66.Слов’янські мови: класифікація, головні особливості. Місце української мови серед інших слов’янських мов.

Слов’янські мови пішли від праслов’янської мови, які виділилися із діалектів праіндоєвропейських мов.

3 групи:

1. Західнослов’янськы мови (польська, чеська, словацька, серболужицька + верхньолужицька та нижньолужицька), кашубська;

Польська мова — офіційна мова Польщі. Крім того, використовується в сусідніх державах — Україні, Білорусі, Литві, а також у Росії, Канаді та інших країнах. Писемність сформувалась — на основі латинського алфавіту. Найдавніша пам'ятка писемності ("Свєнтокшиські проповіді")належить до XIV ст.

Чеською мовою користуються в Чехії, а також у Словаччині, Австрії, США, Канаді. Перші пам'ятки чеської писемності належать до кінця XIII ст. У XV—XVI ст. сформувалася літературна мова. Писемність — на основі латинської графіки.

Словацька мова поширена в Словаччині, а також у Чехії, Угорщині, Румунії, Україні (Закарпаття), Югославії, Канаді та СІЛА. Має три діалекти: середні, західні та східні говірки.Пам'ятки власне словацької писемності належать до XV—XVI ст.

Кашубська мова є близькою до польської. Нині вона втратила самостійність і розглядається як діалект польської мови.

Лужицька (серболужицька) мова поширена серед лужицьких сербів у Дрезденському і Котбузькому округах Німеччини. Має два варіанти (в тому числі й літературні) — верхньолужиць-кий і нижньолужицький. Писемність із XVI ст. — на основі латинського алфавіту.

Полабська мова вживалася на обох берегах річки Ла-би (Ельби) в Німеччині до XVIII ст. Зникла внаслідок асиміляції полабських слов'ян німцями.

2. Південно-Слов’янські мови (болгарська, македонська, хорватська, сербська, чорногорська, словінська);

Болгарська мова поширена в Болгарії, а також в Україні (Белградський район Одеської області), Румуни, Югославії та інших сусідніх державах. Має дві групи діалектів: східні та західні. Літературна мова сформувалася в середині XIX ст. на основі північно-східних говорів.

Македонська мова — державна мова Македонії. Дуже близька до болгарської. Має три групи діалектів: західну, східну та північну.

Сербська мова — офіційна мова Югославії (Сербії, Чорногорії, Боснії).Поширена також у сусідніх державах, в Америці та Австралії.

Хорватська мова — державна мова Хорватії. Поширена в сусідніх державах,в Америці та Австралії.

Словенська мова — державна мова Словенії. Крім того, поширена в сусідніх державах, зокрема в Югославії, Австрії так далі. Має аж 49 діалектів. Найдавніша пам'ятка — Фрейзингенські уривки, які належать до кінця X — початку XI ст.

3. Східно-Слов’янські мови (українська, російська, булоруська, руминська).

Українська мова — державна мова України. Поширена також у Росії, Білорусі, Польщі, Словаччині, Чехії, Югославії, Канаді. Має три діалекти: південно-східний (середньонаддніп-рянські,слобожанські та степові говірки); південно-західний (волинсько-подільські, галицько-буковинські та карпатські говірки); північний (лівобережні, правобережні та волинсько-поліські говірки). Літературна українська мова пройшла три етапи свого розвитку:давньоукраїнський, або давньоруський (XI— XIII ст.), староукраїнський (XIV — середина XVIII ст.) і сучасний (із кінця XVIII ст.).

Російська мова — державна мова Російської Федерації, мова міжнаціонального спілкування в Росії, одна з шести офіційних і робочих мов ООН. Складається з двох діалектів: північного, найтиповішою рисою якого є

окання, і південного, для якого характерне акання. На стику цих діалектів утворилися перехідні говори, які й лягли в основу сучасної російської літературної мови. На формування російської літературної мови помітний вплив мала старослов'янська мова.

Білоруська мова поширена в Білорусі та на суміжних територіях Росії, України, Литви, Польщі, а також у Латвії, Естонії, Казахстані, Канаді, США, Аргентині. Має два діалекти: північно-східний і південно-західний, на стику яких утворилися перехідні (середньобілоруські) говірки, що лягли в основу сучасної літературної мови.

Кожна слов’янська мова має риси успадковані від спільнослов’янської мови основи, крім того є специфічні особливості, вони могли виникнути:

1)в діалекті відбувались якісь зміни в ізоляції від споріднених мов і діалектів;

2)перший діалект впливає на інший діалект і виникає якась спільна риса.

Укр.мова має низку особливостей які пов’язують її з іншими слов’янськими мовами, вона належна до Сх.-слов’янської групи.

Риси:

1)однакові рефлекси колишніх голосних не повного творення ъ (о, Ø), ь (е, Ø);

2)однакові рефлекси праслов’янських носових *ą, *ę;

3)повноголосся *tort, *tolt;

4)однакові рефлекси *tj, *dj, *kt’;

5) шиплячі звуки *r, *ж;

6)збереглися протиставлення приголосних за твердістю/м’якістю;

7)втратили аорист і імперфект;

8)суфікси і префікси у суч. Сх.-слов. мовах (назви родинних стосунків, житла і його частин, кольорів, рослинного і тваринного світу).

Фонетичні і граматичні особливості, які характеризують укр..мову протиставляючи її іншим слов’янським мовам:

1. *ять в архетипах *ě був звуком низького піднесення в укр..мові змінившись дав голосний звук –і (дід, ліс, сіно);

2. о/е>і в ново закритих складах змінилися на –і (в носі – ніс, коня – кінь);

3. ы, и(і) злились в один звук –и;

4. втрата м’якості приголосних перед голосними е, ы (в рос.мові ця м’якість збережена);

5. збереження м’якості звука –ц (палець, вулиця).

Граматичні риси укр..мови:

• закінчення іменників чол..р. –ові/-еві поширилося на досить велику групу іменників Д.в. однини.

• В О.в. однини іменники жін..р. зберігають закінчення –ой, -ий.

• Утворення стягнення форм прикметників жін..р. і сер.р. (чорне..).

• Флексія 1 ос.мн. теперішнього і майбутнього часу і частково в наказовому способі (пишемо, говоримо, ходімо).