6.Філософія Стародавнього Риму. Особливості та основні ідеї.

Далі ідеї грецької філософії були підхоплені і трансформовані Римом (римський епікуреїзм, стоїцизм, неоплатонізм). Намагання римських філософів перетравити еллінську філософію у "римському шлунку" призвело до еклектицизму, який стає не тільки характерною рисою більшості вчень, а й претендує на роль самостійного філософського вчення. Рим завоював Грецію силою, а Греція Рим своєю філософією та культурою. Це призвело згодом до двох типів культур: грецької античної та римської античної. У подальшому вони справили визначальний вплив на весь світовий культурний процес. "Римський дух" з його практицизмом, експансіонізмом і місіонерством був успадкований західноєвропейською латиномовною католицькою традицією, а "грецький античний дух" (у його візантійському варіанті) у слов'яномовній формі — Східною Європою.

Антична філософія Риму.За часом елліністична філософія збігається з післяарістотелівською. Для неї характерна виключна увага до проблем людини, морально-етичних проблем, до суб'єктивної тематики. Свідченням цього може бути аналіз провідних напрямів елліністичної філософії — епікуреїзму, стоїцизму, скептицизму, і Епікур всі явища природи пояснював різними поєднаннями атомів, які відрізняються ще й за вагою. Прямолінійний рух атомів, на його думку, поєднується із спонтанними (внутрішньо зумовленими) в бік від прямої лінії рухами. В його вченні є здогад не лише про вічність і незнищуваність матерії, а й про діалектичний характер руху. В історії пізнання Епікур, як і Емпедокл та Демокріт, дотримувався вчення про еманацію. Метою життя, на його думку, є досягнення блаженства, яке він розглядав як відсутність страждань, а не як грубі чуттєві насолоди. Чуттєвість неодмінно повинна підпорядковуватися розумові. Мудрість Епікур розумів як лікувальне мистецтво, що зцілює людей від душевних страждань.

Стоїцизм — філософська школа, заснована Зеноном із Кітіона на початку III ст. до н.е. У стоїцизмі центральне місце займає етика, а натурфілософія і логіка відігравали допоміжну роль. Світ-космос, на думку стоїків, — це живе сферичне тіло, розумна істота, яка організовує свої частини в доцільно упорядковане ціле, що перебуває в нескінченній пустоті. В усьому існуючому стоїки розрізняли два начала (пасивне й активне): безякісна речовина, або субстанція і всепроникаючий логос, або бог. Розвиток світу відбувається циклічно. Логос є промисел і доля, яка розглядалася як послідовність подій, або як ланцюг сукупностей усіх причин. Долю окремого тіла визначає його природа, доцільно включена у всезагальну природу. Душа людини — частина світової розумної душі. Вона тілесна і пронизує все тіло, а після смерті відокремлюється від тіла і перестає бути носієм індивідуальних якостей. Перша природна спонука людини — прагнення до самозбереження. Через розумну природу людини ця "прихильність до себе" поширюється й на інших людей. Завдяки причетності всіх людей до логосу вони є громадянами єдиної світової держави — Космополісу. Разом з тим, на думку стоїків, необхідно брати участь у суспільному житті своєї держави, якщо це не веде до аморальних вчинків. Кінцева мета життя людини — щастя, яке визначалося як життя, що відповідає природі, логосу. Певний внесок внесли стоїки й у розв'язання проблем гносеології, логіки, космології. Видними стоїками були Зенон, Клеанф, Хрісіпп, Посідоній, Сенека, Епіктет, МаркАврелій.

Процес еллінізації Риму відбувався у всіх сферах культури. Перебуваючи в органічному зв'язку з грецькою, римська філософія відрізнялася своєю практичністю, яка розкривається в таких рисах римської етнічної ментальності, як "експансіонізм" (прагнення домінувати над природою), "місіонерство" (прагнення поширювати свої ідеї і вірування серед інших народів), "комфортність", "індивідуалізм" (точніше — "приватизм"), дисципліна (в первісному значенні цього латинського слова— "вишкіл"). Практичність (у такому її тлумаченні) дає про себе знати в римському варіанті епікуреїзму, стоїцизму та скептицизму. Так, для римського епікурейця Лукреція Кара атомістична будова природи виступає об'єктивною основою практичних (етичних) рекомендацій. Лукрецій Кар високо цінував ідею Епікура про "відхилення" атомів (щоправда, термін "атом" він не використовував). Завдяки відхиленню атоми випадково, "руйнуючи долі закони", зіштовхуються й зв'язуються один з одним, утворюючи всю багатоманітність речей і явищ природи. Ідея відхилення необхідна Лукрецію і для обгрунтування свободи волі людини. Цікаво, що цей видатний мислитель приходить до висновку, згідно з яким ніякого часу не існує "поза рухом тіл і спокоєм". Оригінальною є його гіпотеза про виникнення живого. Очевидно, з метою популяризації епікуреїзму Лукрецій часто звертається до порівнянь, аналогій, метафор, намагаючись зробити доступнішими складні філософські ідеї Епікура. Великого значення надавав він проблемам атеїзму. Релігія, на думку Лукреція, — це суєвір'я і забобон, продукт неуцтва і страху, підтримуючи які, вона стала джерелом багатьох бід, несправедливості й злочинів.