19.Основні правила української орфоепії. Українська графіка. Принципи українського правопису. Українська пунктуація. Класифікація розділових знаків.

Орфоепі́я (грец. ορθος — правильний, грец. επος — мова, мовлення) — це розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову. Предметом орфоепії є звукові особливості мовлення, однак усне мовлення розглядається в цьому випадку не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам.

Правила укр.орфоепії:

1.Українська мова вимагає вимовляти все точно і чітко,так,як написано. Виняток представлшяє одна літерара Щ, яка є складовою, двозвучною в усіх словах і вимовляється як ШЧ (шчастя, шчука, якшчо, шчодня …);

2.Всі ненаголошені О вимовляти як О (композитори, поети, кохана…);

3.В укр.мові підміна звуку В на Ф звучить надзвичайно не приємно і не грамотно, тому треба правильно озвучувати написані слова (тюльпанів, текстів, слухачів…);

4.М’яке И після К, Х, Г треба вимовляти так, як написано і слухати себе, щоби буквосполучення – ки-, хи-, чи- звучали м’яко (письменники, вареники, хлопчики-горопчики…). Це саме стосується і жіночих імен у родовому відмінку (класики, Америки, економіки)4

5.Українське м’яке И після Ч. Це правило стосується орфоепії дієприслівників, в яких закінчення -чи, не можна підміняти на -чі: не чітаючі, питаючі, а читаючи, навчаючи. Є множинні дієприкметники, що закінчуються на -чі (відпочиваючі люди,дрімаючі верби);

6.В кінці слів вимовляти йотоване -я(йа), а не зросійщене -а (міліція, лінія, позиція);

7.Закінчення -ого у Р.в. множинних прикметників чол..р. треба вимовляти повністю, не ковтати букву -г (українського народу, сьогоднішнього номеру);

8.Всі йотовані голосні в укр..мові треба вимовляти через йот=й: є-йе, ї-йі, ю-йу, я-йа. Власне йотовані голосні звуки надають укр..мові приємного звучання, а йотованого звуку Ї нема в рос.мові.

Графіка – розділ мовознавства, який досліджує співвідношення літер і фонем певної мови.

Основною одиницею графічної системи є графема.

Графема – найменша смислорозрізнювальна одиниця системи письма, що виражає відношення між фонемою і літерою.

На письмі графеми передаються літерами. Виділення графіки як окремого розділу  мовознавства зумовлене відсутністю у мовах повного збігу системи фонем з системою графем: деяким фонемам відповідають графічні сполучення (наприклад, українські дж, дз), а  деякі графеми не мають фонематичної паралелі поза межами певних графічних сполучень. Запровадив Бодуен де Куртене.

Основу графіки укр..мови становлять літери, або букви, сукупність яких називають алфавітом.

Алфавіт – це ряд букв, розміщених традиційно в усталеному порядку.

Напр..: сіль – 4 букви і 3 графеми, сполучення ль позначає одну фонему /л’/, дзьобати – 8 букв і 6 графем буквосполучення дзь співвідноситься з однією фонемою /дз’/.

Український алфавіт містить 33 букви, одна з яких – ь не має фонемного співвіднесення, а лише показником м’якості попереднього приголосного.  Звуки [дж], [жз] передаються двома буквами дж, дз. Буква щ передає сполучення приголосних [ш] + [ч]. Буква [ї] позначає завжди два звуки [й] та [і]. Букви я, ю, є можуть передавати по одному звуку [а], [у], [е] і по два звуки [йа], [йю], [йе].

В снову орфрграфії сучасної української мови покладено принципи: фонематичний, фонетичний, морфологічний, традиційний (або історичний); окремі написання грунтуються на смисловому, або диференціюючому принципі. Фонематичний принцип онтологічно є першим і найважливішим, оскільки забезпечує пекредачу на письмі не тільки інваріанта фонеми, а й тих виявів, що є наслідком історичних чергувань: гора – гір, села - сіл, горох – горошок.

За фонетичним принципом.позначаються:

1. спрощення в групах приголосних –здн-, -ждн-, -стн-, -стл-, -рдц-, -лнц- та інші: пізно, тижневий, чесний, щасливий, сонце, серце;

2. зміна приголосних [г], [к], [х] в іменниках і прикметниках перед суфіксами –ств(о), -ськ(ий): убогий – убозтво, прага – празький, свояк – свояцтво, птах – птаство, чех – чеський;

3. написання о та е після шиплячих: жовтий, бджола, жолудь, чор, ний, вчора. шостий, пшоно, але джерело честь, четвер, вечеря;

4. написання [а] відповідно до вимови в словах: багатий, багач, гаразд, кажан, калач, хазяїн ;

5. написання букви у на місці давніх о, е, ъ в словах : будяк, мачуха, яблуня, яблуко.

Морфологічний принцип полягає у позначенні однаковим способом морфеми незалежно від її звучання в різних словах або формах того самого слова. Наприклад, фонеми [е], [и] в корені слова передаються буквами е, и як у сильній позиції, так і в слабкій. Більшість правил українських написань суфіксів, префіксів. Закінчень, чергувань у коенях слів, суфіксах і префіксах грунтуються на морфологічному принципі. Традиційний, або історичний, принцип полягає в тому, що вибір написання здійсюється на основі традиції, а не відповіного правила збереження буквенної передачі фонеми, як це передбачає морфологічний принцип.

Диференціюючі , або смислові, написання регулюють розрінення смислу слів і словосполучень. Так, велика і мала букви на початку слів служать для розрізнення власних (індивідуальних) і загальних назв.

В українській мові вживаються одиничні (крапка, двокрапка, три крапки, кома, крапка з комою, тире, знак питання, знак оклику, знак виноски) та парні (дві коми, два тире, лапки, дужки) розділові знаки (пунктограми). Призначення розділових знаків — полегшити читачеві сприйняття змісту написанного:

• крапка ділить текст на речення.

• двокрапка відділяє одну частину від другої, вказуючи на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій.

• три крапки (багато крапок) вказує на те, що в реченні не всі його компоненті наявні, а речення не закінчене, обірване.

• кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення.

• крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини.

• тире розділяє головні частини речення (якщо вони виражені подібними лексично- граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно-часових, протиставних та причиново-наслідкових зв'язках.

• знак питання ділить текст на речення, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання.

• знак оклику ділить текст на речення та вказує на експресивність мовлення, вигук.

• знак виноски — видільний, він вказує, що за словом, біля якого цей значок поставлений, має йти частина тексту, яка подається у порядковій частині сторінки або в кінці тексту.

• парні розділові знаки — дві коми, двоє тире, дужки, лапки — виділяють якийсь відрізок тексту (другорядні члени речення), коли є потреба його відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання.

Українська пунктуація побудована на структурному, смисловому та інтонаційному принципах.

При передачі прямої мови непрямою слова автора перетворюються на головного члена речення. Сама ж непряма мова стає підрядним реченням, причому особа займенників і дієслів в ній змінюється відповідно до тієї особи, від імені якої тепер передається чужа мова. Тому при непрямій мові вживання розділових знаків таке саме, як і звичайно на письмі: Він мав на увазі її слова про те, що вона добре співає. Після непрямого запитання знак запитання не ставиться. У цитаті не можна нічого змінювати. Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками.