- •1.Стаття 10. Закон про мови і Державна програма розвитку мов в Україні. Зміст і значення цих державних документів.
- •2.Нова укр.Літ.Мова на загальнонародній основі. Роль і.П.Котляревського та т.Г.Шевченка в історії розвитку сучасної укр.Літ.Мови.
- •4.Діалектне членування суч.Укр.Мови.
- •5.Системні відношення у лексиці (парадигматичні, синтагматичні, епідигматичні, гіпонімічні, партитивні, еквонімічні). Екстенсіонал та інтенсіонал словесного знака.
- •6.Слово і його ознаки. Лзс. Типи лз. Структура лз.
- •7.Полісемія. Типи полісемії. Типи відношень між лсв багатозначного слова. Моносемія.
- •8.Омоніми, типи омонімів, міжмовна омонімія.
- •13.Фонетика, її завдання. Сегментні та суперсегментні фонетичні одиниці.
- •14.Аспекти вивчення звуків мови. Система голосних та приголосних української мови, їх класифікації.
- •15.Фонема, її функції. Варіанти фонем. Фонетична та фонематична транскрипція. Фонема і звук.
- •16.Асиміляція та дисиміляція. Їх різновиди. Наслідки цих процесів в українській мові (орфографії та орфоепії). Асимілятивне подвоєння звуків, відбиття цього явища на письмі.
- •17.Позиційні та історичні чергування голосних звуків в українській мові (/о/, /е/ з /і/; /е/, /о/ з о; /е/ з /о/ після шиплячих та /й/; /о/ з /оу/; /е/ з /еи/; /и/ з /ие/ та ін.).
- •18.Позиційні та історичні чергування приголосних звуків в українській мові (/г/, /к/, /х/ із /з’/, /ц’/, /с’/; /г/, /к/, /х/ із /ж/, /ч/, /ш/ та ін.).
- •19.Основні правила української орфоепії. Українська графіка. Принципи українського правопису. Українська пунктуація. Класифікація розділових знаків.
- •20.Морфеміка. Предмет її вивчення та завдання. Поняття про морфеми, морфи, аломорфи та варіанти морфем. Класифікація морфем.
- •21.Історичні зміни в морфемній структурі слів: спрощення, перерозклад, ускладнення, декореляція.
- •22.Словотвір. Предмет його вивчення та завдання. Мотивуюча база і дериват. Критерії мотивації.
- •23.Способи поєднання морфем. Морфонологічні явища.
- •24. Способи словотворення.
- •25.Словотвірний тип. Поняття про словотвірне значення.
- •30.Іменник: визначення, поділ на лексико-граматичні розряди.
- •31.Рід іменників, засоби його вираження. Рід незмінюваних іменників іншомовного походження та іменників-абревіатур. Іменники подвійного та спільного роду.
- •32.Категорія числа іменників. Засоби її вираження. Однинні та множинні іменники.
- •33.Категорія відмінка іменників. Засоби вираження відмінкових граматичних значень.
- •36.Прикметник: визначення, граматичні категорії, синтаксичні функції. Розряди за значенням. Ступені порівняння. Відмінювання. Типи за характером закінчення.
- •37.Займенник: визначення, особливості лексичного значення, морфологічні особливості, синтаксичні функції. Розряди займенників, їх граматичні ознаки.
- •38.Числівник: визначення, поділ на розряди. Особливості відмінювання кількісних числівників один, два-чотири, п’ять-десять, п’ятдесят-вісімдесят, сорок, дев’яносто, сто, двісті-дев’ятсот.
- •39.Дієслово: визначення, граматичні категорії і синтаксична роль. Дієслівна система. Інфінітив як початкова форма дієслова. Категорія виду, засоби її вираження.
- •40.Категорія часу дієслів: основні та варіантні значення часових форм. Категорія способу дієслів: визначення, засоби вираження форм способу.
- •41.Категорія перехідності дієслів, засоби її вираження. Дієслівна категорія стану, засоби її вираження. Категорія особи. Безособові дієслова.
- •42.Категорії роду та числа в дієсловах. Дієвідміни. Дієслова архаїчної групи. Дві основи дієслова, творення від них дієслівних форм.
- •43.Дієприкметник: визначення, дієслівні та прикметникові ознаки дієприкметника. Творення активних і пасивних дієприкметників. Відмінювання.
- •44.Дієприслівник: визначення, дієслівні та прислівникові ознаки. Творення дієприслівників доконаного і недоконаного виду. Форми на –но, -то.
- •45.Предикати (категорія стану), їх семантико-граматичні ознаки. Розряди слів категорії стану за значенням.
- •46.Прислівник: визначення, поділ на розряди. Творення ступенів порівняння прислівників.
- •47.Прийменник: визначення, основні функції в реченні, походження та морфологічна структура прийменників. Сполучник: визначення, поділ на групи і підгрупи за значенням і функцією. Сполучні слова.
- •48.Частки: визначення, класифікація часток за значенням та функцією.
- •49.Вигуки: визначення, функції у мовленні. Розряди вигуків за значенням та фонетичним складом. Звуконаслідувальні слова.
- •50.Поняття про предмет і одиниці синтаксису. Предикативність. Модальність (диктум і модус). Парадигма речення як система його форм (індикатив, кон’юнктив, імператив).
- •51.Словосполучення. Дискусійні питання. Визначення. Форма, значення та функції словосполучень.
- •63.Складнопідрядні речення. Логіко-граматична, формально-граматична та структурно-семантична класифікація складнопідрядних речень.
- •64.Безсполучникові складні речення.
- •65.Характеристика мовознавчої науки. Мета і завдання загального мовознавства.
- •66.Слов’янські мови: класифікація, головні особливості. Місце української мови серед інших слов’янських мов.
- •67.Старослов’янська мова. Її значення для славістики. Діяльність Кирила і Мефодія. Походження слов’янського письма.
- •68.Методи дослідження мови. Загальна характеристика.
- •69.Головні напрями теоретичного мовознавства. Основні ідеї психолінгвістики. Мета і завдання комунікативної лінгвістики.
- •70.Мова і суспільство. Мовна ситуація. Мовна ситуація в Україні. Мовна політика і мовне законодавство. Проблеми мовної політики та мовного законодавства в Україні.
36.Прикметник: визначення, граматичні категорії, синтаксичні функції. Розряди за значенням. Ступені порівняння. Відмінювання. Типи за характером закінчення.
Прикме́тник — самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?
Напр.: сміливий, щаслива, зелене, Васине, батькова, братове.
За значенням і граматичним ознаками поділяються на : якісні і відносні.
Якісні – називають ознаку, яка здебільшого виявляється в більшій чи меншій мірі (тепла вода-тепліша вода-найтепліша вода).
Відносні – називають ознаку за відношенням її до іншого предмета (дерев’яний стіл/будинок (відношення до дерева)).
Серед відносних виділяють групу ПРИСВІЙНИХ – бо вони виражають ознаку через приналежність істоті (батькове слово, лисяча нора).
Існують і проміжні розряди:
Якісно-відносні
Присвійно-якісні
Присвійно-відносні
Відносно-якісні
Якісні за значенням:
Назви якостей, що сприймаються органами чуттів (червоний, солодкий, гарячий)
Назви просторово-часових ознак (великий, близький, молодий)
Внутрішні і зовнішні ознаки людини (гордий, мудрий, сліпий)
Назви будь-якої оцінки предмета (можливий, вдалий)
Граматичні ознаки:
Більшість мають ступені порівняння
Можуть мати форми суб’єктивної оцінки (гарненьке, поганющий)
Є базою для творення інших частин мови (теплота, синіти, хитрувати).
Ступені порівняння – це форми якісних прикметників, що виражають різну міру інтенсивності ознаки.
Вищий ступінь виражає якість, яка виявляється в більшій мірі ніж то було раніше в тому чи іншому предметі
Найвищий ступінь виражає якість, що виявляється в предметі в найбільшій/найменшій мірі.
Граматики розрізняли 3 ступені порівняння:
Звичайний, зараз називаємо початковою формою.
Вищий ступінь, має 2 форми виявлення: просту та складну.
Проста твориться за допомогою суф.-ш/іш (міліший, тихший/тихіший).
Складна форма більш/менш і початкова форма прикметника (більш зручний).
ІІІ. Найвищий має: просту форму, складну, складену.
Проста твориться за допомогою преф. най+форма вищого ступення прикметника (найкращий).
Складна твориться додаванням часток -як(що)+проста формав найвищого ступення (як (що) найкращий?).
Складена твориться за допомогою слів найбільш/найменш+початкова форма прикметника, інколи для посилення найвищої форми додається частка -як (що) (як (що) найменш вдалий).
Відмінювання прикметників.
Прикметники суч.укр.мови мають: повну та коротку форму.
Повна форма: -функціонують в усіх стилях мови; -у повній формі мають рід, число, відмінок; -мають закінчення у всіх відмінкових формах; -мають 2 морфологічних варіанти: стягнена та нестягнена (нестягнену форму мають лише прикметники жін.р. та сер.р. у Н.в. та З.в. однини та множини, вживається в художній, розмовній формі (ясная, яснеє, яснії), стягнена форма напр.: ясна)).
Коротка форма: -Н.в., З.в. однини чол.р. (зелен, ясен); -незмінюються за родами, числами, відмінками (Н.ясен, Р.ясного, Д.ясному); -паралельно мають відповідно повну форму (винний в чомусь); деякі присвійні прикметники мають суф.-ів,-їв,-ин,-їн (батьків).
Повні стягнені форми прикметників поділяються на групи за кінцевим приголосним основи: тверду, м’яку.
Тверда група – в Н.в. однини мають такі флексії -ий (чол.р. напр.: ясний), -а (жін.р. напр.: ясна), -е (сер.р. напр.: ясне). Належать всі короткі форми прикметників з кінцевим твердим приголосним основи (ясен, зелен). Належать присвійні прикметники із суф.-ів,-їв,-ин,-їн (батьків).
М’яка група – основа, яких закінчується м’яким приголосним (синій). В Н.в. ці прикметники мають такі флексії -ій, -їй (чол.р), -я (жін.р.), -є (сер.р.).
Прикметники чол.р. і сер.р. не прямих відмінках мають однакові закінчення.