7. Етапи розвитку та загальні особливості філософії Середньовіччя

Філософія середньовіччя належить до епохи феодалізму V-ХV ст..

Особливості філософії середньовіччя. Філософська думка середніх віків грунтується на вірі в єдиного бога – монотеїзм. В основі християнського монотеїзму лежать два важливі принципи: ідея божественного творення та ідея божественного одкровення. Обидві ці ідеї тісно пов'язані між собою і передбачають єдиного бога, вираженого в людській особі. Звідси всебічна залежність С.Ф. від теології, а всіх середньовічних інститутів – від церкви. Середньовічне мислення за суттю є теоцентричне: тобто реальністю, яка визначає все суще, є не природа, а бог. Світогляд має назву креаціонізму від лат. "creatio" - творити.

Вчення про буття. Згідно з християнським догматом, бог створив світ із нічого, створив актом своєї волі, внаслідок своєї всемогутності. У С.Ф. дійсним буттям може бути лише бог. Він вічний, незмінний, ні від чого не залежить і є джерелом усього сущого. На відміну від бога, створений світ не володіє такою самостійністю, тому що існує не завдяки собі, а завдяки богові. Звідси мінливість світу, його плинність і несамостійність.

Проблема пізнання. Християнський бог недоступний для пізнання, але він розкриває себе людині і його відкриття явлено в священних текстах Біблії, тлумачення яких і є основним шляхом пізнання. Таким чином, знання про створений світ можна одержати тільки надприродним шляхом і ключем до такого пізнання є віра.

В середньовічній філософії необхідно розрізняти буття та сутніть, пізнання тієї чи іншої речі починається з відповіді на такі запитання: Чи є річ? Що вона собою являє? Яка вона? Для чого вона існує? Відповідь на перше запитання дає можливість з'ясувати існування речі. Відповівши на решту запитань, можна з'ясувати сутність речі. Цю проблему в середньовічній філософії розглядає Боецій. Згідно з його поглядами буття і сутність сходяться тільки в богові. Що ж стосується створеннях речей, то вони складні і буття та сутність в них не ототожнюється. Щоб та чи інша сутність одержала своє існування, вона повинна бути створена богом.

Проблема людини. На питання, що таке людина, середньовічні філософи давали різні відповіді: одна з них – це біблейське - визначення сутності людини як образу і подоби божої, існували й інші визначення: людина – це розумна тварина. Виходячи з цього, філософи середньовіччя ставили таке запитання: який початок переважає в людині – розумний чи тваринний?

Головною особливістю у вирішенні цього питання є подвійна оцінка людини. З одного боку, людина створена за "образом і подобою" божою і є царем природи. А цареві необхідні дві речі; по-перше, свобода та незалежність від зовнішнього впливу; по-друге, щоб було над ким царювати. І бог наділяє людину розумом, незалежною волею і здатністю міркувати та розрізняти добро і зло. Це і є сутність людини, образ божий в ній. А для того щоб людина була царем у світі, що складається із тілесних речей та істот, бог дає їй тіло і душу, як ознаку зв'язку з природою, над якою він царює.

Як бачимо, в середньовічній філософії людина не є органічною часточкою космосу – вона неначебто вирвана із космічного природного життя і поставлена над ним. Вона вища від космосу і повинна бути царем природи, але через своє гріхопадіння, яке властиве їй, людина не володіє собою і повністю залежить від милосердя бога. Двоїстість становища людини – найважливіша риса .середньовічної антропології. Але слід зазначити, що людина середньовічного суспільства є насамперед духовна. Вона усвідомлює себе не просто "греком", "громадянином", "рабом", а насамперед одухотвореною такою, що має душу істотою.

Феодальна епоха – це не тільки "темні віки" у поступальному рухові людської цивілізації. Феодальні виробничі відносини забезпечують людині значно ширші можливості для активного впливу на навколишнє буття, зростання ролі духовного моменту.

Виникненню С.Ф передував ряд змін не тільки у сфері економічно-політичних відносин, а передусім у світоглядній орієнтації тодішнього суспільства. Розвиток монотеїстичної релігійності призвів до перемоги християнства, яке й стало пануючою ідеологією в Європі. Християнство, як і будь-яка інша ідеологія, прагнуло знайти філософське обгрунтування своїх основних ідей.

Першою спробою філософського обгрунтування християнства була патристика - напрямок у філософії, який розроблявся "батьками церкви". До них належать: Афанасій Александрійський, Василь Великий, Григорій Нісський, Григорій Назіанзін, Амвросій Медіоланський, Августин Блаженний, Іоанн Дамаскін та ін. Одним із найбільш яскравих представників патристики був єпископ із Ппона (Пн. Африка) Августин, якого католицькі богослови нарекли ще й ім'ям Блаженний.

А.Б. вважав, що філософія поза богослов'ям – ніщо. А.Б. намагався розгорнути християнську теологічну систему на основі неоплатонізму (Платон). Вся історія для А.Б – це боротьба між прибічниками християнської церкви і прибічниками сатани, який організував світське життя на землі. А.Б. пропагує верховенство церковної влади над світською і світове панування космополітичної організації католицизму. Він намагається виправдати рабство і соціальну нерівність. Аналізуючи співвідношення віри і розуму, А.Б віддає перевагу вірі. Розум може помилятися, на той час як віра завжди вказує людині шлях до істини (Бога). Погляди А.Б справили великий вплив на всю С.Ф. та ідеологію.

Видатний представник середньовічної схоластики – Фома Аквінський. Ф. звертається до філософії Арістотеля. В основних працях "Сума теології" та "Сума проти язичників" Ф. намагається підвести підсумки пошуків зрілої схоластики, поєднати віровчення із формами (істинами) здорового глузду, наблизити християнське вчення до людини. Основний принцип філософії Ф. – гармонія віри і розуму. Ф. проводить розмежування між філософією і релігією, між знанням і вірою. Філософія і теологія за ним не заперечують одна одну.

Ф. з повагою ставиться до людини. Ф. віддає перевагу інтелекту у порівнянні з волею. Ф. каже, що розум сам по собі вище волі, але в житті людини любов до Бога важливіша, ніж пізнання Бога. У пізнанні Ф. – поміркований реаліст, і виступав проти крайнього реалізму.

З другої половини XIX ст. вчення Ф. стає основою філософської течії "неотомізму".

Своєрідним етапом розвитку філософської думки пізнього середньовіччя є творча спадщина Роджера Бекона, Дунса Скотта і Уільяма Оккама.

Основна тенденція вчення Роджера Бекона об'єктивно антицерковна і антисхоластична. Кінцевою метою вивчення філософії, за Р. Б., має бути творець. Між наукою і вірою немає різниці. Р.Б. вводить поняття "експериментальна наука, яка є вихідним моментом, необхідною передумовою пізнання. І тут він виступає як мислитель нового плану, який пориває зі схоластичною вченістю. Він вважає, що характерною рисою людини має бути віротерпимість. Християнство не найдосконаліша релігія. Всі інші релігії не гірші. Це і є підтвердженням його вільнодумства. Якщо схоласти вважали форму первинною щодо матерії. Р. Б. виступає за єдність матерії і форми.

Д. Скотт намагався розірвати зв'язок філософії з теологією. Віра в релігійні догмати з пізнанням, з логікою не пов'язані. Богослов'я, яке б могло грунтуватися на знанні (розумі), не існує.

Вчення Д.С. про матерію – нове в схоластиці. Він вважає, що слід розрізняти єдину матерію, яка так поділяється за рівнем розвитку: а) універсальна всесвітня невизначена субстанція – найперша матерія; б) матерія, яка має певну форму і кількісну характеристику, – друга матерія; в) субстанція для різних виробів– третя (конкретна) матерія.

У Д.С. спочатку існує індивідуальне, а потім загальне. Основою всякого знання є чуттєве пізнання. А чуттєве пізнання може здійснити тільки індивід і тільки конкретної речі. Він дає високу оцінку математичним знанням і математичним методам у пізнанні. Пізнання неможливе без математики: всі докази грунтуються на математиці.

Найбільш розвинуту форму номіналізму в С.Ф. розробив Уільям Оккам. У.О. вважав, що реально існують тільки одиничні субстанції та іхні абсолютні властивості. Первинне пізнання, за У.О., – інтуїтивне, воно включає зовнішні сприйняття і самоспостереження. Поняття, які не зводяться до інтуїтивного знання і не піддаються перевірці в досвіді, мають бути виключені з науки (принцип "бритви У.О. "). За У.О. догмати релігії – надрозумні приписи, звернені не до розуму, а до віри і волі. Він віддає перевагу волі перед розумом.