Орфографічні орфоепічні та інші словники правильності мови

Українські орфографічні словники видавалися досить часто ще в 20-х роках, але зі зміною правопису у 1946 р. постала по­треба в нових словниках цього типу. Першим був підготовле­ний «Словник-покажчик до "Українського правопису"» П. Й. Го-рецького і І. М. Кириченка (1947). Відомий український лекси­кограф І. М. Кириченко згодом представив новий орфографіч­ний словник у двох варіантах. Перший короткий орфографіч­ний словник призначався для шкільного вжитку, а повніший (понад 40 000 слів) — розрахований на кваліфікованих користу­вачів. Обидва словники багато разів перевидавалися. Колектив науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні створив ве­ликий (з реєстром до 114 000 слів) «Орфографічний словник ук­раїнської мови» (1975, 1977).

У зв'язку з деякими змінами в правописі сучасної українсь­кої мови виникла потреба на нові словники. У 1994 році було видано «Орфографічний словник української мови», укладений науковцями ПАН України (близько 120 000 слів). «Орфографіч­ний словник української мови» А. А. Бурячка (близько 35 000 слів) вийшов 1995 року.

До орфографічного своїм практичним призначенням набли­жаються словники акцентологічні та орфоепічні, тобто словни­ки нормативного наголошення слова і правильної вимови. Словник наголосів уклав добрий знавець живої української мови, диктор Українського республіканського радіо М. І. По­грібний. Цей словник, — зазначається у Передмові, — є пер­шою спробою охопити й зафіксувати літературне наголошення в усіх уживаних словах, у багатьох формах слів та в окремих словосполученнях.

У 1984 р. вийшла нова праця М. І. Погрібного — «Орфо­епічний словник». У словнику вміщено близько 44 000 слів. Він подає вимову і наголос слів відповідно до загальноприйнятих літературних норм. Виданню цього словника передував вихід академічного словника-довідника «Українська літературна ви­мова і наголос» за редакцією М. А. Жовтобрюха (1973). Слов­ник уміщує близько 50 000 слів і відбиває українську літератур­ну вимову. У 1995 р. вийшов словник-довідник «Складні випад­ки наголошення» С. І. Головащука.

Останнім часом з'являються словники комплексного ха­рактеру, в яких відомості про написання, вимову поєднують­ся з інформацією про особливості слововживання. Так у 1989 р. видано «Словник-дсвідник з правопису та слововживання» С. І. Головащука за редакцією В. М. Русанівського. У ньому вміщено понад 40 000 слів і словосполучень сучасної україн­ської мови, передусім тих, відмінювання, правопис і вживання яких викликає труднощі. Широко представлені власні назви, абревіатури.

У 1989 р. вийшов «Словник труднощів української мови» за редакцією С. Я. Єрмоленко, в якому пояснюється написання й вимова слів, словотворення, дається граматична і стилістична характеристика слів, наводяться приклади сполучуваності слів, зокрема керування. У словнику зібрано найбільш складні ви­падки, які викликають труднощі в мовленні. Це перша спроба створення українського словника труднощів, хоч і невеликого за обсягом (близько 15 000 слів), але, безперечно, вдало зорієн­тованого на реальні потреби мовної практики.