15.Фонема, її функції. Варіанти фонем. Фонетична та фонематична транскрипція. Фонема і звук.

Фоне́ма — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці.

Функції фонеми:

• конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;

• ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;

• дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.

Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони).

Варіанти фонем є трьох типів:

Під позиційним варіантом розуміють вияв фонеми як звуку тільки в певній означеній позиції в слові. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /и / як [и^е] або [е^и] у ненаголошеній позиції.

Комбінаторним варіантом фонеми називають звук, який з'являється замість головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються в артикуляції під впливом звукового оточення, наприклад, комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т′/ у звукові [д′] під впливом наступного дзвінкого: /молод′ба/.

Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /т′/ /ст′іл/, хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [т] [стіл].

Для передачі на письмі фонемного складу слів та текстів, без відтворення реального їх звучання, існує науково-лінгвістична фонематична транскрипція. Для фіксації на письмі особливостей звучання окремих звуків, слів та їх сполучень використовується інший вид науково-лінгвістичної транскрипції – фонетичний запис. Тобто, фонематичною транскрипцією фіксуються на письмі лише головні вияви фонем, фонетичною – ті алофони, в яких реально реалізуються фонеми у мовленні, тобто звуки як акустично-артикуляційні явища. Фонематична транскрипція береться у скісні чи ламані дужки. Знаки наголосів чи пауз немає необхідності вживати, оскільки ця транскрипція фіксує лише фонем, а не їх звукове відтворення.

Фонема і звук:

Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема і звук — це різні величини. Відмінність між ними полягає в тому, що:

• фонема — явище соціальне, фонема є впізнаваною не залежно від особливостей її вимови окремими людьми

  • звук — явище індивідуальне

• фонема — мовна одиниця

  • звук — мовленнєва одиниця

• фонема — абстрактна одиниця

  • звук — конкретна одиниця

• фонема — величина стала

  • звук — величина залежна

16.Асиміляція та дисиміляція. Їх різновиди. Наслідки цих процесів в українській мові (орфографії та орфоепії). Асимілятивне подвоєння звуків, відбиття цього явища на письмі.

17.Позиційні та історичні чергування голосних звуків в українській мові (/о/, /е/ з /і/; /е/, /о/ з о; /е/ з /о/ після шиплячих та /й/; /о/ з /оу/; /е/ з /еи/; /и/ з /ие/ та ін.).

Позиційні чергування – це зміна алофонів тієї самої фонеми зумовлена фонетичними процесами, що діють зараз у мові.

Історичні чергування – це зміна фонемного складу морфеми, що виявляється у замінні однієї фонеми іншою, чи сполученням фонем, чи фонемним нулем (Ø), і не залежить від нині діючих фонетичних процесів; відіграє роль допоміжного засобу формотворення і словотворення.

Відмінність:

1. зміна складу фонемного складу морфем; у слові

2. ці зміни не залежать від нині діючих фонетичних процесів (викликані були коливань довго діючими фонетичними процесами);

3. ці зміни відіграють морфологічну роль: виступають засобом формотворення і словотворення, і словозмінні

напр.: доба – доби – діб (Р.в. мн.)

Чергування: народження – народити, весна – весен, сережки – сережці - серга

Історичні чергування голосних у кореннях слів:

/о/-/а/: ŏ – ō /скочити/(однократна дія) - /скакати/(багатократна дія)

ă – ā /гонити/ - /ган’ати/

/е/-/і/: ě-е>е-Ђ /мести/ - /замітати/, /гребти/ - /загрібати/

/е/-/и/: ě – и /вмерти/ - /вмирати/, /стерти/ - /стирати/

/е/-/о/: ě – ŏ /везти/ - /возити/ - /вози/

/і/-/а/: ē - ō>Ђ – а /лізти/ - /лазити/, /сісти/ - /садити/

/е/-/о/-/и/-Ø-/і/: /беру/ - /збори/ - /збирати/ - /брати/ - /збір/

Аналіз і вмсновки:

1)найдавніші чергування у кореневих слів виявляються при зіставленні:

а)однокореневих дієслів зі значенням однократної чи багатократної дії;

б)при зіставленні дієслів одноправленої чи різноправленої дії, іноді із значенням доконаного і недоконаного виду;

в)при зіставленні коренів дієслова і іменника (напр.: нести-ноша, лізти-лаз, беру-збори,збір)

2)це чергуванням є найдавнішим і властиве не тільки укр.мові (напр.: рос. нести-носить, сягає спільнослов’янського періоду).

Чергування /о/, /е/ з /і/:

1)/о/ та /е/ здебільшого виступає у відкритому складі і змінюється на /і/ у закритому складі. Це здебільшого зумовлено давніми фонетичними процесами (занепав редукований у кінці слова і утворюється новий закритий склад). У новому закритому складі /о/ та /е/ спочатку подовжуються, потім дифтонгізувалися, потім перейшов у монофтонгічне /і/.

Напр.: /о/-/і/ снопа-сніп /сноп/-/сн’іп/←сно‌‌‌׀па-сно׀пъ, нести-ніс /нес/-/н’іс/←не׀сти-не׀слъ

2)оскільки причина переходу /о/ та /е/ у /і/ сьогодні відсутні, у багатьох випадках нема такого чергування:

а)не чергується з /і/ випадні /о/ та /е/: палець-пальця

б)другий /о/ у повноголоссі: молодь, зерех, ворох але: корова – корів, берегти – приберігати (перехід за аналогією)

в)в словах типу борщ, серп, корж (/о/, /е/ перед /р/,/л/)

г)у словах іншого мовленнєвого походження.

Чергування /о/ та /е/ з фонемним нулем (Ø):

1)чергування /о/, /е/ з Ø наявне:

а)при відмінюванні іменників жін.р. (думка-думок, книжка-книжок)

б)при відмінюванні іменників чол.р. (хлопець-хлопця, парубок-парубка)

в)при відмінюванні іменників сер.р. (вікна-вікон)

г)при змінні форм прикметників (здатен-здатний)

д)при змінні присвійних займенників (мені-мною)

е)при змінні дієслів (беру-брати)

є)при словотворенні (сто-сотня)

Приклади:

• /о/-Ø думка-думок /к/-/о/←думъка-думъкъ

/е/-Ø молодець-молодця /молодец’/-/молодц’/←молодьць-молодьца

• свекор-свекра←свєкръ-свєкра, земель-земля←зємль-земла

розрізняють випадні та вставні: випадні /о/ та /е/ є наслідком процесу вокалізації редукованих ь, ъ у сильній позиції і їх занепаду у слабкій (/о/-Ø думка-думок /к/-/о/←думъка-думъкъ); вставні /о/ та /е/ вставилися між приголосними для зручності вимови, коли після приголосних занепав редукований. Вставні /о/ та /е/ перед сонорними приголосними.

Чергування /е/ з /о/ після шиплячих та /й/:

женити-жона, шести-шостий, пшениця-пшоно, четверо-чотири

корінь із /е/ є давнішим ніж /о/, /е/ зберігся якщо далі йшов споконвіку м’який приголосний ЖЄNИТИ /е/→/о/ коли далі йшов м’який приголосний. Чергування /е/ з /о/ після шиплячих та /й/ відображає збереження /е/ перед складом із етимологічно м’яким приголосним і перехід його в /о/ перед складом із споконвічно твердим приголосним.

Чергування /о/ з /и/ та /е/ з /и/ після сонорних /р/,/л/:

дрож-дрижати, глотка-глитати, кров-кривавий , ложка-лиґати це чергування є наслідком переходу /ъ/→/о/, /ь/→/е/ у сильній позиції і перетворення їх на /и/ у слабкій позиції. Можливо /и/ появився після втрати /р/ та /л/ складотворчої властивості.