- •2. Поняття світогляду, його специфіка, структура та історичні типи.
- •3. Філософія Стародавнього Сходу: світоустрій та людина.
- •4.Антична філософія. Основні проблеми та характерні риси.
- •5.Основне питання філософії. Матеріалізм, ідеалізм, агностицизм.
- •6.Філософія Стародавнього Риму. Особливості та основні ідеї.
- •7. Етапи розвитку та загальні особливості філософії Середньовіччя
- •8. Особливості філософії патристики
- •9. Арабомовна філософія VII-XII ст. Основні ідеї
- •10. Схоластика. Реалізм та номіналізм.
- •11. Гуманістичний антропологізм в філософії Відродження. Пантеїзм. Ідеї громадянського суспільства.
- •12. Особливості соціокультурних, духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії
- •13. Методологічні пошуки ф.Бекона, р.Декарта та т.Гоббса
- •14. Теорія пізнання Дж.Локка. Скептицизм п.Бейле та д.Юма, сенсуалістські максими Дж.Берклі.
- •15. Вченння про субстанцію. Б.Спіноза та г.Лейбніц
- •16. Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі
- •17. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії
- •18. Теорія пізнання та етика Канта.
- •19. Філософська система і метод г.Гегеля.
- •20. Антропологічний принцип філософії л.Фейєрбаха.
- •21. Загальна характеристика та основні риси філософії XIX ст. Класичний і некласичний тип філософування.
- •22.Філософія с.К’єркегора та ф.Ніцше. Основні ідеї.
- •23.Філософія марксизму. Витоки. Концепція методу, філософська антропологія та філософська історія.
- •24.Характерні риси філософії хх ст. Та основні її напрями.
- •25. Сцієнтистські напрями у філософії хх ст. (неопозитивізм, «лінгвістична філософія», постпозитивізм)
- •26. Антропологічні напрями у філософії хх ст. (екзистенціалізм, персоналізм, фрейдизм, неофрейдизм)
- •27. Релігійна філософія хх ст.. (неотомізм, тейярдизм)
- •28. Культурологічні та історіосоціальні концепції (Тойнбі, Гантінгтон)
- •29. Загальні особливості української філософії та етапи розвитку.
- •30. Філософські погляди г.Сковороди
- •31. Філософія в Україні хХст. Київська філософська школа
- •32. Світ. Людиновимірність світу
- •33. Особливості і характер людського бачення і розуміння світу
- •36. Плинність буття. Рух і розвиток.
- •37. Матерія як об'єктивна реальність. Структура і властивості матерії.
- •38. Проблема походження людини. Еволюціонізм та креаціонізм.
- •Занесення людини (та життя) на Землю із інших світів або планет (інопланетна версія).
- •39. Проблема смерті та безсмертя.
- •40.Духовне життя людини та його вихідні поняття: свідомість і цінності.
- •41.Структура і функції свідомості.
- •42.Самосвідомість. Її структура і функції.
- •43. Свідомість і мова. Свідомість і мислення
- •44. Свідомість, ментальність, менталітет. Порівняльний аналіз
- •45. Суспільна свідомість. Структура і форми суспільної свідомості
- •46. Поняття пізнання: суб’єкт і об’єкт пізнання, предмет пізнання
- •47. Проблеми істинності у пізнанні. Критерій істинності.
- •48. Діалектика пізнавального процесу. Чуттєве і раціональне в пізнанні, їх основні форми.
- •49. Наука як спеціалізована форма пізнавальної діяльності. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання
- •50. Роль практики в процесі пізнання. Функції практики
- •51. Діалектика як світоглядна позиція, метод пізнання і практичної дії
- •52. Діалектика і метафізика. Історичні форми діалектики. Принципи діалектики.
- •53. Закон - поняття, основні ознаки
- •54. Основні закони діалектики
- •55. Основні категорії діалектики. Їх світоглядне та методологічне значення
- •56. Співвідношення діалектики із метафізикою, релятивізмом, софістикою, догматизмом та еклектикою.
- •57. Буття людини як співбуття. Суспільний характер людського буття.
- •58.Індивідуальне та соціальне в людському бутті.
- •59.Суспільство як система. Структура суспільства.
- •60.Протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами як джерело й рушійна сила суспільного розвитку.
- •61. Духовне життя як складова суспільства
- •62. Людина і суспільство: основні аспекти співвідношення
- •63. Людина та історія. Роль мас та особи в історії
- •64. Проблема сенсу історії.
- •65. Сутність суспільного прогресу та його критерії.
- •66. Людина і природа. Екологічна складова нового гуманізму.
- •67. Культура як світ. Суттєві ознаки культури
- •68. Поняття та ознаки цивілізації. Взаємозв'язки культури і цивілізації
- •69. Глобалізація як явище сучасного світу. Позитивні і негативні наслідки
- •70. Новий образ світу і людини в ххі сторіччі
18. Теорія пізнання та етика Канта.
Родоначальником німецької класичної філософії був Іммануіл Кант /1724-1804 рр. Його теоретична діяльність поділяється на два періоди. Перший період закінчується 60-ми роками ХІV століття. В цей час Кант, займався переважно природничими проблемами, серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза, про виникнення сонячної системи з величезної газової туманності*. В загальній формі він стверджував діалектичну думку про те, що природа має свою історію в часі, відкидав ідею першого поштовху, тобто в цей період в філософії Канта переважали матеріалістичні позиції.
З 70-х років починається другий так званий "критичний" період, коли в філософії Канта ми знайдемо і дуалізм, і агностицизм, і ідеалізм. Основні твори цього періоду: "Критика чистого розуму" /1781/, "Пролегомени" /1783/, "Критика практичного розуму" /1788/.
В центрі філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання. Основне, чим відрізняється підхід Канта до вирішення цих проблем, порівнюючи з попередніми представниками різних філософських систем, полягає в тому, що він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб’єкта Головне, за Кантом, не вивчення речей самих по собі, а дослідження самої пізнавальної діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати своє пізнання, встановити його межі і можливості. Це був великий поворот філософії до людини.
Кант вважає, що людський розум пізнає не "речі в собі", а явища речей, результат їхньої дії на органи чуття людини. "Речі в собі" стають явищем завдяки апріорним формам споглядання /простір-час/ та апріорним формам мислення /якість, кількість, причинність, реальність та ін. /.тобто таким формам які мають позадосвідне походження/. Наступна сходинка пізнання - це розум, який, за Кантом, завершує мислення і при цьому, не створюючи нічого нового він заплутується у невирішених протиріччях - в т. з. "антиноміях" чистого розуму. Кант вважає, що таких антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кожну з тез, що складають антиномії, можна однаково логічно довести або спростувати. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання.
Уважне вивчення підручників, додаткової літератури повинно підвести студента до розуміння того, що в філософії Канта чудернацьким способом поєднані матеріалізм /визнання об’єктивного існування "речей в собі"/ та ідеалізм /твердження про апріорні форми споглядання і розсудку/ з агностицизмом /заперечення пізнання об'єктивної дійсності/. Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом.
Дуже глибокі думки висловлює Кант і в інших сферах, зокрема в галузі етики. Він багато пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання, а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Кант ставив питання про співвідношення понять людина і особистість. Відомий Кант і як творець вчення про наді сторичну, незалежну від умов життя, загальну для всіх людей мораль. Він створив вчення про так званий категоричний імператив /закон, повеління/, що існує в свідомості людей, як Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імперативу надає людині свободу і, разом з тим, в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.