32. Світ. Людиновимірність світу

Картина—світу – це інтегральний масштабний підсумок отриманих у різних галузях пізнання знань про світ. Вона завжди прагне вирізнятися завершеністю, цілісністю, присутністю світоглядних висновків та узагальнень. Звичайно, вона є історично мінливою. Також розрізняються наукова картина світу і масштабніша, змістовно багатша універсальна світоглядно-наукова картина світу.

Взагалі, спроба побудувати єдину модель буття, яка б охоплювала усі його прояви – від амеби до людини – це завжди до певної міри спрощення, схематизація. Адже буття завжди набагато складніше й цікавіше за будь-яку його модель чи схему. Однак це не применшує потреби побудови картини світу, оскільки людина завжди ставить за мету пояснити, зрозуміти, наблизити до себе, олюднити світ, бажаючи отримати відповіді на сокровенні світоглядні питання про причини, смисл і мету свого і природного буття. Щоправда, власне людиномірною, світоглядно насиченою можна вважати саме сучасну картину світу, яка останні десятиліття конституюється – на противагу класичним механістичним, об’єктивістським уявленням про дійсність. Вона значною мірою є творчим поєднанням елементів світогляду попередніх епох і різних культур. В умовах культури постмодерну твориться відповідна мозаїчна, розмаїта, відкрита картина світу.

З іншого боку, долаючи недоліки новочасного наукоцентризму, сучасна наука дедалі частіше звертається до античних та християнських витоків європейської культури, де позараціональним факторам осмислення буття відводилося чільне місце. Для давньогрецьких мислителів очевидною була єдність інтелекту, моральності та краси, відображена, зокрема, в понятті Логосу, а знання нерідко набувало сакрального, священного змісту. Пізнання було нерозривно поєднане з мораллю.

Водночас у XX ст. інтенсифікується діалог культур. Це проявляється зокрема в тому, що західна цивілізація починає серйозно цікавитися східною культурою, ідеями китайських та індійських релігійно-філософських учень, де особлива увага звертається на цілісність буття, єдність людини і природи, нерозривний зв’язок думки, слова і вчинку, де більше шанується практична мудрість, аніж теоретичне знання.

Історично ж не лише культурно-історичні умови впливали на появу і розвиток уявлень про дійсність, а й картина світу зумовлювала відповідне ставлення до нього. Так, класична картина світу стала основою технологічного, практично-перетворювального ставлення до дійсності, за якого ресурси природи вважались невичерпними, а людина наділялася правом розпоряджатися ними на свій розсуд. Панувала нестанова на поєднання пізнання і перетворення світу, його удосконалення і забезпечення прогресивного розвитку. Для сучасної науки, натомість, важливим стає діалог з природою як із живим організмом, екологічний стиль мислення, повага до всього живого, мінімізація шкідливих впливів на природу при забезпеченні комфорту і добробуту людства.

Оскільки для розуміння суті картини світу визначальними є поняття «людина», «знання», «світ», «істина», «природа», «смисл», то в її творенні неодмінно повинні брати участь, крім науки, ще й філософія, релігія, інші форми світогляду. Те, як людина визначає для себе світ, визначає її ставлення до світу, її світоглядну позицію. А отже, саме при конструюванні єдиної картини світу стає особливо значущим вплив філософських ідей і принципів на наукове пізнання.

Завжди актуальним було питання можливості створення об’єктивної картини світу, питання про те, чи є підсумовані в науці знання відображенням реальності, чи може, це тільки більш чи менш довільна інтерпретація буття з позицій завжди неповного людського розуміння. Певно, максимально точної і вичерпної системи знань про реальність досягти не вдасться. Однак зважаючи на філософський статус картини світу, не менш важливим за отримання знань про світ, є сама спроба розуміння цього світу, його осмислення, усвідомлення своєї єдності з буттям і гармонійної унікальності Всесвіту.

Що ж до конкретних картин реальності, які будуються в окремих науках, то вони також ніколи не є завершеними, але є досить важливими хоча б для світоглядного спрямування тих чи ін. досліджень. Відомий сучасний представник філософії науки Т.Кун ввів у методологічний обіг поняття «парадигма», яке позначає сукупність знань, методик, методів, принципів, уявлень, які задають напрям наукового пошуку в певному науковому середовищі в конкретний історичний період. Саме парадигма визначає, які завдання мусить розв’язувати наука і навіть те, які зразки відповідей на актуальні питання є прийнятними, а які – ні.

Багатогранною є не лише універсальна світоглядно-наукова картина світу, а й картина світу у вузькому розумінні – тобто та, яка функціонує в науці. Оскільки тут представлено різні онтологічні рівні – механічний, фізичний, хімічний, біологічний. На підставі розрізнення цих сфер здійснюється зазвичай класифікація наук. Зокрема, фундатор індуктивного методу Ф.Бекон, а також Г.Гегель у «Філософії природи», засновники позитивістської філософії О.Кант, Г.Спенсер, філософ і один з перших психологів В.Вундт та багато інших філософів і методологів науки пробували на відмінних підставах подати власні варіанти класифікації наук. Характерно, що в Новий час домінуючим складником картини світу була механіко-математична реальність, з XIX ст. – біохімічні процеси, в XX ст. набуло самодостатності і стало предметом особливо ґрунтовного вивчення соціальне буття, світ культури, людська реальність. До того ж саме в межах сучасного постнекласичного тлумачення світу відбувається інтеграція картин світу неорганічної, органічної та соціальної реальності в єдину систему уявлень і знань про світ. А у розуміння світу включається ідея космічної еволюції, яка дозволяє по-новому глянути на внутрішню спорідненість різних рівнів буття, про неперервний процес еволюції у Всесвіті і розвиток вищих форм буття із нижчих шляхом удосконалення і ускладнення буття. Так, людську свідомість теж можна розглядати як прояв універсальної космічної еволюції. У XVII ст. ідею одухотвореності всього світу, навіть неорганічного, висловив німецький філософ і математик Г.Лейбніц. Подібні висновки містяться і у східній філософії.

Важливою в сучасних умовах є методологія синергетики, в межах якої робляться спроби подати нелінійну картину світу, де були б взаємопов’язані і взаємозалежні різні рівні буття. Синергетика заснована Г.Хакеном констатує, що наш світ становить сукупність складних систем, що саморозвиваються і, формуючи нерівноважні, нестійкі структури, в певні моменти часу сягають точок вибору, коли відкривається можливість перейти на якісно новий рівень розвитку. З погляду синергетики навіть незначні зміни в критичні моменти можуть призвести до масштабних наслідків. На цій підставі пояснюються різні процеси – від глобальних кліматичних змін до соціальних катаклізмів – воєн чи революцій. Усі явища, що мають місце у складних системах, де відбувається самоорганізація, є незворотними. Це відрізняє нелінійне синергетичне світорозуміння від класичних уявлень, за якими світ вважався доволі стійкою, стабільною структурою, розвиток якої можна розрахувати й передбачити.

Виходячи з цього, зростає значення людського чинника, свідомого вибору людини в тій чи тій ситуації. Людський розум поступово набуває планетарного масштабу, вплив технологічної діяльності є справді глобальним. Подібних висновків ще на початку XX ст. дійшов видатний український учений В.Вернадський, який був переконаний, що людство невпинно наближається до переходу в нову якість свого розвитку – в стан ноосфери, коли розум стане геологотворчою, космічною силою, яка піднесеться над простором біосфери і утворить нову духовно-культурну реальність, новий рівень буття. Наукова думка людства стає співмірною за своїм впливом із живою речовиною біосфери. Разом з тим зростає і відповідальність людини за власну діяльність.

Нового значення набуває й антропний космічний принцип, згідно з яким у певний, дуже ранній, момент еволюції Всесвіту вже було закладено всі потрібні передумови для появи розумної істоти. Згідно з цим принципом, світ фактично розвивається з метою пізнішої появи в ньому людини.

Важливий внесок у формування сучасної універсальної картини світу здійснили також теорія систем та кібернетика, інформатика і біоетика.