5.Основне питання філософії. Матеріалізм, ідеалізм, агностицизм.

Найважливішим, основним питанням філософії є питання про відношення мислення до буття. Це питання окреслює позицію кожного філософа відносно решти питань і проблем, що виникають у процесі філософського осмислення світу. Ті філософи, що виходять із первинності буття, природи, тіла, називаються матеріалістами; ті ж, що визнають первинність духу, свідомості, мислення,— ідеалістами.

Оскільки ці позиції протилежні, то між матеріалізмом і ідеалізмом протягом усієї історії філософії точиться боротьба. У різні історичні епохи як матеріалізм, так і ідеалізм отримували різноманітні форми конкретного виявлення. Історії філософії відомі спроби "обминути" основне питання філософії, віднайти якесь інше його вирішення. Однією з таких спроб є так званий дуалізм ( від лат. duа — два ), який прагне витлумачити матерію і свідомість у вигляді двох, незалежних один від одного, паралельно співіснуючих основ (Р. Декарт, І. Кант).

Питання про відношення мислення до буття має ще й другу сторону. Йдеться про те, як відносяться наші думки про світ, що нас оточує, до самого цього світу? Чи спроможне наше мислення пізнавати дійсний світ? Значна частина філософів (матеріалістів та ідеалістів) позитивно відповідають на другу частину основного питання філософії, тобто вважають світ пізнаваним. Інші — заперечують пізнання світу. Вони назвали свою позицію агностицизмом (від грец. ayuwrog – недоступний пізнанню).

У різні історичні епохи як матеріалізм, так і ідеалізм набирають різних форм свого конкретного виявлення. Матеріалізм – “стихійний”, “вульгарний”, “механічний”, “діалектичний”; а ідеалізм – “суб’єктивний”, “об’єктивний”. Відповідно різними є і конкретні історичні форми вияву взаємостосунків ідеалізму та матеріалізму. Змінювалася неодноразово протягом історії філософії і форма основного питання філософії. У глибокій давнині це питання ставилося як питання про взаємовідношення тіла і душі. Пізніше, у середні віки, основне питання філософії виступає як питання: чи світ створений Богом, чи він існує одвічно? І тільки у Новий час основне питання філософії набирає тієї форми, у якій воно сформульовано вище.

Матеріалізм виходить з того, що світ по своїй природі матеріальний, вічний, ніким не створений, безмежний у просторі і часі. Матерія – первинна, а свідомість є продуктом, властивістю високоорганізованої матерії – мозку, тобто свідомість похідна. В історично перших формах матеріалізму людина з її свідомістю розглядалась як природна істота і ігнорувалася її суспільно-історична сутність. Природа (світ, космос, Всесвіт) возвеличувалась, а свідомість людини іноді приписувалась їй у якості її всеохоплюючої властивості (пантеїзм, гілозоїзм тощо). Роль людини як діяльної істоти залишалася на другому плані. Тому свідомість інтерпретувалась на природному, біологічному, а не на соціальному рівні. Ідеалізм визнає первинність духу, свідомості, а природу, матерію вважає похідними від них. У залежності від того, які саме сторонни свідомості абсолютизуються, виникають дві основні форми ідеалістичної філософії. Якщо абсолютизуються ті або інші сторони духовного життя індивіда (індивідуальна свідомість: воля, емоції, відчуття тощо), – це суб’єктивний ідеалізм. Якщо ж абсолютизується об’єктивний зміст свідомості, переважно її раціонально-логічна сторона, – це об’єктивний ідеалізм. Джерелом виникнення і стійкості ідеалізму та матеріалізму є складність і суперечливість пізнавального процесу (гносеологічні корені) та соціально-політичні обставини, за яких існує філософія (соціальні корені).

Матеріалістична чи ідеалістична відповідь на питання про відношення мислення до буття визначає основні світоглядні орієнтації людини у світі, характер спрямування її практичного впливу на світ. Але питання про відношення мислення до буття має ще й другу сторону. Йдеться про те, як відносяться наші думки про світ, що нас оточує, до самого цього світу? Чи спроможне наше мислення пізнати дійсний світ? Частина філософів відповідає на ці питання позитивно, тобто вважає світ пізнаваним. Насамперед до них відносяться матеріалісти, оскільки їх теза про похідний від матерії характер свідомості цілком логічно приводить до ідеї відображення матерії свідомістю. Не заперечують пізнаванності світу і багато хто з ідеалістів (головним чином – об’єктивних), вважаючи цілком логічним “співпадання” думки з “дійсністю”, оскільки сама дійсність, будучи ідеальною, “споріднена” з думкою. Проте пізнаваність світу розглядається ними вже не як відображення реальності думкою, а як тотожність їх (збіг, “злиття”). Друга частина філософів заперечує пізнання світу і стоїть на агностичних позиціях. Агностицизм властивий як матеріалістам (окремим представникам природничо-наукового матеріалізму), так й ідеалістам (переважно представникам суб’єктивного ідеалізму).

З самого початку філософія змушена була відповідати ще на одне дуже важливе питання: як влаштований світ – він ціле чи сукупність не пов’язаних між собою предметів, явищ, процесів? Він рухається, розвивається чи перебуває у стані спокою? Якщо рухається, тоді що є джерелом руху і розвитку? У філософії ще на ранніх її етапах були сформульовані дві протилежні позиції. Одна стверджувала, що світ за своєю структурою – єдине ціле, де все знаходиться у взаємозв’язку і взаємозумовлене, а джерелом руху і розвитку є протиріччя. Вона відома в історії філософії як діалектика. Друга розглядає світ за його структурою як сукупність не зв’язаних між собою предметів, явищ і процесів. Рух і розвиток мають обмежені рамки (як збільшення, зменшення і повторення), а джерело руху, як правило, виноситься у сферу: Бог, суб’єкт. Ця позиція носить назву метафізика. І діалектика, і метафізика характеризують філософію з точки зору методу, її підходу до пізнання і впливу на навколишній світ, віддзеркалюють діяльний методологічний аспект філософствування.