10. Схоластика. Реалізм та номіналізм.

Середньовічна філософія (схоластика) була найменш продуктивною у вирішенні першої сторони основного питання філософії (онтологічної). Все вчення схоластів про світ будувалося переважно на релігійно-ідеалістичній основі. Питання про походження світу вирішувалось у дусі біблійного креаціонізму (від. лат. creare — творити): світ створений із нічого згідно з вільним волевиявленням Бога. Однак схоластика висунула дві неортодоксальні моделі Космосу, які брали початок в античності. Одна із них належить Йоану Скоту, який заперечував християнський креаціонізм і протиставляв йому теорію, згідно з якою Бог не творить світ по своїй волі, а спонтанно проростає у ньому, з необхідністю вливається в нього. Друга неортодоксальна космологічна модель (як і перша, засуджена церквою) відстоювала ідею вічності світу, його несотворенності Богом. Ця ідея була пов'язана з філософією Арістотеля та арабських мислителів Авіцени і Аверроеса. Відстоював її середньовічний схоласт Сігер Брабантський.

Більш продуктивною була середньовічна філософія у вирішенні другої сторони основного питання філософії – гносеології, яка була більш незалежною від релігійної догматики християнства. Правда, гносеологія тут ще не усвідомлює себе як наука. Теоретико-пізнавальна проблематика розгортається в розрізі богословських дискусій про природу загальних понять, або універсалій (від лат. universalia — загальне, родове). У трактуванні універсалій виділяються дві взаємовиключаючі схоластичні теорії — реалізм і номіналізм.

Реалізм продовжує "лінію Платона" і , як правило, зливається з церковною ортодоксією (Ансельм Кентерберійський). Він розглядає загальні поняття (універсалії) як такі, що існують онтологічно, тобто реально, утворюючи самостійний і безтілесний світ сутностей. Загальне, таким чином, існує до конкретної речі, поза нею і виступає причиною її існування (наприклад, ідея людини, як такої, зумовлює буття окремих індивідів).

Номіналізм (від лат. nomina — ім'я) проводить у середньовічній філософії "лінію Демокріта", відроджує арістотелівську орієнтацію на світ одиничних об'єктів (Росцелін). Згідно з його вченням, дійсні тільки речі, які чуттєво сприймаються. Універсалії не мають реального (незалежного від речей) існування. Вони не більш як "імена" речей, їх назви. Таким чином, будь-яка ідея є мовною, словесною, а не онтологічною реальністю. Цим самим номіналізм зводить ідеальне буття загального (наприклад, універсалії Бога, святого духа тощо) до фізичної стихії слова або терміна. Звідси ще й інша назва номіналізму — "термінізм".

Крайні форми реалізму і номіналізму швидше спрощували гносеологічну проблему, ніж її вирішували. Тому у середньовічній філософії з'явилися компромісні варіанти вчень. Зокрема поміркований реалізм Фоми Аквінського, який вважав, що універсалії існують до речей в помислах божих, у речах як істотні смисли і після речей як поняття про них у голові суб'єкта. Поміркований номіналізм (або концептуалізм) був представлений схоластами П'єром Абеляром, Дунсом Скотом і Уільямом Оккамом. Він заперечує самостійне існування загального (за межами природи і людини), але не зводить його до емпіричної даності терміна. Поміркований номіналізм визнає реальність загального в якості деякої цілісності розумового узагальнення ("концепта") індивідуальних речей. Тобто загальне розглядає як похідне від одиничних речей, що існує після них як знання схожих ознак цих речей, що повторюються.

Середньовічний номіналізм (особливо поміркований) підвів схоластику до потреби в реабілітації природи, деміфологізації християнської картини світу. Вперше про це заявив у ХІІІ ст. Роджер Бекон, який протиставив абстрактним богословським спекуляціям метод математичного виміру і дослідного експериментування (не вільного, одначе, ще від магії, астрології, алхімії). І все ж це призвело до входження у християнську догматику елементів світського (власне філософського) знання і заклало основи матеріалізму Нового часу. Новітні філософські ідеї, по-перше, пробудили сумнів у надчуттєвих і недоказових істинах богослов'я, підготували появу просвітницького і методологічного скептицизму доби Відродження і Нового часу. По-друге, номіналістичні погляди на світ сприяли становленню світського раціоналізму і дослідної науки, які у свою чергу звільнили шлях для емпіризму і сенсуалізму — фундаментальним методологічним принципам новоєвропейської науки і матеріалістичної філософії.