- •2. Поняття світогляду, його специфіка, структура та історичні типи.
- •3. Філософія Стародавнього Сходу: світоустрій та людина.
- •4.Антична філософія. Основні проблеми та характерні риси.
- •5.Основне питання філософії. Матеріалізм, ідеалізм, агностицизм.
- •6.Філософія Стародавнього Риму. Особливості та основні ідеї.
- •7. Етапи розвитку та загальні особливості філософії Середньовіччя
- •8. Особливості філософії патристики
- •9. Арабомовна філософія VII-XII ст. Основні ідеї
- •10. Схоластика. Реалізм та номіналізм.
- •11. Гуманістичний антропологізм в філософії Відродження. Пантеїзм. Ідеї громадянського суспільства.
- •12. Особливості соціокультурних, духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії
- •13. Методологічні пошуки ф.Бекона, р.Декарта та т.Гоббса
- •14. Теорія пізнання Дж.Локка. Скептицизм п.Бейле та д.Юма, сенсуалістські максими Дж.Берклі.
- •15. Вченння про субстанцію. Б.Спіноза та г.Лейбніц
- •16. Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі
- •17. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії
- •18. Теорія пізнання та етика Канта.
- •19. Філософська система і метод г.Гегеля.
- •20. Антропологічний принцип філософії л.Фейєрбаха.
- •21. Загальна характеристика та основні риси філософії XIX ст. Класичний і некласичний тип філософування.
- •22.Філософія с.К’єркегора та ф.Ніцше. Основні ідеї.
- •23.Філософія марксизму. Витоки. Концепція методу, філософська антропологія та філософська історія.
- •24.Характерні риси філософії хх ст. Та основні її напрями.
- •25. Сцієнтистські напрями у філософії хх ст. (неопозитивізм, «лінгвістична філософія», постпозитивізм)
- •26. Антропологічні напрями у філософії хх ст. (екзистенціалізм, персоналізм, фрейдизм, неофрейдизм)
- •27. Релігійна філософія хх ст.. (неотомізм, тейярдизм)
- •28. Культурологічні та історіосоціальні концепції (Тойнбі, Гантінгтон)
- •29. Загальні особливості української філософії та етапи розвитку.
- •30. Філософські погляди г.Сковороди
- •31. Філософія в Україні хХст. Київська філософська школа
- •32. Світ. Людиновимірність світу
- •33. Особливості і характер людського бачення і розуміння світу
- •36. Плинність буття. Рух і розвиток.
- •37. Матерія як об'єктивна реальність. Структура і властивості матерії.
- •38. Проблема походження людини. Еволюціонізм та креаціонізм.
- •Занесення людини (та життя) на Землю із інших світів або планет (інопланетна версія).
- •39. Проблема смерті та безсмертя.
- •40.Духовне життя людини та його вихідні поняття: свідомість і цінності.
- •41.Структура і функції свідомості.
- •42.Самосвідомість. Її структура і функції.
- •43. Свідомість і мова. Свідомість і мислення
- •44. Свідомість, ментальність, менталітет. Порівняльний аналіз
- •45. Суспільна свідомість. Структура і форми суспільної свідомості
- •46. Поняття пізнання: суб’єкт і об’єкт пізнання, предмет пізнання
- •47. Проблеми істинності у пізнанні. Критерій істинності.
- •48. Діалектика пізнавального процесу. Чуттєве і раціональне в пізнанні, їх основні форми.
- •49. Наука як спеціалізована форма пізнавальної діяльності. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання
- •50. Роль практики в процесі пізнання. Функції практики
- •51. Діалектика як світоглядна позиція, метод пізнання і практичної дії
- •52. Діалектика і метафізика. Історичні форми діалектики. Принципи діалектики.
- •53. Закон - поняття, основні ознаки
- •54. Основні закони діалектики
- •55. Основні категорії діалектики. Їх світоглядне та методологічне значення
- •56. Співвідношення діалектики із метафізикою, релятивізмом, софістикою, догматизмом та еклектикою.
- •57. Буття людини як співбуття. Суспільний характер людського буття.
- •58.Індивідуальне та соціальне в людському бутті.
- •59.Суспільство як система. Структура суспільства.
- •60.Протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами як джерело й рушійна сила суспільного розвитку.
- •61. Духовне життя як складова суспільства
- •62. Людина і суспільство: основні аспекти співвідношення
- •63. Людина та історія. Роль мас та особи в історії
- •64. Проблема сенсу історії.
- •65. Сутність суспільного прогресу та його критерії.
- •66. Людина і природа. Екологічна складова нового гуманізму.
- •67. Культура як світ. Суттєві ознаки культури
- •68. Поняття та ознаки цивілізації. Взаємозв'язки культури і цивілізації
- •69. Глобалізація як явище сучасного світу. Позитивні і негативні наслідки
- •70. Новий образ світу і людини в ххі сторіччі
59.Суспільство як система. Структура суспільства.
Соціaльна філосoфія — розділ філософії, покликаний відповісти на питання про те, що є суспільство і яке місце займає в ньому людина.
Суспільство – надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм.
Зрозуміти суспільство як об’єктивний процес, пізнати закономірності його функціонування розвитку – це головне завдання соціальної філософії.
Головною детермінантою сусільного життя є спосіб виробництва матеріальних благ. Поняття “ сфера суспільного життя” відбиває різнопланові процеси, стосунки, цінності, інститути, фактори (матеріальні і ідеальні, об’єктивні і суб’єктивні).
Доцільно виділити такі сфери соціального життя:
матеріальна – охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання і ін.;
соціально-політична – соціальні і політичні стосунки людей у суспільстві – національні, групові;
духовна – широкий комплкс ідей, поглядів, уявлень, весь спектр виробництва свідомості;
культурно-побутова – охоплює вироб-ництво культурних цінностей, передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім’ї, освіта, виховання.
Суспільство – це реальні люди, які об’єднуються в соціальні групи, нації, взаємодіють і конфліктують між собою, створюють і споживають матеріальні та духовні блага, виховують дітей, винаходять нові форми об’єднання та злагод. Суспільство існує об’єктивно, незалежно від свідомсоті та волі людей, хоча вони є головними дійовими особами соціально-історичного процесу.
Вирішальний чинник виникнення суспільства - це труд, це людська діяльність в різних її видах, що створює і що об'єднує суспільство (матеріально-виробнича діяльність). У процесі труда виникають суспільні відносини. Їх відображення суспільна свідомість. Існування суспільства зумовлює наявність прогресивної спрямованості. Матеріально-рушійна сила суспільства має первинний і визначальний характер. Рух суспільства класова боротьба.
Основні тенденції розвитку суспільства:
- посилення ролі суспільного характеру діяльності людей;
- вдосконалення суспільних відносин;
- підвищення міри організованості.
Основний закон суспільства створення матеріальних благ на основі поліпшення зроблених відносин і засобів виробництва, а основний закон природи виживання найсильнішого.
Роль потреб, інтересів та цінностей в житті людини та сустпільства.
Потреби – це фундаментальна риса, неповнорна суттєва характеристика. За багатством потреб, за їхнім характером, способами їх формування та реалізації можна значною мірою судити про рівень розвитку особистості. Високо розвинута особистість – це насамперед особистість з багатством розумних потреб, з високою культурою споживання. Потерби людей є рушійною силою розвитку як суспільства, так і самої людини. Заради потреби, власне, і здійснюється людська діяльність. У процесі розвитку суспільства відбуваються як якісні, так і кількісні зміни у системі потреб. Задоволення потреб у певних умовах породжує нові потреби. Останні додають нових, додаткових імпульсів розвитку мат. і дух. виробництва, поклика-ного створювати цінності, необхідні для задоволення як старих, так і нових потреб.
Потреби людини є основою її інтересів. Інтереси є рушійною силою діяльності, поведінки і вчинків людей. Вони, говорив Гегель, рухають народами. Справжні інтереси не завжди правдиво зображаються їх носіями. Часто буває, що про інтерси одних говорять інші. У суспільстві має місце складна взаємодія найрізноманіт-ніших, часто суперечливих інтересів. Неодміною умовою успішності політики держави є врахування цієї взаємодії, прогнозування її наслідків.
Інтереси можна класифікувати: а) за суб’єктами; б) за сферами суспільного життя; в) за значен-ням; г) за тривалістю; д) за наявністю суперечностей і т.д.
На основі потреб та інтересів особистості надбудовуються, формуються її уявлення про цінності. Категорія ціннос-ті вдображає соціальне і культурне значен-ня мат. чи дух явищ, предметів для задово-лення потреб людини. Цінність того чи іншого об’єкта конкертно-історична. Об’єкт може бути цінним для однієї людини, нецінним для іншої. Цінності є фундаментом формування і регулятивної функції ціннісних орієнтацій особистості – складових частин її структури. Серед них – орієнтація на самоствердження, самореалізацію, самодіяльність людини. Цінності в житті суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами діяль-ності суб’єктів. Вони є чимось більш високим, ніж звичайна зацікавленість людини. Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формуван-ня цінностей є культура. Суспільні цінності формуються поступово, через відбір пеіних видів поведінки і досвіду людей. Підсумком і метою тривалого прищеплю-вання ціннісних якостей є формування людської психології, ментальності, способу життя членів у потрібному, характерному для даного типу суспільства напрямі.
У сучасній соціальній філософії існують два підходи до розуміння суспільного розвитку – формаційний та цивілізаційний
Формаційна теорія суспільного розвитку(К.Маркс)
Формаційний підхід вирішує цю проблему так: історія є прогресом, сходженням від менш розвиненої до більш досконалої формації. На відміну від нього, цивілізаційний підхід до історії не передбачає заданого сценарію майбутнього розвитку, заперечує наявність закономірностей історії
Формаційна теорія базується на розумінні суспільства як соціально-економічної системи, в ній вирішальна роль відводиться економічному фактору. Згідно К.Маркса, який вперше висунув ідею матеріалістичного розуміння історії, суспільно-економічна формація – це конкретно-історичний тип суспільства, послідовна “сходинка” історичного розвитку, обумовлена певним способом виробництва і своєрідною формою виробничих відносин, перш за все – формою відносин власності.
Згідно з формаційним підходом, спосіб виробництва визначає все багатоманіття суспільних зв’язків і відносин. Основними елементами суспільно-економічної формації є базис і надбудова. Базис – це сукупність виробничих відносин, яка складає економічний лад суспільства, від нього залежать всі інші суспільні відносини. Надбудова - це вiдображення базисних вiдносин в iдеалiзованiй формi.
Отже, суспільно-історична формація виступає загальною характеристикою основних типів суспільства: первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне та майбутнє комуністичне суспільство – такі “сходинки” розвитку людства.У свій час формаційний підхід, розроблений К.Марксом, був історично виправданим, сьогодні ж він є недостатнім для пояснення історичного розвитку. Перш за все, неправомірним є твердження, що на кожному етапі історії соціально-економічні відносини визначають суспільне життя в цілому. Далі, уявлення про лінійне сходження від формації до формації не залишає місця для свободи людей, до вибору багатоваріантних шляхів подальшого розвитку. Накінець, реальна історія народів, суспільств не вкладається в рамки формаційного розвитку по висхідній, втрачається своєрідність розвитку кожного суспільства.
В основі цивілізаційного підходу, який заперечує й водночас доповнює формаційний підхід, – перетворення історії людства в глобальну, загальнолюдську історію. Якщо раніше вона була історією окремих племен, народів, країн, регіонів, культур, то сьогодні ми є свідками створення планетарної цивілізації. У соціальній філософії традиційним став поділ історії на традиційну, тобто аграгрну, індустріальну (техногенну), постіндустріальну цивілізації, а також на нову, що формується, – інформаційну.
Отже, на відміну від формаційного підходу, який базується на економічних структурах, певних виробничих відносинах, цивілізаційний підхід фіксує увагу не лише на економічній стороні, а на сукупності всіх форм життєдіяльності суспільства – матеріально-економічній, культурній, політичній, моральній. Звідси – кожному типу цивілізації притаманні свої визначальні чинники розвитку. Звідси й поділ цивілізацій на традиційні, які охоплюють стародавній та середньовічний періоди, з їх аграрною спрямованістю економіки, високим рівнем залежності від природних умов (перш за все від географічного положення), консерватизм у соціальних відносинах і способі життя, негативним ставленням до будь-яких нововведень, обмеженістю індивідуальної свободи тощо; та техногенні, в яких виникає система цінностей, основу яких складають наука, техніка, технологія. Ідея перетворення світу стає провідною в культурі техногенної цивілізації; принципово змінюється становище людини в суспільстві: утверджується цінність свободи, Рівності людей, тобто цінності демократії.
Техногенна цивілізація динамічна, рухлива й досить агресивна. Вона суперечлива: її вища мета – збільшення матеріального багатства на основі постійного оновлення техніко-економічних систем – перетворює людину на просту функцію, засіб виробничої сфери, вона стає предметом маніпуляції з боку масової культури, засобів масової інформації, з одного боку, і водночас орієнтується на свободу людини, мобілізує людську активність, стимулює розвиток здібностей людини, внаслідок чого відбувається гуманізація суспільства.