44. Свідомість, ментальність, менталітет. Порівняльний аналіз

Ментальність — полісемантичне поняття для означення глибинного рівня людського мислення, що не обмежується сферою усвідомленого і значною мірою сягає у несвідоме. Вживається, чи не вперше, Р. Емерсоном, але широкого культурного і наукового вжитку набуває з 20-х років XX ст., передусім у Франції.

В історичну науку запроваджується дещо пізніше: 1922 виходить праця Леві-Брюля "Примітивна ментальність", де аналізується два типи М. — пралогічний і логічний, виходячи із співвіднесення способів: мислення австралійських і африканських племен з притаманним йому "законом партиципації" і раціонального, репрезентованого європейською культурою мислення на засадах закону суперечності. М. постає своєрідним корелятом ідеології та утопії, способом масово-індивідуального історичного мислення, бачення історії, конкретно-історичною формою "колективного неусвіломленого". На відміну від ідеологічних, філософських, етичних, естетичних, науково-теоретичних та інших рефлексивних систем, свідомо спрямованих на продукування, послідовну розробку і внесення у свідомість суспільства ідей, що утворюють лише наочно фіксовану частину "айсберга" духовного життя суспільства, М. формується, функціонує і змінюється набагато повільніше і за "спиною свідомості" її носіїв. Вона є надбанням не лише (й не стільки) інтелектуальної еліти певного суспільства на тому чи іншому відтинку його існування, а всього конкретного суспільства, корінним, глибинним рівнем масово-індивідуальної свідомості певного соціуму.

Отже, М. — це сукупність органічно поєднаних у багато в чому, а подекуди й у головному, нерефлексовану, логічно не виявлену самобутню Історичну, успадковану від попередників і повільно та непомітно для себе змінювану людьми відповідної епохи структуру способів, стилів, манер, прийомів, навиків і процедур мислення, світовідчуття, світосприйняття, світоспоглядання та орієнтації у природному і суспільному світі. Це набір своєрідних автоматизмів духовного життя, що виявляють себе у вигляді позаособових установок, регулятивів, нахилів і схильностей індивідів, груп чи спільнот, а то й епох певним чином спілкуватися, діяти, відчувати, сприймати, уявляти чи мислити світ.

М. зумовлена не так біологічними, як соціокультурними чинниками, і містить етичні, естетичні, релігійні, політичні, правові та інші види цінностей, які не сприйняті через сферу освіти чи формулювання моралістів, проповідників, політичних діячів тощо і не зведені у моральний, правовий, релігійний кодекс. Через людей М. у свою чергу впливає на історичні традиції, культуру, економічні, соціальні і політичні структури, перебіг явищ та процесів життєвого світу людей

Поняття М. має для сучасної історичної науки дуже велике методологічне значення, оскільки забезпечує розуміння того шару духовного життя людей, що відіграє роль своєрідного медіатора між конкретно-історичними за своєю сутністю компонентами свідомості як суспільного утворення та інваріантнішими щодо потоку історичних змін утвореннями духовного життя людей, фіксованими у поняттях "колективне несвідоме" (Е. Дюркгейм, К.Г. Юнг) та його "архетипи" (Юнг).

Свідомість і менталітет. Особливе місце в історії культури та філософії займає проблема свідомості.

Як відзначає М. К. Мамардашвілі, "свідомість - граничне поняття філософії як такої, про що б вона не була. Будь то філософія природи, суспільства, права, науки, моралі і т.п. Основним знаряддям і передумовою аналізу в будь-якому випадку, тут буде і виступати так чи інакше розуміється свідомість ".

У принциповому плані свідомість є індивідуальним, оскільки існує тільки у вигляді "живого" свідомості індивідів реальних, що сприймають, осмислюють і оцінюють ті чи інші процеси матеріального і духовного світу. Поза особистості індивідуальної свідомості не існує. Індивідуальна свідомість розвивається разом з розвитком особистості, вона індивідуально відображає принципово неповторні риси саме даної особи і в цьому сенсі завжди специфічно і оригінально.

Між громадською та індивідуальною свідомістю існує нерозривна єдність, а всі новоутворення в суспільній свідомості мають своє джерело в індивідуальній свідомості, бо новий зміст суспільної свідомості, в кінцевому підсумку, створюється тільки конкретними людьми.

Ще одна категоря, що характеризує суспільну свідомість, - це "свідомість соціуму". Однак ця категорія не представляє собою особливої цінності та може бути використано лише умовно - для розмежування громадських свідомостей за масштабністю їх носіїв. Реальних процедур для визначення свідомості всього народу, що утворює даний соціум не існує, і, швидше за все, існувати не може, а репрезентативність штучно підібраної статистичної вибірки на рівні "зрізу" завжди буде недостатньо надійною для прийняття будь-яких серйозних управлінських рішень.

Які ж взаємини і відмінності між свідомістю (індивідуальним, суспільним, соціумним) і відповідними видами менталітету?

З достатньою повнотою відповісти на цей запитання вдасться лише в тому випадку, якщо буде створена теорія менталітету, що описує з різних сторін сутнісні характеристики цієї виключно наукомісткої, міждисциплінарної духовної субстанції. Для побудови такої теорії цілком придатний методка тегоріального синтезу, досить добре відомий в сучасному науковеденні. Сутність цього методу полягає в тому, що спочатку вичленяються найбільш суттєві категорії, що характеризують з різних сторін те чи інше явище, будується як би "категоріальний каркас" теорії, а потім здійснюється синтез змістовних трактувань і інтерпретацій відповідних категорій, що створюють як би "будинок" такий теорії. У міру збагачення змісту тих або інших категорій (або появи нових) зміст теорії поглиблюється і наповнюється все більш адекватним описом і поясненням відповідного обєкта або явища.

Можна припустити, що зазначені вище психологічні, історичні, філософські, культурологічні, соціологічні та політологічні категорії, що описують з різних сторін сутнісну природу менталітету, створюють певні передумови для категоріального синтезу теорії ментальності. Цілком можливо, що саме таким шляхом вдасться вирішити цю дуже складну, міждисциплінарну, але вкрай важливу задачу, яка має цілком самостійне наукове значення і, очевидно, вже найближчим часом знайде своїх дослідників. А щодо "менталітету соціуму", то особлива актуальність проблем, повязаних з пізнанням, формуванням та (у необхідних випадках) перетворенням ментальних характеристик людських спільнот, змушує звернутися до аналізу цієї виключно ємною, все ще недостатньо дослідженою, але вкрай важливою для розуміння аксіологічних підстав філософії утворення категорії. Адже, зрештою, весь зміст освітньої діяльності зводиться до впливу на духовний, моральний потенціал суспільства, на те ментальний простір, в якому це суспільство перебуває.