20.Морфеміка. Предмет її вивчення та завдання. Поняття про морфеми, морфи, аломорфи та варіанти морфем. Класифікація морфем.

Морфеміка – це розділ мовознавчої науки, який вивчає морфемну будову слова.

Такі завдання:

1. визначення принципів виділення морфеміки;

2. класифікації морфеміки;

3. визначення історичних змін у морфемній структурі слова;

4. вивчення закономірностей поєднання морфем у слові (вивчає особливості поєднання, валентність морфем, як морфотактика);

напр.:

Морф (гр. “форма”) – це найменша значуща частина мови.

Напр.:

Морфема – це узагальнююча абстрактна значуща одиниця, яка реалізується у конкретних формах.

Напр.:

морфема реалізується у морфі, якщо дружній – то , якщо друзі – то

Ввів термін “морфема” мовознавець Б.де Куртене.

Аломорфи – це різні морфи однієї морфеми, які відрізняються своєю історичною позицією у слові (визначаються тільки в опозиції).

напр.:

Варіанти морфем – це різні морфи однієї морфеми, які мають близьке фонетичне звучання однакову позицію у мові, і здатні взаємозамінятися (це їх відрізняє від аломорфів).

До варіантів морфем відносимо:

1. Суфікси неозначеної форми дієслова: -ти, -ть (напр.: слухати-слухать);

2. Суфікси: -сеньк-, -ісіньк-, -юсіньк- (напр.: маленький-малісінький-малюсінький);

3. Постфікси: -ся, -сь (напр.: слухаюся-слухаюсь);

4. Закінчення дієслів першої особи множини дійсного способу (напр.: пишемо-пишем);

5. Закінчення дієслів першої особи множини наказового способу (напр.: ходімо-ходім);

6. Закінчення прикметників чол. та сер. роду у М. відмінку однини (напр.: на білому-на білім);

7. Закінчення прикметників та деяких займенників у формах повній стягненій та повній не стягненій (для слів жін., сер. роду однини, та для множини) (напр.: червона-червоная (повна стягнена форма), червоні-червонії);

Класифікація морфем.

Морфеми поділяються на два основних типи — кореневі (корені, або основи), та афіксальні (афікси).

Коренева морфема – це така морфема, яка становить семантичне ядро словотворчого-споріднених слів.

Напр.:

Корінь – це обов’язкова морфема без нього слово не існує.

Щоб визначити корінь, треба дібрати однокореневі слова і знайти в них спільну частину. Коренева морфема має більш конкретне значення і може складати ціле слово.

Напр.: ліс – це слово, ліс – це корінь

Корені за характером зв’язку з іншими морфемами у слові поділяються на вільні і зв’язні.

Вільний – може функціонувати без поєднання з іншими морфемами (закінчення до уваги не береться)

Напр.: садівник, моряк - море

Сад – вільний корінь

Зв’язний – функціонує лише в поєднанні з іншими морфемами

Напр.: швидкий

Афікси – це не обов’язкові у слові морфеми.

Види афіксів: префікси, суфікси, конфікси, інфікси, постфікси, суфікс (флексія, тобто закінчення які виконують словотворчу функцію).

Префікс – знаходиться у позиції перед коренем або іншим префіксом і виконує словотворчу або формотворчу функцію. Напр.: приласкати, пречудовий

За своєю структурою префікси поділяються на прості і складні.

Простий – це такий, який не членується на інші складові значущі частини. Напр.: роз-, без-, не-, пре-, при-.

Складний – умовно можна поділити на два простих префікси, кожен з яких може функціонувати в інших словах самостійно. Напр.:

Суфікси – знаходяться у позиції після корення або після іншого суфікса і виконують словотворчу або формотворчу функцію. Напр.:

Поділяються на: прості та складні.

Прості – умовно не можна поділити на інші суфікси. Напр.: -ар-, -ськ-, -к- т.д.

Складні – умовно можна поділити на два простих суфікси, кожен з яких окремо в інших словах може функціонувати самостійно. Напр.: -ник- мельник ← молоти + ник

Конфікс – префікс, що означає об’єднання, спільність, сумісність – це словотворчий формат, становить єдність префікса з іншими морфемами, які використовуються у словотворчому акті.

Постфікс – службова морфема, яка стоїть у слові чи словоформі після корення та морфотворчого суфікса і має граматичне або словотворче значення.

Флексія – службова морфема, що стоїть після суфікса або після корення (у не подібних словах).

Трансфікси — афікси, які, розривають корінь, що складається лише з приголосних, і визначають граматичне значення слова (характерні для семітських мов, наприклад, для арабської).