднання з підметом способом предикативного зв'язку - координацією;типова позиція після підмета.

Простий дієслівний присудок - найбільш продуктивна й типова форма присудка двоскладного речення, оскільки саме дієслово є найбільш пристосованою формою для вираження присудка.

Простий дієслівний присудок виражається:формами дієслів теперішнього, минулого і майбутнього часів, наказового та умовного способів: Військо хвацька крокувало з піснями усіченими вигуково-дієслівними формами типу бух, хап, блись, стук,клац, скік, зирк та ін., які набувають у тексті значення дієслів минулого часу доконаного виду, Аж двері рип у хату із сіней фразеологізмами дієслівного типу: Стара напнула її мокрим рядном

Складений) присудок - член речення, утворений основним та допоміжним або основним, зв'язковим та допоміжним елементами. Ураховуючи морфологічне вираження основного компонента, складений присудок традиційно диференціюють на два типи: складений дієслівний та складений іменний Лице його було кам 'яним, лише пальці продовжу­вали тремтіти, і над бровами виступив піт Останнім часом стали виділяти ще й третій різновид двохелементного присудка - прислівниковий : Говорити усім стало ніяково У межах такого присудка дієслівні форми здебільшого сполучаються з якісними прислівниками, які виражають значення якісної характеристики дії, рідше - процесу, стану.

Складений дієслівний присудок маніфестується єдністю дієслова в особовій або родовій формі та неозначеної форми допоміжного дієслова. Розмежовують два типи допоміжних дієслівних лексем - фазові та модальні

Допоміжні фазові дієслова означають початок, продовження або ж завершення дії: Лице його було кам 'яним, лише пальці продовжували тремтіти, і над бровами виступив піт

Допоміжні модальні дієслова вказують на необхідність, бажаність, можливість дії (стану). Вони, як і фазові, теж виражають передусім граматичне значення: Не смій вмирати в пору золоту

Складений іменний присудок складається з дієслова-зв'язки та іменної частини: Петер Літ напевне був у чорнокнижниках могутнім інструментом глобального впли­ву Цей присудок різноманітний за морфологічним вираженням. Компонентами його є предикативне ім'я, виражене іменем будь-якої форми, в поєднанні з особовими формами дієслова-зв'язки. Різні форми іменників, прикметників, займенників, числівників, дієприкметників виступають у ролі іменної частини складеного іменного присудка. Дієслово-зв'язка, виражаючи граматичне оформлення складе­ного іменного присудка, є показником синтаксичних категорій часу і способу, а також узгодження присудка і підмета в числі й особі.

В українській мові виділяють три власне зв'язки: бути, являти собою, становити: Вона була у батька асистентом, сестрою, помічницею (О. Гон­чар); Дід Захарко був коваль (О. Довженко); Структурна схема являє со­бою абстрактну формулу, за якою оформляються численні словосполучення з різним лексичним наповненням компонентів. Значно поширенішу групу становлять напівповнозначні зв'язки, які, крім граматичного, виражають додаткове лексичне значення: виникнення ознаки, переходу з одного ста­ну до іншого (ставати, стати, робитися), виявлення ознаки (вважати­ся, виявлятися, називатися, іменуватися, здаватися, доводитися, уявляти­ся), збереження ознаки упродовж певного часу (лишатися, залишатися, зоставатися): Я знаю, що Десна стала іншою, бо іншим став я

Другорядні члени речення - повнозначні лексичні компоненти речення, синтаксично залежні від головних членів речення чи головного члена односкладного речення: Над хутором спочивала ніч.Другорядні члени речення виділяють з урахуванням формально-граматичн. і семантико-синтаксичних ознак, надаючи перевагу семантичним. Тому при визначенні другорядного члена речення враховують: його семантико-синтаксичні функції; входження/ невходження до номінативного мінімуму речення;морфологічне вираження і засоби зв'язку з опорним членом речення;синтаксичну роль;лексичне значення опорного і залежного членів речення;позиційну закріпленість/ незакріпленість при актуальному членуванні речення;співвідношення з відповідним компонентом семантико-синтаксичної структури речення.

Кожен другорядний член має свої диференційні ознаки. Традиційно системи 3 класи другорядних членів формують додатки, означення, обставини, їх виокремлення ґрунтується передусім на семантичних значеннєвих ознаках, що по-різному взаємодіють з формальними. Так, виділення прямих і непрямих додатків, узгоджених і неузгоджених означень здійснюють за формальними показниками; диференціацію обставин за значеннєвими параметрами.