24.Характерні риси філософії хх ст. Та основні її напрями.

Сучасна світова філософія пов'язана із кризою класичної філософської традиції. Класичні принципи (орієнтація на природознавство як "взірець" методів і прийомів опанування дійсністю, раціоналізм, об'єктивізм тощо) виявили на початку ХІХ ст. неспроможність у вирішенні новітніх нелінійних проблем. Це зумовило появу філософських шкіл, які намагаються переглянути фундаментальні принципи філософствування. Однією із таких філософських шкіл був марксизм, який, використовуючи досягнення класики, запропонував некласичні механізми вирішення філософських проблем. Інші представники нетрадиційної філософської думки виступали із антикласичних позицій, повністю відмовившись від старої світоглядної парадигми. Відмінність їх позицій від класичної філософії полягала у тому, що вони рішуче заперечують раціоналізм, критикують філософію як метафізику, розглядають людське буття як неповторне та індивідуальне, здійснюють аналіз нераціональних форм людського духу. Істотними рисами цієї філософії є плюралізм (від лат. pluralis — множинний), що означає багатоманітність її шкіл та ірраціоналізм ("бунт проти розуму"). Але класична раціоналістична традиція, не дивлячись на це, не втрачається. Ряд філософських течій цього часу закликають водночас "прочитати" класику нетрадиційно, з позицій завдань сучасності (неогегельянство, неокантіанство).

Незважаючи на різнобарвність сучасної світової філософії, багатоаспектне вирішення нею різних філософських проблем, тут можна виділити основні типи напрямків: сцієнтистські, антропологічні та релігійно-філософські. Сцієнтистські зосереджують основну увагу на філософських проблемах науки і духовно впливають у першу чергу на наукову і технічну інтелігенцію і ті прошарки населення, які бачать ключ до вирішення своїх світоглядних проблем у наукових методах і їх філософському осмисленні.

Антропологічні напрямки охоплюють філософські проблеми людини і специфіку її гуманітарного пізнання. Націлені на художню інтелігенцію і ті прошарки сучасного суспільства, які найбільш гостро відчувають і переживають результати відчуження особистості.

Релігійно-філософські напрямки пов'язані з колом проблем, спрямованих на обґрунтування релігії, духовно зорієнтовані на віруючих, які шукають спасіння від соціальних і духовних колізій у релігії.

Сцієнтизм (від лат. scientia — знання, наука) був відповіддю на проблеми науки, зумовлені її бурхливим розвитком у кінці ХІХ та у ХХ сторіччях. Найважливішим напрямком цієї орієнтації став позитивізм (від лат. positivus— позитивний). Його засновником був О. Конт, який вважав, що "позитивні" знання дають тільки спеціальні науки, а філософія неможлива як сфера наукового пізнання. Теоретико-пізнавальні і світоглядні проблеми проголошуються позитивізмом "метафізичними". Різновидами позитивізму є емпіріокритицизм (Е. Мах, Р. Авенаріус), неопозитивізм, логічний позитивізм (М. Шлік, Л. Вітгенштейн, Б. Рассел); семантичний позитивізм (Р. Карнап, А. Тарський); лінгвістичний позитивізм (Л. Вітгенштейн, Дж. Остін), постпозитивізм (К. Поппер, Т. Кун, І. Лакатос, П. Фейєрабенд).

Антропологічні напрямки і школи поклали у свою основу дослідження людини, а у своїй методології виступили проти класичного раціоналізму XVII-XVIII ст. і сцієнтичних напрямків у філософії ХІХ-ХХ ст. Вони не тільки намагаються протиставити абсолютизації домагань розуму у вирішені філософських проблем нераціональні детермінанти самовизначення людини (емоції, інтуїція, воля тощо), але й у багатьох випадках стають на шлях їх абсолютизації. Результатом цього був ірраціоналізм (від лат. irrationalis — нерозумний), властивий майже всім цим напрямкам. Ірраціоналістична абсолютизація найбільш чітко проявилась у філософії життя (Ф. Ніцше — воля до акумуляції сили; В. Дільтей — факти волі, потягів і відчуття людини; А. Бергсон— космічна сила, "життєвий порив").

Найвпливовішим антропологічним напрямком ХХ ст. є екзистенціалізм (від. лат. existentia — існування). Витоками екзистенціалізму були феноменологія Е. Гуссерля та філософія С. К’єркегора. Основними його представниками є М. Хайдеггер, Ж.-П. Сартр, А. Камю, К. Ясперс, Г. Марсель. Екзистенціалізм центральним розглядає конфлікт людини і суспільства. Відчуження між ними виводиться із визначення незмінної природи людини. Тому протиріччя між свободою і особистістю, з одного боку, і суспільним життям— з іншого, розглядається як таке, що не може бути вирішеним. Звідси й проблема сенсу людського життя, морального вибору, відношення до смерті. Моделлю людини виступає людина у стані "пограничної ситуації" (на межі життя і смерті), людина відчаю і страждання.

Широке визнання у сфері дослідження проблем людини має фрейдизм — теорія і метод психоаналізу. Його засновником був З. Фрейд. Психоаналітичне бачення людини ґрунтується на виокремленні свідомих і несвідомих аспектів людської діяльності. При цьому пріоритет надається тут несвідомому, яке є ніби джерелом мотиваційної поведінки людини. З позицій виключної ролі несвідомого фрейдизм намагається пояснити як історію розвитку окремої особистості, так і всієї людської цивілізації.

Неофрейдизм (Е. Фром, К.-Г. Юнг, А. Адлер, К. Хорні) намагається вийти за рамки біологічних характеристик людини. Пошуки відповідей на питання про сутність людини він спрямовує у сферу соціальних явищ.

Звертаючись до проблеми людини, структуралізм (К. Леві-Строс, Ж. Лакан, М. Фуко, Р. Барт) розглядає людину як пасивний об'єкт незмінних історичних, соціальних, культурних, етнографічних, лінгвістичних структур. Свідомість і самосвідомість людини, які ігнорують ці структури і, разом з тим, визначають відношення свідомості людини і світу, є джерелом хибних уявлень про вільну діяльність людського "я". Людина не є продуктом соціального розвитку, її природа — незмінна.

Сучасні філософські напрямки релігійної орієнтації виникли у площині християнського релігійно-теологічного комплексу або у безпосередньому зв'язку з ним. Найбільшою концептуальною стабільністю та ідеологічним впливом характеризуються перш за все неотомізм і персоналізм.

Неотомізм — офіційна філософська доктрина католицької церкви. Найбільш відомими його представниками є: Е. Жільсон, Ж. Марітен, І. Лотц, А. Дондейн, К. Фабро та ін. На відміну від свого попередника томізму (Ф. Аквінський), який виконував чисто апологетичні і догматичні функції католицизму, неотомізм зорієнтований на сучасні проблеми людини, суспільства і Бога. Але розглядає людину як раз і назавжди дану незмінну духовну субстанцію, хоча і визнає її історичність.Історія інтерпретується як наперед визначена. Релігійна віра і раціональне пізнання співприсутні, але не знаходяться у гармонії. Кінцевим об'єктом пізнання є Бог, сутність якого може бути осягнена лише шляхом віри. Розуму лише під силу пізнати те, чим Бог не є.

Персоналізм (від лат. persona — особистість). Представники: Е. Брейтмен, Е. Муньє, Ж. Лакруа, М. Бердяєв, Л. Шестов та ін. Його цільовою світоглядною установкою є примирення релігії, головним чином християнського теїзму, з основними гуманістичними цінностями. В основі персоналістського світогляду лежить переконання в субстанції особистісного начала як в людині, так і в бутті взагалі. Особистість, перебуваючи у ворожих відношеннях з дійсністю, повинна зосередитись на руйнуванні контактів з навколишнім середовищем. Вона повинна заглиблюватись у собі, зосередитись на власному "я". Внутрішнє самовдосконалення — головний спосіб самоствердження особистості. Тільки на основі християнського вчення про людину можливе створення нового суспільства. У зв'язку з цим персоналізм обґрунтовує активну участь християн у земному житті і закликає до перебудови людської цивілізації на гуманістичних принципах.

Певний вплив на сучасну філософську думку справляють філософська антропологія (М. Шелер, Плеснер, А. Гелен, О. Больнов), діалектична теологія (К. Барт, П. Тілліх), християнський еволюціонізм (Тейяр де Шарден), російський релігійний ідеалізм (В. Соловйов, М. Федоров, С. Булгаков), російський космізм (К. Ціолковський, П. Флоренський, Д. Чижевський) та інші релігійно-філософські школи.

Сучасна світова філософія містить у собі широкий спектр проблем і підходів до їх вирішення. Але у її центрі стоять насущні проблеми сучасного життя і головна серед них, звичайно ж, проблема людини. З жодним пропонованим тією чи іншою філософською школою розв'язанням проблеми важко погодитися, хоча кожна із них містить цікаві і цінні моменти.