- •2. Поняття світогляду, його специфіка, структура та історичні типи.
- •3. Філософія Стародавнього Сходу: світоустрій та людина.
- •4.Антична філософія. Основні проблеми та характерні риси.
- •5.Основне питання філософії. Матеріалізм, ідеалізм, агностицизм.
- •6.Філософія Стародавнього Риму. Особливості та основні ідеї.
- •7. Етапи розвитку та загальні особливості філософії Середньовіччя
- •8. Особливості філософії патристики
- •9. Арабомовна філософія VII-XII ст. Основні ідеї
- •10. Схоластика. Реалізм та номіналізм.
- •11. Гуманістичний антропологізм в філософії Відродження. Пантеїзм. Ідеї громадянського суспільства.
- •12. Особливості соціокультурних, духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії
- •13. Методологічні пошуки ф.Бекона, р.Декарта та т.Гоббса
- •14. Теорія пізнання Дж.Локка. Скептицизм п.Бейле та д.Юма, сенсуалістські максими Дж.Берклі.
- •15. Вченння про субстанцію. Б.Спіноза та г.Лейбніц
- •16. Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі
- •17. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії
- •18. Теорія пізнання та етика Канта.
- •19. Філософська система і метод г.Гегеля.
- •20. Антропологічний принцип філософії л.Фейєрбаха.
- •21. Загальна характеристика та основні риси філософії XIX ст. Класичний і некласичний тип філософування.
- •22.Філософія с.К’єркегора та ф.Ніцше. Основні ідеї.
- •23.Філософія марксизму. Витоки. Концепція методу, філософська антропологія та філософська історія.
- •24.Характерні риси філософії хх ст. Та основні її напрями.
- •25. Сцієнтистські напрями у філософії хх ст. (неопозитивізм, «лінгвістична філософія», постпозитивізм)
- •26. Антропологічні напрями у філософії хх ст. (екзистенціалізм, персоналізм, фрейдизм, неофрейдизм)
- •27. Релігійна філософія хх ст.. (неотомізм, тейярдизм)
- •28. Культурологічні та історіосоціальні концепції (Тойнбі, Гантінгтон)
- •29. Загальні особливості української філософії та етапи розвитку.
- •30. Філософські погляди г.Сковороди
- •31. Філософія в Україні хХст. Київська філософська школа
- •32. Світ. Людиновимірність світу
- •33. Особливості і характер людського бачення і розуміння світу
- •36. Плинність буття. Рух і розвиток.
- •37. Матерія як об'єктивна реальність. Структура і властивості матерії.
- •38. Проблема походження людини. Еволюціонізм та креаціонізм.
- •Занесення людини (та життя) на Землю із інших світів або планет (інопланетна версія).
- •39. Проблема смерті та безсмертя.
- •40.Духовне життя людини та його вихідні поняття: свідомість і цінності.
- •41.Структура і функції свідомості.
- •42.Самосвідомість. Її структура і функції.
- •43. Свідомість і мова. Свідомість і мислення
- •44. Свідомість, ментальність, менталітет. Порівняльний аналіз
- •45. Суспільна свідомість. Структура і форми суспільної свідомості
- •46. Поняття пізнання: суб’єкт і об’єкт пізнання, предмет пізнання
- •47. Проблеми істинності у пізнанні. Критерій істинності.
- •48. Діалектика пізнавального процесу. Чуттєве і раціональне в пізнанні, їх основні форми.
- •49. Наука як спеціалізована форма пізнавальної діяльності. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання
- •50. Роль практики в процесі пізнання. Функції практики
- •51. Діалектика як світоглядна позиція, метод пізнання і практичної дії
- •52. Діалектика і метафізика. Історичні форми діалектики. Принципи діалектики.
- •53. Закон - поняття, основні ознаки
- •54. Основні закони діалектики
- •55. Основні категорії діалектики. Їх світоглядне та методологічне значення
- •56. Співвідношення діалектики із метафізикою, релятивізмом, софістикою, догматизмом та еклектикою.
- •57. Буття людини як співбуття. Суспільний характер людського буття.
- •58.Індивідуальне та соціальне в людському бутті.
- •59.Суспільство як система. Структура суспільства.
- •60.Протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами як джерело й рушійна сила суспільного розвитку.
- •61. Духовне життя як складова суспільства
- •62. Людина і суспільство: основні аспекти співвідношення
- •63. Людина та історія. Роль мас та особи в історії
- •64. Проблема сенсу історії.
- •65. Сутність суспільного прогресу та його критерії.
- •66. Людина і природа. Екологічна складова нового гуманізму.
- •67. Культура як світ. Суттєві ознаки культури
- •68. Поняття та ознаки цивілізації. Взаємозв'язки культури і цивілізації
- •69. Глобалізація як явище сучасного світу. Позитивні і негативні наслідки
- •70. Новий образ світу і людини в ххі сторіччі
64. Проблема сенсу історії.
Філософія історії, охоплюючи суспільний розвиток у цілому, відокремлює основні тенденції та особливості його, характерні для всієї історичної цілісності і для важливіших її етапів, ставить питання про сенс історії, її єдність та багатоманітність. Перше історичне знання синкретичне, історико-філософське, а першими історіософами є Геродот і Платон, Фукідід і Арістотель, Плутарх і Таціт, Ціцерон і Августій Блаженний.
Основними проблемами філософії історії виступають проблеми життя та ролі дійових осіб в історії. Досліджувалось історичне буття людей в соціумі, його істинна суть. Визначались основні сюжетні пошукові лінії: вивчення класової будови соціального, конфліктної природи суспільних відносин, економічного та соціально-політичного розмежування (Огюстен Т'єррі, Франсуа Гізо, Огюст Мін'є); визначення закономірного і прогресивного характеру історичного процесу (Франсуа Гізо, Фрідріх Шлоссер); дослідження ролі економічних та соціально-політичних факторів історії (Франсуа Гізо, Георг Маурер, Сен-Вікторський Гуго); розробка методів аналізу історичних досліджень (Леопольд Ранке, Микола Грот); створення цілісних моделей всесвітньої історії, визначення закономірностей її розвитку, особливостей прояву в певних культурах, регіонах та державах (Іммануїл Кант, Георг Гегель, Карл Маркс, Макс Вебер, Вільгельм Дільтей, Арнольд Тойнбі, Освальд Шпенглер).
XX ст. збагатило історіософію творами визначних мислителів - Карл Ясперс, Питирим Сорокін, Михайло Грушевський, Бенедетто Кроче, Бертран Рассел, Карл Поппер, Моріс Корнфорт.
Історизм. Поняття історизму у філософії і історії є центральним, оскільки є важливішим методологічним принципом, що створює можливості виявлення джерел історичних явищ, закономірності суспільного розвитку. Спираючись на поняття історизму, філософія історії вивчає історію суспільства як свій предмет. За Максом Вебером, соціальну історію розуміють як історію культури, релігії, традицій, звичаїв. Невипадково більшість істориків перекваліфікувалися на культурологів.
Отже, предметом філософії історії є історія єдності відносно самостійних явищ: історія подій, повсякденності та людського духу. Проте не всі вчені поділяють ідеї історичного мислення, його евристичні можливості. Теоретики позитивізму - Рудольф Карнап (1891-1970pp.), Отто Нейрат (1882-1945pp.), Бертран Рассел (1872-1970pp.), Карл Поппер (1902-1993 pp.) заперечують принцип історизму. Так, Карл Поппер обмежує історизм дослідженням конкретних історичних фактів і відкидає історизм як визнання універсальних законів історії. А тому наукова теорія історії, на думку Карла Поппера, неможлива.
Еволюція та плюралізм філософії історії. Історичні знання давно зафіксували ритм та «повторення» історичних подій через 4, 12, 36, 100, 144 роки. Так сформувалася ідея циклів - маятникоподібних, колових, спіралеподібних, хвильових, а разом з тим і загальна траєкторія суспільного розвитку. Одні вважають, що фундаментом історичного розвитку є - культура (Питирим Сорокін), інші - цивілізація (Жан-Жак Руссо), треті - суспільна формація (Карл Маркс).
Заслуговує уваги теорія соціальної еволюції, що запропонована Юргеном Хабермасом, який вважає головними людськими формами життєдіяльності не працю, а спілкування і мову. Мова, мовна комунікація і мовне розуміння є тим надприродним явищем, що забезпечує рівень соціокультурного розвитку, формування людини як носія загальних комунікативних ролей. Тому історичний процес є соціокультурним процесом навчання, освітою, а фундаментальна основа соціальності - навчання кожного індивіда.
Теорія соціальної еволюції укорінена в історицизм Вільгельма Дільтея. Відомий німецький мислитель Вільгельм Дільтей в основу концепції історії поклав людську свідомість та її структуру. Вважаючи основним у свідомості емоції, Вільгельм Дільтей вважає, що емоційність виходить за межі раціональності, втілюється у волі і формує історичну реальність як переживання. Ось чому вивчення історії людства є співпереживанням з дієвими особами історії і не може стати наукою. Мета історичного пізнання - розкрити внутрішню активність людського духу.
Особливе місце в еволюції філософії історії посідає Франкфуртська школа - Макс Хоркхаймер, Теодор Адорно, Герберт Маркузе. Вони фактично відкидають матеріалістичну теорію історичного процесу, заперечують її евристичні можливості, зв'язують з нею історичні помилки (соціалістична революція, диктатура пролетаріату), нищення гуманних ідей людства - істини, свободи, справедливості.
Світова історія - це буття народу в світі: у своєрідній системі символів, цінностей, принципів, міфів. Зміст зафіксовано в мові і передається від покоління до покоління у традиційних звичаях. Завдання традиції - залучити молодь до розуміння міфу. Так формується цілісність народу, зберігається історичність як буття у світі. Суть історизму - ідейно-моральна та духовно-світоглядна єдність поколінь, що через віки несуть і втілюють у предметно-практичні форми культури свою однаковість - ментальність, що відрізняє їх від інших народів світу, забезпечує їм рівноправне співбуття в лоні всесвітньої історії. Сенс світової історії народу - зберегти задану міфом єдність землі, неба, смертних і богів.
Історія людської цивілізації демонструє єдність долі народів та світових культур. Повернення України та інших країн соціалістичної співдружності в загальноцивілізаційне русло - безальтернативне. Теоретична і практична проблема - в іншому: на яких засадах соціального життя здійснювати поворот.
Світова історіософія від Конфуція до сучасності цивілізаційним вважає те життя народу, нації, країни, яке ґрунтується на загальноісторичному досвіді, вираженому фундаментальними поняттями: праця і власність, соціальна справедливість і влада, громадянська культура і особиста свобода. Ці поняття є головними цивілізаційними засадами теорії і цивілізаційного суспільства.