27. Релігійна філософія хх ст.. (неотомізм, тейярдизм)

Релігійною називається філософія, основоположні ідеї якої визначені релігійним світорозумінням. Це насамперед ідея Бога як надприродної особи, яка створила світ і людину, володарює над ними. Ця ідея розробляється і конкретизується в таких вченнях як креаціонізм, тобто вчення про божественне творення, провіденціалізм — вчення про те, що Бог передбачає перебіг усіх подій у світі, в людській історії та в житті кожної окремої людини. Це також есхатологія — вчення про кінцеву долю світу і людини, про кінець світу, який рано чи пізно настане.

Характерним для релігії є мислене роздвоєння світу на світ природний (матеріальний) і надприродний (духовний), який є місцеперебуванням Бога й інших "небесних" істот; вчення про безсмертя індивідуальної душі та її загробне існування. В релігійній філософії робиться спроба осмислення названих ідей і вчень у категоріях, властивих цій формі світогляду, розробки і обгрунтування їх логічними, раціональними методами. Ця філософія має багатовікову історію. Вона оформилася в Середні віки і склалася в різних варіантах — залежно від особливостей того чи іншого напряму християнської релігії (католицька, православна, протестантська релігійна філософія), іудейської, ісламської і т.д. На ній позначився й характер способу мислення — більш містичний (близький до богословського), або більш раціоналістичний (зближений з наукою).

Неотомізм— відновленоа, модернізована філософія Фоми Аквінського, який у свій час поставив за мету поєднати релігію з наукою тієї історичної доби, примирити віру і розум. Основні положення томізму: онтології (вчення про буття), космології (вчення про світ), теодицеї (вчення про "виправдання Бога" з огляду на існування зла). Томізм почав широко пропагуватися насамперед у католицьких країнах - як "вічна філософія". У своєму оновленому вигляді він став називатися "неотомізмом". Ця філософія розробляється і викладається в ряді католицьких університетів. Найвідоміші представники неотомізму — Д.Мерс'є, Л.Сертійанж, Ж.Марітен, Е.Жільсон, Г.Веттер, И.М.Блохеньський та інші. Відповідно до задумів своїх авторів, неотомізм повинен охоплювати всі основні філософсько-світоглядні проблеми і широким фронтом протистояти матеріалістичним і атеїстичним вченням. Тому він включає, крім названих онтології (метафізики) і космології, також антропологію, гносеологію, соціологію, психологію.

Традиційний томізм виходив із того, що існують два види істини: "істини розуму" і "істини одкровення". Перші доступні силам власного людського, "природного" розуму (при цьому стверджується, що сама людина з її розумом та іншими якостями створена Богом); другі не можуть бути відкриті розумом і пізнаються лише через "божественне одкровення", яке міститься у Святому письмі (Біблії), творах "отців церкви", авторитетних церковних документах. "Істини одкровення" надрозумні, але не протирозумні. Розум не може їх обгрунтувати, але може довести, що йому, розуму, вони не суперечать. Це "істини" про троїстість єдиного Бога, про створення ним світу з нічого, про втілення Сина Божого і народження його як людини від Святого Духу і Діви Марії, про його смерть, воскресіння і вшестя на небо і т.д. Тобто все це — суто релігійні, містичні твердження, в які можна тільки вірити. До "істини розуму" відносяться положення про існування Бога. Вважається, що розум сам по собі не може встановити що є Бог. Про його якості можна судити, тільки проводячи аналогію із створеним світом. Але ж розум може довести, що Бог є, існує. "Докази" буття Бога створювалися богословами ще до Фоми Аквінського, розроблялися самим Фомою. Продовжують цим займатись і сучасні богослови й релігійні філософи. Деякі впливові сучасні релігійні мислителі відмовляються від "раціональних" доведень і переносять акцент на екзистенціально-антропологічні мотиви віри в Бога — в тому розумінні, що ця віра, ідея Бога як абсолютного буття, розумного й морального першоначала світу виражає фундаментальну потребу й установку людини, дає їй правильну орієнтацію для розв'язання своїх життєвих проблем, забезпечує гуманістичний вимір сучасного науково-технічного і соціального прогресу. Такі пошуки релігійної думки, характерні для сучасного етапу еволюції, наявні, зокрема, у творчості видатних представників неотомістського напряму — Ж.Марітена, К.Ранера. Інші богослови і філософи продовжують лінію Фоми Аквінського на "раціоналізацію" релігійного вчення і звертаються при цьому до понять і проблем сучасної науки, яка нібито приводить до висновку про існування Бога.

Середньовічна схоластика не відповідає запитам нашого часу і втратила свою колишню авторитетність. Відбувається подальша модернізація як томізму, так і інших напрямів релігійної філософії. Робляться спроби знайти шляхи примирення і зближення релігії з наукою. Церква визнає свої колишні "помилки" в цьому відношенні; переслідування вчених (зокрема Бруно, Галілея) тлумачить як непорозуміння, в якому винні обидві сторони. Висувається теза, що наука XVIII-XIX ст. набула антирелігійного характеру, а сучасна, навпаки, підтверджує основні положення релігійного вчення — про початок існування світу, про наступний кінець цього світу, про духовне першоначало, індивідуальне безсмертя ("життя після життя") і т. п.

Виникнення одного з новітніх течій у католицькій філософії пов'язано з ім'ям французького вченого, філософа і теолога Тейяра де Шардена.

Методологічною і світоглядним принципом його концепції є ідея еволюції. Еволюція для Тейяра - «загальний вимір Всесвіту», корінна умова буття і пізнання. Розвиток світу - «космогенез» - він зображує як закономірний процес ускладнення єдиної субстанції - «тканини Універсуму». Загальною з томізмом у Тейяра залишається установка на узгодження науки і релігії, але прийняття ідеї закономірного розвитку світу змушує його відмовитися від категорій томізму. Тейяр намагається відвести належне місце матеріальним факторам. Однак у трактуванні матерії він суперечливий і непослідовний. З одного боку, він наділяє матерію активністю, розглядає її як необхідний формотворчий елемент світу і фактично не залишає місця для надприродного втручання в розвиток природи. У той же час Тейяр освячує матерію, оголошує її «тілом Христа», «рукою бога». При всіх коливаннях Тейяра верх все ж залишається за ідеалістичної тенденцією, яка становить стрижень його концепції.

Ключ до розуміння еволюції Всесвіту Тейяр бачить в еволюції людини. Для доказу спрямованості еволюції він стирає грані між живим і неживим, зближує біологічне і соціальне, розглядаючи історію людства як природне продовження еволюції живої природи: інструментальну фазу розвитку життя, завершальний етап космогенезу.

На противагу екзистенціалістським доктринам абсурдності буття Тейяр стверджує, що буття має сенс. З одного боку, він розкривається наукою, яка виявляє закономірності еволюції, визначає місце і роль людини в космогенезі. З іншого - релігією, що обгрунтовує можливість наджиття і існування за межами простору і часу духовного центру Універсуму, який об'єднує з собою і рятує від руйнування духовний зміст, сконцентроване в кожному «мислячому центрі». Союз науки і релігії необхідний для подальшого прогресу, бо останній можливий тільки за наявності «ясної і свідомої віри в найвищу цінність еволюції».

Ідеї тейярдизму католицькі теологи відкидають як єретичні; представники модернізму, навпаки, підкреслюючи їх містичний характер, намагаються використовувати для оновлення християнського віровчення.

Тейярдизм як філософська течія неоднорідний. Серед його послідовників є вчені, філософи, громадські діячі, теологи, які стоять на позиціях модернізму. В силу абстрактності і суперечливості концепції Тейяра його ідеї використовують представники різних громадських груп, що займають іноді протилежні політичні позиції.

Головний напрям еволюції сучасної релігійної філософії - це її "антропологізація" — висунення на перший план проблеми людини в світі, підкреслення гуманістичного змісту релігійного вчення, яке, як вважається, може стати дороговказом для розв'язання проблем духовно-морального і соціального життя. У визначальному для релігійного світорозуміння відношенні "людина - Бог" акцент переноситься на людину, її життя, потреби, прагнення й перспективи. Тенденція релігійної думки, зокрема її філософського рівня, наявні і в країнах традиційного впливу православ'я (спадщина В.Соловйова, С.Булгакова, М.Бердяева, С.Франка, П.Флоренського та інших відомих філософів і богословів), а також в ісламі та іудаїзмі.