Відношення мети

Значення мети передаються в українській мові конструкці­ями з прийменниками для + родовий відмінок, на + знахідний відмінок, по + знахідний відмінок, за + орудний відмінок, ради (заради), задля + родовий відмінок, про + знахідний відмінок.

Синонімічні ряди утворюють прийменники для — на (при­готували для продажу — приготували на продаж), по — за (пішла по хліб — за хлібом), ради (заради) — задля — для (роб­лю ради матері — задля матері — для матері), на — про (бере­жу на всякий випадок — про всякий випадок).

Аналізуючи синонімію прийменникових конструкцій, дохо­димо висновку про її надзвичайне багатство й різноманітність.

ПРАВОПИС ПРИЙМЕННИКІВ

Прийменники завжди вживаються з іменними частинами мови (в непрямих відмінках), стоять, як правило, перед ними і пишуться від них окремо.

Прийменники, утворені з двох простих, пишуться разом (поміж, попід), крім тих, що в першій частині закінчуються на приголосний з. Такі прийменники пишуться через дефіс (з-під, з-над, з-поміж).

Похідні прийменники прислівникового, відіменного чи діє­слівного походження, як правило, пишуться разом: попереду, внаслідок, завдяки, напроти, вслід, посеред, всупереч тощо.

Складені прийменники (що утворилися із самостійних час­тин мови й прийменників) пишуться окремо: у зв'язку з, згідно з, залежно від, на шляху до, незважаючи на.

В особових займенниках після прийменника з'являється буква н: побачив його, але був у нього.

В українській мові прийменники у — в одного значення. їх уживання визначається правилами орфоепії. Пор.: був у нього, була в нього. На початку речення перевага надається приймен­никові^, якщо наступне слово починається приголосним, в — якщо голосним, наприклад: У Києві.., В Одесі...

Особливої уваги потребує вживання прийменників при пе­рекладі з російської мови: согласно чему — згідно з чим, скучать по сьіну — скучати за сином, смеяться над тобой — сміятися з тебе, в адрес сьезда — на адресу з 'їзду, по невнимательности — через неуважність.

СПОЛУЧНИК

Сполучником називається службова частина мови, що вживається для поєднання слів, словосполучень і частин склад­ного речення.

Сполучник є важливим граматичним засобом вираження узагальнених понять про різні зв'язки між предметами і явищами навколишньої дійсності. Чим людство глибше пізнає ці зв'язки, тим більше уточнюються, увиразнюються і збагачуються семан-тико-граматичні відношення в реченні. Це відбивається на роз­витку й оновленні граматичної будови речень. Сполучники допо­магають зрозуміти такі граматичні відношення в реченнях.

Розрізняються сполучники однозначні і багатозначні. Од­нозначні виконують лише функцію зв'язку слів, функцію сполучення — бо, якщо, якби, так що, доки, поки, хоч: «І якщо пісня вийде в люди, то пломінь серця не вгашу» (А. Малишко); «Загинув би, напевно, люд нещасний, якби погасла та маленька іскра любові братньої» (Леся Українка); «Хоч мороз і припікає, зате комарів немає» (присл.).

До багатозначних належать такі слова у сполучнико­вій функції, які можуть виступати то як сполучник, то як сполучне слово, то як повнозначне слово. У цій ролі найчастіше вживають­ся сполучники підрядності що, як, коли, чим. Вони ж і багато­функціональні. Напр.: «Я думаю, що ми з тобою знов сто­їмо біля основ життя» (О. Довженко); «А там, на ланах, пшениця коливається, що безмежне море хвилюється» (газ.); «Навколо ле­жача рідна земля, що мусила ожити» (С. Скляренко).

ПОХОДЖЕННЯ СПОЛУЧНИКІВ

Порівняно з давнім періодом система сполучників збагачу­валася і вдосконалювалася. З 29 сполучників, зафіксованих у мові пам'яток, збереглося вісім: а, і, бо, або, але, ані, ні, аби. Де­які дійшли у зміненій фонетичній формі: ніж, що, щоб.

Крім старовинних сполучників, які дістала староукраїнська мова від давньоруської, на основі прислівників, займенників, часток та давніх сполучників утворилися нові сполучники. Отже, сучасна система сполучників — наслідок довготривалого історичного процесу. Деякі сполучники могли змінювати своє значення.

Спочатку сполучники не розрізнялися за функціями як су­рядні й підрядні. На ґрунті спільнослов'янської мови сформува­лася група підрядних сполучників. Частина первісних сполуч­ників почала обмежуватися сурядними функціями (і, а та ін.), деякі перейшли до підрядних (бо), а ще інші виконували функ­цію то сурядних, то підрядних (да, ли). У процесі історичного розвитку складнопідрядних конструкцій деякі слова за певних умов утрачали ознаки самостійної частини мови і перетворюва­лись у підрядні сполучники. Так із займенників утворилися спо­лучники як, що, хто, який, чий, котрий, прислівників куди, де, коли, звідки, часток аж, бо, ніби, дієслів хоч, мов.

На пізніших етапах історії слов'янських мов утворилися скла­дені сполучні вислови, особливо в літературних мовах (напр.: то­му що, через те що, в міру того як, незважаючи на те що та ін.).

Самі сполучники також зазнали змін: звузилася багато­значність і багатофункціональність старих сполучників, деякі стали стилістичними синонімами, а діалектні відповідники ви­йшли з ужитку.

Тенденція до постійного уточнення і вдосконалення фор­мальних способів вираження змістових зв'язків між компонен­тами висловлюваних думок приводить до розвитку службово-лексичних засобів — заміни безприйменникових конструкцій прийменниковими, безсполучникових — сполучниковими. Ця тенденція триває в слов'янських мовах і тепер.

ТИПИ СПОЛУЧНИКІВ

За походженням виділяється два типи сполучників: 1. Не­похідні — і, а, бо, ні, та, чи тощо; 2. П о х і д н і — або, аби, ніби, отже, неначе, мовбито, якщо, які утворилися від різних частин мови: а) від дієслів — хоч, лише, незважаючи на те що; б) частково від займенників — щоб, якщо, тим-то; в) від прис­лівників — буцім, де, коли, куди, однак, дарма що.

За будовою вирізняється три типи сполучників: 1. П р о с -ті — це непохідні сполучники. 2. Складні — також, якщо, немовби, начеб, нібито, щоб, цебто, причому, притому, зате, про­те. 3. Складені — тому що; лиш тільки; подібно до того, як; в міру того як; незважаючи на те, що; у зв'язку з тим, що; вна­слідок того що; через те, що; завдяки тому що; під впливом того, що — поєднання відмінкових форм іменників, займенників та прислівників із простими сполучниками. Сюди належать п а р -н і — що—то, чим—тим, не стільки—скільки («Що голова, то й розум» (присл.); «Бої точилися не тільки за кожний будинок, але й за кожний поверх, кімнату, горище, підвал, сходинку» (О. Гончар).