Означено-особові речення

Означено-особовими називаються односкладні речення, головним членом яких є особова форма дієслова, що визначає особу, яка виконує дію.

Головним членом у таких реченнях можуть виступати тільки дієслова у формі першої та другої особи однини й мно­жини теперішнього й майбутнього часу, а також дієслова пер­шої й другої особи однини й множини наказового способу: «Бе­ри Орисю! Рятуй її! Ховай¹» (М. Старицький) — підметом у цих реченнях може виступати лише займенник ти й ніяке інше сло­во; «З нудного себе знову вислизаю, як равлик із палаючої хати» (І. Малкович) — можливий підмет — тільки я\ «Не дуже тут затишно. Як думаєш, Чумаченко?» (О. Гончар) — можливий підмет — ти.

Односкладні означено-особові речення, хоча й не мають підмета, за своєю структурою є повними, оскільки підмет їм не потрібен, а значення особи передається закінченням дієслова.

Увага' Не є означено-особовими речення, присудки яких виражені дієсловом у третій особі або дієсловами минулого часу й умовного спо­собу, оскільки підмет у них точно встановити неможливо Порівняймо: Піду в кіно (я), Підеш в кіно (ти); Піде в кіно (він, вона, воно, брат, сест­ра ), Пішов у кию (я, ти, він, брат. .) Ці речення є неповними контек­стуальними чи ситуативними

Усі односкладні означено-особові речення можуть бути пере­творені на двоскладні: Піду в кіно — Я піду в кіно; Піди в кіно — Ти піди в кіно. Ці речення є синтаксичними синонімами й не роз­різняються за значенням. Відмінність є тільки в стилістичному забарвленні.

Для речень із присудками в дійсному способі нейтральною є двоскладна структура. Односкладні речення широко вжива­ються в діалогічному мовленні, яке тяжіє до максимального скорочення кількості слів у репліках:

«М а р і я: А хата?

З ар у дний: Добудуємо самі. Стару тільки завтра ламай­те. Два дні даю — і марш... До побачення» (О. Довженко).

У художньому й публіцистичному стилях односкладні озна­чено-особові речення, порівняно з двоскладними, виглядають більш енергійними, динамічними, піднесеними: «Чи пам'ятаєш дні ті гарні, ясні, Коли сміялось сонце, грало море» (М. Вороний).

У наказовому ж способі нормою є односкладне речення, двоскладний варіант уживається при наголошенні, підсиленні прохання чи наказу: Принеси книжку!— Ти принеси книжку! — Принеси ти книжку!

УЗАГАЛЬНЕНСГОСОБОВІ РЕЧЕННЯ

узагальнено-особовими називаються односклад- . _оечення, головний член яких означає дію, що може стосува- лися будь-якої особи в будь-який момент часу: «Багато будеш ^Т_нати швидко постарієш» (нар. творчість); «До кого приста- неш, такий і сам станеш» (нар. творчість); «Вік живи — вік учись» (нар. творчість).

Головний член таких речень, як правило, виражений дієсло­вом другої особи однини теперішнього чи майбутнього часу або наказового способу. Хоча рідше у значенні узагальненості можуть уживатись і деякі інші форми дієслова:

перша особа однини й множини: «Якробимо, так ходимо, як дбаємо, так маємо» (нар. творчість); «Чужого не хочу, свого не дам» (нар. творчість);

минулий час: «Продав — загубив, купив — знайшов» (нар. творчість);

третя особа множини: «За одного битого двох небитих да­ють» (нар. творчість).

Якщо речення із другою особою дійсного й наказового спо­собів вживаються у фольклорі, розмовному, художньому, публі­цистичному стилях, то речення з першою й третьою особою ви­користовуються також у діловому та науковому стилях. За їх­ньою допомогою, зокрема, даються інструкції, рецепти, позна­чаються закономірності: «Насіння виймають зі зрілих плодів, су-шать на повітрі, але не смажать» (журн.).

За своїм значенням узагальнено-особові речення поділяють­ся на дві групи:

1. Речення, що означають загальне судження, правило, по- раду, закономірність. Вони стосуються не якоїсь конкретної, а будь-якої, точніше — кожної особи. Узагальненість тут макси- мальна. До цієї групи належать:

а) численні приказки та прислів'я: «Сном не прогодуєшся» (нар. творчість); «Не родися красна, а родися щасна» (нар. творчість);

б) речення, що описують типовий перебіг процесу чи виконан- ня дії: «Страву варять півгодини, потім подають на стіл» (журн.);

в) речення, що означають можливість/неможливість вико- нання дії: «Роботи там — / за рік не зробиш» (журн.);

г) підрядні речення допусту: «Хоч проси, хоч не проси, нічого «є дасть» (газ.); «Таке незрушне все — куди не глянь» (В. Стус).

Багато таких зворотів фразеологізувалися: хоч убий, хоч криком кричи\ хоч стій, хоч падай, хоч вовком вий.

2. Речення, що означають конкретну дію або стан самого мовця. Це найчастіше спогади, перекази, описи душевних ста- нів, думок, переживань: «Ідеш отак у доброму косарськім това- ристві і бачиш, ідучи, й вечірнє небо, і ясну зорю» (О. Довженко).

Узагальнено-особові односкладні речення можуть мати й двоскладні аналоги з підметом ти. Двоскладні речення є син. таксичними синонімами до односкладних і мають те ж узагалі нене значення.