50.Поняття про предмет і одиниці синтаксису. Предикативність. Модальність (диктум і модус). Парадигма речення як система його форм (індикатив, кон’юнктив, імператив).

51.Словосполучення. Дискусійні питання. Визначення. Форма, значення та функції словосполучень.

Вихованець, Бєлошапкова, Шведова:

Словосполучення (СС) – це не предикативне об’єднання двох або більше самостійних слів і словоформ на основі підрядного зв’язку, яке служить для розчленованого іменування явищ дійсності.

Виноградов зробив такі зауваження щодо теорії СС:

1. не будь-яке сполучення слів + словосполучення:

1. сполучення підмета і присудка (студенти пишуть)

2. одиниці, що об’єднані сурядним зв’язком (він не тільки сумував, а й плакав)

3. складні числівники (двадц’ять п’ять)

4. аналітичні форми слів (буду читати (недоконаний вид)

5. фразеологізми (замилювати очі)

6. складні імені і складені дієслівні присудки (бути філологом)…

52.Класифікація словосполучень за формальними та значеннєвими ознаками і за типом підрядного зв’язку (узгодження, керування, прилягання та їх різновиди).

53.Багатоаспектна характеристика простого речення: типи речень за характером предикативних відношень, за комунікативною настановою, за емоційним забарвленням та ін.

54.Просте двоскладне речення. Підмет і присудок. Підмет, його значення, кількісно-структурні й морфологічні типи. Присудок, його значення, кількісно-структурні й морфологічні типи.

55.Односкладні речення. Структурні особливості. Різновиди дієслівних та іменних односкладних речень. Структурні схеми односкладних речень.

56.Класифікація другорядних членів речення за характером синтаксичних зв’язків у структурі речення, за способом вираження, за значенням. Означення, його типи. Додаток, засоби його вираження та різновиди. Обставина, засоби її вираження та різновиди.

57.Ускладнення структури і семантики простого речення як монопредикативної одиниці. Непредикативні ускладнювальні конструкції (звертання, однорідні члени речення, вставні слова і словосполучення), їх кількісно-структурні та морфологічні типи. Пунктуація.

58.Ускладнення структури і семантики простого речення як монопредикативної одиниці. Напівпредикативні ускладнювальні конструкції (відокремлені другорядні члени речення, уточнювальні члени речення, порівняльні звороти).

59.Відокремлені означення, їх різновиди, кількісно-структурні та морфологічні типи. Загальні умови відокремлення. Пунктуація.

60.Відокремлені обставини, їх різновиди, кількісно-структурні та морфологічні типи. Відокремлені додатки. Пунктуація.

61.Складне речення. Загальна класифікація складних речень за структурою.

62.Складносурядні речення та їх класифікація.

Складносурядні речення – це таке складне речення, у якому прості частини є рівноправними і поєднуються між собою за допомогою сурядних сполучників.

У шкільній класифікації, а також у вузівських, які наближені до шкільної головну увагу звертають на сурядні сполучники та поділ сурядних сполучників на різновиди.

У шкільній практиці прийнято виділяти 3 різновиди сурядних сполучників:

• єднальні

• протиставні

• розділові

у вузівській 6:

• єднальні

• приєднувальні

• градаційні

• протиставні

• розділові

• пояснювальні.

Єднальні – і, та, й, ні…ні, ані…ані.

У складному реченні ці сполучники поєднують приблизні рівноправні прості частини.

Напр.: затянуло вікна морозом, і ялинка мерехтить від прикрас.

Протиставні – а, але, та (але), проте, зате, однак.

Сполучники (проте, зате) треба розрізняти від однозвучних поєднань прийменника із займенником.

Напр.: я не працювала у бібліотеці, зате відвідала лекцію.

Я не працювала у бібліотеці, зате мені захотілося відвідати лекцію

Розділові – чи, або, то…то, чи то…чи то, не то…не то, хоч…хоч.

Приєднувальні відносяться до єднальних, а градаційні або до єднальних, або до протиставних.